Постанова
Іменем України
27 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 523/6423/18
провадження № 61-18587 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання права приватної власності, визнання рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень протиправним та його скасування.
Позовна заява мотивована тим, що у період з лютого 1999 року по 2009 рік перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 грудня 2003 року вона придбала будівлю павільйону-бару, площею 66 кв. м, по АДРЕСА_1 , отримала згоду відповідних дозвільних органів щодо робочого проекту реконструкції кафе-бару зі зносом існуючого павільйону, отримала дозвіл на будівництво на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 лютого 2006 року № 136, уклавши з ним договір на право забудови земельної ділянки та з Одеською міською радою договір оренди земельної ділянки, площею 692 кв. м, для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе-бару строком на 25 років і площею 977 кв. м. для благоустрою прилеглої території.
У зв`язку з тим, що будівництво кафе-бару не відповідало робочому проекту, оскільки його площа після реконструкції склала 731 кв. м, неможливістю ввести об`єкт нерухомості до експлуатації через наявність розбіжностей у технічній документації, вона, як фізичнаособа-підприємець, звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання права власності на вказаний об`єкт.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року у справі № 4/120-08-3021 визнано за нею, як фізичною особою-підприємцем, право власності на нерухоме майно - кафе-бар, загальною площею 731 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому ухвалою Вищого господарського суду України від 03 березня 2010 року рішення Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року у справі № 4/120-08-3021 скасовано. Зокрема, судом було встановлено, що вказане нежитлове приміщення на час знаходження сторін у шлюбі було самочинним будівництвом.
15 вересня 2011 року, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , вона отримала свідоцтво серії НОМЕР_1 , про право власності на будівлю кафе-бару,загальною площею 731 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Одеської міської ради, відповідно до якого вона є єдиним власником вказаного нерухомого майна.
Отже, спірна нежитлова будівля не є спільною сумісною власністю подружжя, адже будівельні роботи у спірній будівлі проводились нею після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 .
Крім того, зазначала, у справі № 1527/3743/12 про поділ майна подружжя досліджувались обставини укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирової угоди від 20 квітня 2010 року щодо поділу рухомого та нерухомого майна; ОСОБА_2 погоджувався з умовами мирової угоди та не заперечував проти визнання за нею права власності на будівлю кафе-бару, загальною площею 731 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У липні 2018 року їй стало відомо, що державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М. М. на підставі судового рішення у справі № 1527/3743/12 проведено реєстрацію права власності на 1/2 частину кафе-бару, загальною площею 731 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
Вважала рішення державного реєстратора протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки державна реєстрація відбулась за наявністю обтяження на вказане нерухоме майно, накладеного ухвалою суду у справі № 1527/3743/12.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати нежитлову будівлю кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з літ. «А», загальною площею 768,5 кв. м, її особистою приватною власністю; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39176075 від 12 січня 2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлової будівлі кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набрало законної сили рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі №1527/3743/12, яким спірне нерухоме майно - кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 768,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та кожним з них визнано право власності на 1/2 частину вказаного майна. Звернувшись з позовом у цій справі, позивач фактично просить переглянути рішення суду, яке набрало законної сили.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року змінено в мотивувальній частині та залишено без змін в резолютивній частині.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судами різних інстанцій у справі №1527/3743/12 встановлено обставини купівлі-продажу, подальшої реконструкції та перебудови об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням результатів розгляду спорів по об`єкту в порядку господарського судочинства тощо.
Рішення у справі № 1527/3743/12, яким об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та поділено як майно подружжя із визнанням за кожним з подружжя права власності на 1/2 частку, набрало законної сили. Отже, обставини належності на праві спільної сумісної власності подружжя спірного майна у розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, сторонами у якій є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто ті ж самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Встановлена судовим рішенням у справі № 1527/3743/12 спільна сумісна власність на нерухоме майно виключає можливість встановлення права особистої власності ОСОБА_1 на це ж майно. Наявність підстав вважати об`єкт особистою власністю одного з подружжя з`ясовувалась у справі № 1527/3743/12.
Апеляційний суд також зазначив, що рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлової будівлі кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частина 2 стаття 389 ЦПК України), а також на не дослідження судами належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 523/6423/18 із Суворовського районного суду м. Одеси.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у справі, що переглядається, з інших підстав, ніж у справі № 1527/3743/12.
Вказувала, що судовими рішеннями у справі № 1527/3743/12-ц досліджувались, зокрема, обставини укладання між сторонами мирової угоди від 20 квітня 2010 року щодо поділу рухомого та нерухомого майна. При цьому, в усіх підготовчих діях до укладання мирової угоди, усіх послідуючих діях по її виконанню була наявна воля ОСОБА_2 на залишення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у власності ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується змістом самої мирової угоди від 20 квітня 2010 року та заявою ОСОБА_2 про її затвердження, заявою ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у зв`язку з укладеною мировою угодою. Проте, ці обставини у справі № 1527/3743/12-ц судом не встановлювались, а тому до них не можна застосовувати положення частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Отже, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у цій справі з інших підстав, які у справі № 1527/3743/12 не розглядались та не встановлювались.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 лютого 1999 року, шлюб розірваний рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 червня 2009 року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі № 1527/3743/12 за результатами розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном судом, зокрема, визнано недійсним свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_1 , видане 15 вересня 2011 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_1 на об`єкт - будівлю кафе-бару, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт права спільної сумісної власності подружжя - будівлю кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з будівлі літ. «А» загальною площею 768,5 кв. м; визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частки за кожним на нежитлову будівлі кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з будівлі літ. «А», загальною площею 768,5 кв. м.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі № 1527/3743/12 залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ; залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «ОТП Банк».
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року у справі №1527/3743/12 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року залишено без змін.
В подальшому ухвалами Верховного Суду від 12 січня 2018 року та від 28 березня 2018 року у справі № 1527/3743/12 заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року повернуто.
Ухвалами Верховного Суду від 29 березня 2018 року в справі №1527/3743/12 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 листопада 2017 року; відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі № 1527/3743/12 заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 19 травня 2017 року повернуто.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав належну оцінку усім доводам і доказам позивача, на які вона посилалася, спростовуючи презумпцію спільності спірного майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки є таке, що набрало законної сили, судове рішення, яким встановлено обставини належності спірного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.
Встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі № 1527/3743/12, яке набрало законної сили та є чинним, за результатами розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном судом, зокрема, визнано недійсним свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_1 , видане 15 вересня 2011 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_1 на об`єкт - будівлю кафе-бару, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт права спільної сумісної власності подружжя - будівлю кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з будівлі літ. «А» загальною площею 768,5 кв. м; визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частки за кожним на нежитлову будівлі кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з будівлі літ. «А», загальною площею 768,5 кв. м.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно посилався на обставини, встановлені у вказаній справі, зокрема, щодо належності спірного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що виключає можливість встановлення права особистої власності ОСОБА_1 на це ж майно. Наявність підстав вважати спірний об`єкт особистою власністю одного з подружжя також з`ясовувалась у справі № 1527/3743/12 та таких підстав судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара