Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 522/9524/17
провадження № 61-15281св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив витребувати нежитлове приміщення, загальною площею 129, 0 кв.м (реєстраційний номер майна 21120955), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності за відповідачем на вказане нежитлове приміщення; та усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення відповідача з цього нежитлового приміщення на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що нежитлове приміщення першого поверху № 501, загальною площею 82, 0 кв.м, та нежитлове приміщення першого поверху № 502, загальною площею 51, 6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю територіальної громади міста Одеси. Вказані приміщення знаходились в оренді відповідно до укладеного між Представництвом по управлінню комунальною власністю міської ради та Державним підприємством «Одесатурист» договору оренди нежитлового приміщення № 111/52 від 17 вересня 2004 року.
13 жовтня 2016 року Департаментом отримано лист Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 01-14/3486, з якого виявлено, що належні територіальній громаді міста Одеси нежитлові приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 82, 0 кв.м, та № НОМЕР_2 , загальною площею 51, 6 кв.м, тотожні нежитловому приміщенню, загальною площею 129, 0 кв.м, яке належить на праві приватної власності відповідачу.
З даного листа Департаменту стало відомо, що первинно вказаний об`єкт вибув з власності територіальної громади міста Одеси на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2007 року по справі № 2-5876/07, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 129, 0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що вказаним вище рішенням були порушені права та законні інтереси територіальної громади міста Одеси, що фактично призвело до втрати нею права власності на належне їй майно, а також порушення конституційних норм. На рішення Приморського суду міста Одеси 16 лютого 2016 року Департаментом була подана апеляційна скарга, але ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року закрито провадження по справі з підстав, передбачених частиною третьою статті 297 ЦПК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року позов задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 129, 0 кв.м (реєстраційний номер майна 21120955), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Скасовано запис про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 129, 0 кв.м, по АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 21120955).
Усунено перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення, загальною площею 129, 0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з законом об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради або уповноваженого органу, за винятком випадків, передбачених законом. Тому, установивши, що рішення про відчуження спірного майна або про припинення права власності Одеською міською радою не приймалися, місцевий суд вважав, що нежитлові приміщення вибули з комунальної власності територіальної громади міста Одеси поза волею власника, а тому підлягають витребуванню з незаконного володіння відповідача.
Разом з тим суд першої інстанції вважав, що оскільки нежитлові приміщення незаконно зареєстровані за ОСОБА_1 , підлягає скасуванню запис про державну реєстрацію права власності за нею на ці приміщення, а також слід усунути позивачу перешкоди в користуванні цим майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року скасовано і ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні нежитлові приміщення з комунальної власності територіальної громади міста Одеси перейшли у власність ОСОБА_2 (попереднього набувача) на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, а відтак не може піддаватися сумніву. Ознаки вибуття майна поза волею його попереднього власника Одеської міської ради відсутні. В свою чергу, ОСОБА_1 стала власником спірного майна на підставі нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу, який не визнаний недійсним, а отже володіє цим майном на правовій підставі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року і залишити в силі заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що територіальна громада міста Одеси є власником спірного нежитлового приміщення з 1991 року. Первісне відчуження приміщення відбулося на підставі рішення суду в справі № 2-5876/07, де стороною була Одеська міська рада, однак, як убачається з цього рішення, позовні вимоги Одеською міською радою не визнані. Вважає, що на момент ухвалення судом цього рішення Одеська міська рада не була позбавлена титулу власника спірного майна.
До того ж указує, що належним чином завірену копію рішення суду від 11 червня 2007 року Одеській міській раді надіслано не було, що позбавило її можливості оскаржити його в установленому законом порядку.
Разом з тим зазначає, що рішення щодо відчуження спірного нежитлового приміщення Одеською міською радою не приймалося, а отже воно вибуло із власності територіальної громади міста Одеси поза волею власника, що дозволяє Департаменту, як уповноваженому Одеською міською радою органом, у порядку статей 387 388 ЦК України витребувати його у відповідача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
22 жовтня 2019 року справа № 522/9524/17 надійшла до Верховного Суду.
Представник відповідача ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням виконкому Кагановичевської районної ради депутатів трудящих міста Одеси № 263 від 30 вересня 1948 року затверджений список домоволодінь, які належать цій районній раді для реєстрації. Домоволодіння АДРЕСА_1 , а також його складові: приміщення першого поверху площею 51, 6 кв.м, та площею 82, 0 кв.м увійшли до списку і підлягали реєстрації в Одеській міській інвентаризаційній конторі.
17 вересня 2004 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (орендодавець) та Одеським бюро подорожей та екскурсій ДПАТ «Одесатурист» (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 111/52.
Згідно з пунктом 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , перший поверх, загальною площею 81, 8 кв.м.
Відповідно до пункту 1.2 договору оренди строк дії договору оренди до 01 лютого 2005 року.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 1392 від 11 грудня 2008 було затверджено перелік об`єктів нежитлового фонду, що підлягають реєстрації за Одеською міською радою, в тому числі приміщення першого поверху № 502, загальною площею 51, 6 кв.м, та приміщення першого поверху № 501, загальною площею 82, 0 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення першого поверху №№ 501, 502, серій НОМЕР_3 та САС № 635240, виданих 15 січня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 1392 від 11 грудня 2008 року, нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 51, 6 кв.м, основною площею 40, 6 кв.м, та нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 82, 0 кв.м, основною площею 67, 3 кв.м що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відображені в технічному паспорті від 13 жовтня 2008 року, належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Згідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), ОСОБА_2 продав, а відповідач купила нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 129, 0 кв.м. Вказане нежитлове приміщення належить продавцю на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2007 року, справа № 2-5876/07. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Паничевою Г. Л. та зареєстровано в реєстрі за № 3071.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2016 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-5876/07 за позовною заявою ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності в частині судового рішення від 11 червня 2007 року, яким визнано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 129, 0 кв.м, по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення, загальною площею 129, 0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна: 21120955.
З листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26 вересня 2016 року, надісланого на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, виявлено, що нежитлове приміщення першого поверху № 501, загальною площею 82, 0 кв.м, та нежитлове приміщення першого поверху № 502, загальною площею 51, 6 кв.м, які належать територіальній громаді міста Одеси, разом тотожні нежитловому приміщенню, загальною площею 129, 0 кв.м, яке належить ОСОБА_1 , та розташовані по АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено право громадянина володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі статтями 317 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд.
Частина перша статті 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.
Одним із способів захисту права власника є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦПК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема у випадку, якщо між власником та володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У такому разі майно може бути витребуване від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої зазначеної статті у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, за яких за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Реалізація цього права не залежить від доводів володільця речі про те, що він є добросовісним набувачем, якщо власник майна доведе факт вибуття цього майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Установлено, що спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння територіальної громади Одеської міської ради на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2007 року в справі № 2-5876/07, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 129, 0 кв.м. Указане рішення суду не було скасовано та набрало законної сили.
Тобто, факт правомірності набуття майна ОСОБА_2 встановлений судовим рішенням.
Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно в установлений законом спосіб на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 , який, в свою чергу, набув це майно на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання в касаційній скарзі на неможливість оскарження Одеською міською радою та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2007 року не мають правового значення для вирішення цього спору. До того ж, як установлено апеляційним судом і як зазначає сам заявник в касаційній скарзі, Одеська міська рада брала участь у розгляді справи № 2-5876/07 і заперечувала проти позову, а отже не могла не знати про наявність ухваленого в ній рішення і тому не була позбавлена можливості оскаржити його в порядку та строки, установлені законом.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення заявником норм цивільного законодавства, незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук