Постанова
Іменем України
13 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 531/300/18-ц
провадження № 61-20051св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Карлівська районна державна адміністрація Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року
у складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду
від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кривчук Т. О.,
Бондаревської С. М., Дорош А. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Карлівська районна державна адміністрація Полтавської області,
про встановлення місця проживання малолітньої дитини, посилаючись
в обґрунтування позову на те, що вони з ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак проживають окремо.
Зазначає, що дитина на час звернення з цим позовом проживає з матір`ю
і досягти згоди щодо місця проживання дитини вони з відповідачем не можуть, оскільки відповідач не визнає ні відповідного права дитини, ні права батька, гарантованого чинним законодавством України, на визначення місця проживання дитини з батьком.
Вказує, що чоловік відповідача періодично вчиняє хуліганські дії щодо нього, ОСОБА_1 , з погрозами фізичної розправи у разі, якщо він не відмовиться від дитини. Ця обставина унеможливлює його спілкування із сином вдома
у відповідача.
Зауважує, що його клопотання про забезпечення прав дитини, в тому числі
на спілкування з біологічним батьком, до місцевих органів влади та районної служби у справах дітей, результатів не дали, а його спроби приймати учать
у вихованні дитини наражаються на супротив матері, яка вважає, що син ОСОБА_5 лише її дитина.
Вважає, що, про необхідність зміни місця проживання дитини свідчать численні хвороби, травми, які отримала дитина, перебуваючи у постійно зайнятої матері,
а питання навчання і виховання сина віддані кримінальному оточенню сім`ї ОСОБА_6 , що, відповідно, позначається на психологічному, розумовому
і моральному розвитку хлопчика. Також, занепокоєння викликають і житлово-побутові умови, в яких проживає дитина, вважає, що пічне опалення хати дровами не забезпечує стабільну температуру, провокує постійні захворювання.
Нестабільне матеріальне становище матері, часті зміни роботи, кредити в банках, ніде не працюючий, хворобливий чоловік, який зловживає алкогольними напоями, та постійно вчиняє протиправні дії, не сприяють нормальному розвитку дитини.
З урахуванням наведеного, позивач просив ухвалити рішення, яким визначити постійним місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 місце проживання його батька ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною випискою дитини з адреси місця проживання матері: АДРЕСА_2 , передбачивши надання відповідачу можливості брати участь у вихованні дитини у зручний для неї час за місцем проживання дитини, що передбачено частиною третьою статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», якщо таке спілкування не перешкоджатиме нормальному розвитку дитини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Карлівська районна державна адміністрація Полтавської області,
про встановлення місця проживання малолітньої дитини, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені у справі обставини, надані сторонами докази, виходив із того,
що мати дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи
та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання
та розвитку дитини, також дитина з дня народження проживає з матір`ю,
а тому саме ОСОБА_2 може забезпечити найкращі інтереси сина.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,
що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалено
з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у листопаді 2019 року,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права
та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року
та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасувати й передати справу на новий розгляд.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 141 142 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України), і не застосовано статті 3, 7, 150 - 155, 161 СК України, статті 8, 10, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 7 - 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція). Зокрема, судами залишено поза увагою положення частини першої статті 155 СК України щодо переважного права батька на виховання сина, та положень Конвенції щодо забезпечення найкращих інтересів дитини.
Вказує на те, що заінтересованими особами у справі докази подавались
із порушенням встановленого порядку, зокрема органом опіки і піклування
до поданого суду висновку не було додано усіх передбачених законом документів, а судами, всупереч положень процесуального закону, такі докази були прийняті та визнані належними й допустимими.
Зазначає, що судами не враховані положення частини другої статті 161 СК України, відповідно до якої суд не можуть передати дитину для проживання
з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. На думку особи, що подала касаційну скаргу судом також не застосована стаття 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідно до якої під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.
Позиція інших учасників справи
Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду
не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 531/300/18-ц
з Машівського районного суду Полтавської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що згідно з актовим записом № 1 від 22 вересня 2014 року, вчиненого виконавчим комітетом Климівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками дитини записані: ОСОБА_1 (батько)
та ОСОБА_3 (мати) (повторне свідоцтво про народження
від 03 березня 2018 року серії НОМЕР_1 ).
У належному відповідачеві ОСОБА_3 житловому будинку зареєстровані: сама ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (довідки про склад сім`ї від 02 квітня 2018 року № 152).
Умови проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сім`ї ОСОБА_3 є задовільними і такими, що не загрожують життю і здоров`ю дитини: у будинку сухо, чисто, тепло, будинок складається
із трьох кімнат, є електроенергія, вода, опалення - пічне, сім`я утримує домашнє господарство та забезпечена продуктами харчування, у дитини є все необхідне: одяг, взуття, іграшки, місце для відпочинку та занять (акти перевірки умов проживання малолітнього ОСОБА_4 від 28 березня 2018 року, від 01 грудня 2018 року, акту обстеження будинку з надвірними спорудами, належного
ОСОБА_3 , від 30 березня 2018 року, рішення виконавчого комітету Климівської сільської ради Карлівського району Полтавської області
«Про затвердження акта перевірки умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28 березня 2018 року
№ 12.
Проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком можливе, оскільки ОСОБА_10 створено належні умови проживання для сина. Разом з тим, умови проживання дитини у родині матері добрі та ніколи не порушувались,
всі кімнати облаштовані меблями, побутовою технікою, в помешканні завжди чисто і охайно, дитина отримує повноцінне, раціональне харчування (висновок органу опіки та піклування Карлівської районної державної адміністрації
від 30 травня 2018 року).
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації від 06 листопада 2018 року № 15.5 рекомендовано матері
ОСОБА_3 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 спілкуватися
з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та брати участь у його вихованні.
Рекомендовано матері ОСОБА_3 надати можливість батькові спілкуватися
з сином за наступним графіком:
- перший та третій тиждень місяця дитина перебуває у матері з 12 години
00 хвилин неділі до 12 години 00 хвилин наступної неділі;
- другий та четвертий тиждень місяця дитина перебуває у батька з 12 години
00 хвилин неділі до 12 години 00 хвилин наступної неділі.
Рекомендовано батькові, ОСОБА_1 своєчасно повертати дитину до місця постійного проживання, дбатипро позитивний емоційний та моральний стан дитини.
Аналогічний порядок участі батька у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 визначено також розпорядженням голови Карлівської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 202.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення,
які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року
та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України
в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини
від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України
27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1 статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне
для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно із частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько,
які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки
та піклування або судом. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає,
і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Крім того, частинами четвертою - п`ятою статті 19 СК України визначено,
що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону
або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Отже, проаналізувавши викладені вище норми права та виходячи
із встановлених у справі обставин, а саме з того, що чинним на час розгляду справи й ніким не оскарженим рішенням органу опіки та піклування визначено спосіб участі батька у вихованні й спілкуванні з сином і такий спосіб можливий, оскільки відповідно до акта обстеження й висновків органу опіку й піклування, проживання дитини у позивача можливе, позивачем створено для цього належні умови, однак на підставі належних та допустимих доказів в повній мірі установлено й те, що за місцем проживання матері малолітньому ОСОБА_4 забезпечені належні умови проживання, й саме за місцем проживання матері
він звик знаходитись, оскільки мешкає там з народження, судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначено,
що проживання дитини у матері відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її повноцінному розвитку в звичному для неї середовищі, при цьому, враховуючи вік дитини (п`ять років), її переїзд до батька буде надто травматичним, оскільки дитина з ним не спілкується та фактично його не знає.
Аргументи касаційної скарги про те, що судами не взято до уваги положення Конвенції щодо забезпечення найкращих інтересів дитини спростовуються доводами судів, наведеними на обґрунтування прийнятого рішення, зокрема щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, де суди, обґрунтовуючи доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, зазначають,
що обома батьками за їхнім місцем проживання створені належні умови для проживання дитини, однак малолітній ОСОБА_5 з народження проживає за місцем проживання матері та переїзд до батька порушить звичний ритм його життя,
що може негативно вплинути на психологічний стан дитини.
Доводи ОСОБА_1 щодо незастосування судами першої й апеляційної інстанцій норм СК України та неправильного застосування таких норм, зокрема частини першої статті 155 СК України щодо переважного права батька
на виховання сина, судом касаційної інстанції до уваги не беруться, оскільки судами попередніх інстанцій застосовано норми сімейного законодавства, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а частина перша статті 155 СК України взагалі не містить зазначеної ОСОБА_1 норми
щодо переважного права батька на виховання сина.
Крім того, як про це правильно зазначають суди попередніх інстанцій, чинним, ніким не скасованим рішенням комісії з питань захисту прав дитини
при Машівській районній державній адміністрації Полтавської області
від 06 листопада 2018 року № 15.5 рекомендовано ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватися з малолітнім сином
ОСОБА_4 та брати участь у його вихованні. Цим же рішенням визначено графік спілкування батька із сином.
Спростовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 161 СК України, відповідно до якої суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків,
хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями
або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, а також статті 22 Закону України «Про запобігання
та протидію домашньому насильству», відповідно до якої під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності, слід зазначити, що судами не встановлено наведених заявником випадків, як то відсутність самостійного доходу у матері дитини, аморальна поведінка її чи її чоловіка, вчинення домашнього насильства в сім`ї ОСОБА_3 , а доказів
на підтвердження своїх аргументів заявником суду не надано.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо тлумачення норм процесуального
й матеріального права, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, зокрема апеляційного суду під час апеляційного перегляду справи, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини
та переоцінювати докази.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального права й не можуть бути скасовані з підстав, викладених у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється
та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,
а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи
у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня
2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська