Постанова
Іменем України
07 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/4240/15-ц
провадження № 61-9859св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
представник відповідача -ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду
м. Одеси, у складі судді Чернявської Л. М., від 11 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., від 06 лютого 2020 року.
Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , про що 14 лютого 2004 року Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління
м. Одеси зроблено запис у Книзі реєстрації актів про одруження за № 27. Сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що за період шлюбу подружжям набуто спільне рухоме та нерухоме майно. Посилалась на те, що з травня 2014 року вони проживають окремо, спільне господарство не ведеться. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси 10 березня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Зазначала, що вона є інвалідом другої групи, неповнолітня дочка проживає з нею та знаходиться на її повному утриманні, тому при поділі майна потрібно відступити від рівності часток подружжя.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд поділити спільну сумісну власність подружжя з відступленням від рівності часток дружини та чоловіка та визнати за нею право власності на майно загальною вартістю 1 986 241, 20 грн, а саме: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 із парко-місцем НОМЕР_5 , вартістю 1 852 053, 36 грн; побутову техніку, яка знаходиться у зазначеній квартирі; визнати за нею право користування частиною прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 (парко-місце НОМЕР_5 ); визнати за ОСОБА_3 право власності на майно загальною вартістю 1 677 965, 70 грн: 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , вартістю 926 026, 66 грн; нежитлове приміщення НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_2 , вартістю
20 015 грн; автомобіль HONDA CIVIC, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 177 117, 90 грн; автомобіль HONDA ACCORD,
2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 503 616 грн; побутову техніку, яка знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 .
У червні 2015 року ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов
до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що спільне майно подружжя має бути поділено порівну, так як підстав відступати від принципу рівності часток майна немає. Вказував, що інвалідність дружини наступила в дитинстві, а не з його вини, оскільки він весь час їхнього сімейного життя піклувався про дружину. Стан здоров?я ОСОБА_1 дозволяє їй працювати. Крім того, вартість майна, яке розміщено в спірній квартирі, є досить значною, що робить несправедливим поділ майна, який запропоновано ОСОБА_1 .
Посилаючись на зазначені обставини, доповнивши позов, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину за кожним квартири АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування квартирою
АДРЕСА_1 , згідно якого виділити
у користування ОСОБА_1 з дитиною кімнату, площею 20,4 кв. м, виділити йому у користування кімнату, площею 13,5 кв. м. Усі інші нежитлові приміщення спірної квартири залишити у спільному користуванні сторін та їхньої дитини. Також просив поділити нежитлове приміщення
НОМЕР_6 (кладова) по 1/2 частині згідно з висновком експерта від 04 квітня 2016 року № СЕ-2-1-176.16; припинити його право власності на частку у спільному майні - автомобілі HONDA CIVIC, 2007 року випуску, та визнати право власності на зазначений автомобіль за ОСОБА_1 ; стягнути з
ОСОБА_1 на його користь 129 035 грн в якості грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля HONDA CIVIC, 2007 року випуску; всю побутову техніку, яка знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 залишити в спільному користуванні сторін; зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , нежитловим приміщенням НОМЕР_6 , а також побутовою технікою; вселити його у квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності за кожним
на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування квартирою
АДРЕСА_1 , згідно якого виділено
у користування ОСОБА_1 з дитиною житлову кімнату спірної квартири, площею 20,4 кв. м, а ОСОБА_3 виділено у користування житлову кімнату спірної квартири, площею 13,5 кв. м. Усі інші нежитлові приміщення спірної квартири, включно з кухнею площею 33,4 кв. м, санвузлом площею 9,7 кв. м та коридором площею 12,3 кв. м залишено у спільному користуванні сторін та їхньої дитини.
Нежитлове приміщення НОМЕР_6 (кладова) поділено по 1/2 частині згідно
з висновком експерта № СЕ-2-1-176.16 від 04 квітня 2016 року шляхом влаштування глухої перегородки упоперек приміщення (поділивши на дві рівні частини по ширині), а також влаштувавши дверний проріз з дверима
у стіні, протилежній існуючому входу; розгалуження електропостачання на дві індивідуальні частини у встановленому законодавством порядку.
Припинено право власності ОСОБА_3 на частку у спільному майні - автомобіль HONDA CIVIC, 2007 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1 , та визнано право власності на зазначений автомобіль за
ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 129 035 грн у якості грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля HONDA CIVIC,
2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Всю побутову техніку, яка знаходиться у квартирі
АДРЕСА_1 , залишено в спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , нежитловим приміщенням НОМЕР_6, а також побутовою технікою, яка знаходиться у зазначеній квартирі.
Вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси
від 19 березня 2020 року поділено нежитлове приміщення НОМЕР_6 (кладова) в будинку АДРЕСА_2 по 1/2 частині згідно з висновком експерта від 04 квітня 2016 року № СЕ-2-1-176.16, шляхом влаштування глухої перегородки упоперек приміщення (поділивши на дві рівні частини по ширині), а також влаштувавши дверний проріз з дверима у стіні, протилежній існуючому входу; розгалужити електропостачання на дві індивідуальні частини у встановленому законодавством порядку.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині нежитлового приміщення НОМЕР_6 (кладова) в будинку АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що істотні обставини, зазначені у частинах другій-третій статті 70 СК України, як підстави для відступу від засади рівності часток подружжя, відсутні. Вирішуючи питання про можливість поділу спірної квартири, районний суд виходив з того, що частки сторін є рівними, а ОСОБА_3 іншого житла, крім спірної квартири, не має. Крім того, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , самовільно користуючись спірним транспортним засобом, стала учасником дорожньо-транспортної пригоди та суттєво пошкодила автомобіль. При цьому, суд зазначив, що ОСОБА_3 згоди на користування спірним автомобілем ОСОБА_1 не надавав, отже він має право на отримання грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля. На думку суду першої інстанції, вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 у частині обов`язку не чинити перешкоди в користуванні власністю та вселення в квартиру є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року
в частині поділу спільного майна подружжя - автомобіля марки HONDA CIVIC, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасовано. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності по 1/2 частині на автомобіль HONDA CIVIC, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 не довела наявність обставин, передбачених частинами другою-третьою статті 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя, що є її процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України, тому районний суд правильно вважавчастки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спільному майні (квартира, кладова, автомобіль, побутова техніка) рівними. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участі у справі органу опіки та піклування, вказавши, що при вирішенні позову про поділ спільного майна подружжя права та інтереси дитини не порушуються. Також суд апеляційної інстанції погодився з тим, що ОСОБА_1 не спростувала доводи ОСОБА_3 про наявність з її боку перешкод у користуванні ним спірною квартирою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалити нове рішення у цій частині про залишення позову без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15-ц, від 27 лютого
2019 року у справі № 755/4757/16-ц, від 05 квітня 2018 року у справі
№ 404/1515/16-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували положення СК України щодо презумпції спільності права власності подружжя, відповідно до якої на відповідача покладається тягар її спростування. Заявник посилається на те, що суди не взяли до уваги, що вона є інвалідом другої групи та проживає разом із неповнолітньою дочкою, яка повністю перебуває на її утриманні. Вказує, що ОСОБА_3 злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та приховує свої реальні доходи, за її заявою стосовно ОСОБА_3 відкрито кримінальне провадження № 42017160000000269 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України. Зазначає, що суд вирішив питання про житлові права неповнолітньої дитини без участі у справі органу опіки та піклування, а також не заслухавши думку дитини. ОСОБА_1 наголошувала на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що вона чинить ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою, суд не з`ясував причини непроживання відповідача у спірній квартирі.
Судові рішення оскаржуються лише у частині задоволення зустрічних позовних вимог, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу положень статті 400 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 лютого 2004 року між сторонами зареєстровано шлюб, про що Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління м. Одеси зроблено запис у книзі реєстрації актів про одруження № 27.
Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 17 лютого 2004 року НОМЕР_4 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2015 року у справі № 522/16482/14-ц шлюб між сторонами розірвано.
Під час шлюбу сторонами набуто спільне майно, а саме:квартиру АДРЕСА_1 ; меблі, посуд, інші предмети побуту, побутову техніку, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення
НОМЕР_6 (кладову) у будинку АДРЕСА_2 ; автомобіль HONDA CIVIC, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства (цукровий діабет). Разом з тим, встановлено, що стан здоров`я ОСОБА_1 дозволяє їй працювати та самостійно заробляти собі на життя.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року у справі № 522/4239/15-ц змінено рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 19 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої
дочки - в частині визначення розміру стягнутих аліментів з 1/4 частини з усіх видів заробітку(доходу) але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на тверду грошову суму в розмірі 5 тис. грн щомісячно з врахуванням сплачених платежів у загальному розмірі
69 086,00 грн.
Постановою слідчого відділу Приморського відділу поліції в м. Одесі
від 27 червня 2017 року кримінальне провадження № 42017160000000269 закрито у зв`язку з відсутності події кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року у справі № 522/9380/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.
Встановлено, що ОСОБА_3 було запропоновано колишній дружині продати спірну квартиру та поділити в рівних частках отримані від продажу грошові кошти для того, щоб кожний отримав можливість придбати окреме житло, на яку ОСОБА_1 спочатку погодилася за умови, що на час пошуку покупця ОСОБА_3 знайде собі тимчасове житло та буде проживати окремо. Після того, як ОСОБА_3 переїхав зі спірної квартиру, ОСОБА_1 відмовилась її продавати та змінила вхідні замки, а також звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна. Зазначені обставини не були спростовані ОСОБА_1 під час розгляду справи.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі
№ 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності.
По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Крім цього, згідно із Законом від 17 травня 2017 року № 2037-VIII, частину другу статті 70 СК України викладено із доповненням наступного змісту: «при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.»
Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому
пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня
2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша
Аналізуючи наведених вище норми сімейного законодавства України, дає підстави для висновку про те, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріальне забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках. Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що
ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для відступу від засади рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя, оскільки відсутні умови, передбачені
статтею 70 СК України. Аргументи ОСОБА_1 про злісне невиконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків щодо сплати аліментів на утримання дитини не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими судами обставинами. Проживання дитини з позивачем само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.
Необґрунтованими є посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів правовим позиціям, висловленим судом касаційної інстанції, оскільки у зазначених заявником судових рішеннях було зроблено висновки щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. У справі, яка переглядається, сторони не заперечували, що спірне майно набуто ними під час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності. Наявність підстав для відступу від рівності часток повинна була довести позивач за первісними позовом. Однак обставин, які б могли виступати підставами для збільшення частки
ОСОБА_1 у квартирі
АДРЕСА_1 , судами не встановлено.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо незалучення до участі у справі органу опіки та піклування, оскільки при поділі майна подружжя та визначенні порядку користування колишнім подружжям спірною квартирою питання про права дитини не вирішувалось.
Позивач за зустрічним позовом довів наявність перешкод з боку відповідача у користуванні спірною квартирою та наявність підстав для вселення його до зазначеної квартири.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року
щодо вирішення зустрічних позовних вимог у нескасованій під час апеляційного частині та постанову Одеського апеляційного суду
від 06 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович