30.01.2023

№ 524/6479/20

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 524/6479/20

провадження № 61-8096св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрпошта»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») про стягнення коштів.

Позов мотивував тим, що 29 березня 2018 року він як фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_1 ) та Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» (далі - ПАТ «Укрпошта») в особі Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» уклали договір № 08.1-721 про надання послуги поштових відправлень за межі України.

На підставі його заяви 02 серпня 2019 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

У відділенні поштового зв`язку 39627 м. Кременчук Полтавської області він 05 грудня 2019 року здійснив міжнародне відправлення CV060254705UA, що підтверджується фіскальним чеком на суму 923,28 грн.

Проте зазначене відправлення адресат не отримав, оскільки АТ «Укрпошта» втратило його під час пересилання.

Між ним та АТ «Укрпошта» відбулося листування щодо виплати відшкодування за втрачене поштове відправлення, але відшкодування відповідач не здійснив.

На претензію щодо невиплати відшкодування за втрату міжнародного відправлення CV060254705UA АТ «Укрпошта» відповіді не надало.

Відповідно до пункту 5.2 Договору № 08.1-721 виконавець несе відповідальність за прийняті поштові відправлення відповідно до статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок».

Вважає, що відшкодування за втрату міжнародного відправлення CV060254705UA відповідно до статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок», з урахуванням оголошеної цінності, вартості пересилання, становить 51 154,10 грн (50 000 + 923,28+0,25*923,28).

Просив суд стягнути з АТ «Укрпошта» на його користь 51 154,10 грн у відшкодування за втрачене міжнародне відправлення CV060254705UA.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Автозаводський районний суд м. Кременчука рішенням від 16 червня 2020 року позов задовольнив.

Стягнув з АТ «Укрпошта» в особі Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 51 154,10 грн за втрачене міжнародне поштове відправлення № СV060254705UA.

Стягнув з АТ «Укрпошта» в особі Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із доведеності розміру вартості втраченого поштового відправлення у сумі 50 000,00 грн, яка визначена в митній декларації у розділі «оголошена цінність».

Зазначив, що будь-яких доказів того, що позивач вчинив правопорушення у сфері митного оформлення товарів або вчинив шахрайські дії для завищення ним вартості поштових відправлень, відповідач до суду не надав.

Чинне законодавство у сфері надання послуг міжнародних поштових відправлень не передбачає звільнення поштових операторів від відповідальності за втрату поштового відправлення через не співпадіння суми оголошеної цінності та митної вартості товару.

Зауважив, що про неспіврозмірність зазначених сум відповідач довідався при прийнятті відправлення, проте не відмовився від його прийняття, погодившись із розміром оголошеної цінності, і використав її при розрахунку вартості поштових послуг.

Послався на те, що сам факт звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою щодо вчинення позивачем злочинних дій не є доказом вчинення останнім таких дій на підставі статті 62 Конституції України.

Керувався тим, що при визначенні суми відшкодування позивач використовував складення суми оголошеної цінності відправлення, вартості поштових послуг, а також штраф 25 % такої вартості, що передбачено статтею 18 Закону України «Про поштовий зв`язок».

Цей розрахунок відповідач не спростував, контррозрахунку суду не надав.

Місцевий суд також вважав безпідставними доводи відповідача про те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 08.1-721 від 29 березня 2018 року про надання послуг з пересилання поштових відправлень за межі України, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та АТ «Укрпошта», отже, спір має вирішуватися господарським судом.

Урахував, що ФОП ОСОБА_1 припинено 02 серпня 2019 року (а. с. 28).

Крім того, як зазначено в митній декларації, позивач поштовим відправленням CV060254705UA направив подарунок - наукову модель, отже, дійшов висновку про те, що спір між сторонами з приводу втрати поштового відправлення не пов`язаний з господарською діяльністю позивача та за своїм характером є цивільно-правовим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції АТ «Укрпошта» подало апеляційну скаргу.

Полтавський апеляційний суд постановою від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрпошта» задовольнив.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16 червня 2020 року скасував та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрпошта» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,20 грн.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та вважав, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом про відшкодування страхових виплат, передбачених митною декларацією.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі, перерозподілити судові витрати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Справа є малозначною з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм актів національного законодавства, міжнародного права, зокрема актів Всесвітнього поштового союзу та Всесвітньої поштової конвенції, у подібних правовідносинах між позивачем та відповідачем внаслідок надсилання міжнародного поштового відправлення, а також аргументи касаційної скарги про те, що суди апеляційної інстанції у подібних справах приймають абсолютно протилежні рішення, дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Верховний Суд ухвалою від 25 травня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем внаслідок надсилання міжнародного поштового відправлення з оголошеною цінністю є непоодинокими.

Зазначив, що до цих правовідносин застосовуються не лише акти національного законодавства, а й акти міжнародного права (акти Всесвітнього поштового союзу), проте висновки Верховного Суду щодо застосувань норм права у подібних правовідносинах, а саме порядку відшкодування збитків, завданих внаслідок втрати поштовим оператором міжнародних відправлень, відсутні.

Вважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував норми Всесвітньої поштової конвенції та статтю 18 Закону України «Про поштовий зв`язок».

Послався на те, що відповідно до частини четвертої статті 23 Всесвітньої поштової конвенції у випадку втрати, повної крадіжки чи повного пошкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на відшкодування, що відповідає, в принципі, сумі оголошеної цінності в СПЗ (спеціальні права запозичення, англійською мовою «special drawing right, SDR»).

За повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення, вартості послуг поштового зв`язку та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг (пункт 3 частини другої статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок»).

Вважає, що з огляду на частину третю статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок» за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень і посилок оператори несуть відповідальність відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та законодавства України, за невиплату міжнародних поштових переказів - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, належним суб`єктом відповідальності за неналежне виконання послуг за договором є саме відповідач, у якого з позивачем на підставі оплати міжнародного відправлення виникли взаємні права і обов`язки.

На переконання заявника, висновок суду апеляційної інстанції про покладення обов`язку на позивача доведення факту вини у втраті відправлень спростовується наведеними нормами законодавства, якими обов`язок доведення наявності обставин, що зумовлюють звільнення від відповідальності за втрату поштового відправлення, покладений саме на відповідача.

Заявник стверджує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що суб`єктом відповідальності за неналежне виконання послуг за договором є саме відповідач, у якого з позивачем виникли взаємні права та обов`язки на підставі договору № 08.1-721.

Суд апеляційної інстанції протиправно поставив виплату відповідачем вартості втраченої посилки в залежність від вини АТ «Укрпошта».

Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач зазначив різну оціночну вартість відправлення в митній декларації, яка не відповідає сформованій позивачем оголошеній цінності при відправці, яка зазначена у фіскальному чеку.

На його думку, фактично відбулась підміна понять «митна вартість товару» та «оголошена цінність».

Відповідно до пункту 58 Правил надання послуг поштового зв`язку сума оголошеної цінності міжнародного поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та суми, визначеної у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень.

У митній декларації оціночна вартість указана не у гривнях, а у спеціальних правах запозичень (СПЗ).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що в діях позивача вбачається різне значення оголошеної цінності, що відповідно звільняє відповідача від відповідальності, підмінив поняття «митна вартість товару» та «оголошена цінність», неправильно визначив, у яких одиницях зазначається оціночна вартість при відправці, що призвело до визнання дій позивача недобросовісними, і звільнив відповідача від відповідальності, у зв`язку з чим протиправно скасував законне та обґрунтоване рішення місцевого суду.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду АТ «Укрпошта» надіслало відзив на касаційну скаргу та просило відмовити у її задоволенні, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, судові витрати у справі покласти на позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Місцевий суд встановив, що 29 березня 2018 року ФОП ОСОБА_1 та ПАТ «Укрпошта» в особі Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» уклали договір № 08.1-721 про надання послуги поштових відправлень за межі України (а. с. 6-9).

ФОП ОСОБА_1 припинено 02 серпня 2019 року (а. с. 28).

Позивач 05 грудня 2019 року у відділені поштового зв`язку м. Кременчук Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» (м. Кременчук, проспект Полтавський, 11) здійснив міжнародне відправлення CV060254705UA з оголошеною цінністю 50 000,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком та митною декларацією (а. с. 11-13).

Відповідно до митної декларації позивач поштовим відправленням CV060254705UA направив подарунок - наукову модель, у розділі «митна вартість» зазначено загальну вартість - 350,00 грн, а у розділі «оголошена цінність» зазначено, що оголошена цінність у гривнях становить 50 000,00 та у СПЗ 1 517,78 (а. с. 12, 13).

Поштове відправлення CV060254705UA адресат не отримав унаслідок втрати його під час пересилання до Сполучених Штатів Америки.

Позивач 20 березня 2020 року через онлайн сервіс AT «Укрпошта» подав заявку про розшук цього міжнародного відправлення, за результатом розгляду якої його повідомили, що місцезнаходження відправлення не встановлено, виплата відшкодування неможлива через шахрайські дії (а. с. 14-17).

ОСОБА_1 08 червня 2020 року на адресу АТ «Укрпошта» направив заяву про здійснення відшкодування за втрату міжнародного відправлення (а. с. 18), а 06 жовтня 2020 року - претензію щодо невиплати суми відшкодування (а. с. 22), які станом на день розгляду справи залишилися без задоволення.

У відповіді на звернення ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року АТ «Укрпошта» послалася на вчинення ним шахрайських дій у вигляді завищення вартості поштового відправлення, зазначаючи, що це є обставиною, що звільняє відповідача від відповідальності за втрачене поштове відправлення. Виплата відшкодування призупинена, АТ «Укрпошта» звернулася до правоохоронних органів за фактом вчинення ним шахрайства (а. с. 67).

Відповідно до повідомлення Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області у провадженні сектору дізнання Кременчуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області перебуває кримінальне провадження від 19 травня 2020 року № 12020170090001697 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України. У кримінальному провадженні позивач має статус свідка (а. с. 70).

У судовому засіданні представник відповідача повідомив суд про те, що на даний час, досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у митній декларації до поштового відправлення CV060254705UA зазначено: «Total value» - загальна вартість відправлення становить - 350,00 грн, «Insured vaiue» - страхова вартість відправлення - 50 000,00 грн, «Insured value SDR» - оголошена цінність у СПЗ - 1 517,78 (а. с. 12, 13).

У фіскальному чеку від 05 грудня 2019 року зазначена сума за пересилання міжнародних поштових відправлень - 923,28 грн та о/ц 50 000,00 (а. с. 11).

02 січня 2020 року спірне відправлення перетнуло митний кордон України та надійшло на фізичну доставку США (служба HOUSNO, TX 77080).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

У статтях 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на частину першу статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Із справи відомо, що позивач 05 грудня 2019 року у відділені поштового зв`язку м. Кременчук Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» (м. Кременчук, проспект Полтавський,11) здійснив міжнародне відправлення CV060254705UA з оголошеною цінністю 50 000,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком та митною декларацією (а. с. 11-13).

Зазначене міжнародне відправлення не доставлено адресату, оскільки було втрачене. Ця обставина відповідачем не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, Законом України «Про поштовий зв`язок», Всесвітньою поштовою конвенцією, Статутом Всесвітнього поштового союзу, Регламентом поштової кореспонденції, Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року, та внутрішніми нормативними актами, складеними та прийнятими відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів. Оператор поштового зв`язку (оператор) - суб`єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв`язку.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про поштовий зв`язок» основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, зокрема, є забезпечення надання послуг поштового зв`язку встановленого рівня якості.

Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості (абзац 2 статті 13 Закону України «Про поштовий зв`язок»).

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (з наступними змінами і доповненнями), міжнародне поштове відправлення з оголошеною цінністю -міжнародне реєстроване поштове відправлення з вкладенням паперів, документів або інших предметів, оцінка вартості яких визначається відправником. Приймання поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення, поштового переказу, що подаються для пересилання.

Статтею 18 Закону України «Про поштовий зв`язок» та пунктом 129 Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що оператор поштового зв`язку за невиконання чи неналежне виконання послуг поштового зв`язку несе відповідальність перед користувачами послуг поштового зв`язку згідно із законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Всесвітньої поштової конвенції у випадку втрати, повної крадіжки чи повного пошкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на відшкодування, що відповідає сумі оголошеної цінності в СПЗ.

Згідно із частиною восьмою статті 23 Всесвітньої поштової конвенції, якщо відшкодування необхідно сплатити за втрату, повну крадіжку або повне пошкодження рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, відправник або, залежно від випадку, адресат має право на відшкодування сплачених ним під час подання відправлення тарифів і зборів, за винятком рекомендованого або страхового збору.

З огляду на частину третю статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок» за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень і посилок оператори несуть відповідальність відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та законодавства України. За повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення та вартості послуг поштового зв`язку.

Із справи відомо, що у митній декларації до поштового відправлення CV060254705UA зазначено: «Total value» - загальна вартість відправлення становить - 350,00 грн, «Insured vaiue» - страхова вартість відправлення - 50 000,00 грн, «Insured value SDR» - оголошена цінність у СПЗ - 1 517,78 (а. с. 12, 13).

Між тим у фіскальному чеку від 05 грудня 2019 року зазначена сума за пересилання міжнародних поштових відправлень - 923,28 грн та о/ц 50000,00 (а. с. 11).

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Враховуючи викладене, у разі втрати поштового відправлення виконавець несе відповідальність у вигляді обов`язку відшкодувати збитки у вигляді вартості втраченого замовником майна (оголошена цінність відправлення) та витрат замовника щодо оплати вартості послуг поштового зв`язку.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Отже, тягар доведення розміру збитків лежить саме на кредиторі.

Статтею 24 Всесвітньої поштової конвенції передбачено, що країни-члени та призначені оператори не несуть відповідальності: у випадку відправлень з оголошеною цінністю, стосовно яких було заявлено неправдиву цінність, яка перевищує фактичну вартість вмісту (пункт 2.6); якщо у діях відправника вбачаються елементи шахрайства з метою отримання компенсації (пункт 2.9).

Матеріали справи свідчать, що вартість товару (подарунку), зазначена ОСОБА_1 у митній декларації до поштового відправлення CV060254705UA у графі митної вартості, у графі оголошеної вартості, страхової вартості та у фіскальному чеку, суттєво відрізняється.

Станом на 05 грудня 2019 року офіційний курс НБУ становив 3 294,2854 грн за 100 СПЗ.

Зокрема, загальна вартість моделі, зазначена у митній декларації (350 грн), відрізняється від оголошеної і страхової вартості, за якою провадиться відшкодування (50 000 грн), майже у 142 рази.

Характерно, що у графі копії митної декларації позивача «Я підтверджую, що вказані в цій митній декларації відомості є достовірними…» підпис ОСОБА_1 відсутній.

Зазначена суперечність щодо визначення вартості міжнародного поштового відправлення є порушенням Правил надання послуг поштового зв`язку та Всесвітньої поштової конвенції.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Із справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про стягнення з АТ «Укрпошта» 50 000, 00 грн у відшкодування вартості товару (подарунку) міжнародного поштового відправлення CV060254705UA, будь-яких доказів, які б підтверджували відповідну вартість товару, суду не надав.

Отже, не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами розміру збитків, а надані ним до позовної заяви докази розміру збитків, а саме фіскальний чек (а. с. 11) та митна декларація (а. с. 12, 13) містять зазначену ним суттєво різну оцінку вартості міжнародного поштового відправлення.

Крім того, відповідальність особи у вигляді обов`язку відшкодувати завдані збитки настає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і збитками, вини.

Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно оцінив суперечливі заяви позивача щодо вартості вмісту міжнародного відправлення, правильно застосував до спірних правовідносин статтю 24 Всесвітньої поштової конвенції (країни-члени та призначені оператори не несуть відповідальності: у випадку відправлень з оголошеною цінністю, стосовно яких було заявлено неправдиву цінність, яка перевищує фактичну вартість вмісту (пункт 2.6); якщо у діях відправника вбачаються елементи шахрайства з метою отримання компенсації (пункт 2.9)) та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на безпідставність позовних вимог.

Помилкове зазначення судом апеляційної інстанції 1 517,78 грн, як оголошеної цінності в СПЗ (правильне значення оголошеної цінності в СПЗ - 1 517,78), враховуючи безпідставність позову, не вплинуло на вирішення справи по суті.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про ухвалення оскарженого судового рішення без додержання норм процесуального права.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування Всесвітньої поштової конвенції та Закону України «Про поштовий зв`язок» у подібних правовідносинах, а саме порядку відшкодування збитків, завданих внаслідок втрати поштовим оператором міжнародних відправлень.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин статтю 24 Всесвітньої поштової конвенції (країни-члени та призначені оператори не несуть відповідальності: у випадку відправлень з оголошеною цінністю, стосовно яких було заявлено неправдиву цінність, яка перевищує фактичну вартість вмісту (пункт 2.6); якщо у діях відправника вбачаються елементи шахрайства з метою отримання компенсації (пункт 2.9)) та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Верховний Суд погодився із судом апеляційної інстанції із таким застосуванням цієї норми права у спірних правовідносинах.

Щодо оцінки наявності підстав для захисту цивільного права, яким особа зловживає

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права, та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які становлять зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність», і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наставати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб?єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Аналіз відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що у 2020 році ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, за подібних із справою, що переглядається, обставин звертався із позовом до Господарського суду Полтавської області про стягнення з АТ «Укрпошта» на його користь вартості товарів як відшкодування за втрату міжнародних поштових відправлень (справа № 917/923/20).

У справі № 917/923/20 суд встановив, що ОСОБА_1 у відділенні поштового зв`язку 26 липня 2019 року здійснив міжнародне відправлення СР061023190СІА, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 2 547,59 грн; 09 серпня 2019 року - міжнародне відправлення СУ060204814СІА, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 1 282,27 грн; 13 серпня 2019 року - міжнародне відправлення СУ060218844СІА, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 844,40 грн; 02 грудня 2019 року - міжнародне відправлення СУ0602525591ІА, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 780,94 грн.

Кожне зазначене міжнародне відправлення здійснено із оголошеною цінністю 25 000,00 грн.

Господарський суд Полтавської області, з висновком якого погодився Східний апеляційний господарський суд, відмовляючи у позові за недоведеністю, встановивши значну невідповідність вартості товарів поштових відправлень зазначеної у митних деклараціях, роз`яснив ОСОБА_1 про те, що суперечливість його позиції щодо дійсної та оголошеної вартості вкладень до міжнародних поштових відправлень є порушенням, з його боку, Правил надання послуг поштового зв`язку та Всесвітньої поштової конвенції.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «Venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «Non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). В основі доктрини «Venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини «Venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Системний аналіз справи, яка переглядається, та справи № 917/923/20 дає підстави для висновку, що міжнародні поштові відправлення ОСОБА_1 направляв не вперше та обізнаний з міжнародними правилами пересилання міжнародних відправлень, зокрема з правилами, які діють щодо отримання, зберігання та порядку і умовами знищення неотриманих з тих чи інших підстав адресатами поштових відправлень, порядком відшкодування компенсації за втрачені поштові відправлення.

Позивач, направляючи поштові відправлення, був обізнаний з тим, що за правилами цих країн поштові відправлення зберігаються протягом 6 місяців, після чого у разі неотримання їх адресатом відправлення знищуються з присвоєнням їм статусу втрачених та відшкодуванням грошової компенсації країною відправника (Україна).

Указані обставини свідчать про недобросовісну поведінку позивача, як відправника міжнародних поштових відправлень, що полягає у систематичному направленні поштових відправлень на адреси, за якими такі відправлення не отримуються; систематично, усупереч Правил надання послуг поштового зв`язку та Всесвітньої поштової конвенції, зазначає різну вартість товару та його оголошену вартість до міжнародних поштових відправлень.

Верховний Суд, переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що на думку освідченої, розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, непослідовні та суперечливі дії позивача, пов`язані із зазначенням оголошеної вартості поштового направлення, яка у 142 рази перевищую загальну вартість поштового відправлення, та спроби отримати відшкодування саме у такому обсязі із засадами розумності, добросовісності і справедливості (пункт 6 статті 3 ЦК України) не узгоджуються.

Наведене відповідно до частини другої статті 13 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук