ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 526/595/18
провадження № 51-2142км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
в режимі відеоконференції
захисників ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170130000149 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Вступ
ОСОБА_1 05 лютого 2018 року приблизно о 16:00, умисно наніс в сукупності три удари по голові потерпілому, у результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_1 за ч. 1
Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого та прокурора, судове рішення залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати рішення апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи щодо правильності застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженому покарання.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 25 травня
2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням
ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки
6 місяців.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
05 лютого 2018 року приблизно о 16:00, перебуваючи поблизу магазину, розташованому на вул. Дружби, 21а в с. Харківці Миргородського району Полтавської області, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті особистих неприязних відносин, наніс в сукупності три удари по голові потерпілому, у результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року вирок районного суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постановленої ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та правової кваліфікації дій засудженого, прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про правильність застосування до засудженого положень ст. 69 КК України за відсутності кількох обставин, що пом`якшують йому покарання і призначення засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Також зазначає, що апеляційний суд всупереч приписам ст. 419 КПК України відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, свого рішення не мотивував та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_1 без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу прокурора не подавались.
У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а захисники заперечили проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та захисників, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Щодо застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженому покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 69 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі, зокрема, слід зазначити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановлені ухвали та положення закону, яким він керувався.
Що стосується покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Водночас, кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м`якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.
При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65 66 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Щодо матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів зауважує, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли правильного висновку про необхідність застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції вказаної норми.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, при призначенні покарання
ОСОБА_1 обставинами, які його пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення визнав:
- щире каяття, яке характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Так, ОСОБА_1 фактичні обставини кримінального провадження, зокрема події за яких він наніс удари по голові потерпілому, кількість цих ударів не оспорював. Крім іншого, зазначив, що, оскільки потерпілий був непритомний, то він надавав йому необхідну допомогу. Зазначені показання засудженого підтвердили свідки у даному кримінальному провадження, які були допитані у суді першої інстанції.
До того ж, засуджений відшкодував потерпілому завдані кримінальним правопорушенням збитки, тим самим висловив пряме бажання виправити наслідки вчиненого.
- добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, яке полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.
Так, факт відшкодування завданої злочином, як матеріальної, так і моральної шкоди повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Такий факт підтверджується рядом розписок потерпілого та його захисника про отримання у 2018, 2019, 2021 роках грошових коштів на відшкодування шкоди завданої засудженим, зокрема розпискою від 24 травня 2021 року підтверджується факт повного відшкодування матеріального та морального збитку, відсутність будь яких претензій до засудженого з боку потерпілого (т. 2 а. п. 193-199).
- неправомірну поведінку потерпілого, оскільки потерпілий був ініціатором виникнення конфлікту, ображав засудженого та його дядька, що викликало особисту неприязнь.
Отже, як убачається з мотивувальної частини вироку місцевого суду, встановивши вказані вище обставини такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_1 , врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог
ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, дані про особу засудженого, зокрема те, що на час вчинення даного кримінального правопорушення до кримінальної відповідальності притягувався вперше, за місцем проживання станом на березень 2018 року характеризувався позитивно, однак в подальшому за місцем проживання характеризується посередньо, думку потерпілого щодо призначення засудженому покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі, відсутність у останнього до засудженого претензій як матеріального так і морального характеру. Обставин, що обтяжують засудженому покарання, судом не встановлено. Також суд урахував конкретні обставини вчинення злочину, характер і спосіб вчиненого та постзлочинну поведінку засудженого. Зазначені обставини обґрунтовано визнано судом першої інстанції такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженими злочину та з урахуванням даних, які характеризують його особу дають підстави для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Таким чином, доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є необґрунтованими.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Слід зазначити, що апеляційний суд залишаючи скаргу без задоволення, відповідні доводи апеляційної скарги прокурора належним чином перевірив та визнав їх необґрунтованими, навівши достатні мотиви спростування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.
Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50 65 69 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована і відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.
Врахувавши зазначене, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 438 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора -
без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4