Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 524/2050/19
провадження № 61-17725св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Приватне підприємство «Фірма «Веліта»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Приватне підприємство «Фірма «Веліта» (далі -
ПП «Фірма «Веліта») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.
Позовна заява мотивована тим, що з 25 січня 2011 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПП «Фірма «Веліта» та займає посаду водія.
З 06 травня 2017 року за відповідачем закріплено автомобіль марки SCANIA P380, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є підприємство.
04 січня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду експедитора трнаспортного з 08 січня 2019 року в порядку суміщення професій (посад) без звільнення від основної роботи, додаткової роботи.
08 січня 2019 року між ПП «Фірма «Веліта» та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки працівник займає в порядку суміщення посаду експедитора транспортного.
28 січня 2019 року, у період перебування ОСОБА_1 у відрядженні, під час стоянки в кабіні транспортного засобу стався вибух газового балону без подальшого загоряння, внаслідок чого кабіну автомобіля було пошкоджено.
Позивач вказував, що згідно з висновком розслідування обставин події, складеним комісією для розслідування обставин події, створеною наказом директора ПП «Фірма «Веліта» від 29 січня 2019 року № 8, газовий балон, який вибухнув у кабіні автомобіля під час стоянки, є власністю ОСОБА_1 .
Також ОСОБА_1 особисто пояснив, що газовий балон був розміщений ним у кабіні автомобіля для особистих цілей, не пов`язаних з виконанням трудових обов`язків. Свою провину у події, що сталася, визнав повністю.
ПП «Фірма «Веліта» зазначало, що виконуючи посадові обов`язки експедитора ОСОБА_1 вчинив недбалість, розмістивши в кабіні автомобіля газовий балон, у зв`язку з чим не забезпечив цілісність та неушкодженість транспортного засобу, майна та документів, у наслідок чого спричинив підприємству матеріальну шкоду.
На підставі викладеного ПП «Фірма «Веліта» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 307 544,46 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2020 року позов ПП «Фірма «Веліта» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Фірма «Веліта» завдану матеріальну шкоду у розмірі 4 417,37 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вибух в кабіні автомобіля марки SCANIA P380, державний номерний знак НОМЕР_1 , стався під час виконання водієм ОСОБА_1 трудових обов`язків.
Оскільки шкода заподіяна підприємству при виконанні працівником трудових обов`язків, то вона підлягає відшкодуванню згідно з частиною першою статті 132 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника.
Додатковим рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 23 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Фірма «Веліта» понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 287,20 грн.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час розгляду справи позивач повідомив суд про намір стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу. Проте, посилаючись на частину восьму статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказав, що докази понесених витрат на правничу допомогу будуть надані ним протягом п`яти робочих днів з дня винесення судового рішення.
Оскільки у передбачений законодавством строк позивач надав до суду докази понесених ним витрат на правничу допомогу, то такі судові витрати підлягають стягненню з відповідача у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ПП «Фірма «Веліта» задоволено.
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2020 року та додаткове рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 23 червня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ПП «Фірма «Веліта» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Фірма «Веліта» 307 544,46 грн у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що відрядження є формою виконання працівником своїх трудових обов`язків за розпорядженням керівника підприємства поза місцем його постійної роботи, тому шкоду завдано ОСОБА_1 внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків.
Під час вибуху в автомобілі ОСОБА_1 не виконував функцій водія транспортного засобу. Натомість як експедитор транспортний він повинен був забезпечити під час стоянки транспортного засобу збереження та схоронність вантажу і самого транспортного засобу, ввіреного йму підприємством.
Оскільки матеріальну шкоду підприємству заподіяно ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання ним трудових обов`язків експедитора транспортного, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, що призвело до пошкодження транспортного засобу та заподіяння позивачу прямої дійсної шкоди, тому така шкода підлягає відшкодуванню відповідачем у повному розмірі на підставі пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції і додаткове рішення цього ж суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу оскарження судових рішень заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, зокрема апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не дослідив зібрані у справі докази.
Заявник вказує, що апеляційний суд не врахував правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 522/19428/16 (провадження № 61-33003св18), від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17 (провадження № 61-1146св19).
Зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про невиконання відповідачем функцій водія під час стоянки автомобіля, оскільки водій, направлений у відрядження, виконує свої посадові обов`язки водія на весь час відрядження, а не тільки у період керування транспортним засобом.
Також апеляційний суд залишив поза увагою, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік № 447/24), не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.
До трудових обов`язків експедитора не відноситься збереження цілісності і неушкодженості транспортного засобу. Такі обов`язки покладається на водія транспортного засобу, однак з працівником, який займає посаду водія, договори про повну матеріальну відповідальність не укладаються.
Суд апеляційної інстанції також не звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач отримав автомобіль марки SCANIA P380, державний номерний знак НОМЕР_1 , під звіт за разовою довіреністю, а наданий позивачем акт приймання-передачі транспортного засобу не є належним доказом, яким підтверджується передача автомобіля водію.
Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес, оскільки існує єдина правозастосовча практика, згідно з якою договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з водієм транспортного засобу, не має юридичної сили, оскільки посада водія не входить до Переліку № 447/24, та відсутня єдина практика щодо того, чи може експедитор нести відповідальність за збереження ввіреного (переданого) йому транспортного засобу.
Зазначене питання становить значний суспільний інтерес, оскільки власники транспортних засобів, у разі пошкодження автомобіля, покладають майнову відповідальність на водія (експедитора) в повному розмірі.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що наказом ПП «Фірма «Веліта» від 25 січня 2011 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія та закріплено за ним автомобіль, державний номерний знак НОМЕР_2 (а. с. 16, т. 1).
25 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ПП «Фірма «Веліта» укладено безстроковий трудовий договір (а. с. 13-15, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 05 травня 2017 року за ПП «Фірма «Веліта» зареєстровано автомобіль марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 17, т. 1).
Наказом ПП «Фірма «Веліта» від 06 травня 2017 року за ОСОБА_1 закріплено службовий автомобіль марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з 06 травня 2017 року (а. с. 18, т. 1).
На підставі акта приймання-передачі (закріплення) автомобіля від 06 травня 2017 року роботодавець передав, а ОСОБА_1 прийняв для службового користування в межах своїх посадових обов`язків автомобіль марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 19, т. 1).
НаказомПП «Фірма «Веліта» від 03 січня 2019 року внесено зміни до штатного розпису підприємства та передбачено з 03 січня 2019 року в штатному розписі ПП «Фірма «Веліта» (розділ «Транспортний відділ») посаду експедитор транспортний (а. с. 20, т. 1).
Згідно з наказом ПП «Фірма «Веліта» від 04 січня 2019 року водія ОСОБА_1 за його згодою призначено на посаду експедитора транспортного з 08 січня 2019 року в порядку суміщення професій (посад) без звільнення від основної роботи, додаткової роботи з доплатою у розмірі 50 % від посадового окладу за основним місцем роботи (а. с. 24-25, т. 1).
08 січня 2019 року між роботодавцем та працівником укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідно до статті 135-1 КЗпП України (а. с. 29-30, т. 1).
Згідно з наказом ПП «Фірма «Веліта» від 08 січня 2019 року передано (ввірено) ОСОБА_1 автомобіль марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та попереджено про те, що він несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну переданому йому майну (а. с. 31, т. 1).
08 січня 2019 року між сторонами укладено акт приймання-передачі (закріплення) автомобіля марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 32, т. 1).
Наказом ПП «Фірма «Веліта» від 25 січня 2019 року відряджено водія (експедитора транспортного) ОСОБА_1 для перевезення вантажу з міста Олександрія Кіровоградської області, Україна, до міста Домброва Гурнича, Республіка Польща, з 25 січня 2019 року по 28 січня 2019 року (а. с. 175, т. 1).
28 січня 2019 року в селі Краковець Яворівського району Львівської області під час стоянки у кабіні автомобіля стався вибух газового балону без подальшого загоряння. В результаті вибуху кабіну транспортного засобу було значно пошкоджено.Крім того, водій ОСОБА_1 також отримав тілесні ушкодження.
01 лютого 2019 року ОСОБА_1 надав пояснення та зазначив, що газовий балон був розміщений ним у кабіні автомобіля для особистих цілей, не пов`язаних з виконанням трудових обов`язків. Свою вину у події, що сталася, ОСОБА_1 визнав повністю та зобов`язався відшкодувати завдану підприємству шкоду у повному розмірі (а. с. 38, т. 1).
Згідно з відповіддю Комунального некомерційного підприємства Кременчуцької районної ради «Кременчуцька центральна районна лікарня» (далі - КНП КРР «КЦРЛ») від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в опіковому відділенніКНП КРР «КЦРЛ» у період з 02 лютого 2019 року по 01 березня 2019 року з діагнозом: опікова хвороба; стадія реконвалесценції; опіки полум`ям І-ІІ АБ ст. - 18 % (11 Б - 0,2) обличчя, тулуба, верхніх кінцівок; гіпертонічна хвороба ІІ, СНІ (а. с. 114, т. 1).
Згідно з висновком комісії для розслідування обставин події, яка сталася 28 січня 2019 року за участю працівника ОСОБА_1 під час виконання своїх трудових обов`язків, від 05 березня 2019 року, створеної на підставі наказу ПП «Фірма «Веліта» від 29 січня 2019 року, в діях водія та експедитора транспортного за суміщенням ОСОБА_1 вбачається порушення посадових обов`язків експедитора транспортного, правил техніки безпеки під час перевезення вантажу, правил пожежної безпеки, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з завданням підприємству збитків (а. с. 39, т. 1).
Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 24, складеним 11 лютого 2019 року судовим експертом Сумцовим С. С. (без участі ОСОБА_1 як водія транспортного засобу), вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 307 544,46 грн (а. с. 40-60, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи частково позовні вимоги ПП «Фірма «Веліта», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем заподіяно шкоду підприємству при виконанні ним трудових обов`язків, тому така шкода підлягає відшкодуванню у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що майнову шкоду позивачу завдано відповідачем внаслідок неналежного виконання ним трудових обов`язків експедитора транспортного, з відповідачем, який займав вказану посаду, укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому на підставі пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України ОСОБА_1 несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству з його вини.
Натомість Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду враховуючи наступне.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (глава ІХ КЗпП України).
Згідно зі статтею 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).
Пунктом першим статті 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
У Переліку № 447/24 зазначені посади і роботи, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва.
Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку № 447/24 не зазначені, або якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з вини робітника шкоди.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18) та від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17 (провадження № 61-1146св19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Посада водія не входить до Переліку № 447/24 і такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.
Не передбачають вони і дій, пов`язаних зі збереженням транспортного засобу, який використовує водій під час перевезення вантажу.
Натомість до Переліку № 447/24 входить посада експедитора транспортного, у зв`язку із зайняттям за сумісництвом якої з ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну відповідальність від 08 січня 2019 року.
Згідно з посадовою інструкцією експедитора транспортного, затвердженою наказом директора ПП «Фірма «Веліта» від 04 січня 2019 року № 3/2, експедитор здійснює документальне супроводження товарів до пункту їх призначення, оформлює ввірені йому документи (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та інші документи первинного бухгалтерського обліку, пов`язані з перевезенням вантажу); здійснює усі залежні від нього заходи щодо збереження цілісності та схоронності вантажу, транспортного засобу та інших цінностей підприємства або третіх осіб, які отримані ним або ввірені йому, та пов`язані з виконанням трудових обов`язків. Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за ввірені йому матеріальні цінності, пов`язані з безпосереднім виконанням своїх трудових обов`язків, зокрема, але не виключно, за схоронність та цілісність транспортного засобу, на якому перевозиться вантаж, та за інші цінності, що належать підприємству або третім особам, які безпосередньо пов`язані з транспортним експедируванням та перевезенням вантажу (а. с. 26-28, т. 1).
Проте, ОСОБА_1 може нести повну матеріальну відповідальність лише як експедитор транспортний, тобто за незабезпечення схоронності цінностей, переданих йому для перевезення.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже згідно з положеннями цієї статті договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися при наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, яку він виконує у Переліку № 447/24; 2) виконання обов`язків за посадою, виконання роботи відповідно до професії має бути безпосередньо зв`язане із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей.
Один формальний момент (наявність посади або роботи в Переліку № 447/24) не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.
Укладення договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність можливе незалежно від того, чи виконання відповідних робіт відноситься безпосередньо до посади, яку працівник займає (роботи, яку він виконує), чи обов`язки, які допускають укладення договору про повну матеріальну відповідальність, доручені працівникові в порядку суміщення професій або в інших подібних правових формах.
Вирішуючи спір та зобов`язуючи відповідача відшкодувати шкоду у повному розмірі, апеляційний суд помилково послався на пункт 8 розділу ІІ, пункт 2 розділу ІV Посадової інструкції експедитора транспортного ПП «Фірма «Веліта» щодо покладення на експедитора обов`язку забезпечення під час стоянки збереження цілісності та схоронності вантажу і транспортного засобу, оскільки збереження автомобіля відноситься до функцій водія, а покладення повної матеріальної відповідальності на водія суперечить вимогам статті 135-1 КЗпП України та посада водія не входить до Переліку № 447/24.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 отримав у користування матеріальні цінності під звіт за разовою довіреністю, як це передбачено пунктом 2 частини першої статті 134 КЗпП України, а наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі (закріплення) автомобіля не відноситься до інших разових документів на підставі яких одержуються працівником матеріальні цінності під звіт.
У випадку, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації (пункт 7 частини першої статті 134 КЗпП України).
Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі, організації була завдана майнова шкода.
Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.
Таким чином, до працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.
Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 зазначав, що пожежа у кабіні автомобіля сталася під час зупинки автомобіля, яким він керував як водій і перевозив вантаж, щодо якого виконував обов`язки експедитора. У цей час він перебував у відрядженні. Сама пожежа сталася внаслідок вибуху газового балону у кабіні автомобіля під час стоянки.
Згідно з наказом ПП «Фірма «Веліта» від 25 січня 2019 року № 13-К водія (експедитора транспортного) ОСОБА_1 відряджено для перевезення вантажу з міста Олександрія Кіровоградської області, Україна, до міста Домброва Гурнича, Республіка Польща, з 25 січня 2019 року по 28 січня 2019 року.
Висновком щодо розслідування обставин події 28 січня 2019 року, складеним комісією ПП «Фірма «Веліта» 05 березня 2019 року, 28 січня 2019 року ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажу на автомобілі марки SCANIA P380, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та під час стоянки автомобіля на АДРЕСА_1 у кабіні транспортного засобу стався вибух газового балону без подальшого загоряння.
Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, згідно з пунктом 1.5, підпунктом ж) пункту 2.1 якого робочий час водія - час, протягом якого водій зобов`язаний виконувати свої обов`язки, визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. До робочого часу водія включається, в тому числі, інший час, передбачений законодавством України.
Перебуваючи у відрядженні, відповідно до посадових обов`язків водія, ОСОБА_1 здійснював відпочинок, що передбачено як Правилами внутрішнього трудового розпорядку ПП «Фірма «Веліта», так і КЗпП України, що є елементом трудового процесу водія. Вибух в кабіні водія автомобіля стався у зв`язку з виконанням відповідачем трудових обов`язків водія.
Отже вирішуючи спір суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що під час вибуху газового балону в кабіні автомобіля ОСОБА_1 не виконував функцій водія транспортного засобу.
Крім того, апеляційний суд не звернув увагу, що згідно з частиною другою статті 130 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про покладення на відповідача ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству.
Натомість суд першої інстанції, встановивши, що шкода, завдана ОСОБА_1 , пов`язана з виконанням ним трудових обов`язків, дійшов правильного висновку, що за шкоду, заподіяну підприємству, ОСОБА_1 несе відповідальність відповідно до положення статті 132 КЗпП України, а саме в розмірі прямої дійсно шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, розмір якого згідно з довідкою ПП «Фірма «Веліта» складає 4 417,37 грн.
Висновок суду першої інстанції не суперечить правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18) та від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17 (провадження № 61-1146св19), на які заявник посилається в касаційній скарзі.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, є обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 522/19428/16 (провадження № 61-33003св18), не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у зазначеній як приклад справі, та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини справи, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У справі, яка переглядається, предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству з вини працівника.
Натомість у справі № 522/19428/16 предметом спору є скасування акта за формою Н-5 та акта за формою Н-1 і зобов`язання відповідача призначити повторне спеціальне розслідування нещасного випадку.
Отже Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 9 226,37 грн, його касаційну скаргу задоволено, тому з ПП «Фірма «Веліта» на користь заявника підлягає стягненню 9 226,37 грн у рахунок сплати судового збору.
Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10 червня 2020 року та додаткове рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 23 червня 2020 року.
Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Веліта» на користь ОСОБА_1 9 226 (дев`ять тисяч двісті двадцять шість) гривень 37 копійок у рахунок сплати судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук