№ 522/22915/15-ц

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 522/22915/15-ц

провадження № 61-22463св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Ріал Сіті», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімонова Ольга Юріївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (який у подальшому неодноразово був уточнений) до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору та стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 12 червня 2015 року, 14 липня 2015 року та

07 серпня 2015 року між ним і ОСОБА_2 були укладені попередні договори купівлі-продажу, відповідно до умов яких остання зобов`язувалася укласти з ним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Він сплатив їй аванс у розмірі 73 000,00 доларів США.

Указані договори не були нотаріально посвідчені.

Відповідачка відмовляється від продажу квартири та повернення коштів, отриманих у якості авансу за продаж квартири, безпідставно користується ними.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір від 07 серпня 2015 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ; стягнути з

ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 2 785 574 грн.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання: попереднього договору

від 07 серпня 2015 року № 3124 дійсним, додаткової угоди від 07 серпня

2015 року до попереднього договору від 14 липня 2015 року частково недійсною; угоди про передачу авансу від 07 серпня 2015 року недійсною.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 безпідставно ухиляються від нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу квартири, жодних дій, спрямованих на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ними не вчинено.

Сторони попереднього договору від 07 серпня 2015 року № 3124 дійшли згоди щодо усіх істотних умов цього договору, а тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положення частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Наполягала на тому, що мала місце помилка представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Ріал Сіті» (далі - ТОВ «Альянс Ріал Сіті») при заповненні бланку угоди, а саме: помилково зазначив повну суму за двома угодами (додатковою угодою від 07 серпня 2015 року та попереднім договором від 07 серпня 2015 року № 3124), яка була передана продавцем покупцю та складала 1 540 000,00 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним додатковий договір від 07 серпня 2015 року до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2 785 574,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 березня 2016 року в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 змінено.

Зменшено розмір грошової суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до 2 060 936,90 грн.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що в тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися. При цьому суди зазначили, що договір купівлі-продажу не було укладено в установлений в попередньому договорі строк з вини продавця ОСОБА_2 , а тому штрафні санкції, передбачені попереднім договором, у сумі 500 936,90 грн підлягають стягненню на користь позивача за первісним позовом згідно з умовами попереднього договору. Крім того, суди вказали, що сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов попереднього договору, цей договір не оспорюється, а отже, підстави для задоволення зустрічних вимог у частині визнання дійсним попереднього договору купівлі-продажу відсутні. Змінюючи рішення районного суду в частині визначення суми авансу, сплаченого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на виконання умов попереднього договору та додаткової угоди до нього, апеляційний суд зазначив, що під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції сторони визнали, що сума авансу передавалась частинами в гривнях, що підтверджується попереднім і додатковим договором та загальна сума переданого авансу станом на 07 вересня 2015 року склала 1 560 000,00 грн. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку про зменшення суми грошових коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до 2 060 936,90 грн, оскільки грошові кошти, сплачені ОСОБА_3 на виконання умов попереднього договору та додатковий аванс, переданий ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , становить саме таку суму, а не 2 785 574,00 грн, як було помилково зазначено судом першої інстанції.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився і апеляційний суд, не встановив причину неукладення основного договору, не звернув уваги на те, що доказів про вчинення дій покупцями на забезпечення укладання основного договору матеріали справи не містять, разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 в день підписання попереднього договору та додаткової угоди до нього, внесла грошові кошти на виконання зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, в цей же день було знято заборону відчуження спірної кватири, що може свідчити про те, що остання мала намір виконати зобов`язання за попереднім договором. Вищевказане також підтверджується поясненнями третьої особи, проте це залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Зміст уточнених позовних вимог ОСОБА_1

14 листопада 2018 року ОСОБА_1 уточнив первісні позовні вимоги та просив:

- визнати нікчемними попередній договір від 12 червня 2015 року, попередній договір від 14 липня 2015 року та додаткову угоду до нього від 07 серпня

2015 року, укладені між ним та ОСОБА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти (аванс) у розмірі 73 000,00 доларів США, три відсотки річних та інфляційні втрати;

- стягнути з ОСОБА_2 збитки в розмірі 202 160,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі

100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано нікчемним попередній договір від 12 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано нікчемним попередній договір від 14 липня 2015 року та додаткову угоду до нього від 07 серпня 2015 року, укладені між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів (аванс) у розмірі 73 000,00 доларів США, що станом на 23 січня 2018 року еквівалентно 2 107 936,10 грн, три відсотки річних у розмірі 146 573,75 грн та інфляційні втрати у розмірі 695 424,20 грн, всього 2 949 934,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 202 160,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- позивач за первісним позовом довів, що у рахунок сплати вартості квартири, яку мав намір придбати, сплатив відповідачці грошові кошти у сумі 73 000,00 доларів США;

- ОСОБА_2 отримані грошові кошти від ОСОБА_1 не повернула, а договір купівлі-продажу квартири не був укладений;

- попередній договір від 12 червня 2015 року, попередній договір від 14 липня 2015 року та додаткова угода від 07 серпня 2015 року до попереднього договору від 14 липня 2015 року є нікчемники з моменту укладення, оскільки не були нотаріально посвідчені;

- оскільки отримані за нікчемними правочинами грошові кошти не були повернуті, наявні підстави для стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України;

- не маючи змоги придбати нерухомість, ОСОБА_1 був вимушений винаймати житло відповідно до договору оренди від 12 грудня 2013 року, який було пролонговано до 31 грудня 2017 року, а тому з відповідачки підлягають стягненню матеріальні збитки у розмірі орендної плати за житло за договором від 02 грудня 2013 року за період із 12 червня 2015 року (дата укладення першого попереднього договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) до тепер, а саме: 7 000,00 доларів США (за 20 місяців оренди), що станом на 23 січня 2018 року еквівалентно 202 160,00 грн;

- позивачка за зустрічним позовом не довела, яким чином попередній договір від 07 серпня 2015 року № 3124 впливає на правові наслідки нікчемності попередніх договорів, які були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- щодо вимоги про визнання додаткової угоди від 07 серпня 2015 року до попереднього договору від 14 липня 2015 року, сторонами якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсною в частині, згідно з якою покупець додатково передав продавцю грошові кошти в розмірі 1 039 064,00 грн, однак у додатковій угоді помилково зазначено повну суму за двома угодами (додатковою угодою від 07 серпня 2015 року та попереднім договором від 07 серпня 2015 року № 3124, посвідченого приватним нотаріусом), яка була передана продавцем покупцю та склала 1 540 000,00 грн, то таке твердження не знайшло свого відображення в матеріалах справи, а належних та допустимих доказів такої помилки позивачем за зустрічним позовом надано не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2018 року в частині стягнення авансу змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс у розмірі 73 000,00 доларів США.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 146 573,75 грн, інфляційних втрат у розмірі 695 424,20 грн та матеріальних збитків у розмірі 202 160,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні зазначених вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- оскільки дійсність попереднього договору від 07 серпня 2015 року № 3124 в розумінні та з підстав, передбачених ЦК України, не оспорювалася, а форма укладення даного попереднього договору відповідає вимогам цивільного законодавства, судова колегія погоджується з висновками районного суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання дійсним попереднього договору, посвідченого 07 серпня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Симоновою О. Ю., виходячи з тих підстав та обґрунтувань, які наведені у зустрічному позові;

- зміст позову ОСОБА_1 полягає у вимозі повернення грошових коштів, одержаних від нього відповідачкою, як попередню оплату в рахунок суми за основним договором, у зв`язку з тим, що зобов`язання не виконано. Оскільки договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 73 000,00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансу, однак не врахував, що поверненню підлягають грошові кошти в тому розмірі та в тій валюті, яка була фактично передана;

- оскільки судом встановлено саме недодержання сторонами при укладенні договору, предметом якого є відчуження нерухомості, вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору і попередні договори від 12 червня

2015 року та від 14 липня 2015 року визнані судом нікчемними (тобто недійсними в силу закону), у суду першої інстанції не було підстав для висновку про виникнення з таких договорів зобов`язання взагалі і висновку про наявність прострочення зобов`язання, як підстави для нарахування трьох відсотків річних і інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України. Тому рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог;

- вимоги про стягнення матеріальних збитків у розмірі 202 160,00 грн

ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 12 грудня 2013 року він уклав у письмовій формі договір оренди житла зі сплатою 350,00 доларів США щомісяця, який після того, як угода з ОСОБА_2 не була укладена з вини останньої, вимушений був продовжувати винаймати житло, оскільки ОСОБА_2 грошові кошти йому не повернула і квартиру, про яку вони домовлялися не продала, а придбати інше житло він вже не міг. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив стягнути фактично понесені ним витрати за 20 місяців у розмірі 7 000,00 доларів США, що становило на час звернення з позовом до суду 202 160,00 грн. Оскільки ОСОБА_1 послався на те, що ним були понесені витрати за оренду, він мав довести фактичні витрати на оренду житла належними, допустимими і достатніми доказами. Проте таких доказів (платіжні доручення, завірені належним чином розписки власника житла про отримання грошових коштів) за період із 01 жовтня 2015 року він не надав. Таким чином, відсутні підстави для стягнення матеріальних збитків у розмірі 202 160,00 грн за оренду житла;

- зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції лише з процесуальних підстав неможливості одночасної зміни підстав та предмету позову, у зв`язку з чим просить рішення суду в цій частині скасувати, а позовні вимоги залишити без розгляду. Як убачається з матеріалів справи, зміна підстав і предмету позову відбулася в районному суді під час дії норм ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, після скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ і передачі справи до суду першої інстанції на новий розгляд. На відміну від діючої редакції статті 49 ЦПК України, яка передбачає, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею, зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справ, редакція статті 31 ЦПК України, яка діяла під час повернення справи на новий розгляд до районного суду і зміни позивачем підстав і предмету позову, не передбачала процесуальних санкцій у вигляді скасування рішення суду і залишення апеляційним судом їх без розгляду у разі, якщо судом такий змінений позов розглянутий по суті.

Зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 авансу у розмірі 73 000,00 доларів США.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що:

- при новому розгляді справи мали місце порушення норм процесуального права. Зокрема, після направлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справи на новий розгляд до суду першої інстанції, 13 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, у якій він змінив одночасно і предмет, і підстави позову, тобто, по суті подав новий позов, який був усупереч частині другій статті 31 ЦПК України розглянутий по суті. Подання заяви одночасно про зміну предмету та підстав позову судами не допускається. Крім того, суд першої інстанції мав провести підготовче судове засідання і постановити ухвалу про призначення справи до розгляду або ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті;

- суди попередніх інстанцій усупереч частині четвертій статті 338 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не врахували висновків і мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних справ від 14 червня 2017 року.

Доводи касаційної скарги свідчать про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині стягнення авансу у розмірі 73 000,00 доларів США, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) в іншій частині постанова апеляційного суду касаційному перегляду не підлягає.

Зміст відзиву

У лютому 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Спростовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 вказує, що предмет позову не змінювався, а збільшувався розмір позовних вимог; змінено було лише підставу позову - нікчемність попередніх угод від 12 червня 2015 року, від 14 липня 2015 року та додаткової угоди від 07 серпня 2015 року до попереднього договорувід 14 липня 2015 року). Предметом позову залишилося стягнення коштів, які він передав ОСОБА_2 як аванс за купівлю спірної квартири. Аргумент про непроведення судом першої інстанції попереднього судового засідання не впливає на законність рішення, оскільки відповідно до частини сьомої статті 130 ЦПК України проведення попереднього судового засідання не є обов`язковим. Висновки суду касаційної інстанції стосувалися виключно обставин укладення попереднього договору від 14 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Однак вимоги ОСОБА_3 щодо дійсності вказаного правочину були залишені судом без розгляду 14 листопада 2017 року, а тому довід касаційної скарги про порушення судами частини четвертої статті 388 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) є помилковим.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 12 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, посвідчений директором ТОВ «Альянс Ріал Сіті» Чернегою Н. Є., згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася в строк до 15 липня 2015 року продати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Ціна основного договору була визначена у розмірі 84 000,00 доларів США, що на момент укладення попереднього договору становило 1 764 000,00 грн. У рахунок оплати об`єкта продажу ОСОБА_1 передав продавцю аванс у розмірі 2 000,00 доларів США, що на момент укладення попереднього договору складало 42 000,00 грн. Цей попередній договір було укладено у зв`язку з тим, що на момент його укладення предмет продажу перебував в іпотеці ПАТ «УкрСиббанк».

14 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, посвідчений директором ТОВ «Альянс Ріал Сіті» Чернегою Н. Є., відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася в строк до 07 серпня 2015 року продати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Ціна основного договору була визначена у розмірі 82 000,00 доларів США, що на момент укладення попереднього договору складало 1 886 000,00 грн. У рахунок оплати об`єкта продажу ОСОБА_1 за первісним позовом передав ОСОБА_2 аванс у розмірі 1 000,00 доларів США, що на момент укладення попереднього договору становило 21 000,00 грн.

Всього станом на 14 липня 2015 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в якості авансу за продаж квартири АДРЕСА_1 3 000,00 доларів США.

Станом на 07 серпня 2015 року ОСОБА_2 мала невиконане зобов`язання за кредитним договором перед ПАТ «УкрСиббанк» і зареєстроване обтяження квартири, яка була предметом іпотеки за іпотечним договором, і тому не мала змоги вчинити правочин щодо продажу квартири.

07 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до попереднього договору від 14 липня 2015 року про передачу продавцю додаткового авансу в розмірі 70 000,00 доларів США, що на момент укладення попереднього договору становило 1 540 000,00 грн для повного погашення власницею квартири кредитної заборгованості.

07 серпня 2015 року ОСОБА_2 погасила борг перед новим іпотекодержателем ОСОБА_6 , про що останній склав відповідну заяву, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Симоновою О. Ю. У цій же нотаріальній конторі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким сторони зобов`язалися в порядку і на умовах, визначених у попередньому договорі укласти у строк до 30 вересня 2015 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ціною 737 262,00 грн, з яких 500 936,90 грн покупець передає продавцю до підписання даного договору, а решту - 236 325,10 грн у строк не пізніше 30 вересня 2015 року.

Станом на 30 вересня 2015 року основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не було укладено.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення з таких підстав.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 73 000,00 доларів США на підставі статті 570 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між сторонами укладений не був, а кошти у вказаному розмірі, які по суті є авансом, відповідачка позивачу не повернула.

Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення 73 000,00 доларів США, однак не в повній мірі може погодитися з мотивами задоволення означених позовних вимог.

Предметом спору в справі, що переглядається, є, зокрема, стягнення суми грошових коштів, переданих відповідачці за продаж квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування первісного позову ОСОБА_1 зазначав, що кошти у розмірі 73 000,00 доларів США позивач передав відповідачці як аванс з метою забезпечення укладення з відповідачем договору купівлі-продажу вказаної квартири, проте правочин щодо вказаної квартири між сторонами не укладено, у зв`язку з чим позивач просив, серед іншого, повернути йому сплачений аванс.

У справі, що переглядається, суди:

- визнали нікчемними попередній договір купівлі-продажу квартири від 12 червня 2015 року, попередній договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2015 року та додаткову угоду до нього від 07 серпня 2015 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (в означеній частині рішення та постанова судів попередніх інстанцій не оскаржуються);

- встановили, що за вищевказаними правочинами ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 73 000,00 доларів США, які остання не повернула.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша 1212 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України).

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Ураховуючи наведене, грошові кошти передані позивачем за нікчемними правочинами підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Зважаючи на те, що апеляційний суд указаного не врахував, оскаржену постанову у частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 73 000,00 доларів США належить змінити у мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційну скаргу належить задовольнити частково, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині - змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 73 000,00 доларів США змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Крат

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов