№ 523/13607/15

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 523/13607/15

провадження № 61-7380св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівакової Ольги Андріївни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С.,

Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»)) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1506/0708/55-036, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 14000,00 доларів США зі сплатою 11,9 % річних строком до 23 липня 2018 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 23 липня

2008 року №1506/0708/55-036-Р-1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за тим же кредитним договором. У відповідності до умов даних договорів, ПАТ «Альфа-Банк» отримав право вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та договором поруки.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 165 312,02 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -

158 841,46 грн; за відсотками - 3700,43 грн; пені - 2770,13 грн, ПАТ «Альфа Банк» просило позов задовольнити.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним, в якому з урахування уточнених та змінених позовних вимог просив визнати недійсним кредитний договір від 23 липня 2008 року №1506/0708/55-036.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що розрахунок заборгованості не відповідає договору, кредит видавався в іноземній валюті, реальна процентна ставка та абсолютне подорожчання кредиту більші, ніж зазначені в договорі, банк не надав повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту, в договорі не визначено умов щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки, можливість настання валютних ризиків, не зазначено вимог виникнення іпотечного боргу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 165 312,02 грн, з яких: за кредитом - 1588 41,46 грн; за відсотками - 3700,43 грн; за пенею - 2770,13 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов банка, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі неналежним чином виконували свої зобовязання за кредитним договором і договором поруки, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, у зв`язку із чим наявні підстави для її стягнення з відповідачів на користь банка в солідарному порядку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в силу пункту 4 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відсутність в кредитному договорі однієї чи декількох з його істотних умов, недостовірність вказаних умов тягне недійсність такого договору, проте ОСОБА_1 пропущено трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівакової О. А.задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 3.4 кредитного договору від 23 липня 2008 року №1506/0708/55-036. В задоволенні іншої частини позовних вимог зустрічного позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі порушили умови кредитного договору та не повернули заборгованість за кредитним договором, а тому на користь ПАТ «Альфа-Банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 165 312,02 грн у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Частково задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 , власноручно підписавши кредитний договір, підтвердив той факт, що він повідомлений про умови кредитування та вся інформація по вказаному договору йому відома та зрозуміла, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Разом з тим, умови договору про сплату комісії за перевірку документів у розмірі 1% від розміру кредиту без ПДВ, зазначені в пунктах 3.4. кредитного договору, є недійсними, проте правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Сівакової О. А. на рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 02 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 17 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сівакова О. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, від 17 червня 2020 року у справі № 320/7229/15, провадження № 61-1062св19, від 09 червня 2021 року у справі № 281/183/17, провадження № 61-7302св20, від 09 червня 2021 року у справі № 752/12242/19, провадження № 61?11752св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував Закон України «Про захист прав споживачів» та норми статей 229 230 ЦК України, порушив норми статей 263 265 ЦПК України, не витребував у банка генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, взагалі не дослідив висновок судової економічної експертизи від 25 липня 2018 року № 2571 та не надав йому правової оцінки.

Зазначав, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що, у свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним. У кредитному договорі не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливість настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі до укладення договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; завуальовано та суттєво збільшена відсоткова ставка кредиту.

Заявник вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених законодавцем.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1506/0708/55-036, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 14000,00 доларів США зі сплатою 11,9% річних строком до 23 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 23 липня 2008 року укладено договір поруки №1506/0708/55-036-Р-1 між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідають перед банком як солідарні боржники.

В подальшому, 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, а 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено ще один договір купівлі-продажу прав вимоги за тим же кредитним договором. У відповідності до умов даних договорів, ПАТ «Альфа-Банк» отримав право вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та договором поруки.

Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 10 липня

2015 року утворилась заборгованість у розмірі 165 312,02 грн, з яких: за кредитом - 158 841,46 грн; за відсотками - 3700,43 грн; пеня - 2770,13 грн.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення економічної експертизи Київською незалежною судово-експертною установою

від 25 липня 2018 року № 2571 в результаті проведеного дослідження в частині арифметичних розрахунків, виходячи з умов на момент укладення кредитного договору від 23 липня 2008 року № 1506/0708/55-036, встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення дорожчання кредиту) складає: реальна процентна ставка на момент укладення - 14,32%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення 11 394,26 доларів США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно статей 553 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суди попередніх інстанцій правильно виходили з наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості за кредитним договором. Зазначеного висновку суди дійшли перевіривши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності на підтвердження укладення між банком та

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 кредитного договору та договору поруки, та неналежного виконання їх умов позичальником та поручителем.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору

ОСОБА_1 обґрунтовував зустрічні вимоги про визнання недійсним кредитного договору тим, що банк при укладенні кредитного договору не надав йому об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування, чим порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанову Правління Національного банка України

від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо якихза заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 230 ЦК України встановлено правові наслідки оспорюваного правочину, вчиненого під впливом обману.

Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі

№ 3-11гс14 міститься висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

ОСОБА_1 перед підписанням договору належно і у доступній формі ознайомився з усіма його умовами, тарифами кредитора, повністю і однаково з кредитором їх розумів, вважав справедливими, адекватними, розумними і жодних заперечень не мав, договір підписаний добровільно, волевиявлення позичальника було вільним, не під впливом помилки, тиску чи тяжких обставин, відповідало його внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов`язань.

На момент укладення оспорюваного кредитного договору та протягом дії кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до банку із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору.

З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , власноручно підписавши кредитний договір, підтвердив той факт, що він повідомлений про умови кредитування та вся інформація по вказаному договору йому відома та зрозуміла.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено введення його в оману другою стороною правочину. Не доведено ним й тих обставин, що саме друга сторона правочину спонукала його до вчинення правочину, як безпосередньо, так і через третіх осіб, і цей вплив чинився на нього з відома або за проханням другою сторони правочину. Доказів, які б підтверджували, що ПАТ «Альфа-Банк» ввело позивача в оману матеріали справи не містять.

Схожі висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 320/7224/15-ц, провадження № 61-6076св20.

Доводи касаційної скарги про порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору в частині введення позичальника в оману щодо розміру відсоткової ставки, є аналогічними аргументам зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги, які обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.Висновок економічної експертизи не свідчить про введення ОСОБА_1 в оману в момент підписання кредитного договору щодо його істотних умов, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення здорожчання кредиту.

Доводи скарги про те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності ліцензії на здійснення валютних операцій; умови кредитного договору є несправедливими внаслідок нечесної підприємницької діяльності; позивач не був належним чином ознайомлений з інформацією про кредитні умови; умови кредитного договору ставлять позивача у вкрай невигідне положення, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 зробила висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Не заслуговує на увагу і посилання заявника на те, що банк не попередив його про ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитними договорами внаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитних договорів недійсними, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому, відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з урахуванням наведених норм закону, вищевказаний висновок судово-економічної експертизи не спростовує як факт отримання позичальником кредитних коштів, так і наявності утвореної заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК Україниу попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК Україниу редакції від 03 жовтня

2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівакової Ольги Андріївни залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта