Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 522/19230/17
провадження № 61-36197св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 29 жовтня 2002 року на Одеській товарній біржі на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до умов цього договору, вона передала відповідачу 16 450,00 грн до підписання договору, а відповідач передала їй у власність спірну квартиру.
Посилаючись на те, що вказаний договір до тепер нотаріально не посвідчений й вона позбавлена можливості здійснити таке посвідчення, оскільки місце проживання ОСОБА_2 не відоме, ОСОБА_1 просила визнати дійсним договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року дійсним та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2017 року у складі судді Кравчук Т. С. позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 жовтня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Одеською товарною біржею в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю, реєстраційний № 28225 від 29 жовтня 2002 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано належні докази виконання умов договору купівлі-продажу спірної квартири, проте одна із сторін ухиляється від її нотаріального посвідчення, а тому наявні передбачені частиною другою статті 47 ЦК України 1963 року підстави для визнання такого договору дійсним, й відповідно визнання за позивачем права власності на спірну нерухомість.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_3 , який не брав участі у справі.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права особи, що не була залучена до участі у справі, а саме ОСОБА_3 , який є власником спірної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 серпня 2017 року, що в силу вимог пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і передати справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що для реєстрації права власності на спірну квартиру ОСОБА_3 було подано договір купівлі-продажу від 14 листопада 2001 року, який до 08 серпня 2017 року ніколи не реєструвався в органах, уповноважених на проведення реєстрації права власності на нерухоме майно, та копія якого не була надана суду. Крім того, 14 листопада 2017 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , й відповідно не є власником спірної нерухомості.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 05 квітня 2001 року ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року відповідач ОСОБА_2 продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_1 .
Вказаний договір нотаріально не посвідчено, укладено відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу» та зареєстрований на Одеській товарній біржі в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за № 28225 від 29 жовтня 2002 року.
Разом з тим, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 серпня 2017 року власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2001 року є ОСОБА_3 .
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України в указаній редакції суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.
Таким чином, на суд, як державний орган, покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, у зв`язку з чим він має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Отже статтею 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша-друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визнав дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 жовтня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнав за позивачем право власності на вказану квартиру, в той час, як згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 серпня 2017 року власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2001 року є ОСОБА_3 , якого не було залучено до участі у справі.
Зазначаючи про те, що ОСОБА_3 не є власником спірної квартири, оскільки за договором купівлі-продажу від 14 листопада 2017 року відчужив її на користь ОСОБА_5 , позивач не заявляла відповідних клопотань щодо залучення вказаних осіб до участі у справі.
Крім того, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Такі порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України (у редакції на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що до участі у справі у якості відповідача не залучено особу, права та обов`язки якого стосуються позовні вимоги, зокрема, ОСОБА_3 , який був власником спірної квартири, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відсутня можливість залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 367 ЦПК України.
Правовий висновок щодо обґрунтованості відмови у позові, пред`явленого до неналежного відповідача, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц.
Разом з тим, позивач не позбавлена права звернутися до суду із позовом до належного відповідача, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не порушене.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішенням суду першої інстанції не були вирішені питання про права та обов`язки ОСОБА_3 є необґрунтованими, оскільки на момент його ухвалення останній був власником спірної квартири. Подальше відчуження квартири на користь ОСОБА_5 про, що зазначає позивач у касаційній скарзі, також свідчить про наявність іншого власника спірної нерухомості.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Постанова Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В.С. Жданова В.М. Ігнатенко