Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 523/12959/18
провадження № 61-3221св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтобуд»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого
2021 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С.,
Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтобуд» (далі - ТОВ «Інтобуд») про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що 09 вересня 2006 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який 20 листопада 2018 року за рішенням суду розірвано.
За час спільного проживання як подружжя сторони набули у власність наступне майно та майнові права: автомобіль HYUNDAI SONATA, номерний знак
НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який зареєстрований
за ОСОБА_2 , майнові права на квартиру
АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав
на об`єкт нерухомого майна № 9/130, який укладений між ТОВ «Промислово-будівельна група Інтобуд», яке в подальшому передало свої права та обов`язки TOB «Інтобуд» та ОСОБА_2 . На виконання вимог пункту 3.1 договору, відповідач за рахунок спільних сумісних коштів, сплатив належну за договором суму у розмірі 288 960,00 грн, що підтверджується квитанцією № 4973821. Також додаткове обґрунтування вищевказаних вимог позивач посилалася на те,
що в процесі розгляду справи їй стало відомо, що дійсна адреса спірної квартири - АДРЕСА_2 . 13 липня 2019 року позивачу стало відомо, що 19 червня 2019 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_3 , тобто братом відповідача.
З урахуванням уточнення позовних вимог просила:
1) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку кв.
АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856213851101, загальною площею 51,4 кв. м, житловою 23,1 кв. м;
2) визнати недійсною додаткову угоду від 14 лютого 2018 року № 3
до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 9/130, укладену між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Інтобуд»;
3) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 21 червня 2019 року № 47442489 та запис про право власності
№ 32081812 на кв. АДРЕСА_3 ;
4) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти
у розмірі 186 200,00 грн в якості компенсації частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль HYUNDAI SONATA, номерний знак
НОМЕР_1 .
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом
до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що він проживав спільно з дружиною ОСОБА_1 у кв.
АДРЕСА_4 , яка була придбана за час спільного проживання, але оформлена
на ім`я батьків позивача. Під час спільного проживання він придбав побутову техніку та меблі, які залишив в квартирі. Так було придбано: духову шафу «Сіменс», газову плиту «Сіменс», кавову машину « Саєко », холодильник « Самсунг », телевізор «Самсунг», телевізор «ЕлДжи», диван шкіряний, диван з тканини виробництва Німеччина, стіл та 4 стільці виробництва Італія, пральна машинка « Самсунг », телевізор «Філіпс», смартфон «Самсунг», планшет «Самсунг», два кондиціонери «Кентатсу», люстра з двома бра (кришталеві), натяжні стелі, килими, всього на суму 458 180,00 грн. На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 половину вартості побутової техніки та меблів, що складає суму у розмірі 229 090,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року, залишеним без змін, в оскарженій частині, постановою Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним шляхом: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки у спільній сумісній власності на автомобіль HYUNDAI SONATA, номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 139 695,00 грн; припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль HYUNDAI SONATA, номерний знак НОМЕР_1 ; визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на автомобіль HYUNDAI SONATA, номерний знак НОМЕР_1 після сплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 139 695,00 грн; визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 14 лютого 2018 року до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна
№ 9/130, укладену між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Інтобуд»; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 47442489
від 21 червня 2019 року та запис про право власності № 32081812 щодо реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру
АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856213851101, загальною площею 51,4 кв. м, житловою 23,1 кв. м; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856213851101, загальною площею 51,4 кв. м, житловою 23,1 кв. м Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов у частині поділу автомобіля, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідно до статей 60 69 70 СК України спірний автомобіль сторонами набутий за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що належних та достатніх доказів того, що спірна побутова техніка та майно придбані в період шлюбу ОСОБА_2 не надав, а тому данні позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Визнаючи недійсною додаткову угоду від 14 лютого 2018 року № 3
та скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що додаткову угоду № 3 неможливо вважати дрібним правочином, оскільки предметом спору були майнові права на об`єкт нерухомості та умовами спірної угоди № 3 передбачалось внесення коштів у сумі, яка значно перевищила суму дрібного договору.
Враховуючи наявні підстави для визнання додаткової угоди №3 недійсною, яка була підставою для державної реєстрації права власності на спірну квартиру
за ОСОБА_3 , суди дійшли висновку про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх та запису про право власності щодо реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру так як дана вимога є похідною вимогою від первісних позовних вимог щодо недійсності угоди № 3.
Також суди дійшли висновку, що відповідно до статтей 69 70 СК України, кв. АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вони спільно набули права
та обов`язки за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130.
Узагальнені доводи касаційних скарг
У квітні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , подали
до Верховного Суду касаційні скарги у яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсної додаткової угоди від 14 лютого 2018 року № 3, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запису про право власності та визнання права власності по 1/2 частині за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову
у задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що встановивши, що оплата
за майнові права на квартиру була проведена повністю ОСОБА_3 , суди дійшли помилкового висновку про віднесення спірної квартири до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на те, що судами застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 207/41/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 489/615/18, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/504/18 тощо.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що ані спірна квартира, ані майнові права на неї ніколи не були об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та безпідставно застосував положення статтей 60 63 69 70 71 СК України. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 посилається на те, що судами застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 12 березня 2018 року у справі № 910/22319/16, від 19 березня 2021 року
у справі № 904/2073/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 907/12/19,
від 27 листопада 2019 року у справі № 304/174/18 тощо.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що спірна квартира була подарована ОСОБА_2 його рідним братом, отримана на безоплатній основі. Для визначення чи майно є спільним майном подружжя необхідно встановити час набуття майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), тобто спільна участь подружжя коштами або працею в набутті майна та мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_4 посилається на те, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 523/70/17, від 02 лютого 2022 року у справі № 210/3429/17, від 27 січня 2022 року у справі № 0519/4518/2012, від 15 грудня 2021 року у справі № 761/22992/17, від 22 листопада 2021 року у справі № 369/15085/18, від 20 січня 2022 року у справі № 910/378/21, від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 тощо.
Оскільки апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсної додаткової угоди від 14 лютого
2018 року № 3, скасування рішення про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень, запису про право власності та визнання права власності
на спірну квартиру по 1/2 частині за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а тому відповідно до статті 400 ЦПК України, тому позовні вимоги щодо компенсації частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль та в частині зустрічних позовних вимог не є предметом касаційного перегляду.
Доводи інших учасників справи
У травні 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзиви
на касаційні скарги в яких просила залишити касаційні скарги без задоволення. Зазначала, що твердження скаржників є безпідставними, необґрунтованими
та такими, що не підлягають до задоволення.
У червні 2022 року ТОВ «Інтобуд» подало до Верховного Суду відзив на касаційні скарги у якому просило касаційні скарги задовольнити судові рішення скасувати в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову
у задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/12959/18, витребувано її з Суворовського районного суду м. Одеси та зупинено виконання та дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року до закінчення його перегляду
в касаційному порядку, щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 червня 2019 року № 47442489 та запису про право власності № 32081812 щодо реєстрації прав власності за ОСОБА_3
на квартиру АДРЕСА_3 ; визнання
за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .
Фактичні обставини справи, встановлені судом
09 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року розірвано.
04 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна група Інтобуд» (далі - ТОВ «ПБГ «Інтобуд») (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 9/130 за умовами якого об`єкт будівництва житловий будинок № 9 (будівельний номер) проєкту «Будівництво двохсекційного 19-поверхового будинку № 9 з вбудовано-прибудованими адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_5». Об`єкт нерухомого майна (Приміщення) - одножитлове (квартира, приміщення), яке вказано у пункті 2 договору в складі об`єкта будівництва, яке стане об`єктом нерухомості після реєстрації права власності на нього у порядку, який визначений чинним законодавством.
Згідно з пунктом 1.1.1 договору покупець зобов`язується оплатити майнові права на приміщення житлового будинку, після проведення їх повної оплати прийняти
у власність майнові права на приміщення у складі житлового будинку.
Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.2 договору будівельна адреса нерухомого майна: житлова квартира під будівельним номером № 130, секція 1 на 17 поверсі, яка складається з однієї кімнати, площею 48,16 кв. м.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що покупець зобов`язується перерахувати на поточний рахунок продавця або в касу продавця у термін не пізніше 04 серпня 2017 року суму у розмірі 288 960,00 грн, у тому числі податок на додану вартість - 20 %, яка еквівалентна 11 208,69 доларів США.
Згідно з пунктом 4.10 договору покупець має право передавати свої права
та обов`язки за даним договором третій особі тільки у разі, якщо розрахунок
за договором купівлі-продажу деривативу виконаний у повному обсязі.
04 серпня 2017 року ОСОБА_3 перерахував на рахунок ТОВ «ПБГ «Інтобуд» суму коштів у розмірі 288 960,00 грн на підставі рахунку.
Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Одесбудінвест» видано рахунок від 04 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_3 щодо переказу коштів
за дериватив за договором купівлі-продажу деривативу № 43446-А від 04 серпня 2017 року у розмірі 471 968,00 грн, який було сплачено 04 серпня 2017 року ОСОБА_3
21 вересня 2017 року між ОСОБА_3 , ТОВ «ПБГ «Інтобуд», ТОВ «Інтобуд» укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої, права та обов`язки
за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна
від 04 серпня 2017 року № 9/130 від ТОВ «ПБГ «Інтобуд» передані ТОВ «Інтобуд».
24 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Інтобуд» з заявою про переуступку прав пая за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 9/130 на його рідного брата ОСОБА_2
ОСОБА_4 підписала письмову заяву про надання згоди своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення угоди про уступку прав вимоги за договором майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130.
14 лютого 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «Інтобуд» укладено додаткову угоду № 2, відповідно до якої, права та обов`язки
за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна
від 04 серпня 2017 року № 9/130 від ОСОБА_3 передано ОСОБА_2 .
Додаткова угода не містить умов щодо сплати коштів за нею, таким чином, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відбулось безоплатне відчуження майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130.
14 лютого 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «Інтобуд» укладено додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав
на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130.
Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 3, відступлення права вимоги, яка передбачена додатковою угодою № 2 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130 є платною
та її вартість складає суму у розмірі 700 000,00 грн.
Пунктом 2 угоди № 3 передбачено, що на виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_3 суму, яка передбачена
у пункті 1 даної додаткової угоди (тобто 700 000,00 грн) шляхом зарахування коштів на рахунок ОСОБА_3 .
Пунктом 4 даної угоди передбачено, що у разі невиконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо оплати, яка передбачена даною додатковою угодою, договір про переуступку прав вимоги, який викладений у пункті 2 додаткової угоди
до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 9/130 від 04 серпня 2017 від 14 лютого 2018 року та додаткової угоди № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 9/130
від 04 серпня 2017 року від 14 лютого 2018 року вважається автоматично розірваним без додаткових повідомлень ОСОБА_2 , а саме всі права
та обов`язки за договором купівлі-продажу майнових прав та нерухоме майно №9/130 від 04 серпня 2017 року переходять до ОСОБА_3 .
Разом з тим в матеріалах справи відсутня згода ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 додаткової угоди від 14 лютого 2018 року № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня
2017 року № 9/130.
20 лютого 2018 року ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_1 представляти його інтереси з питань, що стосуються виконання договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна
від 04 серпня 2017 року № 9/130 з правом укладення та підпису будь-яких додаткових угоди до даного договору, договорів про внесення змін
та переуступку прав вимоги, актів приймання-передачі нерухомого майна
за даним договором тощо.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 квітня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина, чоловік розпоряджаються майном,
що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду
з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим
із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Оскільки частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого
з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї, то за таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя,
до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права
та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідно
до статті 541 ЦК України солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки
з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачено таким правочином.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання,
то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що 14 лютого 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «Інтобуд» укладено додаткову угоду
№ 2, відповідно до якої, права та обов`язки за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130
від ОСОБА_3 передано ОСОБА_2 ОСОБА_4 надала письмову згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення угоди про уступку прав вимоги за договором майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130 на тих умовах, що додаткова угода не містить умов щодо сплати коштів за нею, таким чином, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відбулось безоплатне відчуження майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130.
Разом з тим, 14 лютого 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2
та ТОВ «Інтобуд» укладено додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 3, відступлення права вимоги, яка передбачена додатковою угодою № 2 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130 є платною
та її вартість складає суму у розмірі 700 000,00 грн. Пунктом 2 угоди № 3 передбачено, що на виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_3 суму, яка передбачена у пункті 1 даної додаткової угоди (тобто 700 000,00 грн) шляхом зарахування коштів на рахунок ОСОБА_3 . Одночасно пунктом 4 даної угоди передбачено, що у разі невиконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо оплати, яка передбачена даною додатковою угодою, договір про переуступку прав вимоги, який викладений
у пункті 2 додаткової угоди до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 9/130 від 04 серпня 2017 від 14 лютого 2018 року
та додаткової угоди № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 9/130 від 04 серпня 2017 року від 14 лютого 2018 року вважається автоматично розірваним без додаткових повідомлень
ОСОБА_2 , а саме всі права та обов`язки за договором купівлі-продажу майнових прав та нерухоме майно №9/130 від 04 серпня 2017 року переходять до ОСОБА_3 .
Разом з тим в матеріалах справи відсутня згода ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 додаткової угоди від 14 лютого 2018 року № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня
2017 року № 9/130.
Таким чином, за змістом оскаржуваного договору на позивача без її згоди був покладений обов`язок сплатити 700 000,00 грн під загрозою автоматичного розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості
та автоматичного повернення набутого об`єкту на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до статей 203 215 ЦК України частини другої статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Оскільки під час укладення оспорюваного правочину не було дотримано статтю 65 СК України, та не отримано згоди ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди від 14 лютого 2018 року № 3, то за положеннями статей 203 215 ЦК України укладений правочин є недійсним з викладених підстав.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки,
що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для позбавлення одного з подружжя майна, який
в установленому законом порядку володіє ним на праві спільної сумісної власності, яке є предметом оспорюваного правочину.
Оскільки сторони додаткової угоди від 14 лютого 2018 року № 3, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були обізнані про те, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , то укладаючи оспорюваний правочин сторони діяли недобросовісно, що є підставою для визнання такого правочину недійсними.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладена 14 лютого 2018 року між
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «Інтобуд» додаткова угода № 2 щодо переуступки прав вимоги за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 04 серпня 2017 року № 9/130, за погодженням дружини ОСОБА_2 , відбулося в інтересах сім`ї, а тому у подружжя ОСОБА_1
та ОСОБА_2 виникло право спільної сумісної власності на майнові права
за вищевказаним договором.
Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг про те, що спірна квартира
не відноситься до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи.
Що стосується аргументів заявників щодо неврахування судами наведених
у постановах Верховного Суду висновків, зазначених у касаційних скаргах, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки викладені у оскаржуваних судових рішеннях не суперечать висновкам, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційних скарги про те, що висновок судів зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, без надання оцінки доказам у справі,
є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції,
в переглянутій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду залишити без змін.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання та дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень від 21 червня 2019 року № 47442489 та запису про право власності № 32081812 щодо реєстрації прав власності за ОСОБА_3
на квартиру АДРЕСА_3 ; визнання
за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, враховуючи, що в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 410 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2021 року
в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтобуд» про визнання недійсною додаткової угоди
від 14 лютого 2018 року № 3 до договору купівлі-продажу майнових прав
на об`єкт нерухомого майна № 9/130, а також позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запису про право власності
на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 права власності за цю квартиру по 1/2 частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року залишити без змін.
Поновити виконання та дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси
від 12 лютого 2021 року щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 червня 2019 року № 47442489 і запису про право власності № 32081812 щодо реєстрації прав власності за ОСОБА_3
на квартиру АДРЕСА_3 ; визнання
за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун