№ 522/4690/17

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 522/4690/17

провадження № 61-47872св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси у складі судді Шенцевої О. П. від 19 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І., від 28 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2007 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати його у відповідному реєстрі.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та 30 березня 2007 року продала її ОСОБА_1

ОСОБА_1 , у свою чергу, отримала державний акт від 06 квітня 2007 року серії ЯГ № 954815 на право власності на вказану земельну ділянку.

За заявою прокуратури Приморського району міста Одеси про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 08 липня 2009 року рішення цього ж суду

від 08 лютого 2009 року скасовано. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 вересня 2009 року позов ОСОБА_2 залишений без розгляду.

Оскільки рішення суду, яке стало підставою для набуття ОСОБА_2 права власності наземельну ділянку, скасовано, та відповідно до діючого законодавства України право розпорядження землями територіальної громади м. Одеси є виключною компетенцією Одеської міської ради, позивач просив витребувати у ОСОБА_1 вказану вище земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради.

Звернення до суду з позовом прокурора обґрунтоване неналежним здійсненням своїх повноважень Одеською міською радою, якою не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права і повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області

від 06 вересня 2017 року, позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_1 у особи, яка не мала права її відчужувати, а тому до спірних правовідносин підлягають застосування положення

статті 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про витребування спірної земельної ділянки на користь Одеської міської ради від останнього її власника у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади міста Одеси поза її волею. При цьому суд відхилив доводи апеляційної скарги про звернення прокурора із позовом поза межами позовної давності, вказуючи на те, що до спірних правовідносин положення про позовну давність не застосовуються. Крім того, суд зазначив про те, що про вибуття спірної земельної ділянки із власності Одеської міської ради прокурору стало відомо лише у 2016 року, за наслідками проведення прокурорської перевірки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки і мотиви, з яких були скасовані попередні судові рішення про витребування земельної ділянки, помилково вважали, що до спірних правовідносин положення про позовну давність не застосовуються. Крім того, суди не звернули уваги на те, що за зверненням прокурора початок перебігу позовної давності слід рахувати не з моменту коли прокурор довідався про порушене право, а з того моменту, коли довідалася особа, яку представляє прокурор. Вказує, що на момент придбання нею земельної ділянки будь-яких заборон чи застережень з боку держави, що свідчили про неможливість набуття права власності на неї, не було. Вона є добросовісним набувачем.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року від Одеської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому міська рада посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку

площею 0,1 га, розташовану на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_2 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати його у відповідному реєстрі.

05 березня 2007 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯГ № 954606.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 8432, ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

08 липня 2009 року ухвалою Приморського районного суду міста Одеси рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2007 року за заявою прокуратури Приморського району міста Одеси, поданою в інтересах Одеської міської ради, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами було скасовано (а. с. 83, 84 т. 1)

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 вересня 2009 року позов ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , залишений без розгляду (а. с. 94 т. 1).

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її власника - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради не з її волі, а іншим шляхом, у зв`язку з чим просив витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі

№ 522/2202/15-ц (провадження 14-132цс18).

Суди, встановивши, що Одеська міська рада як уповноважений орган власника територіальної громади міста Одеси рішення про передачу спірної земельної ділянки із земель комунальної власності територіальної громади у приватну власність ОСОБА_2 чи будь-якої іншої особи не приймала, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади міста Одеси не з волі громади, а іншим шляхом, а саме: на підставі рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку, яке було згодом скасовано, застосував положення частини першої статті 388 ЦК України та зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки у відповідача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції 12 травня 2017 року ОСОБА_4 у запереченнях на позовну заяву заявила про пропуск позивачем позовної давності (а. с. 37-49 т. 1).

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, пославшись на правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 05 жовтня 2016 року під час розгляду справи № 916/2129/15, виходив із того, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, і, у зв`язку з цим, дійшов висновку про те, що позовна давність, передбачена статтею 257 ЦК України, прокуратурою Одеської області не пропущений.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження 14-132цс18) зазначено, що на вимоги про витребування майна поширюється припис статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а реалізація права на їх оскарження не має ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що від висновку Верховного Суду України щодо непоширення позовної давності до правовідносин про витребування майна на підставі положення статті 388 ЦК України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, який суди попередніх інстанцій поклали в основу ухвалених судових рішень, відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив порушення прав Одеської міської ради з огляду на те, що Одеська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження земельною ділянкою у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення, а судове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2007 року, на виконання якого був виданий державний акт, було скасоване, відчуження майна відбулось без вираження волі територіальної громади міста Одеси.

Проте, суд першої інстанції не встановив початку перебігу позовної давності для Одеської міської ради, а також того, що Одеській міській раді було чи могло бути відомо про порушення її права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц).

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на вищевикладене, допущені судом першої інстанції помилки не виправив, не врахував, що до спірних правовідносин застосовуються положення про позовну давність, початком перебігу якої є момент, коли про порушене право дізналася особа, в інтересах якої пред`явлено позов, а не з моменту проведення прокурорської перевірки, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції при новому розгляді не врахував положення частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи попереднє судове рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції в ухвалі від 29 листопада 2017 року зазначив, що прокурор пред`явив позов в інтересах Одеської міської ради, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу ухвалення Приморським районним судом м. Одеси рішення від 08 лютого 2007 року. Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий судовий розгляд вказав, що судам необхідно установити, з якого часу особі, в інтересах якої пред`явлено позов, стало відомо про порушене право. Однак при новому розгляді суд апеляційної інстанції цих висновків не врахував.

Крім того, у 2009 році прокурор подав в інтересах Одеської міської ради заяву про скасування у зв`язку із нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції, яким було визнано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , однак суд апеляційної інстанції не дав оцінку тому, чи знала міська рада про порушення своїх прав у зв`язку із поданням прокурором такої заяви.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Суд апеляційної інстанції не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, не правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 257 ЦК України щодо вимог про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, у зв`язку із чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до цього ж суду з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович