22.05.2023

№ 522/4958/16-ц

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 522/4958/16-ц

провадження № 61-10124 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Попов Михайло Сергійович,

відповідач - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду

від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С., касаційну скаргу Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про стягнення грошових коштів, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з міської ради на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 1 846 532,88 грн, суму інфляційних втрат

за період з 09 серпня 2006 року по червень 2018 року у розмірі

5 484 202,65 грн, суму витрат на утримання земельної ділянки у розмірі

28 961,82 грн, три проценти річних у розмірі 658 073,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3256-XXIII вирішено надати товариству

з обмеженою відповідальністю фірмі «Алькор» (далі - ТОВ «Алькор», товариство) у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди, терміном на 5 років, земельну ділянку, загальною площею 5,2359 га,

за адресою: АДРЕСА_1 , з яких земельна ділянка, площею 4,8363 га, - для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу.

Рішенням Одеської міської ради від 04 лютого 2004 року

№ 2222-XXIV вирішено продати ТОВ «Алькор» земельну ділянку несільськогосподарського призначення із земель рекреаційного призначення міста, раніше наданих ТОВ «Алькор», площею 4,8363 га. Відповідний договір купівлі-продажу було укладено 14 квітня 2004 року.

Вказувала, що 05 листопада 2004 року ТОВ «Алькор» уклало з учасниками товариства договір про виділення частки земельної ділянки в натурі, виділивши їй 0,55 га вищевказаної земельної ділянки, що складало 11,37 % статутного капіталу товариства. Тобто на підставі вказаного договору вона отримала у власність земельну ділянку, призначену для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5500 га. Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Одеського міського управління земельних ресурсів нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки склала 1 846 532,88 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2013 року

у справі № 1522/29828/12, залишеним без змін після апеляційного та касаційного переглядів, за позовом прокурора визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 квітня 2004 року, укладений

між Одеською міською радою та ТОВ «Алькор». Визнано недійсним

та скасовано державний акт серії ОД № 046706 на право власності

на земельну ділянку, для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована

за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано земельну ділянку, площею 4,8363 га, на користь територіальної громади міста Одеси

та Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (далі - ДСК «ЧМП»). Тобто судом повернуто земельну ділянку первісному власнику - територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Вважала, що за таких обставин у продавця залишилася і земельна ділянка,

і гроші, що є несправедливим і незаконним. При цьому між сторонами договору неможливо застосувати реституцію, оскільки ТОВ «Алькор» припинило свою діяльність 29 грудня 2011 року, а тому з позовом вона звернулася саме до Одеської міської ради, оскільки наслідком скасування рішень органу місцевого самоврядування стало скасування державного акту на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, посилаючись

на статті 625 1175 1212 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року

у складі судді Чернявської Л. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що посилання позивача на статтю 1212 ЦК Україні у даному спорі

є безпідставними, так як саме ОСОБА_1 є особою, яка безпідставно набула майно (земельну ділянку) Одеської міської ради. Указане підтверджується висновками судів у справі № 1522/29828/12, під час розгляду якої встановлено, що саме ТОВ «Алькор» та учасники,

які протиправно розподілили первісну земельну ділянку, яка взагалі

не підлягала розподілу, порушили вимоги земельного законодавства. Позивач унаслідок таких противоправних дій незаконно захопила землі територіальної громади міста Одеси. Крім того, без зміни цільового призначення відповідна земельна ділянка взагалі не могла належати фізичній особі. З метою захисту прав територіальної громади - законного власника земельної ділянки, судом було витребувано її у позивача

на користь територіальної громади м. Одеси.

Районний суд указав, що в Одеської міської ради не виникає жодних зобов`язань по відношенню до ОСОБА_1 , оскільки міська рада не набувала майна або грошей від останньої. ТОВ «Алькор» є особою, яка не будучи власником, передала ОСОБА_1 земельну ділянку, що у подальшому мало наслідком повернення її законному власнику.

Погоджуючись на отримання свого внеску у натуральній формі, при тому,

що частка ОСОБА_1 була у грошовій формі, вона усвідомлювала можливі ризики таких дій, які полягають у можливому знищенні речі, її псуванні, захопленні, можливому вибутті тощо, що у подальшому і відбулося.

Суд першої інстанції зазначив, що усі спори стосовно повернення свого внеску до статутного капіталу товариства, а також спори, пов`язані із тим, що ТОВ «Алькор» передало у власність позивача земельну ділянку, набуту

за недійсним договором, мають вирішуватись між ОСОБА_1 та ТОВ «Алькор», а тому позивач обрав неправильний спосіб судового захисту свого права, передбачений статтею 16 ЦК України, оскільки вимога

про стягнення грошових коштів у порядку реституції може бути заявлена тільки до сторони договору.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат, стягнення витрат

на утримання земельної ділянки, стягнення трьох процентів річних, то вони не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними від основної вимоги про стягнення грошових коштів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 грошові кошти

у розмірі 1 867 502,07 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що хоча спірну земельну ділянку було повернуто у судовому порядку первісному

власнику - територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, проте грошові кошти учаснику ТОВ «Алькор» - ОСОБА_1 , не було повернуто. Тобто у власності міської ради залишилася не лише земельна ділянка, яка належала на праві власності ОСОБА_1 , площею 0,55 га,

а і грошові кошти у розмірі 734 274,60 грн, які належали учаснику

ТОВ «Алькор» ОСОБА_1 на час виділення її долі із товариства, шляхом передачі їй у власність вказаної земельної ділянки, що складало 11,37 % статутного капіталу.

Апеляційний суд зазначив, що спір про повернення грошових коштів

ОСОБА_1 не може вирішуватися між останньою і ТОВ ОСОБА_2 »,

оскільки товариство припинило свою діяльність 29 грудня 2011 року,

що не заперечується сторонами. При цьому ОСОБА_1 була учасником

ТОВ «Алькор», а тому при витребуванні у товариства земельної ділянки,

її необхідно було повернути учаснику, яка стала власником частки цієї земельної ділянки, шляхом виділення її долі із ТОВ «Алькор» у розмірі

734 274,60 грн. Крім того, ОСОБА_1 просила суд повернути їй як учаснику товариства саме грошові кошти, які міська рада, отримавши за договором від ТОВ «Алькор», незаконно утримувала у себе грошові кошти ОСОБА_1 без достатньої правової підстави з липня 2013 року по червень 2018 року, а не земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції вважав, що положення статті 1212 ЦК України поширюються на спірні правовідносини, як і положення частини другої статті 625 ЦК України (відповідальність за порушення грошового зобов`язання) у межах заявлених позовних вимог, а тому вирішив стягнути на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 867 502,07 грн, із яких:

734 274,00 грн - сума основного боргу за земельну ділянку, 108 994,00 грн - три проценти річних за весь час користування міською радою грошовими коштами, починаючи з 16 липня 2013 року по червень 2018 року, включно,

а також суму інфляційних витрат у розмірі 1 024 234,07 грн за вказаний період.

Крім того, безпідставними є вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь грошових коштів, витрачених на утримання земельної ділянки за період з 09 серпня 2006 року по 16 липня 2013 року, оскільки відсутні докази того, що у зазначений період часу ОСОБА_1 не могла користуватися земельною ділянкою, належною їй на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування Одеським апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій також у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Одеська міська рада, посилаючись на неправильне застосування Одеським апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники касаційних скарг зазначають те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 25 червня 2021 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 01 липня 2021 року клопотання Одеської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено Одеській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року. Касаційну скаргу Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня

2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року. Витребувано з Приморського районного суду м. Одеси вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Одеської міської ради

на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року.

У задоволенні клопотання Одеської міської ради про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позовні вимоги про стягнення коштів були заявлені за період з 09 серпня 2006 року по червень 2018 року, а тому судове рішення апеляційного суду підлягає зміні у частині періоду стягнення.

Зазначає, що в цілому погоджується з висновками апеляційного суду про те, що сума боргу має вираховуватися не з її долі у ТОВ «Алькор»

(734 274,60 грн), а виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1 846 532,88 грн). При цьому витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним і допустимим доказом у справі, проте суд апеляційної інстанції не надав цьому доказу належної правової оцінки.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду, які,

на її думку, необхідно врахувати при вирішенні спору.

Касаційна скарга Одеської міської радимотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не була стороною правочину, укладеного 14 квітня 2004 року на підставі рішення Одеської міської ради від 04 лютого 2004 року між ТОВ «Алькор» та Одеською міською радою (договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 48363 га), який

у подальшому визнано недійсним у судовому порядку. При цьому судом скасовано державні акти, видані на земельні ділянки, що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, площею 4,8363 га, скасовано державну реєстрацію права власності учасників товариства на землю та витребувано земельні ділянки на користь територіальної громади міста Одеси (справа

№ 1522/29828/12).

Вказує, що набута юридичною особою земельна ділянка не є спільною власністю її засновників, учасників або членів і не може розділятися між ними як співвласниками. Одеська міська рада не укладала з ОСОБА_1 правочинів у спірних правовідносинах, остання не перераховувала грошові кошти на користь міської ради. Тобто положення статті 1212 ЦК України

не підлягають до застосування у спорі.

Крім того, укладення товариством правочину впливає на права та обов`язки самого товариства, а не його учасників. Грошові кошти товариства

не є коштами його учасників. При цьому визнання недійсним договору, укладеного товариством, не надає права учаснику товариства на звернення до суду із позовом щодо наслідків недійсності правочину. Позивач фактично намагається такими діями повернути свій вклад до статутного капіталу ТОВ «Алькор».

Посилається на релевантні правові висновки Верховного Суду, які не було враховано судом апеляційної інстанції. Також вказує, що неправильно обраний позивачем спосіб судового захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому суд апеляційної інстанції, стягуючи грошові кошти у розмірі 1 867 502,07 грн з Одеської міської ради на користь позивача та визначаючи відповідний період стягнення, не звернув увагу на дату набрання чинності рішення суду першої інстанції у справі № 1522/29828/12 та припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Одеської міської ради, в якому вказує про необґрунтованість відповідної касаційної скарги

та наявність підстав для задоволення її касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3256-XXIII надано ТОВ «Алькор» у тимчасове довгострокове користування, на умовах оренди, терміном на 5 років, земельну ділянку, загальною площею 5,2359 га,

за адресою: АДРЕСА_1 , з яких земельна ділянка, площею 4,8363 га, - для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу (а. с. 22, т. 1).

Рішенням Одеської міської ради від 04 лютого 2004 року

за адресою: АДРЕСА_1 , для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу (а. с. 23, т. 1).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки між Одеською міською радою

та ТОВ «Алькор» укладено 14 квітня 2004 року (а. с. 43-45, т. 1).

05 листопада 2004 року ТОВ «Алькор» уклало з учасниками товариства договір про виділення частки земельної ділянки в натурі, виділивши

ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,55 га, що складає 11,37 % статутного капіталу товариства. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О., зареєстровано в реєстрі за № 2052, (а. с. 93-96, т. 1).

На підставі вищевказаного договору ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку, призначену для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу,

яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5500 га.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Одеського міського управління земельних ресурсів нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає

1 846 532,88 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2013 року

у справі № 1522/29828/12, залишеним без змін після апеляційного та касаційного переглядів, за позовом Чорноморської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, ДСК «ЧМП» до Одеської міської ради, Управління Державного земельного агентства у м. Одеса, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ; треті особи: ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Міністерства юстиції України, про визнання недійсним договору, державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та майном, який задоволено у повному обсязі, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 квітня 2004 року, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Алькор». Визнано недійсним та скасовано, у тому числі, державний акт серії ОД № 046706 на право власності на земельну ділянку, для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу

з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 . Витребувано земельну ділянку, площею 4,8363 га, на користь територіальної громади міста Одеси та ДСК «ЧМП» (а. с. 7-13, 14-20, т. 1).

ТОВ «Алькор» припинило свою діяльність 29 грудня 2011 року,

що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 24-25, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга Одеської міської ради підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,

що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого)

без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку,

що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм Глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який

може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна

без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову

до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі

№ 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постанові Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження

№ 61-38890св18).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна

від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився

за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові ОСОБА_1 та частково задовольняючи її позов, виходив із того, що положення статті 1212

ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду помилковими.

Встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 04 лютого 2004 року

за адресою: АДРЕСА_1 , для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу. Відповідний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено 14 квітня 2004 року.

ОСОБА_1 отримала у власність спірну земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5500 га,

на підставі договору про виділення частки земельної ділянки

в натурі, укладеного 05 листопада 2004 року між ТОВ «Алькор»

та учасниками товариства (11,37 % статутного капіталу товариства).

Проте, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня

2013 року у справі № 1522/29828/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2014 року, а також після касаційного перегляду (провадження № 6-10886ск14), визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 квітня

2004 року, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Алькор». Визнано недійсним та скасовано, у тому числі, державний акт серії ОД

№ 046706 на право власності на земельну ділянку, для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 . Витребувано земельну ділянку, площею 4,8363 га,

на користь територіальної громади міста Одеси та ДСК «ЧМП».

Указані обставини (частина четверта статті 82 ЦПК України) суди врахували та надали їм відповідну правову оцінку, однак дійшли до протилежних висновків за результатами розгляду справи.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,

що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися

і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року

у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

Разом із цим, суд апеляційної інстанції, вказавши на преюдиційні обставини, встановлені судами у справі № 1522/29828/12, надав невірну правову кваліфікацію спірним правовідносинам та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 140 ЦК України (у редакції, чинній

на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства

з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями

і несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Таким чином, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки

від 14 квітня 2004 року між Одеською міською радою та ТОВ «Алькор»

не вплинуло на обсяг прав та обов`язків учасників товариства, у тому числі позивача, так як учасники товариства не були стороною відповідного правочину.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

від 19 листопада 2020 року у справі 904/3282/16 про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказав, що «за спірним договором, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Амстор» та іншою юридичною особою, права та обов`язки за цим правочином набуваються самим товариством з обмеженою відповідальністю «Амстор» як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків учасників господарського товариства (цьому випадку товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор») укладенням такого договору ніяк

не змінюються. Позивач у такому випадку не є стороною спірного правочину. Укладенням спірного договору могли бути порушені права самого Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», а не позивача як учасника цього товариства, оскільки нерухоме майно вибуло з власності саме Товариства, а не позивача. Відповідно відчуження нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор» за спірним правочином свідчить про порушення майнових прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасників».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Отже, визнання недійсним договору, укладеного товариством, не надає права учасникові товариства на звернення до суду з позовом щодо наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України).

Також ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14 квітня 2004 року між Одеською міською радою

й ТОВ «Алькор». При цьому, апеляційний суд бездоказово вказав, що Одеська міська рада утримує у себе грошові коши саме ОСОБА_1

Верховний Суд звертає увагу й на те, що апеляційний суд, застосовуючи положення статті 1212 ЦК України до вказаних правовідносин, зазначив про те, що відповідач, начебто, незаконно утримує у себе грошові кошти ОСОБА_1 , хоча вона раді такі кошти не передавала. По суті, апеляційний суд мав на увазі збитки, завдані ОСОБА_1 , проте не встановив всіх складових цивільно-правової відповідальності для стягнення таких коштів з відповідача.

Крім того, у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що набута юридичною особою земельна ділянка не є спільною власністю

її засновників, учасників або членів і не може розподілятися між ними

як співвласниками.

З урахуванням вищенаведеного, фактичних обставин цієї справи

та обставин, встановлених судами під час розгляду справи

№ 1522/29828/12, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають до застосування при вирішенні даного спору, оскільки Одеська міська рада не набула майна

чи грошових коштів саме від ОСОБА_1 , яка не була стороною правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, жодних зобов`язань на користь позивача у міської ради не виникло.

Доводи касаційної скарги Одеської міської ради Верховний Суд вважає обґрунтованими.

При цьому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те,

що позивач, фактично погоджуючись на отримання свого внеску

у натуральній формі, при тому, що її частка була у грошовій формі, усвідомлювала можливі ризики таких дій, які полягають у можливому знищенні речі, її псуванні, захопленні, можливому вибутті тощо,

що й відбулося у подальшому. Спори стосовно повернення свого внеску

до статутного капіталу товариства, а також спори, пов`язані із тим, що ТОВ «Алькор» передало у власність позивача земельну ділянку, набуту

за недійсним договором, не можуть вирішуватися між ОСОБА_1

та Одеською міською радою, як законним власником спірної земельної ділянки.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Із цих самих підстав Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для зміни оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,

а касаційну скаргу Одеської міської ради задоволено, на користь міської ради підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 13 780,00 грн (10 570,64 грн + 3 209,36 грн).

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року

залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі

13 780,00 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець