Постанова
Іменем України
10 липня 2020 року
м. Київ
справа № 524/5880/17
провадження № 61-5675св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Доценко Андрій Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука у складі судді Андрієць Д. Д. від 20 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Панченка О. О., Дорош А. І., Пікуля В. П., від 28 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Доценко А. М., про розірвання спадкового договору.
В обґрунтування позову вказала, що 05 березня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, відповідно до умов якого остання зобов`язалася щомісяця надавати їй грошову винагороду в розмірі 150 грн, згідно із рецептами лікарів забезпечувати належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості, забезпечувати продуктами харчування та необхідним одягом, сплачувати комунальні платежі та, у разі необхідності, проводити поточний або капітальний ремонт квартири. Умовами договору сторони визначили, що після смерті ОСОБА_1 , належна їй на праві особистої приватної власності кв. АДРЕСА_1 переходить у власність ОСОБА_2 .
Оскільки останні два роки відповідач своїх зобов`язань не виконує, тому позивач просила розірвати вказаний вище спадковий договір та зняти заборону на відчуження належної їй квартири.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 листопада 2018 року (з урахуванням ухвали суду від 17 грудня 2018 року про виправлення описки у даті ухвалення цього рішення), залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що згідно із умовами спірного спадкового договору відповідач забезпечує позивача продуктами харчування, ліками та одягом у разі потреби, при цьому остання в порядку статті 81 ЦПК України не довела протилежного, тобто не надала доказів неналежного виконання ОСОБА_2 умов цього договору, а тому відсутні правові підстави для його розірвання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не виконує умови спадкового договору, що є підставою для його розірвання відповідно до положень частини першої статті 755 ЦК України. Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини часткового виконання відповідачем умов вказаного договору, безпідставно відмовили у задоволенні позову про його розірвання.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 березня 20111 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Доценком А. М., відповідно до умов якого право власності на належну позивачу кв. АДРЕСА_1 переходить до відповідача як набувача майна у разі виконання ним умов цього договору та після смерті відчужувача.
Відповідно до пункту 6 цього договору за згодою сторін на набувача майна покладаються такі обов`язки: щомісячно, не пізніше 15 числа кожного місяця надавати відчужувачу грошову винагороду в розмірі 150 грн; забезпечувати згідно з рецептом лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; забезпечувати харчами та необхідним одягом; сплачувати комунальні платежі; в разі необхідності проводити поточний або капітальний ремонт квартири.
Згідно із пунктом 13 спадкового договору у разі невиконання набувачем майна розпоряджень відчужувача, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача, а також на вимогу набувача майна у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Положеннями статті 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів невиконання ОСОБА_2 обов`язків, покладених на неї спадковим договором. При цьому суди надали належну правову оцінку показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які повідомили суду про те, що відповідач частково виконує свої обов`язки за договором, зокрема купує продукти харчування та ліки, забезпечує одягом у разі необхідності.
Разом із тим протилежне твердження є припущенням ОСОБА_1 та не доведено нею в порядку статті 81 ЦПК України.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доводам позивача про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за спірним договором та підставно вказано про суперечливість цих доводів, зокрема й щодо періоду неналежного виконання ОСОБА_2 обов`язків, зазначеного у позовній заяві та на стадії перегляду справи у апеляційному порядку.
Колегія суддів враховує, що спадковий договір ОСОБА_1 не оскаржувала протягом шести років з моменту його укладення, при цьому протягом цього часу не заперечувала виконання ОСОБА_2 умов цього договору.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій встановили відсутність правових підстав, передбачених статтями 651 1308 ЦК України та пунктом 13 договору для його розірвання.
Крім того, судом апеляційної інстанції позивачу було підставно роз`яснено правову природу спадкового договору та його відмінність від договору довічного утримання, про припинення якого остання просила суд, посилаючись на норми статті 755 ЦК України.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука 20 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара