№ 522/23348/17

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 522/23348/17

провадження № 61-5351 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - департамент комунальної власності Одеської міської ради;

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

третя особа - Одеська міська рада;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію.

Позовна заява мотивована тим, що нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв. м, що розташоване АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси, так як рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

17 лютого 2017 року на адресу департаменту надійшла скарга ОСОБА_3 щодо зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Департаментом було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356 було відкрито розділ щодо реєстрації нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

30 травня 2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень, без належних правових підстав, було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, та змінено площу квартири АДРЕСА_3 , з «38,6 кв. м» на «216,1 кв. м».

Унаслідок цього за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по 1/2 частині квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 216,1 кв. м.

Збільшення площі квартири з «38,6 кв. м» на «216,1 кв. м» відбулося в результаті приєднання шляхом підлогу до квартири горища, загальна площа якого складає 177,5 кв. м, яке належало територіальній громаді міста і вибуло з його власності поза його волею.

Ураховуючи викладене, департамент комунальної власності Одеської міської ради просив суд усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із нежитлового приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв. м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі департаменту комунальної власності Одеської міської ради; витребувати у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв. м., на користь територіальної громади м. Одеси; визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , загальною площею 216,1 кв. м, шляхом внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни площі квартири АДРЕСА_4 з 216, 1 кв. м на 38, 6 кв. м, а нежитлове приміщення горища, площею 177,5 кв. м. за тією ж адресою зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року, з урахуванням ухвали суду від 11 грудня 2019 року про виправлення описки, позов Одеської міської ради задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з нежитлового приміщення горища, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв. м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення горища, що за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв. м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Визначено порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , загальною площею 216,1 кв. м, шляхом внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно у частині зміни загальної площі цієї квартири АДРЕСА_4 із 216,1 кв. м на 38,6 кв. м, а нежитлове приміщення горища, площею 177,5 кв. м, за тією ж адресою зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що до приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незаконно включені до загальної площі реконструйованої квартири АДРЕСА_4 нежилі приміщення горища площею 177,5 кв. м, які належать територіальній громаді м. Одеси. Діями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушено майнові права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Таким чином, було незаконно зареєстроване та включено до складу квартири спірне приміщення. Фактично право власності у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення не виникло, а нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вибуло з володіння власника (територіальної громади м. Одеси) поза його волею, що є підставою для його витребування у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та є підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт за відповідачами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 -задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не зазначив, на якій правовій підставі та хто заволодів нежитловим приміщенням - горищем, не надав доказів про те, яким чином та коли зазначене майно незаконно вибуло з його володіння, хто приймав рішення щодо переведення статусу нежитлового приміщення в житлове.

Враховуючи відсутність нежитлового приміщення площею 177 кв. м. в квартирі АДРЕСА_3 , а позивачем не доведено, що спірне нежиле приміщення вибуло з комунальної власності Одеської міської ради без відповідної правової підстави та без їх відома, оскільки спірне майно набуло статусу житлового приміщення, що складається з семи кімнат з відповідною реєстрацією права власності, суд дійшов висновку про відмову у позові. Матеріали справи не містять доказів, що відповідачі знали про те, що нежитлове приміщення горища площею 177 кв. м вибуло з володіння Одеської міської ради з порушенням закону, відсутні докази щодо незаконності переведення його в житлове приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 2/1522/11679/11, від 06 червня 2019 року у справі № 522/3031/16, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/14144/16, від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 522/23348/17 із Приморського районного суду м. Одеси.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що до приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незаконно включені до загальної площі реконструйованої квартири АДРЕСА_4 нежилі приміщення горища, площею 177,5 кв. м, які належать територіальній громаді м. Одеси, діями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушено майнові права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.

На виконання зазначеної постанови рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

17 лютого 2017 року на адресу департамент комунальної власності Одеської міської ради надійшла скарга ОСОБА_3 щодо надання інформації стосовно зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

За результатами розгляду зазначеної скарги департамент комунальної власності Одеської міської ради було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356 було відкрито розділ щодо реєстрації нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

30 травня 2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень» було внесено зміни (індексний номер рішення 29817675 про внесення змін) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, та змінено площу квартири АДРЕСА_3 , «38,6 кв. м» на «216,1 кв. м» м. Одеса .

За договором купівлі-продажу від 09 червня 2016 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по 1/2 частині квартири АДРЕСА_5 (а.с. 147).

З технічного паспорта від 08 червня 2016 року вбачається, що загальна площа спірної квартири становить 216,1 кв. м, що складається з семи житлових кімнат, житлово площею 154,7 кв. м з окремою кухнею, санузлом, туалетом, коридором та коморою ( а.с. 148-149).

26 березня 2018 року складений акт, який 27 березня 2018 року погоджений директором комунальної установи «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради», згідно з яким в ході проведення обстеження нежитлового приміщення горища, приблизною площею 180 кв. м., яке розташоване у трьох поверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 встановлено: вхід здійснюється через другу парадну, біля квартири АДРЕСА_4 . За наявною інформацією зазначене приміщення горища площею 177,5 кв. м було незаконно приєднано до квартири АДРЕСА_4 загальною площею 38,6 кв. в та на теперішній час площа квартири АДРЕСА_4 складає 216,1 кв. м, власниками квартири в частці 1/2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На даний час згідно з інформації з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_3 , площею 216,1 кв. м (а.с. 58).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтями 328 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до статей 386 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно із частиною третьою статті 16 указаного Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За змістом статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Частиною першою статті 60 Закону № 280/97-ВР установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частинами п`ятою, восьмою цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215 216 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірне нежиле приміщення вибуло з комунальної власності Одеської міської ради без відповідної правової підстави та без їх відома, оскільки спірне майно набуло статусу житлового приміщення.

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної Ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування і районів області.

Згідно з переліком майна, визначеним у додатку № 2 до вказаного вище рішення, у власність Одеської міської ради перейшло, зокрема й право власності на житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

Однак матеріали справи не містять підтверджень про включення саме приміщення площею 177,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до переліку такого майна.

Крім того, у справі відсутні докази про належність територіальній громаді на праві власності житлового будинку по АДРЕСА_1 , чи квартири або іншого нежитлового приміщення в указаному будинку.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Крім того, законодавцем розмежовано поняття допоміжного та нежилого приміщень у багатоквартирному будинку.

Зокрема, у статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 , положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_7 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював загальновизнані стандарти захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

У пункті 51 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) ЄСПЛ зазначив, що труднощі тлумачення застосовного законодавства протягом перехідного періоду стали предметом розгляду Конституційного Суду України, який дав роз`яснення цього питання, визнавши наявність у власників приватизованих квартир автоматичного права часткової власності на допоміжні приміщення відповідного будинку.

Відмовляючи в позові з підстав його недоведеності, суд апеляційної інстанції не встановив коло осіб, які є власниками будинку, не перевірив, чи є спірне приміщення допоміжним чи воно є нежилим, не з`ясував, чи перебувало спірне приміщення у володінні, користуванні та розпорядженні позивача.

Отже, суд не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню. Визначивши спірне приміщення як частину квартири, не врахував, що до позивача перейшло право комунальної власності щодо житлового та нежитлового фонду (рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ); не встановив, чи перейшло спірне приміщення у власність Одеської міської ради як нежиле, чи воно залишилось допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку у розмінні Закону № 2482-XII; не перевірив наявності у позивача прав співвласника будинку АДРЕСА_1 .

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тільки після з`ясування вказаних фактичних обставин справи судам необхідно визначитись, чи порушені права позивача та чи існують підстави для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів Одеської міської ради.

Допущене судом при вирішені цієї справи неправильне застосування норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович