Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 523/13833/17
провадження № 61-42045св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 20178 року та касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 липня 2018 року про виправлення описки),
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ»), третя особа - ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював у ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді начальника служби безпеки та 30 серпня 2017 року звернувся до відповідача із заявою, яку доповнив заявами 07 вересня 2017 року, 11 вересня 2017 року, про звільнення його за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, з проханням виплатити йому вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України. На думку позивача з боку ДП «МТП «Чорноморськ» були порушені наступні норми законодавства про працю: в порушення частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець не провів консультації з профспілкою, членом якої він був, про заходи запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, а також в порушення статті 32 КЗпП України, роботодавець не повідомив його за два місяці про впровадження змін та обсягу його посадових обов`язків; в порушення статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати його не повідомляли про відомості зазначені у вказаній статті; в порушення статті 79 КЗпП України та статті 10 Закону України «Про відпустки», роботодавець не повідомляв його письмово про дату початку відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну; листом від 01 вересня 2017 року його, як начальника служби безпеки, було позбавлено права підпису заявок на оформлення персональних і транспортних перепусток та матеріальних перепусток на ввіз/внесення, вивіз/винос торгово-матеріальних цінностей на територію порту, а також листом від 22 серпня 2017 року було припинено дію його перепустки для входу в адмінбудівлю Управління порту та на виробничі території порту; в порушення статті 116 КЗпП України під час його звільнення йому не були виплачені всі суми, що належать йому від підприємства, а саме не була виплачена вихідна допомога в силу статті 44 КЗпП України.
Незважаючи на посилання ОСОБА_1 про порушення трудового законодавства відповідач наказом від 11 вересня 2017 року звільнив його з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України. Позивач стверджує, що відповідач у зв`язку з порушенням законодавства про працю був зобов`язаний його звільнити за частиною третьою статті 38 КЗпП України, а не здійснивши цього, порушив його право на отримання вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку. Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним наказ відповідача про припинення трудового договору в частині визнання підстав його звільнення; зобов`язати відповідача змінити формулювання причин його звільнення з статті 38 на частину третю цієї ж статті КЗпП України - у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю; стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при виконанні трудових обов`язків позивачем ОСОБА_1 , відповідачем - ДП «МТП «Чорноморськ» не допускалось порушення трудового законодавства, у зв`язку із чим звільнення позивача з займаної посади за частиною третьою статті 38 КЗпП України є неможливим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 липня 2018 року про виправлення описки) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року, в частині відмови у визнанні незаконним наказу ДП «ТМП «Чорноморськ» від 11 вересня 2017 року № 508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38, стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасовано та в цій частині прийнято нову постанову.
Визнано незаконним і скасовано наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 11 вересня 2017 року № 508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судовий збір.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не встановивши вини роботодавця у порушенні вимог трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни причини звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Разом із тим, поза увагою суду залишилося те, що в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджуються, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу або взагалі статтю 38 КЗпП України. З цих підстав, наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 11 вересня 2017 року № 508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, є незаконним і підлягає скасуванню. Оскільки позивач не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим останній не повинен сплачувати йому вихідну допомогу при звільненні і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційних скарг
ОСОБА_1 , через свого представника, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач свідомо, з метою позбавлення позивача, належних йому відповідно до вимог статті 44 КЗпП України сум вихідної допомоги при звільненні, самовільно змінив правову підставу розірвання трудового договору з позивачем на статтю 38 КЗпП України без зазначення частини третьої статті 38 КЗпП України на що права не мав.
ДП «ЧМП «Чорноморськ» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено жодних фактів наявності будь-яких порушень прав ОСОБА_1 під час роботи в ДП «Чорноморськ». Саме тому неправильним та не логічним є застосування правових висновків ВСУ, висловлених за результатами розгляду справ, де було встановлено факт порушення трудових прав працівників в справі, у справі де такі порушення відсутні. Заявник просив передати зазначену справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та від 31 жовтня 2012 року № 6-120цс12 щодо неможливості змінювати підставу звільнення працівника за будь-яких обставин.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , через свого представника, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ДП «ТМП «Чорноморськ», у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що відповідач не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору на статтю 38 КЗпП України за відсутності волевиявлення на те позивача.
Узагальнені доводи відповіді на відзив на касаційну скаргу
До Верховного Суду від ДП «МТП «Чорноморськ» надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник не погоджується з мотивами, викладеними у зазначеному відзиві. Наводить мотиви аналогічні викладеним у його касаційній скарзі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 і витребувано цивільну справу № 523/13833/17 з Суворовського районного суду м. Одеси.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «МТП «Чорноморськ».
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що з 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ДП «МТП «Чорноморськ» на посаду начальника служби безпеки.
Згідно наказу № 508/0-1 від 11 вересня 2017 року, виданого в.о директора підприємства Єрьоменка А. В., позивача було звільнено з займаної посади з 11 вересня 2017 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням. Підставою для звільнення стала заява ОСОБА_1 від 07 вересня 2017 року, доповнена заявою від 11 вересня 2017 року про його звільнення за власним бажанням з 11 вересня 2017 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням трудового законодавства з боку ДП «ТПМ «Чорноморськ».
Звертаючись до роботодавця із вказаними заявами позивач зазначив наступні порушення трудового законодавства з боку підприємства: порушення частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» де роботодавець не провів консультації з профспілкою, членом якої він був, про заходи щодо запобігання звільнення чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, що передувало наказу № 496 від 21 серпня 2017 року про зміни в організації виробництва і праці, а як наслідок - порушення статті 32 України, щодо неповідомлення його за два місяці про зміну істотних умов праці; порушення статті 110 КЗпП України, яке виразилося у неповідомленні його при кожній виплаті заробітної плати про відомості, зазначені у вказаній статті; порушення статті 79 КЗпП України та статті 10 Закону України «Про відпустки», щодо не повідомлення його роботодавцем письмово про дату початку відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну; порушення статті 116 КЗпП України під час його звільнення щодо не виплати йому вихідної допомоги в силу статті 44 КЗпП України.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги не підлягають задоволенню
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд зазначених касаційних скарг здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 КЗпП України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Судами встановлено не було, крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, тому правильними є висновки судів про необґрунтованість позовних вимог щодо зміни причин звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Разом із тим, апеляційний суд правильно вважав, що якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджені, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 22 травня 2013 року, у справі № 6-34цс13.
З цих підстав, апеляційний суд правильно скасував наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 11 вересня 2017 року № 508/)-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України.
ОСОБА_1 не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим останній не повинен сплачувати йому вихідну допомогу при звільненні і середній заробіток за час розрахунку при звільненні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній його частині ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків апеляційного суду по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині, що не скасована апеляційним судом та постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а скарги без задоволення, то судовий збір за подання касаційних скарг покладається на осіб, які подали касаційні скарги.
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
ДП «ТМП «Чорноморськ» просить передати зазначену справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та від 31 жовтня 2012 року № 6-120цс12 щодо неможливості змінювати підставу звільнення працівника за будь-яких обставин.
Аналіз клопотання ДП «ТМП «Чорноморськ» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про відсутність передбачених пунктом 7 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.
Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , та касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року в частині, що не скасована апеляційним судоми та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 20178 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун