ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 522/5563/17
адміністративне провадження № К/9901/14124/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (судді Скрипченко В.О., Косцова І.П., Осіпов Ю.В.) у справі № 522/5563/17 за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У березні 2017 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Головне управління ДМС в Одеській області; відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача № 15 від 13 березня 2017 року про примусове повернення громадянина Афганістану ОСОБА_1 в країну походження.
Позов мотивований тим, що спірне рішення відповідача про примусове повернення громадянина Афганістану ОСОБА_1 в країну походження є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема, де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства. Позивач вказував про те, що в Афганістані продовжується громадянська війна. За загальновідомою інформацією ситуація в країні характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 06 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України, а саме у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2019 року скасував та постановив у справі нову ухвалу, якою залишив без розгляду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, П`ятий апеляційний адміністративний суд виходив з наявності підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з повторною неявкою у судове засідання без поважних причин та неповідомлення суду про причини такої неявки. Разом із тим апеляційний суд установив, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права щодо залишення адміністративного позову без розгляду на підставі положень цивільного процесуального закону. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 240 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
Не погодившись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скаржник вказує, що обов`язковою умовою для залишення позовної заяви без розгляду, на підставі пункту 4 частини першої статті 240 КАС України, є повторність неприбуття у судове засідання позивача належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду та відсутність поважних причин такого неприбуття або неповідомлення ним про причини неприбуття, за умови також відсутності заяви про розгляд справи без його участі. Разом із тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач отримував судові повістки про розгляд справи, а також заява позивача про розгляд справи за його відсутності. Таким чином відсутні обґрунтовані підстави для залишення адміністративного позову без розгляду. Крім того, відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року судові засідання, призначені на 03 квітня та 19 червня 2019 року, не відбулися у зв`язку з неявкою сторін, тобто справа не розглядалася взагалі, а не через неявку позивача. Також скаржник акцентує увагу на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на грубе порушення судом першої інстанції строків розгляду адміністративної справи, яка відповідно до процесуального закону повинна бути розглянута в десятиденний строк з обов`язковою участю позивача.
За наведених мотивів та посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Созонов та інші проти України», скаржник стверджує, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Ухвалою від 03 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу представник Головного управління ДМС в Одеській області просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Таку позицію мотивує тим, що судом першої інстанції було дотримано всіх норм процесуального закону щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, а незацікавленість останнього у розгляді справи не може слугувати підставою для штучного затягування її розгляду. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції строків розгляду адміністративної справи, яке відбулось в інтересах позивача для надання йому змоги брати участь у розгляді справи, є необґрунтованими. Представник відповідача вважає, що з огляду на ігнорування позивачем судової справи, судом правильно застосовано норми міжнародного законодавства визначені частиною першою статті 6 Конвенції.
Ухвалою від 21 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
22 вересня 2020 року у попередньому судовому засіданні колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22 жовтня 2020 року з метою повного та об`єктивного її розгляду.
20 жовтня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання Головного управління ДМС в Одеській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак ухвалою від 21 жовтня 2020 року в задоволенні вказаного клопотання Суд відмовив.
В судове засідання 22 жовтня 2020 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.
Згідно з приписами частини четвертої статті 344 КАС України неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.
Відповідно до статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: 1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу; 2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
Вручення повістки у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси за правилами статті 126 КАС України здійснюється під розписку. Особа, яка вручає повістку, зобов`язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року прийнято до розгляду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 та призначено підготовче судове засідання на 03 квітня 2019 року. Зазначену ухвалу направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану в позовній заяві поштову адресу. Однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення адресату з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
У зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання розгляд справи було перенесено на 19 червня 2019 року. Про дату судового засідання повідомлений належним чином представник позивача, про що в матеріалах справи міститься розписка.
В судове засідання, призначене на 19 червня 2019 року, сторони повторно не з`явилися, а тому судове засідання було відкладено на 06 вересня 2019 року. Про дату судового засідання позивача повідомлено шляхом направлення судової повістки на його поштову адресу, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
06 вересня 2019 року позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, а від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено статтею 205 КАС України. Зокрема, частиною п`ятою цієї статті передбачено, що в разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.
Наведена норма кореспондується з положеннями статті 240 КАС України, якою визначено що позов залишається судом без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що конверти із судовими повістками повернулися на адресу Приморського районного суду м. Одеси неврученими позивачеві з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», що свідчить про неповідомлення останнього про розгляд справи.
У свою чергу, положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, дана відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи.
Також слід відзначити і те, що позивач, як у позові, так і в апеляційній скарзі, окрім поштової адреси, зазначив номер засобу зв`язку (номер мобільного телефону), проте суд першої інстанції, отримавши конверт (поштове відправлення), який повернувся із зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого строку зберігання», не сповістив позивача про дату і час розгляду справи за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 КАС України, а суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 6 Конвенції кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, отже особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.
При вирішенні цієї справи Верховний Суд ураховує рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», в якому Суд зазначив про те, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки або будь-яких інших доказів на підтвердження обізнаності про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції.
Ураховуючи неналежне повідомлення та необізнаність позивача про розгляд справи, висновок судів попередніх інстанцій про те, що останній три рази поспіль не з`являвся у судові засідання без поважних причин є необґрунтованим, а відтак, у даному випадку були відсутні підстави для застосування передбачених процесуальним законом наслідків неявки позивача в судове засідання, а саме залишення позовної заяви без розгляду.
Щодо тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції строків розгляду адміністративної справи, то Верховний Суд зауважує про те, що ухвала суду першої інстанції була прийнята за нормами Цивільного процесуального кодексу України, а тому надавати оцінку вказаним доводам через призму положень КАС України є недоречним. Крім того, ухвала суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції та не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, то касаційна скарга громадянина Афганістану ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 задовольнити частково.
2 Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року скасувати.
3. Справу № 522/5563/17 за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження - направити для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк