№ 531/1420/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 531/1420/21

провадження № 61-12692св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Калінчуком Володимиром Вікторовичем, на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2023 року у складі судді Попова М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області, про повернення дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 травня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який було розірвано 22 липня 2015 року заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області (справа № 531/789/15-ц). У шлюбі в них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року у справі № 531/789/15-ц визначено місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю.

Вказував, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 756/9263/15-ц у задоволенні його позову в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів відмовлено, а позов ОСОБА_5 до нього, третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про відібрання дітей та повернення їх за місцем проживання матері задоволено.

Відібрано малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від їх батька ОСОБА_1 , тобто від нього, та передано їх матері - ОСОБА_5 за її місцем проживання.

Зазначав, що 13 червня 2016 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К. М. за реєстровим № 443, відповідно до умов якого син залишився проживати з ним, а донька - з відповідачкою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року було затверджено мирову угоду між сторонами у справі № 756/9263/15-ц, згідно з пунктом 1.2 вказаної мирової угоди, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з батьком, а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з матір`ю. Також відповідно до пункту 4.3 мирової угоди, за згодою сторін, зміни і доповнення до неї вносяться шляхом укладання нотаріально посвідченого договору.

23 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір про внесення змін до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К. М. за реєстровим № 827, за умовами якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишаються проживати з батьком.

Посилався на те, що за домовленістю з відповідачкою, він 11 червня 2021 року передав їй для участі у вихованні сина та доньку, яких ОСОБА_5 зобов`язалася повернути до 20 червня 2021 року. Проте, 15 червня 2021 року йому зателефонував працівник поліції та попросив забрати сина з м. Чорноморська Одеської області, оскільки синові невідомими чоловіками було заподіяно тілесні ушкодження. Цього самого дня він забрав сина ОСОБА_6 та 16 червня 2021 року написав заяву до поліції. При цьому доньку він не зміг знайти, а відповідачка на його телефонні дзвінки не відповідала.

Зазначав, що у зв`язку з вищевказаними протиправними діями щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він отримав висновок експертного дослідження від 17 червня 2021 року № 043-431-2021 про заподіяння сину тілесних ушкоджень. Крім того, 18 червня 2021 року він отримав психологічний висновок, відповідно до якого встановлено, що за результатами тестування ОСОБА_6 має високий рівень ситуативної тривоги, знаходиться під дією стресової ситуації, яка вплинула на його психоемоційний стан.

Вказував, що місце проживання дітей між ним та ОСОБА_5 було врегульовано нотаріально посвідченим договором, а відповідачка, з його згоди, тимчасово забравши дітей 11 червня 2021 року, в обумовлений строк - до 20 червня 2021 року, їх не повернула.

Посилаючись на положення статті 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ОСОБА_1 просив суд негайно відібрати у ОСОБА_5 малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернути її за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що у зв`язку із затвердженням 22 вересня 2016 року Апеляційним судом м. Києва у справі № 756/9263/15-ц укладеної між сторонами мирової угоди про врегулювання спору, втратив чинність укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір від 13 червня 2016 року, а отже, внесення змін 23 вересня 2016 року до договору, який втратив чинність після затвердження судом мирової угоди, є безпідставним. Суд вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що визначеним місцем проживання доньки сторін є адреса проживання батька.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначив, що сторони з метою внесення змін до мирової угоди до нотаріуса не зверталися, отже порядок проживання дітей, який визначений мировою угодою, не було змінено.

Суд апеляційної інстанції вважав, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Калінчук В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2023 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про негайне відібрання у ОСОБА_5 малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернення її за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Калінчуком В. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 08 листопада 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Калінчуком В. В., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Посилається на те, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Вважає помилковими висновки судів про те, що у зв`язку із затвердженням 22 вересня 2016 року Апеляційним судом м. Києва у справі № 756/9263/15-ц укладеної між сторонами мирової угоди про врегулювання спору, втратив чинність укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір від 13 червня 2016 року, а отже, внесення змін 23 вересня 2016 року до договору, який втратив чинність після затвердження судом мирової угоди, є безпідставним.

Крім того, усупереч положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, суди попередніх інстанцій не врахували преюдиційні обставини щодо погодження колишнім подружжям шляхом укладення нотаріально посвідченого договору від 23 вересня 2016 року місця проживання дітей, у тому числі, доньки ОСОБА_4 , разом із батьком, установлені Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/16323/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Калінчук В. В. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 15 травня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року, що набрало законної сили 25 грудня 2015 року (справа № 531/789/15-ц) (том 1, а. с. 69-70).

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батькамиОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 грудня 2015 року у справі № 531/789/15-ц, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів задоволено.

Шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Карлівського районного управління юстиції Полтавської області 15 травня 2008 року за актовим записом № 30 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано.

Залишено після розірвання шлюбу позивачці прізвище « ОСОБА_8 ».

Визначено місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_5 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12 травня 2015 року та до досягнення старшою дитиною повноліття (том 1, а. с. 69-73).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 756/9263/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів відмовлено.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про відібрання дітей та повернення їх за місцем проживання матері задоволено.

Відібрано малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від їх батька ОСОБА_1 та передано їх матері - ОСОБА_5 за її місцем проживання (том 1, а. с. 7-9).

Одночасно із оскарженням рішення районного суду до суду апеляційної інстанції, 13 червня 2016 року між ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_5 (мати) укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К. М. за реєстровим № 443, відповідно до пункту 1 якого місцем проживання сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання (реєстрації) батька, а місцем проживання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сторони визначили місце проживання (реєстрації) матері (том 1, а. с. 12-15).

Відповідно до пункту 4.1. договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року цей договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення і діє до часу настання повнолітня дитини.

Згідно з пунктом 4.3. договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року за згодою сторін у період дії цього договору, зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладеного додаткового договору, посвідченого нотаріально.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у справі № 756/9263/15-ц за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів та позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про відібрання дітей та повернення їх за місцем проживання матері була затверджена мирова угода від 21 вересня 2019 року, відповідно до пункту 1.2 якої місцем проживання сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання (реєстрації) батька, а місцем проживання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сторони визначили місце проживання (реєстрації) матері (том 1, а. с. 16-18).

Згідно з пунктом 4.1. мирової угоди ця угода набуває чинності з моменту її підписання та затвердження ухвалою Апеляційного суду м. Києва і діє до настання повноліття дитини.

Відповідно до пункту 4.3. мирової угоди за згодою сторін зміни та доповнення до неї вносяться шляхом укладення нотаріально посвідченого договору. Одностороння відмова від виконання умов цієї угоди або одностороння зміна її умов не допускається.

Всі додатки та доповнення до цієї угоди, за умови підписання їх повноваженими представниками, є невід`ємною частиною цієї угоди (пункт 4.8. мирової угоди).

23 вересня 2016 року між ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_5 (мати) укладено договір про внесення змін до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К. М. за реєстровим № 827, за умовами якого сторони внесли зміни до пункту 1 договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року, зазначивши, зокрема, що місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є місце проживання (реєстрації) батька (том 1, а. с. 19-20).

Відповідно до пунктів 6, 7 вказаного договору цей договір набуває чинності після його підписання та нотаріального посвідчення. Договір є невід`ємною частиною договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К. М. за реєстровим № 443.

Судовим наказом Оболонського суду м. Києва від 27 серпня 2019 року у справі № 756/10588/19 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 08 серпня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 08 серпня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.

16 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області із заявою щодо застосування ОСОБА_5 та невідомими чоловіками до сина ОСОБА_3 фізичного та психологічного насильства, що підтверджується копією заяви та талоном-повідомленнямєдиного обліку № 9392 про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) ОСОБА_1 від 16 червня 2021 року про кримінальне правопорушення та іншу подію (том 1, а. с. 22; 23).

Також 16 червня 2021 року ОСОБА_1 написано пояснення за даним фактом (том 1, а. с. 24-25).

ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі вказаним позовом, на підтвердження своїх вимог надав висновок експертного дослідження від 17 червня 2021 року № 043-431-2021, виготовлений на його замовлення, відповідно до якого лікарем судово-медичним експертом було проведено обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою визначення наявності та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та встановлено, що виявлені ушкодження у вигляді саден утворилися від дії тупого предмета, за строком давності можуть відповідати терміну 15 червня 2021 року, за ступенем тяжкості відносяться до легкого ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров`я) (том 1, а. с. 26-27).

Відповідно до психологічного висновку від 18 червня 2021 року, підготовленого психологічним центром «Відновлення», за результатами обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , психологом встановлено, що ОСОБА_6 має високий рівень ситуативної тривоги, знаходиться під дією стресової ситуації, яка вплинула на його психоемоційний стан (том 1, а. с. 28-29).

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2022 року у справі № 755/16323/21 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовлено (том 2, а. с. 10-15).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Калінчуком В. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Подібний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) і він є незмінним у судовій практиці.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Частиною другою статті 162 СК України визначено, що дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що у зв`язку із затвердженням 22 вересня 2016 року Апеляційним судом м. Києва у справі № 756/9263/15-ц укладеної між сторонами мирової угоди про врегулювання спору, втратив чинність укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір від 13 червня 2016 року, а отже внесення змін 23 вересня 2016 року до договору, який втратив чинність після затвердження мирової угоди неможливо.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та водночас не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див.: постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22).

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.

На час ухвалення рішення судом першої інстанції доньці сторін у справі виповнилося 9 років, на час ухвалення постанови апеляційним судом - 10 років, проте апеляційний суд не заслухав думку дитини, мотиви і висновки щодо цього питання у рішенні не виклав.

Отже, передчасно вважати, що результат судового розгляду повністю спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Колегія суддів, пославшись у постанові на судову практику Верховного Суду, нормативно-правове регулювання зазначеної категорії справ, прецеденту практику ЄСПЛ, зазначає, що, вирішуючи спір, апеляційний суд зосередив свою увагу виключно на умовах мирової угоди, змін до неї, укладених між сторонами в іншій справі. Проте практично не досліджував найбільш важливе й чуттєве питання, яке є основним у цій справі, - які найкращі інтереси дитини потребують захисту. Ці інтереси повинні переважати над інтересами батьків, які у своїх процесуальних зверненнях до суду вказаним обставинам значення не надавали.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Ураховуючи викладене, не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд достатньо виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України» від 03 липня 2014 року; «Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, а також не забезпечив повного й всебічного розгляду справи, належно не встановив обставини, від яких залежить правильність вирішення спору, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу в необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що судовий збір за наведених умов стягується лише при ухваленні рішення по суті спору. В усіх інших випадках, зокрема, при вирішенні процесуального питання як у цій справі, судові витрати розподіляються за правилами статті 141 ЦПК України при вирішенні спору по суті.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Калінчуком Володимиром Вікторовичем, задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець