№ 523/8553/16-к

Постанова

іменем України

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 523/8553/16-к

провадження № 514224км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

засуджених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_13 , його захисника ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_12 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від23лютого 2021року, вирок та ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 травня 2021року, а також захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_13 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 травня 2021року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12015160330000570, заобвинуваченням

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Березівка Одеської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , раніше судимого завироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 березня 2006року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ст. 395 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 14 липня 2009 року умовно-достроково на невідбутий строк 6 місяців 29 днів;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 187 ККУкраїни;

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Садове Білгород-Дністровського району Одеської області, зареєстрованого у АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст.187 ККУкраїни;

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2021 року ОСОБА_13 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 146 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК України на строк 7 років з конфіскацією Ѕвсього належного йому майна; зач. 1 ст. 263 КК України на строк 3 роки. Напідставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_13 звільнено відпокарання за ч. 2 ст. 146 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_13 призначено остаточне покарання увиді позбавлення волі на строк 7років 3 місяці, з конфіскацією Ѕ всього належного йому майна.

За цим же вироком ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 і ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років 3місяці з конфіскацією Ѕ всього належного йому майна. На підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст.49КК України ОСОБА_12 звільнено від покарання за ч. 2 ст. 146 КК України узв`язку іззакінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.

Також суд скасував запобіжні заходи у вигляді застави щодо ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , постановивши повернути їм внесені застави, та застосував щодо них запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, без визначення розміру застави, взявши їх під варту у залі суду.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII у строк відбуття покарання ОСОБА_13 і ОСОБА_12 зараховано строк утримання по даному кримінальному провадженню в Одеській установі виконання покарань з 08 по 11вересня 2015 року та з 23 лютого 2021 року до набрання вироком законної сили ізрозрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Одеський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_13 та ОСОБА_12 від покарання за ч. 2 ст. 146 КК України та ухвалив уцій частині новий вирок від 31 травня 2021 року, яким ОСОБА_13 та ОСОБА_12 призначив покарання за ч. 2 ст. 146 КК України кожному у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнив їх від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Крім цього, Одеський апеляційний суд постановив ухвалу від 31 травня 2021 року, якою скасував вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_13 та ОСОБА_12 за ч. 2 ст.187 КК України та закрив у цій частині кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості обвинувачених у суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Цією ж ухвалою змінено вирок місцевого суду та на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_13 від відбування покарання, призначеного за ч.1 ст. 263 КК України, з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та з покладанням нанього обов`язків, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Також постановлено виключити з резолютивної частини вироку місцевого суду абзаци 3,4,7,18,19, а з мотивувальної частини:

- кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, скоєного ОСОБА_13 та ОСОБА_12 : вчинення злочину з корисливих мотивів таспособом, небезпечним для життя потерпілого;

- вказівку суду на наявність обтяжуючої покарання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 обставини вчинення злочину у зв`язку з виконанням потерпілим службового тагромадського обов`язку;

- висновок суду про визнання ОСОБА_13 винуватим у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї (пістолета «ЕРМА 459-С» калібру 9 мм Р.А.) табоєприпасів (сім патронів калібру 9 мм Р.А.) без передбаченого законом дозволу, та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 263 КК України, як носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї;

- посилання суду як на докази вини ОСОБА_13 та ОСОБА_12 : протокол огляду місця події від 26 квітня 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_14 ; протокол слідчого експерименту від 09 червня 2015 року за участю свідка ОСОБА_15 ; протокол пред`явлення для впізнання потерпілому ОСОБА_14 пістолету «ЕРМА 459-С» (калібру 9 ммРА) від 23 грудня 2015 року;

- посилання суду на те, що автомобіль «OPEL» темно-зеленого кольору, належить ОСОБА_12 .

Крім цього, апеляційний суд доповнив мотивувальну частину вироку вказівкою про те, що доказом доведеності вини ОСОБА_13 у незаконному придбанні, носінні та зберіганні боєприпасів 1 (одного) патрону калібру 5,45 мм євисновок судової балістичної експертизи №195/-Д/628-Б/1393-Х від 07 жовтня 2015року.

Також апеляційний суд постановив змінити у вироку анкетні дані ОСОБА_13 та адреси місця реєстрації обвинуваченого ОСОБА_12 .

Крім того, апеляційний суд скасував запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , застосований ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 визнано винуватими у тому, що вони 24 квітня 2015року близько 19:30, знаходячись біля автозаправної станції «Татнафта» вс.Фонтанка Комінтернівського району Одеської області (вул. Семенова, 1), перебуваючи разом із двома невстановленими особами та ОСОБА_14 вавтомобілі марки OPEL, обмежили можливість пересування останнього. Надалі за вказівкою ОСОБА_13 двоє невстановлених осіб стали наносити удари по різних частинах тіла та по голові ОСОБА_14 . При цьому ОСОБА_12 , який перебував за кермом цього автомобіля, почав рух у напрямку с. Олександрівка Комінтернівського району Одеської області. Потерпілий, усвідомлюючи, що існує реальна загроза його життю іздоров`ю, намагався чинити опір та покинути автомобіль, а ОСОБА_13 , щоб припинити опір ОСОБА_14 , тричі вистрілив в нього зі зброї травматичної дії, тим самим заподіяв потерпілому три вогнепальні сліпі поранення спини і правої нижньої кінцівки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Після цього ОСОБА_12 зупинив автомобіль біля двору будинків на АДРЕСА_3 , де ОСОБА_13 разом із ОСОБА_12 та іншими особами витягли потерпілого із салону автомобіля і продовжили наносити тілесні ушкодження. У цей час на місце події під`їхав автомобіль марки «Nissan Maxima», із салону якого вийшли двоє невстановлених осіб, які спільно зі ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , таіншими особами зав`язали ОСОБА_14 зап`ястя рук пластиковим затиском ізфіксатором, чим заподіяли йому легкі тілесні ушкодження у виді саден областей обох променезап`ясткових суглобів. Надалі ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та інші особи знову заштовхали потерпілого до салону автомобіля марки OPEL, наділи на голову тканинний мішок чорного кольору, обмотали його липкою стрічкою «скотч» танаправились до м. Одеси. Під час подальшого руху невстановлені особи, які сиділи поруч із потерпілим, продовжували наносити останньому тілесні ушкодження, при цьому заволоділи двома належними йому сім-картами мобільних операторів «Київстар» та «Life» вартістю 30 грн.

Прибувши до Приморського району м. Одеси, більш точного місця не встановлено, ОСОБА_13 разом з ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами витягли ОСОБА_14 із автомобіля та повели його до підвального приміщення, продовжуючи наносити тілесні ушкодження, висловлювати погрози вбивством. Утримуючи ОСОБА_14 у підвальному приміщенні понад п`ять годин, застосовуючи фізичне тапсихологічне насильство до нього, невстановлені особи разом зі ОСОБА_13 і ОСОБА_12 вимагали від ОСОБА_14 виконати їх умови і добровільно скласти зсебе депутатські повноваження та припинити будь-яку службову діяльність. Прицьому, з метою залякування ОСОБА_14 , вказані особи прикладали йому до голови зброю, та здійснили один постріл поряд із його головою. Також, з метою спричинення фізичних страждань потерпілому, ОСОБА_13 разом із ОСОБА_12 та невстановленими особами плоскогубцями здавлювали палець на правій руці потерпілого, чим завдали йому легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Крім цього, за вказаних фактичних обставин, у ході тривалого примусового утримання потерпілого, знущань та нанесення тілесних ушкоджень, вказані особи заволоділи його майном шляхом обшуку його речей і одягу, а саме банківською картою «ПриватБанку», грошовими коштами у сумі 300 грн, та дозволом на носіння пістолета «Форт 12», чим спричинили матеріальну шкоду потерпілому.

Ці дії вказаних осіб були припинені тільки після погіршення стану здоров`я ОСОБА_14 внаслідок заподіяння йому тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі струсу мозку, синців і саден обличчя, забитої рваної рани крила носа, множинних саден сідниць, передньої поверхні правої гомілки, синців нижніх кінцівок, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Після цього ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та інші особи залишили потерпілого упідвальному приміщенні, а через деякий час повернулися, вивели його доавтомобіля і відвезли в невідомому напрямку. Після зупинки автомобіля невстановлені особи відвели ОСОБА_14 на територію Червоного скверу на АДРЕСА_4 та, погрожуючи, що у разі невиконання раніше висунутих вимог щодо добровільного складення депутатських повноважень таприпинення будь-якої службової діяльності до нього та членів його родини будуть застосовані більш жорсткі дії, направлені на спричинення тілесних ушкоджень тапозбавлення життя, залишили у вказаному місці.

З урахуванням скоординованості та злагодженості злочинних дій ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та невстановлених осіб, встановлено, що вказані особи діяли за заздалегідь обумовленим планом, за попередньою змовою, ролі між ними були розподілені і доведені до кожного учасника, однак розмежувати їх дії не виявилось можливим у зв`язку із застосуванням засобів конспірації, які виражались в обмеженні візуального спостереження ОСОБА_14 за навколишніми подіями, маршрутом його пересування, діями кожного із учасників групи та обставинами скоєного ними кримінального правопорушення.

Крім цього, ОСОБА_13 умисно, без передбаченого законом дозволу, заневстановлених обставин незаконно придбав патрон калібру 5,45 мм, щоєбойовим припасом, який незаконно переніс та зберігав за місцем свого проживання у кв. АДРЕСА_5 до його виявлення івилучення працівниками поліції 08вересня 2015 року під час проведення санкціонованого обшуку.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_13 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність просить:

- скасувати вирок місцевого суду, а також вирок і ухвалу апеляційного суду в частині засудження його за ч. 2 ст.146 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їхотримання;

- скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині засудження його за ч. 1 ст. 263 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, визнавши його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за зберігання одного патрону, який є бойовим припасом, допустили неправильне тлумачення закону, яке суперечить його змісту. Зазначає, що зі змісту диспозиції вказаної частини статті та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чианалогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 (далі - Інструкція), вбачається, що предметом цього кримінального правопорушення є не один, а декілька одиниць бойових припасів, оскільки цесловосполучення вжито у множині. Тому, на думку засудженого, зберігання одного патрону, який є бойовим припасом, не утворює об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення.

Крім цього, ОСОБА_13 посилається на те, що діяння, перелічені в диспозиції ч.1ст. 263 КК України, повинні бути вчинені без передбаченого законом дозволу, однак в Україні відсутній закон, який регламентує порядок надання дозволу наносіння, зберігання, придбання, передачу чи збут бойових припасів. Водночас вважає необґрунтованим висновок судів про те, що правовий режим обігу зброї неналежить до кола питань, які визначаються виключно законами України, тобто законами у вузькому розумінні, а також про те, що у контексті застосування ст. 263 КК України поняттям «закон» охоплюються Положення про дозвільну систему, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 (далі Положення) та зазначена вище Інструкція, які, до того ж, на думку ОСОБА_13 , суперечать Конституції України.

Також ОСОБА_13 стверджує, що при засудженні його за ч. 1 ст. 263 КК України місцевий суд послався на дані протоколу обшуку від 8 вересня 2015 року, який проведено слідчим за відсутності належних повноважень. Тому, на думку засудженого, цей доказ та всі похідні від нього є недопустимими. До того ж ОСОБА_13 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпосередньо недослідили вилучений під час обшуку бойовий припас, який безпідставно було знищено під час проведення експертизи. Разом із цим ОСОБА_13 заперечує доведеність того факту, що зазначений патрон належав саме йому, а не іншій особі.

В обґрунтування доводів про незаконність засудження за ч. 2 ст. 146 КК України ОСОБА_13 зазначає, що його визнано винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення на підставі недопустимих і сфальсифікованих доказів. Вважає, щопотерпілий ОСОБА_14 є заінтересованою особою, а його показання суперечливі та неправдиві; дані, що містяться у протоколах пред`явлення речей для впізнання, слідчого експерименту та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, неузгоджуються між собою та є недостовірними; дані трафіків телефонних з`єднань єнедопустимими, оскільки отримані неуповноваженими особами у спосіб, непередбачений КПК, та з порушенням правил оформлення. Тому вважає, що його винуватість у цьому кримінальному правопорушенні не доведено належними та допустимими доказами.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_13 , просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Вважає, що суд, не конкретизувавши закон який порушив його підзахисний, належним чином не виконав положень ч. 1 ст. 348 КПК України, якіпередбачають обов`язок суду роз`яснити суть обвинувачення. Водночас захисник наголошує на відсутності в Україні спеціального закону, який регулює порядок поводження зі зброєю. Тому вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що правовий режим обігу зброї не належить докола питань, які визначаються виключно законами України, та безпідставно ототожнили поняття «закону», відповідальність за порушення якого передбачена уст.263 КК України, з Положенням та Інструкцією, та, до того ж, не перевірили доводів про те, що вони не відповідають Конституції України. Крім цього, захисник оспорює відмову апеляційного суду у застосуванні положень ч. 2 ст. 11 КК України тавважає, що така позиція не відповідає судовій практиці Верховного Суду України щодо критеріїв визначення малозначності діяння, оскільки не було враховано, щопатрон був виявлений при обшуку квартири, в якій, крім ОСОБА_13 , проживали ще декілька осіб, не знайдена зброя для його відстрілу.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_13 , просить скасувати судові рішення в частині засудження останнього за ч. 2 ст. 146 тач. 1 ст. 263 КК України та закрити кримінальне провадження: в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 146 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України узв`язку зне встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді івичерпанням можливостей їх отримати; в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Захисник вважає, що досліджені судами докази не доводять поза розумним сумнівом причетність засудженого до вчинення цих кримінальних правопорушень. Зокрема, зазначає про суперечливість танепослідовність показань потерпілого ОСОБА_14 ; недотримання вимог кримінального процесуального закону під час проведення слідчого експерименту, пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками та недостовірність зафіксованих упротоколах цих слідчих дій відомостей, а також вказує на неузгодженість цих доказів між собою. Крім цього, посилається на порушення вимог КПК щодо залучення спеціаліста та стверджує, що висновки судово-медичних та судово-балістичної експертиз не підтверджують винуватість ОСОБА_13 увчиненні кримінальних правопорушень.

Також захисник ОСОБА_9 не погоджується з оцінкою як доказів даних, щозафіксовані у протоколі обшуку та висновку судово-балістичної експертизи, якими обґрунтована винуватість ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та наводить доводи щодо їх недопустимості іненалежності.

Крім цього, вважає, що відповідальність за вказане кримінальне правопорушення настає при зберіганні декількох, а не одного бойового припасу. При цьому захисник, посилаючись на практику Верховного Суду України, вважає, що суди попередніх інстанцій повинні були застосувати положення ч. 2 ст. 11 КК України та визнати вчинене ОСОБА_13 діяння малозначним, оскільки зберігання незначної кількості боєприпасів (одного патрону) не становить суспільної небезпеки та не спрямоване на заподіяння істотної шкоди.

Також захисник ОСОБА_9 вважає, що перегляд вироку місцевого суду в суді апеляційної інстанції здійснено незаконним складом суду з огляду на його упередженість, яка полягала у прийнятті ряду процесуальних рішень, з якими незгодна сторона захисту. Зокрема, звертає увагу, що під час судового провадження вапеляційному суді щодо обвинувачених було застосовано одночасно два запобіжних заходи. Також захисник вважає, що колегія суддів апеляційного суду безпідставно задовольнила клопотання прокурора про долучення до справи та дослідження якдоказів додаткових матеріалів, чим було порушено положення ст. 404 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_12 , просить скасувати судові рішення в частині засудження останнього зач. 2 ст. 146 КК України та закрити кримінальне провадження напідставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Вобґрунтування своїх вимог посилається на істотні порушення, передбачені пунктами 1 і 2 ч. 2 ст. 412 КПК України, та наводить доводи, тотожні наведеним у касаційній скарзі захисника ОСОБА_9 , які зазначені вище.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджені ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення без зміни як законні, акасаційні скарги сторони захисту без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви Суду

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Що стосується доводів, наведених у касаційних скаргах захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_7 тазасудженого ОСОБА_13 , про недостовірність і недопустимість доказів, якісторона обвинувачення надала на підтвердження винуватості ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, та,якнаслідок, наявність правових підстав для закриття кримінального провадження за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, слід вказати наступне.

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального іпроцесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Зважаючи на вказані положення процесуального закону, твердження захисників тазасудженого про неправильну оцінку судами доказів не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Поряд із цим до повноважень Верховного Суду входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яказокрема полягає у з`ясуванні того, чи було обґрунтовано висновки суду ізпосиланням на досліджені докази та чи наведено належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень.

У ході перевірки доводів касаційних скарг встановлено, що висновок про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у незаконному викраденні іпозбавленні волі ОСОБА_14 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб, щосупроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, іззастосуванням зброї та яке здійснювалося протягом тривалого часу, відповідає встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений дослідженими як місцевим так і апеляційним судом доказами, яким останні дали належну оцінку, і є обґрунтованим.

Зокрема, суди послалися на показання потерпілого ОСОБА_14 , котрий детально описав події 24квітня 2015 року, а саме як ОСОБА_12 запросив його на зустріч, під час якої разом із ОСОБА_13 та невстановленими досудовим розслідуванням особами іззастосуванням сили протиправно позбавили його можливості залишити автомобіль, завдавали удари по різних частинах тіла, зв`язали руки, одягли на голову мішок та відвезли до підвального приміщення, де продовжили бити та утримувати проти його волі з метою примусити скласти депутатські повноваження та припинити будь-яку службову діяльність; заяву ОСОБА_14 про вчинення злочину та витяг з ЄРДР від 25 квітня 2015 року, в якому відображені відповідні відомості про кримінальне правопорушення; дані протоколу слідчого експерименту із ОСОБА_14 від25 квітня 2015 року, згідно з якими на місці події перевірено йуточнено відомості, що стосуються обставин кримінального правопорушення; дані протоколів пред`явлення потерпілому осіб для впізнання від 25 квітня 2015 року, відповідно до яких ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_13 та ОСОБА_12 як осіб, безпосередньо причетних до його викрадення і позбавлення волі; дані протоколу огляду предметів від 25 квітня 2015 року, у якому зафіксовано, що на виданій ОСОБА_14 гумовій кулі, яка є частиною патрону травматичної дії калібру 9 мм Р.А., наявні сліди нашарування з одягу, в якому останній був одягнений 24 квітня 2015 року та на якому виявлено сліди крові і пошкодження у вигляді отворів, що в сукупності ізвисновком судової балістичної експертизи № 341-Б від 11 червня 2015 року свідчить про її відстріл із пістолета травматичної дії, що є аналогічним вилученому у ОСОБА_13 під час обшуку за місцем його проживання; висновки судово-медичних експертиз № 87 від 28 травня 2015 року, № 1503 від 10 серпня 2015року та № 3177 від 16 січня 2016 року, в яких описано виявлені у потерпілого численні тілесні ушкодження, ступінь їх тяжкості та час утворення, що узгоджується ізпоказаннями ОСОБА_14 ; трафік телефонних з`єднань, з яких вбачається, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 перебували в одному місці із ОСОБА_14 , підчас викрадення останнього, що спростовує алібі обвинувачених.

При цьому суди констатували, що версія обвинувачених про непричетність до подій, описаних в обвинуваченні, та неправдивість показань ОСОБА_14 , повністю спростовується даними, що містяться в досліджених доказах, адоводи про їхненалежність та недопустимість, якієаналогічними доводам касаційних скарг, єнеспроможними.

Зокрема, суди, оцінивши із додержанням правил ст. 94 КПК України показання потерпілого, зазначили, що наявні у них неточності не є такими, що впливають надоведеність винуватості ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Також колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що показання ОСОБА_14 про його викрадення і позбавлення волі є детальними, логічними таоб`єктивно підтверджуються й узгоджуються із іншими фактичними даними, а тому не викликають сумніву.

Посилання засудженого ОСОБА_13 у касаційній скарзі на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 квітня 2020 року (справа № 761/34909/17, провадження № 51-10064км18), не заслуговують на увагу, оскільки вона стосується кримінального провадження із відмінними фактичними обставинами справи, за яких суд констатував, що показання потерпілого не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину у тому випадку, якщо інші докази є неналежними та недопустимими.

Крім цього, суди визнали неспроможними доводи сторони захисту про недопустимість протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення та витягу з ЄРДР з огляду на їх невідкриття впорядку ст. 290 КПК України обвинуваченим і захисникам, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Щодо відсутності згадки у зазначених документах про вчинення ОСОБА_13 та ОСОБА_12 відносно ОСОБА_14 злочину, передбаченого ч.2ст. 187 КК України, який в подальшому їм також інкримінувався, суди визнали, щоця обставина не впливає на доведеність їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Також суд, дослідивши та надавши оцінку протоколу слідчого експерименту від25квітня 2015 року за участю потерпілого, вказав, що цю процесуальну дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, і її результат зафіксовано із дотриманням вимог статей 104 105 КПК України.

Відомості, зафіксовані у зазначеному протоколі (детальні пояснення щодо перебігу подій 24 квітня 2015 року, розповідь про послідовність дій ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та невстановлених осіб, вказівка на місце, де ОСОБА_14 було викрадено) узгоджуються із показаннями, наданими потерпілим у суді, його заявою про вчинення злочину, тому твердження про їхістотну суперечність із іншими фактичними даними суди правильно визнали необґрунтованими.

Доводи, наведені у касаційних скаргах, щодо проведення слідчого експерименту виключно для відображення показань ОСОБА_14 , що суперечить визначеній укримінальному процесуальному законі меті його проведення, не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Суди встановили, що зазначену слідчу дію проведено 25 квітня 2015 року за участю ОСОБА_14 з виїздом на декілька локацій, де він безпосередньо показав заяких обставин його викрадено та незаконно позбавлено волі, якідії вчиняли обвинувачені і невідомі йому особи, а також показав місцевість, куди його вивезли тазалишили о5-й ранку цього ж дня.

За таких обставин у суду не було підстав вважати, що процесуальну дію проведено уформі, що не містить ознак відтворення дій і обставин події і вона зводилась виключно до проголошення потерпілим показів, про що зазначає сторона захисту. Посилання у касаційних скаргах на правовий висновок Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), є недоречним, оскільки описані у ній обставини не є релевантними до цього кримінального провадження. Позиція об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у вказаній постанові стосується питання про розмежування іоцінку пояснень підозрюваного (обвинуваченого), наданих під час проведення слідчого експерименту на досудовому розслідуванні, та показань, як самостійного процесуального джерела доказів.

Крім цього, колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що неточності між показаннями ОСОБА_14 та відомостями, які зафіксовано у протоколі проведення слідчого експерименту, не тягнуть за собою визнання доказу недопустимим з огляду на таке.

Із системного аналізу статей 23, 84, 95, 99, 103 105 240 КПК України випливає, щопоказання і дані протоколу слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює з точки зору належності, допустимості, достовірності за правилами ст. 94 КПК України. При цьому відомості, що зафіксовані у відповідному протоколі, є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, де фіксуються його хід та результати.

Оскільки критерієм визнання належності та допустимості протоколу слідчого експерименту перш за все є проведення слідчої дії з дотриманням процедури, визначеної законом, то наявність незначних розбіжностей із попередньо наданими показаннями, не може автоматично свідчити про недопустимість такого доказу.

Також суди надали належну оцінку даним, що зафіксовані у протоколах пред`явлення потерпілому ОСОБА_14 осіб для впізнання, та відхилили аргументи про їх недопустимість через недотримання вимог процесуального закону під час проведення цих слідчих дій.

Зокрема, суди звернули увагу на те, що зміст протоколів свідчить про дотримання слідчим вимог статей 228 231 КПК України. Так, особи, зображені на фотокартках, пред`явлених ОСОБА_14 , не мали суттєвих відмінностей, а в протоколі зазначено, за якими ознаками потерпілий впізнає ОСОБА_13 та ОСОБА_12 .

Сам собою факт знайомства ОСОБА_14 із особами, які були причетні до його викрадення та позбавлення волі, не може бути підставою для визнання зазначених доказів недопустимими. До того ж, що зазначена слідча дія проводиться не тільки задля отримання (збирання) доказів, а й з метою перевірки вже отриманих вході досудового розслідування фактичних даних, зокрема показань потерпілого. Процесуальний закон не забороняє пред`явлення особи для впізнання у разі особистого знайомства із особою, яка впізнає, а тому твердження сторони захисту про недоцільність її проведення є хибними.

Суд відповідаючи на доводи сторони захисту вказав, що в законі відсутня вимога про обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками. Заборона стосується тільки подальшого пред`явлення особи для впізнання.

Крім того, суди обґрунтовано визнали належними та допустимими доказами висновки судово-медичних експертиз. Аргументи захисників ОСОБА_9 і ОСОБА_7 про їх невідповідність положенням ст. 101 КПК України з посиланням на позицію Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2021 року (справа №703/2325/14-к, провадження № 51-521км21), є неспроможними.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд за результатом перегляду судових рішень укасаційному порядку зазначив, що у тому конкретному кримінальному провадженні висновок судово-медичної експертизи про встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого доводить факт винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину лише у сукупності із іншими належними та допустимими фактичними даними.

Натомість у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_13 і ОСОБА_12 суди, оцінюючи висновки судово-медичних експертиз виходили з того, що зазначені в них фактичні відомості не містять сумнівних тверджень, узгоджуються ізіншими доказами (наявністю у потерпілого тілесних ушкоджень, залишків слідів речовини бурого кольору та кульових пошкоджень у вигляді отворів на одязі) тапідтверджують час та механізм заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень внаслідок пострілів з травматичної зброї і в результаті побоїв.

Доводи захисників та засудженого, аналогічні викладеним в апеляційних скаргах, про те, що трафіки телефонних з`єднань абонентських номерів та телефонних апаратів ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і ОСОБА_12 були отримані з порушенням встановленого КПК порядку, є необґрунтованими.

Дані реєстру матеріалів досудового розслідування та зміст доручень слідчого ОСОБА_17 свідчать про те, що зазначені відомості було отримано від операторів мобільного зв`язку на підставі ухвал слідчих суддів Комінтернівського районного суду Одеської області від 7 травня 2015 року та Приморського районного суду м. Одеси від14 вересня 2015 року про тимчасовий доступ до речей і документів, які надавались для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України під час завершення досудового розслідування.

Надалі слідчий, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 40 та ст. 71 КПК України, доручив відповідному підрозділу оперативно-технічних заходів ГУ МВС України в Одеській області опрацювати отримані від оператора мобільного зв`язку дані, що було виконано спеціалістами УОТЗ ГУ МВС України. Результати такого опрацювання слідчий долучив до матеріалів кримінального провадження. Суди першої таапеляційної інстанцій, оцінивши відповідні відомості у сукупності з іншими доказами, дійшли висновку, що представлені стороною обвинувачення дані трафіку з`єднань стосуються мобільних телефонів та номерів, що належали саме ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 .

Що стосується доводів, наведених у касаційних скаргах сторони захисту, про відсутність у слідчого ОСОБА_17 повноважень на проведення досудового розслідування, то вони не відповідають матеріалам справи, оскільки останнього постановою від 29 травня 2015 року включено до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні.

Разом із тим, апеляційний суд погодився із твердженнями сторони захисту щодо недопустимості як доказів протоколів огляду місця події, слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 та протоколу пред`явлення травматичного пістолету потерпілому ОСОБА_14 , однак вказав, що це жодним чином не впливає на доведення поза розумним сумнівом вини ОСОБА_18 та ОСОБА_12 увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

За викладених обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що під час розгляду кримінального провадження судами було наведено належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень про винуватість обвинувачених із посиланням надосліджені докази.

Доводи, наведені у касаційних скаргах захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , стосовно порушень при застосуванні запобіжних заходів щодо ОСОБА_19 та ОСОБА_13 , а також про ухвалення рішення апеляційного суду незаконним складом суду, є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд у вироку прийняв рішення про скасування застосованих щодо ОСОБА_19 та ОСОБА_13 запобіжних заходів у вигляді застави та повернення внесених як застави коштів. Натомість до набрання вироком законної сили щодо обвинувачених суд застосував запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Після відкриття апеляційного провадження суддя апеляційного суду на підставі п. 3 ч.1 ст. 401 КПК України ухвалою від 09 квітня 2021 року частково задовольнив клопотання захисників та змінив запобіжні заходи щодо обвинувачених з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, які діяли до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Отже аргументи захисників, про одночасне застосування щодо обвинувачених декількох запобіжних заходів, не знайшли свого підтвердження.

Крім цього, необґрунтованими є також доводи захисників про те, що апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів кримінального провадження як докази нові матеріали, надані стороною обвинувачення на стадії апеляційного розгляду справи.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор заявив клопотання про долучення процесуальних рішень щодо повноважень слідчих, атакож інших документів щодо руху кримінального провадження на стадії досудового розслідування (зокрема витяги з ЄРДР, рапорти працівників правоохоронних органів). Колегія суддів апеляційного суду, задовольнивши клопотання прокурора ухвалою від23 квітня 2021 року, зважила на те, що ці матеріали не є доказами відповідно доположень статей 84 та 99 КПК України, а крім того, вони були відкриті стороні захисту при завершенні досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оцінка наданих прокурором матеріалів не порушить принципу змагальності сторін, натомість сприятиме повноті судового розгляду і створить необхідні умови для перевірки доводів про недопустимість доказів, наведених в апеляційних скаргах сторони захисту, про які не було заявлено в суді першої інстанції.

Таке процесуальне рішення апеляційного суду узгоджується з положеннями ч. 3 ст.404 КПК України, а тому немає підстав вважати його незаконним.

У касаційних скаргах захисники стверджують, що колегія суддів апеляційного суду підлягала відводу у зв`язку зупередженістю під час розгляду цього кримінального провадження. Ці доводи були належним чином перевірені у встановленому ст. 80 КПК України порядку та не знайшли свого підтвердження. З огляду на відсутність передбачених положеннямист.75 КПК Україниобставин, які виключають участь судді вкримінальному провадженні, ухвалами від 23 квітня 2021 року у задоволенні заяв захисників про відвід колегії суддів відмовлено. Переконливих доводів, які бивикликали сумнів у неупередженості колегії суддів апеляційного суду під час розгляду цього кримінального провадження, захисники у касаційних скаргах не навели тазматеріалів справи таких обставин не вбачається. Сама собою незгода сторони захисту з конкретними процесуальними рішеннями колегії суддів апеляційного суду за результатами розгляду клопотань учасників процесу не може свідчити про упередженість та необ`єктивність суддів та слугувати підставою для відводу.

За таких обставин наведені в касаційних скаргах мотиви щодо незгоди із судовими рішеннями в частині засудження ОСОБА_12 і ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 146 КК України не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що судові рішення суперечать нормам процесуального права щодо їх законності, обґрунтованості тавмотивованості.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 вінтересах ОСОБА_12 , а також касаційних скарг ОСОБА_13 та його захисників у цій частині відсутні.

Водночас, перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень участині визнання ОСОБА_13 винуватим увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_13 винуватим у придбанні, носінні тазберіганні вогнепальної зброї (одного пістолету) та восьми одиниць бойових припасів (патронів різного калібру) без передбаченого законом дозволу.

За результатом апеляційного розгляду було встановлено, що вилучений у ОСОБА_13 пістолет та сім патронів не є предметами злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, оскільки не належать до жодного з видів вогнепальної зброї та бойових припасів. Тому апеляційний суд виключив із вироку обвинувачення ОСОБА_13 у частині, що стосується незаконного поводження з цими речами. Церішення в порядку касаційної процедури сторонами не оспорюється.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, дослідивши та надавши відповідну оцінку даним протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_13 від 08 вересня 2015року та висновку судово-балістичної експертизи від 07 жовтня 2015 року № 195/-Д/628-Б/1393-Х, визнав доведеним факт того, що останній придбав, переніс тазберігав у себе один патрон калібру 5,45 мм, який є бойовим припасом, без передбаченого законом дозволу. Тому апеляційний суд залишив без змін вирок участині кваліфікації дій ОСОБА_13 за ч. 1 ст.263 КК України, зазначивши, що це діяння становить значну суспільну небезпеку, адже обвинувачений є активним учасником численних масових заходів і наявність у нього боєприпасів беззаперечно створювала небезпеку для життя та здоров`я інших громадян.

Проте колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким рішенням, оскільки думка суду апеляційної інстанції про існування реальної загрози іншим особам ґрунтується на припущеннях, які не підтверджуються жодними фактичними даними. Таким чином апеляційний суд, вірно встановивши фактичні обставини справи, дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_13 складу зазначеного кримінального правопорушення та не спростував доводів сторони захисту про малозначність вчиненого діяння.

Статтею 263 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Так, за місцем проживання ОСОБА_13 під час обшуку виявлено лише один патрон, що є бойовим припасом, який він придбав, переніс ізберігав без передбаченого законом дозволу. Водночас у володінні ОСОБА_13 не було зброї для відстрілу цього патрону, що унеможливлює його використання як бойового припасу зацільовим призначенням.

Отже вчинене ОСОБА_13 діяння хоча формально містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, але незаконне поводження лише з одним патроном за конкретних обставин цього кримінального провадження свідчить про те, що вчинене діяння не відповідає типовій цьому кримінальному правопорушенню суспільній небезпеці, і є малозначним відповідно доч. 2 ст. 11 КК України, оскільки не було суб`єктивно спрямоване на реальну можливість заподіяння істотної шкоди об`єктам суспільних відносин.

З цих підстав касаційні скарги ОСОБА_13 та його захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 слід задовольнити частково, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 263 КК України скасувати, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст.284 КПК України через малозначність діяння.

З огляду на ці обставини, перевірка в касаційному порядку інших доводів, наведених укасаційних скаргах захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень у частині засудження останнього за ч. 1 ст. 263 КК України є недоцільною та не має практичного значення у цьому кримінальному провадженні, адже не вплине на зазначене рішення колегії суддів Верховного Суду.

Керуючись статтями 433 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_13 , його захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від23лютого 2021року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 травня 2021року щодо ОСОБА_13 в частині засудження за ч. 1 ст. 263 КК України скасувати, акримінальне провадження в цій частині закрити на підставі ч. 2 ст. 11 КК України тап.2 ч. 1 ст. 284 КПК України узв`язку з малозначністю діяння.

В решті вирок Приморського районного суду м. Одеси від23лютого 2021року, вирок та ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 травня 2021року щодо ОСОБА_12 і ОСОБА_13 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_20 ОСОБА_2 ОСОБА_3