07.02.2023

№ 522/21837/18

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 522/21837/18

провадження № 61-13868св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом),

третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2020 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, про визнання правочину недійсним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що в середині жовтня 2014 року він придбав автомобіль «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», 2006 року випуску, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору.

У 2016 році він передав зазначений автомобіль у тимчасове користування

ОСОБА_6 подальшому ОСОБА_1 дізнався, що його автомобіль на підставі довіреності, начебто виданої від його імені ОСОБА_2 , 04 травня 2017 року був відчужений ОСОБА_3 .

Після цього, 18 травня 2017 року, ОСОБА_3 відчужив указаний автомобіль ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що довіреності на ім`я ОСОБА_2 від 12 листопада 2014 року він не видавав, на вчинення будь-яких дій останнього не уповноважував.

Згідно з довідкою приватного нотаріуса Богаченко О. І. указана довіреність викладена на спеціальному бланку нотаріального документа серії НАВ № 555257 від 12 листопада 2014 року та посвідчена нотаріально не була, в реєстрі довіреностей інформація щодо неї відсутня.

Вказує, що ОСОБА_2 , укладаючи 04 травня 2017 року договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 , діяв всупереч його волі та інтересів.

На думку позивача, указаний договір купівлі-продажу автомобіля від 04 травня 2017 року укладений на підставі довіреності, виданої від його імені, ОСОБА_2 - з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_3 - з іншої сторони, є недійсним.

ОСОБА_4 не визнає його права власності на спірний автомобіль.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати угоду купівлі-продажу автомобіля (вантажний/фургон малотоннажний-В) марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску, укладену 04 травня 2017 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , недійсною;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль (вантажний/фургон малотоннажний-В) марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску;

- витребувати від ОСОБА_7 автомобіль (вантажний/фургон малотоннажний-В) марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску, та передати його ОСОБА_1 .

У лютому 2019 року ОСОБА_7 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування зустрічного позову посилалась на те, що вона на підставі договору № 1632 від 18 травня 2017 року придбала автомобіль марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , 2006 року випуску.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, указаний автомобіль був зареєстрований на її ім`я за реєстраційним номером НОМЕР_2 .

06 вересня 2017 року транспортний засіб був вилучений у неї разом із технічним паспортом та ключами в с. Добряни Стрийського району Львівської області у зв`язку з накладенням на нього арешту ухвалою слідчого судді від 19 липня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016140000001078 від 19 квітня 2017 року.

В подальшому слідчим СВ Подільського ВП ГУНП в Одеській області Кривеньким О. О. її було повідомлено про передачу зазначеного автомобіля громадянину ОСОБА_1 , в тому числі ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

У зв`язку із цим нею було ініційовано внесення в ЄРДР повідомлення про вчинення кримінального правопорушення - зловживання службовим становищем слідчим.

Постановою слідчого судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року зобов`язано слідчого СВ Подільського ВП ГУНП в Одеській області Кривенького О. О. повернути їй автомобіль марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , 2006 року випуску, та передати вказаний автомобіль їй на відповідальне зберігання, як речовий доказ у кримінальному провадженні № 1201716018000557.

Однак, на цей час автомобіль знаходиться у володінні ОСОБА_1 .

Місце його зберігання останній приховує, а на вимоги повернути автомобіль відповідає відмовою.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_7 просила витребувати у ОСОБА_1 та передати їй автомобіль марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано угоду купівлі-продажу автомобіля (вантажний/фургон малотоннажний-В) Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску, укладену 04 травня 2017 року між ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) недійсною.

Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на автомобіль (вантажний/фургон малотоннажний-В) Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску.

В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу дієздатності для вчинення дій від імені ОСОБА_1 . При цьому суд прийняв до уваги відсутність волі власника на відчуження спірного транспортного засобу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про витребування спірного автомобіля з володіння ОСОБА_8 , суд виходив з того, що на даний час транспортний засіб перебуває у позивача.

У зв`язку із частковим задоволенням первісного позову та з огляду на відсутність у ОСОБА_3 права відчужувати спірний автомобільсуд відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 серпня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_5 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у вказаній цивільній справі.

В касаційній скарзі заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов - задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

07 грудня 2021 року на адресу Верховного Суду від Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській областінадійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , в якому заявник просить суд врахувати викладені у ньому доводи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

09 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що за позивачем ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб марки Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску, що підтверджується відомостями згідно бази даних ЄДР МВС від 16 жовтня 2013 року ВРЕР № 11 м. Котовськ.

04 травня 2017 року між ТЗОВ «НОВУС-Н» та ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності серії НАВ 555257 від 12 листопада 2014 року, був укладений договір комісії № 819/05/2017, за умовами якого ОСОБА_2 передав ТЗОВ «НОВУС-Н» спірний транспортний засіб для продажу.

04 травня 2017 року між ТЗОВ «НОВУС-Н» та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску.

10 травня 2017 року транспортний засіб був перереєстрований в територіальному сервісному центрі №5150 МВС (м. Чорноморськ) на ОСОБА_3

18 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Захід-Авто-Ленд» був укладений договір комісії № 707, за умовами якого ОСОБА_3 передав ТОВ «Захід-Авто-Ленд» спірний транспортний засіб для продажу.

18 травня 2017 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Захід-Авто-Ленд» був укладений договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 1632.

18 травня 2017 року спірний транспортний засіб був перереєстрований в ТСЦ № 5141 МВС (м. Одеса) на ОСОБА_7 .

Встановлено, що транспортний засіб вибув із володіння ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка викладена на спеціальному бланку нотаріального документа серії НАВ № 555257 від 12 листопада 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Богаченко О. І., якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатись (продавати) транспортним засобом Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року.

Згідно з довідкою приватного нотаріуса Богаченко О. І. довіреність, викладена на спеціальному бланку нотаріального документа серії НАВ №555257 від 12 листопада 2014 року, посвідчена нею не була.

Встановлено, що в справі № 505/1807/18 ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області (головуючий суддя Паценюк Г. В.) від 06 лютого 2018 року було задоволено клопотання слідчого Подільського відділу поліції ГУНП в Одеській області Кривенького О. О. про арешт майна по кримінальному провадженню № 12017160180000557, внесеному до ЄРДР 19 квітня 2017 року за заявою ОСОБА_1 , щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 289 Кримінального кодекса України. Накладено арешт на автомобіль марки «Меrsedes Benz Sprinter CDI», 2006 року випуску, кузов НОМЕР_5 , д.з. НОМЕР_6 , чорного кольору, заборонивши ОСОБА_8 та ОСОБА_1 будь-яким чином розпоряджатися та використовувати зазначений автомобіль.

Постановляючи вказану ухвалу, Котовський міськрайонний суд Одеської області прийняв до уваги покази допитаного в якості свідка ОСОБА_9 , який показав, що він понад 20 років допомагає своїм знайомим в укладанні купівлі-продажу автотранспортних засобів. В 2017 році подзвонив його знайомий ОСОБА_10 , та попросив виписати договір купівлі-продажу автомобіля. Він погодився і ОСОБА_10 на його електрону адресу надіслав проскановані за допомогою сканера копії документів, а саме: копії паспорту на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ОСОБА_1 , автомобіль марки «Меrsedes Benz Sprinter CDI»2006 року випуску, 2006 р.в., кузов НОМЕР_5 д.з. НОМЕР_6 , чорного кольору, копію довіреності НАВ 555257 виданої ОСОБА_11 . Особи, які мали бути присутніми при ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) укладенні договору купівлі-продажу були відсутні. Він роздрукував документи з електронної пошти, зробив кольорову розпечатку довіреності та власноруч на другій сторінці вказав число, місяць, рік підписання, номер реєстру та підпис від імені ОСОБА_12 . Після цього з двома малознайомими чоловіками, яких представив в якості покупця та продавця транспортного засобу пішов до фірми ТОВ «Новус-Н», де було укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки «Меrsedes Benz Sprinter CDI»2006 року випуску, 2006 р.в., кузов НОМЕР_5 д.з. НОМЕР_6 , чорного кольору, між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 .

Ухвала Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 лютого 2018 року у справі № 505/1807/18 була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2018 року, набрала законної сили та є чинною.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення судами вимог первісного позову ОСОБА_1 про витребування спірного автомобіля від ОСОБА_5 , а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, оскаржені судові рішення не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні докази та надавши їм відповідну оцінку, встановили, що довіреність серії НАВ 555257 від 12 листопада 2014 року на розпорядження транспортним засобом марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1» ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 не видавалась, тобто не підписувалась та нотаріально не посвідчувалась.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

На підставі довіреності серії НАВ 555257 від 12 листопада 2014 року ОСОБА_13.в інтересах ОСОБА_1 було 04 травня 2017 року укладено з ТЗОВ «НОВУС-Н» договір комісії № 819/05/2017, за умовами якого ОСОБА_2 передав ТЗОВ «НОВУС-Н» спірний транспортний засіб для подальшого продажу.

Таким чином, зазначений транспортний засіб, який належав на праві власності ОСОБА_1 , було відчужено без відповідного наміру та волевиявлення останнього.

При цьому ОСОБА_2 повноважень на відчуження належного ОСОБА_1 транспортного засобу не мав.

Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши оцінку всім наявним у справі доказам, встановивши відсутність у ОСОБА_2 необхідного обсягу дієздатності для вчинення дій від імені ОСОБА_1 , що є порушенням частини другої статті 203 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання договору купівлі-продажу автомобіля від 04 травня 2017 року недійсним.

Крім того колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1 з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом із вказаними вище позовними вимогами, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_5 не визнає його право власності на указаний автомобіль.

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Тобто, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і доведеність факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (пункти 76-77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Таким чином, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, установивши наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача на автомобіль, якийвибув із володіння поза його волею, а також те, що право власності на указаний автомобіль відповідачкою не визнається, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності.

При таких обставинах, приймаючи до уваги недійсність угоди купівлі-продажу автомобіля (вантажний/фургон малотоннажний-В) Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1, VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску, укладеної 04 травня 2017 року між ОСОБА_1 (від імені якого діяв ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 , з огляду на відсутність у останнього права відчужувати спірний автомобіль, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про витребування у ОСОБА_1 автомобіля марки «Mercedes-Benz SPRINTER 311 CD1», VIN - НОМЕР_1 , чорного кольору, 2006 року випуску.

Доводи касаційної скарги були предметом розгляду апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов