Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 523/8403/19
провадження № 61-14523св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Висоцький Володимир Едуардович, на постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
Позовну заяву мотивовано тим, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір`ю. Батько дитини проживає окремо та за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2015 року сплачує аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, щомісячно.
Однак його сімейний та матеріальний стан змінився, оскільки він вдруге одружився та на його утриманні перебувають його дружина ОСОБА_4 та малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року, із 1/3 частини до 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2020 року у складі судді Аліна С. С. позов ОСОБА_1 задоволено.
Зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу щомісяця, починаючи з 01 вересня 2014 року до досягнення дитиною повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року.
Визначено розмір аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною ОСОБА_3 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд першої інстанції виходив з того, що на утриманні позивача перебувають його дружина ОСОБА_4 та їх малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його дохід становить 4 173,00 грн в місяць, тому його позовні вимоги про зменшення розміру аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обґрунтовані.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Висоцький В. Е., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 308/1659/16-ц (провадження № 61-174св17), від 05 листопада 2018 року у справі № 522/19526/16-ц (провадження № 61-20998св18), а також зазначає на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги частини п`ятої статті 183 Сімейного кодексу України (далі - СК України) до спірних правовідносин, оскільки на трьох і більше дітей аліменти стягуються у розмірі половини заробітку (доходу). При цьому, ці 50 відсотків від доходу ОСОБА_1 мають бути розподілені порівну між всіма особами, які перебувають на його утримані, тобто по 1/6 частини від його доходу на кожну з утриманців.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Висоцький В. Е., на постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року і витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси цивільну справу № 523/8403/19.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Висоцький В. Е., не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2013 року, який було розірвано.
У період шлюбу у сторін народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2015 року, у справі № 523/13330/14-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітків щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 01 вересня 2014 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також аліменти на її ( ОСОБА_2 ) особисте утримання у розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітків щомісячно, починаючи із 01 вересня 2014 року до досягнення ОСОБА_3 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
26 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 26 серпня 2017 року Приморським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
За час перебування у новому шлюбі у ОСОБА_1 народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 30 травня 2018 року Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Фармація» від 10 травня 2019 року № 10/05-2019 ОСОБА_4 дійсно з 06 квітня 2015 року працює на посаді провізора в Товаристві з обмеженою відповідальністю «АВ Фармація», а на даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.
Згідно з довідкою про доходи № 3, виданою 23 травня 2019 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 , ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року до даного часу працює на посаді охоронця у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та отримує заробітну плату в розмірі 4 173,00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки від іншого шлюбу з ОСОБА_6 має дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21) викладено такий правовий висновок щодо застосування статті 192 СК України: «Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану».
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року у справі № 523/13330/14-ц розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства України, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні двох дітей та дружину, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з ОСОБА_2 - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме її інтересам.
Крім того, трудові відносини ОСОБА_1 за кордоном припинилися лише 31 січня 2019 року, а з позовом до суду він звернувся 18 травня 2019 року, що не виключає можливості його подальшого працевлаштування за кордоном, оскільки останні трудові відносини були також з проміжками в часі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 308/1659/16-ц (провадження № 61-174св17), від 05 листопада 2018 року у справі № 522/19526/16-ц (провадження № 61-20998св18), оскільки висновки у цих справах, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Висоцький Володимир Едуардович, залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець