Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 523/5033/16-ц
провадження № 61-29607св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Суворовський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2016 року у складі судді Кисельова В. К. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Сидоренко І. П., Станкевича В. А., Цюри Т. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Суворовський ВДВС), ОСОБА_2 , у якому просила:
- визнати недійсною постанову головного державного виконавця Першого Суворовського ВДВС Теличко Н. Б. від 20 травня 2013 року № В-15/1/2012 про передачу майна стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, якою передано 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної (часткової) власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2004 року, в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом, виданим Суворовським районним судом міста Одеси у справі № 2-3964/09 від 25 серпня 2009 року, за початковою вартістю 75 206 грн;
- визнати недійсним акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджений 20 травня 2013 року начальником Першого Суворовського ВДВС Богдановим О. О., на підтвердження факту передачі 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 стягувачу ОСОБА_2 в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом Суворовського районного суду місті Одеси у справі № 2-3964/09 від 25 серпня 2009 року за початковою вартістю 75 206 грн;
- визнати недійсним свідоцтво від 23 вересня 2013 року про право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Вимоги обґрунтовувала тим, що вона та її колишній чоловік ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2004 року набули у власність в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з однієї кімнати, загальною площею 29,7 кв. м.
Їй стало відомо, що право власності на 1/2 частину вказаної квартири, яка раніше належала ОСОБА_3 , переоформлена на ОСОБА_2 .
Підставою для цього став акт прийому-передачі від 20 травня 2013 року, складений начальником Першого Суворовського ВДВС Богдановим О. О.
Вважала передачу частки квартири ОСОБА_2 незаконною, оскільки державним виконавцем порушені вимоги статей 355 356 366 ЦК України, частини п`ятої статті 52, частини шостої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Частка квартири ОСОБА_3 у натурі не виділена.
У спірній квартирі проживає вона та малолітня дочка; її колишній чоловік має інше житло.
Крім того, державний виконавець відкрив провадження з порушенням принципу територіальності - виконання рішень судів щодо нерухомого майна на АДРЕСА_2 підвідомче Другому Суворовському ВДВС.
Короткий зміст рішення та ухвали судів попередніх інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною постанову головного державного виконавця Першого Суворовського ВДВС Теличко Н. Б. від 20 травня 2013 року № В-15/1/2012 про передачу майна стягувачу ОСОБА_2 , а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом, виданим Суворовським районним судом міста Одеси у справі № 2-3964/09 від 25 серпня 2009 року за початковою вартістю 75 206 грн.
Визнано недійсним акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджений 20 травня 2013 року, затверджений начальником Першого Суворовського ВДВС Богдановим О. О., на підтвердження факту передачі ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , у рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом Суворовського районного суду міста Одеси у справі № 2-3964/09 від 25 серпня 2009 року за початковою вартістю 75 206 грн.
Визнано недійсним свідоцтво від 23 вересня 2013 року, яким приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Забалуєва Г. М. на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу посвідчила, що ОСОБА_2 належить право власності на майно, що складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 вартістю 75 206 грн.
Суди мотивували рішення тим, що ні державний виконавець, ні стягувач не зверталися до суду з позовом про виділ частки зі спільного майна подружжя ОСОБА_4 у натурі для звернення стягнення на неї.
Перед проведенням торгів позивачу, як співвласнику квартири, не було запропоновано придбати частку у праві спільної часткової власності, яка належала ОСОБА_3 . Крім того, у спірній квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина.
Короткий зміст касаційної скарги
У травні 2017 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Справу № 523/5033/16-ц передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі 523/5033/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/6231/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року поновлено касаційне провадження у даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач пропустила строк оскарження дій державного виконавця, проте заяви про його поновлення не подала. Їй було відомо про проведення виконавчих дій, що підтверджується актом державного виконавця від 19 жовтня 2009 року, наявним у матеріалах справи.
Суд першої інстанції не витребовував матеріалів виконавчого провадження № В-15/1 від 2009 року - основного доказу про порушення прав позивача.
ОСОБА_1 не довела, що вона не повідомлялася про проведення торгів.
Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 07 лютого 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали спірну квартиру у рівних частинах кожний, тобто це майно є об`єктом права спільної часткової власності, а не об`єктом права спільної сумісної власності, як про це вказали суди.
Поза увагою судів залишилась і та обставина, що передача спірного майна відбулася не через торги, а відповідним актом державного виконавця.
Помилковими, на переконання заявника, є висновки судів про те, що постанова та акт державного виконавця є правочинами.
Обставини справи
Суди встановили, що на виконанні Суворовського ВДВС міста Одеси перебувало виконавче провадження № 14897490 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3964/09, виданого Суворовським районним судом міста Одеси 25 серпня 2009 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 152 200 грн.
Постановою державного виконавця Першого Суворовського ВДВС від 21 вересня 2009 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
Згідно з довідкою КП «ОМБТІ та РОП» міста Одеси від 06 травня 2010 року боржник ОСОБА_5 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (покупці), за яким останні купили в рівних частках кожний цю квартиру, яка в цілому складається з однієї кімнати загальною площею 29,7 кв. м., в тому числі житловою 17,6 кв. м.
29 листопада 2011 року в межах вищевказаного виконавчого провадження була направлена заявка на реалізацію арештованою майна, а саме: Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , але прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна втретє не відбулись у зв`язку з відсутністю купівельного попиту, зазначена частина квартири боржника знята з реалізації. Державний виконавець спрямував листа стягувачу, яким запропоновано вирішити питання про залишення за собою нереалізоване майно.
Постановою від 15 серпня 2012 року № В-15/1 та актом від 15 серпня 2012 року державний виконавець у рахунок часткового погашення боргу передав стягувачу ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві спільної власності боржнику ОСОБА_3 , за початковою вартістю 75 206 грн.
У подальшому за заявою ОСОБА_2 у зв`язку з допущеними в постанові і акті від 15 серпня 2012 року помилками постановою в.о. начальника Першого Сувровського ВДВС від 20 травня 2013 року скасовано вказані постанову та акт.
Постановою від 20 травня 2013 року та актом від 20 травня 2013 року державним виконавцем Першого Суворовського ВДВС у рахунок часткового погашення боргу передано стягувачу ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві спільної власності боржнику ОСОБА_3 , за початковою вартістю 75 206 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
При задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що частка квартири ОСОБА_3 не була виділена, у зв`язку з чим не могла бути передана ОСОБА_2 . Перед проведенням торгів ОСОБА_7 не було запропоновано придбати частку у праві спільної часткової власності, яка належала ОСОБА_3 . Крім того, у спірній квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина.
Колегія cуддів не погоджується з цими висновками з таких підстав.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) вказано, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків».
Відповідно до частини другої статі 366 ЦК України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 362/3810/16-ц (провадження № 61-816св19) зазначено, що «при визнанні недійсним договору купівлі-продажу, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи, переважне право якої порушене. Переважне право за таких умов і не може бути захищеним, оскільки, визнання правочину недійсним вчиненого з порушенням переважного права не відновлює порушеного переважного права, тому що договір купівлі-продажу не завжди є наслідком реалізації переважного права і немає будь-яких передумов для зобов`язання співвласника для укладення договору. Також відсутні гарантії для покупця частки (депозит при переведенні прав та обов`язків) щодо отримання сплачених коштів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) міститься висновок про те, що «поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена». Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яке може бути об?єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частках - по Ѕ кожен.
У Першому Суворовському ВДВС перебувало виконавче провадження № 14897490 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3964/09 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 152 200 грн.
У межах вказаного виконавчого провадження тричі проводились прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - Ѕ частки квартири, проте були визнані такими, що не відбулись у зв`язку з відсутністю купівельного попиту, після чого нереалізоване майно згідно з оскарженими постановою та актом державного виконавця було передане стягувачу.
За таких обставин, оскільки частка у праві спільної часткової власності є окремим об`єктом цивільних прав і вона може бути передана стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна, державний виконавець з дотриманням вимог чинного законодавства передав частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_8 ОСОБА_1 не довела, яким чином передача частки у праві спільної часткової власності боржника ОСОБА_3 порушує її та малолітньої дочки права. Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Висновок за наслідками розгляду касаційної скарги
Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
З позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 406 грн (638 грн за подання апеляційної скарги та 768 грн за подання касаційної скарги).
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 (в редакції станом на 07 лютого 2020 року) ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 про визнання постанови та акту державного виконавця, свідоцтва про право власності недійсними відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 638 (шістсот тридцять вісім) гривень за подання апеляційної скарги та 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень за подання касаційної скарги.
З моменту прийняття постанови рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2016 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. І. Крат Н. О. Антоненко В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук