21.04.2023

№ 536/999/18

Постанова

Іменем України

04 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 536/999/18

провадження № 61-10863св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа за первісним позовом - орган опіки та піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука,

третя особа - управління у справах сімей та дітей виконавчого комітету Кременчуцької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2020 року в складі судді Колотієвського О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2021 року в складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука,в якому просив відібрати його доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 і повернути йому. Позовна заява мотивована тим, що з 20 вересня 2009 року позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 (дочкою відповідача). ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_3 . Вони проживали разом у належній ОСОБА_4 квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_6 року, внаслідок тяжкої хвороби, померла його дружина ОСОБА_4 позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини та продовжував проживати з дочкою у зазначеній квартирі.

07 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 фактично без його дозволу за допомогою незнайомих йому людей з застосуванням до нього насильства та проти його волі забрали у нього дочку. Про ці обставини позивач негайно повідомив орган опіки та піклування Крюківського району м. Кременчука та звернувся з письмовою заявою в поліцію м. Кременчука. Коли він хотів забрати дитину, приїхавши до будинку, де проживала дочка разом із відповідачем ОСОБА_2 , остання не дозволила позивачу зайти до будинку і сказала, що його дочка буде проживати з нею.

ОСОБА_2 розповідає дитині неправду щодо нього як батька, залякує її, що дитина залишиться одна. Дитина знаходиться у ОСОБА_2 , яка є її бабою, а це порушує його права як батька дитини. ОСОБА_1 вважає, що відповідач ОСОБА_2 утримує його дочку ОСОБА_3 у себе незаконно. Він бажає, щоб його дочка проживала разом з ним.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд: негайно за участю органу опіки і піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області відібрати його малолітню дочку - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідача ОСОБА_2 , яка її незаконно утримує та проживає за адресами: АДРЕСА_2 , та повернути йому. Вирішити питання про розподіл судових витрат. Допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - управління у справах сімей та дітей виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її дочка - ОСОБА_4 . На час смерті дочка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 народила сина - ОСОБА_5 та дочку ОСОБА_3 , які є онуками ОСОБА_2 . У свідоцтві про народження сина, батько дитини був записаний зі слів матері, а батьком ОСОБА_3 був записаний у її свідоцтві про народження ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 обидві дитини залишилися на утриманні баби та під її піклуванням. ОСОБА_1 декілька разів був судимий та має декілька захворювань небезпечних для оточуючих.

Її дочка хворіла на онкологічне захворювання. З огляду на хворобу їй було протипоказано вживати алкогольні напої, однак ОСОБА_1 був обізнаний про хворобу дружини, але умисно приносив алкогольні напої та примушував вживати алкоголь разом з ним. По суті, саме дії ОСОБА_1 призвели до передчасної смерті дочки. Зокрема, перед смертю дружини ОСОБА_1 умисно не викликав швидку допомогу. ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує лікування, маючи діагноз з небезпечною інфекційною хворобою для оточуючих (ВІЛ-інфекція). По факту здійснення ОСОБА_1 збочинських дій щодо малолітніх ведеться досудове розслідування.

На думку ОСОБА_2 проживання ОСОБА_1 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , створить пряму загрозу здоров`ю та життю дитини. Крім цього, ОСОБА_1 не має постійного місця проживання й не може забезпечити ОСОБА_3 житлом.

На підставі вищевикладеного просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено негайно за участю органу опіки і піклування Крюківської районної адміністрації м. Кременчука Полтавської області відібрати його малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 , яка проживає за адресами: АДРЕСА_2 , та повернути її ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині відібрання дитини звернено до негайного виконання.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статті 163 СК Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Враховуючи, що єдиним з батьків малолітньої ОСОБА_3 є її батько - ОСОБА_1 , саме йому належить переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та на спільне проживання з нею.

Підставою для відходу від цього принципу є виключно встановлення факту, що сім`я дитини у складі ОСОБА_1 , є особливо непридатною або неблагополучною, а проживання дитини з ним не відповідало б її інтересам. Однак, ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не створив для дитини належних умов для виховання та розвитку, а проживання дитини з ним суперечить її інтересам.

Судами встановлено, що малолітню дитину ОСОБА_2 забрала до себе на проживання без достатніх правових підстав, та перешкоджає батьку дитини проживати разом з нею, виховувати її та піклуватися про неї. В той же час така поведінка ОСОБА_2 не обґрунтована, а її посилання на певні обставини щодо доцільності залишення дитини проживати разом з нею не підтверджено жодними належними доказами. Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, задовольнив первісний позов ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 червня 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 09 вересня 2020 року в справі № 400/936/18, а саме, що дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання. На думку заявника касаційної скарги повернення дитини до батька, у якого немає належних умов для проживання та наявне небезпечне для оточуючих інфекційне захворювання, суперечить інтересам дитини, може завдати шкоди її здоров`ю. Оскільки дитина проживає фактично з бабою та не може бути передана батькові, а тому є доцільним визначити її місце проживання разом із нею. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

15 листопада 2021 року ОСОБА_2 надіслала заяву про відмову від касаційної скарги і закриття у зв`язку із цим касаційного провадження; та повернення судового збору, сплаченого за її подання.

У частині четвертій статті 398 ЦПК України зазначено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї. У разі відмови від касаційної скарги суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження. У разі закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, яка відмовилася від скарги, не допускається (частина п`ята статті 398 ЦПК України).

Однак, ОСОБА_2 , отримавши 24 грудня 2021 року лист суду про необхідність підтвердження подання нею такої заяви, зокрема, шляхом надання нотаріальної завіреної заяви про відмову від касаційної скарги, таких дій не вчинила станом на 04 квітня 2022 року. А тому суд вважає, що відсутні підстави для задоволення даної заяви та відповідно наявні підстави для розгляду касаційної скарги по суті.

Крім того, не підлягає задоволенню заява ОСОБА_2 про повернення судового збору у зв`язку із закриттям касаційного провадження, оскільки це не передбачено Законом України «Про судовий збір», бо повернення судового збору можливе лише у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду: від 01 липня 2020 року у справі № 756/12935/18, від 06 листопада 2020 року у справі № 215/2218/17, від 30 квітня 2021 року в справі № 183/5644/17.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 20 вересня 2009 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка - ОСОБА_3 .

Сім`я проживала у квартирі, власником якої була ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла.

07 червня 2018 року ОСОБА_2 без дозволу батька дитини ОСОБА_1 забрала малолітню ОСОБА_3

31 жовтня 2018 року комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надано висновок про рекомендацію виконавчому комітету Кременчуцької міської ради прийняти рішення про доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від баби ОСОБА_2 та передачі дитини на виховання батькові ОСОБА_1 .

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 30 листопада 2018 року № 1609, встановлено доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від баби - ОСОБА_2 та передачі дитини на виховання батькові ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 02 жовтня 2018 року № 03.1-08/1582, спеціалістами Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді була відвідана родина ОСОБА_2 за місцем проживання. За результатами візиту двері помешкання ніхто не відчинив. ОСОБА_2 була неодноразово запрошена до центру для отримання психологічної допомоги у налагодженні родинних стосунків, але на запрошення не відреагувала.

ОСОБА_1 відповідно до характеристики, виданої науково-виробничим підприємством «Фероліт» від 13 серпня 2018 року, був прийнятий 04 листопада 2016 року після умовно-дострокового звільнення з іспитовим строком на 2 роки на посаду учня слюсаря-ремонтника до ремонтно-механічного цеху за строковим трудовим договором. 03 січня 2017 року переведений на посаду слюсаря-ремонтника до ремонтно-механічного цеху. За період роботи не допускав грубих порушень трудової дисципліни. Справляється з обов`язками на дорученій ділянці робіт, але потребує контролю з боку керівника. В колективі поводить себе коректно та стримано.

Відповідно до довідки від 26 березня 2021 року № 583, ОСОБА_1 працює у НВП «Фероліт» з 03 листопада 2016 року, а його дохід з вересня 2020 року по лютий 2021 року складає 120 904,95 грн.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15 лютого 2019 року № 218, органом опіки та піклування встановлено недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з бабою ОСОБА_2 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 27 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_4 санітарно-гігієнічний стан помешкання на належному рівні, а для дитини є окреме спальне місце, є шафа для одягу, стіл. Квартира складається з однієї житлової кімнати.

У акті № 191 обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 17 липня 2019 року за адресою: АДРЕСА_5 комісією служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради встановлено, що квартира складається з двох житлових кімнат, в одній із яких облаштовано місце для навчання та відпочинку дітей.

На виконання ухвали Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року органом опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради зроблено висновок від 23 квітня 2021 року про доцільність проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком та відібрання її від ОСОБА_2 . Під час підготовки висновку органом опіки та піклування взято до уваги створення батьком дитини належних умов для проживання, виховання та розвитку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також заслухано думку дитини щодо її розлучення із батьком.

Як зазначено у довідці комунального медичного підприємства «ЛІКАРНЯ ПРИДНІПРОВСЬКА» від 30 травня 2018 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує лікування в міському спеціалізованому кабінеті «Довіра» з відповідним діагнозом (ВІЛ-інфекція).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення.

Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 400/936/18).

Судами попередніх інстанцій установлено та протилежного не доведено ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 єдиний із батьків малолітньої ОСОБА_3 , а тому дійсно має переважне право, в тому числі і перед бабою дитини, на особисте виховання дитини та на спільне проживання з нею.

Підставою для відходу від цього принципу є виключно встановлення факту, що сім`я дитини у складі ОСОБА_1 , є особливо непридатною, неблагополучною, існує загроза їй або умови проживання є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання, тобто проживання дитини з батьком не відповідало б її інтересам.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Всупереч вказаним вимогам, ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не створив для дитини належних умов для виховання та розвитку, а проживання дитини з ним може реально завдати шкоди її здоров`ю та/або життю, та суперечить її інтересам.

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15 лютого 2019 року № 218 встановлено недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з бабою ОСОБА_2 .

Судами правильно встановлено, що зазначеними актами підтверджується, що в діях ОСОБА_1 простежується бажання покращити умови проживання, збільшити житлову площу та розділити місце проживання дорослих членів сім`ї від дітей, що повною мірою відповідає інтересам малолітньої ОСОБА_3 .

Зазначений висновок також підтверджує, що проживання дитини із батьком буде відповідати її інтересам.

Разом із цим, судами попередніх інстанцій не встановлено та у касаційній скарзі не обґрунтовано наявність підстав для відхилення відповідного висновку згідно частини шостої статті 19 СК України.

Як установлено судами, відповідно до довідки від 26 березня 2021 року № 583, ОСОБА_1 працює у НВП «Фероліт» з 03 листопада 2016 року, а його дохід з вересня 2020 року по лютий 2021 року складає 120 904,95 грн. Ця обставина свідчить про певний рівень матеріального забезпечення ОСОБА_1 та відповідно наявність у нього фактичної змоги як батька дитини забезпечувати її гармонійний розвиток.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність підстав для відходу від встановленої законом норми про те, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (одним із батьків у разі смерті іншого з батьків).

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

При розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій мали враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін, обов`язково враховуючи найвищі інтереси дитини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що малолітню дитину ОСОБА_3 її баба - ОСОБА_2 забрала до себе на проживання без достатніх правових підстав, та перешкоджає батьку дитини проживати разом з нею, виховувати її та піклуватися про неї.

За вищевикладених обставин, суди дійшли належних висновків про наявність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 про повернення йому дитини (дочки), та відповідно про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини (її онуки) разом із нею.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 400/936/18 не заслуговують на увагу, оскільки на відміну від цієї справи, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи вимогам процесуального закону, надали належну оцінку доводам та доказам, встановивши, що позивач за первісним позовом (батько дитини) створила умови для проживання дитини, у нього наявна можливість для належного матеріального її утримання, а головне - повернення дитини та проживання з батьком не є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання, тобто не суперечить її інтересам.

Слід також зазначити, що наявність у батька певної інфекційної хвороби не може бути беззаперечною підставою для неможливості проживання його дитини разом із ним.

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили належним чином всі обставини у справі, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук