№ 537/1366/19

Постанова

Іменем України

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 537/1366/19

провадження № 61-17702св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , фізична особа -підприємець ОСОБА_3 , виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Поркіна Лілія Олександрівна

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області Поркіної Л. О. (далі - державний реєстратор Поркіна Л. О.), третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання незаконними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, заборону вчинення дій.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка для його обслуговування (присадибна ділянка) за цією ж адресою. У будинку він фактично проживає разом зі своєю сім`єю: дружиною та двома малолітніми дітьми. Місце проживання в установленому законодавством порядку зареєстровано саме за вказаною адресою.

Позивач вказував, що власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 та суміжної земельної ділянки за цією адресою є ОСОБА_2 . Зазначав, що відповідач ОСОБА_2 без отримання передбачених законодавством дозволів, без розроблення та затвердження проекту, без введення в установленому законом порядку в експлуатацію, з порушенням нормативно-правових актів у галузі будівництва здійснив за вказаною адресою будівництво гаража під літерою «Е», який в подальшому самочинно реконструював у будівлю майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, зокрема, за рахунок влаштування прибудови під літерою «е1» до цього гаража.

Позивач наголошував, що будівництво ОСОБА_2 гаража під літерою «Е», а також його подальша реконструкція в будівлю майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, зокрема, за рахунок влаштування прибудови під літерою «е1», створює йому перешкоди у реалізації права володіння, користування та розпорядження житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, і на присадибну земельну ділянку, належні йому на праві власності.

Позивач посилається на те, що відстань від стіни належного відповідачеві ОСОБА_2 гаража під літерою «Е» до стіни належного йому житлового будинку складає лише 2,82 м при нормі 8,0 м, а відстань від стіни належної ОСОБА_2 прибудови під літерою «е1» до належного позивачеві на праві власності житлового будинку становить лише 3,0 м при нормі 10,0 м, що не відповідає протипожежним вимогам пункту 2.10 додатку 1 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», пункту 3.25а* додатку 3.1 (обов`язковий) «Протипожежні вимоги», ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

На думку позивача, недотримання відповідачем ОСОБА_2 нормативних вимог щодо протипожежної відстані між окремими будівлями при зведенні (будівництві) гаража під літерою «Е» та прибудови під літерою «е1» сприятиме виникненню умов для швидкого поширення полум`я під час пожежі зі спірних будівель відповідача на належний позивачеві на праві власності житловий будинок.

Крім того, позивач посилався на те, щогараж під літерою «Е» та прибудова до нього під літерою «е1», які зведені відповідачем ОСОБА_2 , фактично знаходяться на межі із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , що не відповідає вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», відповідно до яких відстань до межі суміжної земельної ділянки від конструкції стіни будівлі, яка найбільше виступає, треба приймати не менше 1,0 м. Усунення порушень вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, допущених відповідачем ОСОБА_2 , без проведення демонтажу, тобто без знесення, гаража під літерою «Е» та прибудови під літерою «е1» неможливе. Також позивач вказував, що відповідач ОСОБА_2 на його претензії не реагує.

Звертаючись до суду з позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, позивач мотивував свої вимоги функціональним правонаступництвом виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області відносно іншої юридичної особи публічного права - виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука, який ліквідовано за рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області, а також відсутністю за станом на 10 лютого 2005 року у виконавчих органів відповідних рад повноважень визнавати право власності на об`єкти самочинного будівництва, наявністю порушень прав інших осіб внаслідок здійснення відповідачем ОСОБА_2 самочинного будівництва, а також неможливістю визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти - приналежності головної речі.

В обґрунтування позовних вимог, заявлених до державного реєстратора, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що державна реєстрація прав на таке майно була проведена за відсутності в розпорядженні реєстратора даних про прийняття гаража під літерою «Е» в експлуатацію в порядку, який встановлено законом, та за відсутності в розпорядженні реєстратора правовстановлюючого документа, який підтверджував би право ОСОБА_2 на відповідний гараж.

Крім того, позивач звертаючись до суду з вимогами до ФОП ОСОБА_3 , вказував на те, що саме він, будучи сином відповідача ОСОБА_2 , є фактичним володільцем та користувачем гаража під літерою «Е» та прибудови під літерою «е1» на АДРЕСА_2 , тобто будівлі майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, а також частини земельної ділянки за вказаною адресою із кадастровим номером 5310436500:09:003:0123 під вказаними об`єктами орієнтовною площею 90,0 кв. м. Позивач зазначав, що відповідач ФОП ОСОБА_3 провадить господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, код діяльності за КВЕД 45.20, за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема у спірних об`єктах. У порядку, який встановлено законодавством, переведення домоволодіння або його окремої частини на АДРЕСА_2 у виробниче (нежитлове) приміщення не здійснювалось, як і не змінювалось цільове призначення присадибної ділянки (її частини) за цією адресою. Фактично будівля майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів не відповідає вимогам спеціальних нормативно-правових актів у галузі будівництва об`єктів сфери надання послуг з ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, зокрема, вимогам правил пожежної безпеки, вимогам щодо місця їх розташування. Позивач наполягає на порушенні відповідачами ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 як правил добросусідства, так і створенні реальної небезпеки щодо розпорядження позивачем власним майном.

З урахуванням наведеного, позивач просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 «Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2 »;

- визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) з індексним номером 40583569 від 11 квітня 2018 року, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 25676865 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , а також визнати незаконними дії державного реєстратора Поркіної Л. О., які полягали у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про прибудову до гаража (тимчасову) під літерою «е1» як складову об`єкта нерухомого майна з реєстраційним № 1528715853104;

- визнати гараж під літерою «Е» та прибудову до гаража (тимчасову) під літерою « е1 », на АДРЕСА_2 , об`єктами самочинного будівництва;

- усунути перешкоди у користуванні належними на праві власності житловим будинком з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , а також земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436500:09:003:1068, за цією ж адресою, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 гаража під літерою «Е» та прибудови до гаража (тимчасової) під літерою « е1 », які знаходяться за цією адресою на земельній ділянці із кадастровим номером 5310436500:09:003:0123;

- заборонити ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину), кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2021 року (у складі судді Костюкевич Н. В.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 «Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2 ».

Визнано незаконним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) з індексним номером 40583569 від 11 квітня 2018 року, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 25676865 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , а також визнано незаконними дії державного реєстратора Поркіної Л. О., які полягали у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про прибудову до гаража (тимчасову) під літерою «е1» як складову об`єкта нерухомого майна з реєстраційним № 1528715853104.

Визнано гараж під літерою «Е» та прибудову до гаража (тимчасову) під літерою « е1 », які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , об`єктами самочинного будівництва.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними йому на праві власності житловим будинком з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , а також земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436500:09:003:1068, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок гараж під літерою «Е» та прибудови до гаража (тимчасової) під літерою « е1 », які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, що має кадастровий номер 5310436500:09:003:0123.

Заборонено ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 .

Заборонено ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину), кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області «Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі на АДРЕСА_2 » від 10 лютого 2005 року № 46 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки на час його прийняття у виконавчих органів відповідних рад були відсутні повноваження щодо визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва.

Суд першої інстанції щодо позовних вимог, пред`явлених до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області зауважив, що відповідачами не доведено, а судом не встановлено обставин пред`явлення відповідних позовних вимог поза межами позовної давності.

Також суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається, а відповідачами не доведена можливість усунення перешкод позивачеві у іншій спосіб, відмінний від обраного позивачем у позовній заяві. Судом враховано, що відповідно до висновку експерта від 31 липня 2018 року № 7/7-18, складеного судовим експертом Шлапак С. Л., із технічної точки зору привести гараж під літерою «Е» та прибудову до гаража під літерою «е1» у відповідність до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва можливо шляхом проведення їх демонтажу і розміщення їх у відповідності до чинних нормативних вимог у галузі будівництва з урахуванням протипожежних відстаней між жилими будинками та господарськими будівлями (спорудами), що діють для суміжних земельних ділянок.

Крім того, суд першої інстанції, беручи до уваги, що відомостей про введення гаража під літерою «Е», 1993 року побудови, до експлуатації, а тим більше документа, що підтверджував би право відповідача ОСОБА_2 на ці об`єкти, державний реєстратор не мала, а отже вона мала діяти виключно згідно з приписами пункту 14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, а саме: прийняти рішення щодо зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яку прийнято реєстратором 05 квітня 2018 року о 16:34:38, з підстави подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини першої статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у відповідній реакції).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, заявлених до відповідача ФОП ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що згідно з планом зонування території міста Кременчука Полтавської області, який затверджено рішенням Кременчуцької міської ради від 30 вересня 2014 року зі змінами від 07 вересня 2017 року, ділянка на АДРЕСА_2 відноситься до зони розміщення котеджної (садибної) забудови, де не передбачено розміщення станції технічного обслуговування. Ця обставина підтверджується листом виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 18 грудня 2018 року. Крім того, у листі Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області від 15 січня 2018 року вказано, що розміщення виробничих потужностей на території житлової забудови без можливої зміни цільового призначення земельної ділянки та нежитлових будівель із порушеннями містобудівних обмежень суперечить вимогам містобудівного законодавства з планування і зонування території населених пунктів.

Цільове призначення присадибної ділянки (її частини) на АДРЕСА_2 не змінювалось у встановленому законом порядку на «землі автомобільного транспорту», передбаченого частиною першою статті 71 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області у листі від 20 грудня 2017 року підтвердив, що частина вказаної земельної ділянки використовується не за цільовим призначенням.

Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, з департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати в сумі 1 009,20 грн з кожного на користь ОСОБА_1 .

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки судовим рішенням позов задоволений в повному обсязі, проте судом в резолютивній частині рішення не вирішено питання про стягнення судових витрат, отже до стягнення підлягає судовий збір та судові витрати за проведення експертизи пропорційно з кожного з відповідачів на користь позивача.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2021 року та додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2021 року скасовані та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 «Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2 » прийняте з порушенням прав попереднього власника суміжного домоволодіння та порушує права позивача на належне користування нерухомим майном на АДРЕСА_1 , яке було набуте ним 10 січня 2014 року, не відповідають обставинам справи та є помилковими. Також апеляційний суд зауважив, що оскаржене рішення було прийняте виконавчим комітетом Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Водночас, апеляційний суд врахував, що позивач ОСОБА_1 не звертався до адміністративного суду щодо визнання незаконним вказаного рішення через порушення процедури його прийняття.

Апеляційний суд, також врахувавши те, що право власності на гараж відповідачем ОСОБА_2 у домоволодінні на АДРЕСА_2 оформлено відповідно до чинного, на час прийняття оскарженого рішення, законодавства, отже підстав для визнання його об`єктом самочинного будівництва та, як наслідок, знесення в порядку передбаченому статтею 376 ЦК України немає.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання незаконними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, апеляційний суд виходив з того, що обмеження підприємницької діяльності встановлюються виключно законом і застосовуються органами державного контролю (нагляду) тільки в межах їх законних повноважень. Зважаючи на те, що суд не наділений повноваженнями здійснення контролю з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт і послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів. Також апеляційний суд вважав безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_1 щодо встановлення заборони ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності, оскільки це суперечить вимогам частин першої, другої статті 321 ЦК України, відповідно до яких право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження

№ 61-3252св19), від 13 січня 2021 року у справі № 472/1103/14 (провадження № 61-23086св19), від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18), від 07 квітня 2020 року у справі № 916/279/13, постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14; а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України у системного зв`язку з положеннями пункту 1 частин третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, безпідставно не застосував до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України, викладені у наведених постановах, всупереч вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України не з`ясував належним чином фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки його доводам та поданим ним доказам, допустив неповноту розгляду справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також заявник у касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд не звернув належної уваги на прийнятий судом першої інстанції висновок експерта Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса (далі - Полтавського відділення Харківського НДІСЕ) № 1825, складений 28 лютого 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цій справі, зокрема, що позначені літерою «Е» та літерою «е1» в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_2 , виготовленому станом на 01 березня 2018 року, гараж та прибудова до нього є цілим майном; у прив`язці до позначених літерою «Е» та літерою «е1» в технічному паспорті на цей будинок, виконано фактично реконструкцію гаража та прибудови до нього. Апеляційний суд не навів жодних висновків щодо того, чи мала місце реконструкція гаража під літерою «Е» у будівлю майстерні для ремонту та обслуговування автотранспортних засобів за рахунок, зокрема, влаштування прибудови під літерою «е1» до нього та утворення одного цілого приміщення під літерою «Ее1», не з`ясував чи здійснена ця реконструкція як вид будівництва самочинно в розумінні положень статті 376 ЦК України.

Також заявник ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд не навів жодних мотивів відносно відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання об`єктом самочинного будівництва прибудови під літерою «е1» до гаража та про знесення цієї прибудови до гаража за рахунок відповідача ОСОБА_2 в порядку усунення йому перешкод у користуванні належним йому на праві власності домоволодінням.

Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що на час прийняття виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування оскарженого рішення, статтею 376 ЦК України не було передбачено легалізацію (узаконення) самочинного будівництва нерухомості через рішення органу місцевого самоврядування про визнання права власності на нього за конкретною особою. Апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що прийняття такого рішення суперечить приписам частини другої статті 376 ЦК України в редакції станом на 10 лютого 2005 року, згідно з якою особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває на нього права власності. Водночас рішення про визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно міг ухвалити лише суд, виключно з підстав, передбачених цією нормою.

Разом з цим, на думку заявника ОСОБА_1 , апеляційний суд залишив поза увагою, що виконавчі органи рад були наділені повноваженнями приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти в порядку, який встановлено законодавством, що не є тотожним визнанню права власності за особою на самочинно збудований об`єкт. Жодних відомостей про введення в експлуатацію в установленому законом порядку гаража під літерою «Е» та/або прибудови під літерою «е1» до цього гаража, або в цілому домоволодіння після будівництва спірних об`єктів в його складі, постанова апеляційного суду не містить.

Також заявник вказує на помилковість висновків апеляційного суду про те, що він не звертався до адміністративного суду щодо визнання незаконним оскарженого рішення виконавчого органу місцевого самоврядування через порушення процедури його прийняття та зазначає, що такі вимоги підлягають судовому розгляду виключно в порядку цивільної юрисдикції, оскільки спір пов`язаний із захистом цивільного права із застосуванням способу захисту, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 16, статті 393 ЦК України.

Заявник у касаційній скарзі не погоджується з мотивами апеляційного суду про те, що під час оформлення договору купівлі-продажу домоволодіння від 10 січня 2014 року він мав право відмовитись від його укладення та вказує, що набувши право власності, він мав право на його захист, навіть від порушень, які розпочались у правовідносинах з іншим суб`єктним складом та продовжили існувати після зміни власника домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд, поклав в основу судового рішення доводи, які не наводились у апеляційних скаргах, не наголошувались відповідачами у відзивах, не обговорювались під час судових засідань, чим фактично вийшов за її межі, порушивши вимоги статті 12 ЦПК України.

Також заявник ОСОБА_1 вважає, що висновки апеляційного суду про те, що попередні власники та їхні спадкоємці, належного йому на праві власності домоволодіння, не оскаржували рішення виконавчого комітету Крюківської районного ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 та не звертались до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю; не оспорювали надання ОСОБА_6 (попереднім власником) відповідної згоди на оформлення за відповідачем ОСОБА_2 права власності на самочинно збудований гараж, не ґрунтуються на вимогах закону. Так, суд першої інстанції у судовому рішенні відхилив доводи відповідачів ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 щодо отримання ними погодження з власниками суміжної земельної ділянки на розміщення гаража. Такі докази у матеріалах справи відсутні, незважаючи на те, що у висновку Кременчуцької міської державної санітарно-епідемічної станції від 27 січня 2005 року погодження розміщення самовільно побудованого гаража під літерою «Е» є можливим за умови отримання погодження з власниками суміжних земельних ділянок про можливість розміщення об`єктів. Відсутність заперечень попереднього власника майна проти порушення права власності, не пов`язаних з позбавленням володіння не може бути підставою для відмови у задоволенні позову нового власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою спірного домоволодіння, апеляційний суд не взяв до уваги положення пункту 3 частини другої статті 16 ЦК України, згідно з яким припинення дії, яка порушує право, є способом захисту цивільних прав та інтересів; положення частини другої статті 386 ЦК України, згідно з якою власник може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення дій. За твердженням заявника ОСОБА_1 , апеляційний суд в цій частині взагалі не переглянув рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не перевірив підстав позову, зокрема, чи використовується спірна земельна ділянка (її частина) за цільовим призначенням, чи провадиться за вказаною адресою відповідачем ФОП ОСОБА_5 господарська (підприємницька, виробнича діяльність), чи порушує це його права за наявності між сторонами спору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_4 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження

№ 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 359/10169/16-ц (провадження № 61-26710св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 464/10112/14-ц (провадження

№ 61-34205св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 365/317/16-ц (провадження № 61-18992св18), від 29 липня 2020 року у справі № 436/4776/12 (провадження № 61-14099св19), від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 (провадження № 61-1759св19); а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України у системного зв`язку з положеннями пункту 1 частин третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд в частині позовних вимог до державного реєстратора Поркіної Л. О. залишив поза увагою те, що державний реєстратор прав на нерухоме майно не може відповідати за пред`явленими позовними вимогами про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про скасування запису про право власності. Отже ця обставина є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог, пред`явлених позивачем саме до державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 та про заборону ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, не надав належної оцінки встановленим у справі обставинам та поданим сторонами доказам, у постанові не навів відповіді на питання про те, чи провадить ФОП ОСОБА_3 в зоні садибної забудови за адресою: АДРЕСА_2 виробничу господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів; чи має місце з його сторони порушення правил добросусідства, на що позивач вказував у позовній заяві, зокрема в аспектах використання земельної ділянки всупереч цільовому призначенню, неприємних запахів та задимлення; чи відповідає ведення виробничої діяльності у цих обставинах нормативним протипожежним вимогам, а якщо не відповідає, то чи несе це в собі потенційну загрозу життю, здоров`ю та майну позивача; обмежившись лише неможливістю ухвалити рішення про заборону відповідачам вчиняти відповідні дії.

За твердженням заявника ОСОБА_4 , апеляційний суд порушив вимоги статей 89 110 263 264 382 ЦПК України.

Доводи заявника ОСОБА_4 щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, є фактично аналогічними доводам, наведеним заявником ОСОБА_1 у касаційній скарзі у цій справі.

Також заявник ОСОБА_4 у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень частин третьої-п`ятої, сьомої статті 319, частини другої статті 331, частин третьої, четвертої статті 375, статті 391 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Відповідач ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій просить залишити постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року без змін, а вказану касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві відповідач ОСОБА_2 вказує на ненадання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів, які б вказували на порушення його прав на володіння, користування, розпорядження його майном та спричинення шкоди ними населеному пункту, майну та здоров`ю позивача та його сім`ї.

Відповідач ФОП ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій спросить залишити постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року без змін, а вказану касаційну скаргу - без змін.

Доводи ФОП ОСОБА_3 , викладені у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 схожі за доводами відповідача ОСОБА_2 .

Державний реєстратор Поркіна Л. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказувала, що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між вимогами позивача та діями відповідача. Тобто позивачем не доведено, яким чином державним реєстратором Поркіною Л. О. порушено права позивача або вчинено якісь дії, якими завдано шкоди (моральної чи матеріальної).

Також, державний реєстратор Поркіна Л. О. подала до Верховного Суду пояснення, де просила врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та вказала, що вважає себе неналежним відповідачем у цій справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та витребувано цивільну справу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих від 05 березня 1958 року № 93/1 ОСОБА_6 надано право індивідуальної забудови на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , площею 510 кв. м. На підставі цього рішення виконавчого комітету 26 березня 1958 року, між відділом комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради депутатів трудящих, з однієї сторони, та ОСОБА_6 як забудовником, з іншої сторони, укладено договір № 40 на право будівництва індивідуального житлового будинку, який посвідчено 28 березня 1958 року нотаріусом Кременчуцької нотаріальної контори, за реєстром № 2922/1. Договір зареєстрований у Кременчуцькому міському житловому управлінні з реєстру власних забудовників обліку КЖУ 28 березня 1958 року, книга № 7 сторінка № 518.

Згідно з умовами цього договору відділ комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради депутатів трудящих надав ОСОБА_6 право безстрокового користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , загальною площею 510 кв. м, згідно з планом земельної ділянки. Крім того, за цим договором забудовник взяв на себе зобов`язання, зокрема, побудувати на вказаній земельній ділянці житловий одноповерховий глинобитний будинок, сарай глинобитний критий, вбиральню, огородити садибу з боку вулиці (провулка) дерев`яним забором висотою 1,1 м.

План відводу земельної ділянки для індивідуальної забудови згідно з типовим проектом № 181-1 у АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 погоджений головним архітектором м. Кременчука та землеміром 22 березня 1958 року. Також у матеріалах справи наявний акт, датований березнем місяцем 1958 року, про проведення в натурі відводу земельної ділянки для індивідуальної житлової забудови на АДРЕСА_1 , площею 510 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих від 15 квітня 1959 року за № 149/30 іншій особі надано право індивідуальної забудови на земельній ділянці на АДРЕСА_2 , площею 510 кв. м. План відводу земельної ділянки для індивідуальної забудови згідно з типовим проектом № 181-1-а у АДРЕСА_2 наявний у справі, його погоджено головним архітектором міста Кременчука та інженером-геодезистом 04 травня 1959 року. Згідно з експлікацією у плані відводу на земельній ділянці має бути розташований житловий будинок під літерою «А», сарай під літерою «Б» тип № 2, убиральня і сміттєвий ящик під літерою «В», огорожа дерев`яна типу № 30. Всі будівлі під вогнетривкою покрівлею. Також у матеріалах справи наявний акт, датований квітнем місяцем 1959 року, про проведення в натурі відводу земельної ділянки для індивідуальної житлової забудови на АДРЕСА_2 , площею 510 кв. м.

Відповідно до плану відводу земельної ділянки для індивідуальної забудови згідно з типовим проектом № 181-1-а у АДРЕСА_2 , відстань між житловим будинком під літерою «А» на ділянці на АДРЕСА_2 та будівлею на сусідній садибі АДРЕСА_1 має складати 8,0 м.

Згідно з рішенням виконавчого комітету від 15 квітня 1959 року № 149/30 між відділом комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради депутатів трудящих, з однієї сторони, та ОСОБА_7 як забудовником, з іншої сторони укладено договір від 07 травня 1959 року № 63 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, який посвідчено в нотаріальному порядку 13 травня 1959 року за реєстровим № 2988. За умовами цього договору забудовник зобов`язався побудувати на вказаній земельній ділянці АДРЕСА_2 житловий одноповерховий глинобитний будинок житловою площею 21,7 кв. м на відстані 3,0 м від червоної лінії; сарай глинобитний критий; вбиральню; огородити садибу з боку вулиці (провулка) дерев`яним забором висотою 1,1 м.

Відповідно до акта приймання індивідуального домоволодіння, який згідно з відомостями відповідного грифу на ньому затверджено рішенням від 06 травня 1982 року № 251 виконавчого комітету райради народних депутатів Крюківського району м. Кременчука, Крюківська районна комісія м. Кременчука прийняла домоволодіння на АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями цього акта будівництво закінчено у 1963 році.

Згідно з договором купівлі-продажу від 04 січня 1981 року, посвідченим державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори, в реєстрі № 2-8, відповідач ОСОБА_2 придбав незакінчений будівництвом 15 % готовності жилий будинок, розташований на землях держфонду в АДРЕСА_2 . Як зазначено в договорі, незакінчений будівництвом жилий будинок належить продавцю на підставі договору № 63 на право будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого в нотаріальному порядку 13 травня 1959 року за реєстровим № 2988. За умовами договору купівлі-продажу всі права і обов`язки із закінчення будівництва переходять до набувача ОСОБА_2 .

Умовами пункту 3 договору № 63 на право будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 передбачено, що будівництво зведених на земельній ділянці будівель і споруд повинно бути проведено в суворій відповідності з проектом будівництва, який затверджено управлінням головного архітектора міста Кременчука. Крім того, вказаний договір № 63 містить умову про те, що забудовник зобов`язаний при зведенні будівель виконувати всі чинні будівельні, протипожежні, санітарні правила і за порушення таких несе встановлену законом відповідальність.

Відповідно до акта приймання індивідуального домоволодіння, який згідно з відомостями відповідного грифу на ньому затверджено рішенням від 25 серпня 1988 року № 283/3 виконавчого комітету ради народних депутатів Крюківського району м. Кременчука, підтверджується, що Крюківська районна комісія м. Кременчука прийняла пред`явлене ОСОБА_2 домоволодіння на АДРЕСА_2 . У пункті 4 цього акта вказано, «надворные постройки состоят из летней кухни, сарая, гаража, уборной, летнего душа».

У період із 1993 року до 2000 року включно, відповідач ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 здійснив будівництво ще одного гаража (зі сторони суміжного домоволодіння АДРЕСА_1 ), який і в технічному паспорті Кременчуцького міського бюро технічної інвентаризації станом на 28 грудня 2004 року, і в технічному паспорті Кременчуцького відділення Полтавської ТПП станом на 01 березня 2018 року позначено літерою «Е». У технічному паспорті Кременчуцького відділення Полтавської ТПП станом на 01 березня 2018 року вказано, що гараж під літерою «Е» - 1993 року побудови. У заяві від 14 січня 2005 року на ім`я голови Крюківської районної ради вказано, що гараж побудовано в 2000 році. У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 вказав, що будівля гаража на АДРЕСА_2 була зведена у 2000 році.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 14 січня 2005 року на ім`я голови Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області спірний гараж побудований без дозволу органу місцевого самоврядування. В технічному паспорті Кременчуцького МБТІ станом на 28 грудня 2004 року міститься відбиток штампу про те, що гараж під літерою «Е» збудовано самовільно. Дата вказаного запису в технічному паспорті - 28 грудня 2004 року.

Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Кременчука від 21 січня 2005 року № 2 у справі про адміністративне правопорушення у сфері містобудування вирішено питання про накладення штрафу за самовільне без оформлення дозволу на виконання будівельних робіт будівництво гаража на території садиби на АДРЕСА_2 . Вказано про порушення пункту 1.9 ДБН 79-92.

Відповідно до висновку Кременчуцької міської санітарно-епідеміологічної станції від 27 січня 2005 року № 479/03-01 та експертним висновком

13-ї самостійної державної пожежної частини міста Кременчука від 26 січня 2005 року № 76 також підтверджується, що гараж під літерою «Е» у приватному домоволодінні на АДРЕСА_2 побудовано самовільно.

Рішенням виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 «Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2 » вирішено вважати гр. ОСОБА_2 власником гаража під літерою «Е» розміром 8,6 м х 4,05 м на території садиби на АДРЕСА_2 . Відповідно до змісту цього рішення, виконавчий орган місцевого самоврядування керувався положеннями статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та врахував погодження контролюючих органів.

Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку від 08 грудня 2005 року серії ПЛ № 202647 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 5310436500:09:003:0123, площею 490 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Підставою для видачі цього державного акта слугувало рішення 22 сесії 4 скликання Крюківської районної ради від 11 серпня 2005 року.

В подальшому відповідачем ОСОБА_2 на території садиби на АДРЕСА_2 зведено прибудову до гаража, яка в технічному паспорті Кременчуцького відділення Полтавської ТПП станом на 01 березня 2018 року позначена літерою «е1». Згідно з відомостями цього технічного паспорту прибудова під літерою «е1» до гаража під літерою «Е» - 2007 року побудови.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , забудовник земельної ділянки на АДРЕСА_1 помер. Після його смерті належний йому житловий будинок із господарськими будівлями успадковано згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом, які видано 07 серпня 2009 року Першою кременчуцькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованими у реєстрі за №5-1037, № 5-1041.

Позивачем ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 10 січня 2014 року частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями, один з яких посвідчено приватним нотаріусом Медяник О. В. та зареєстровано в реєстрі № 112, посвідчено приватним нотаріусом Веселовським А. Г. та зареєстрований у реєстрі під № 54, набуто право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано 10 січня 2014 року, записи про право власності № 4199078, виконавець Медяник О. В., а також № 4200391, виконавець Веселовський А. Г., що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 січня 2014 року № 15935610 та № 15940908 відповідно.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1 на праві власності також належить позивачу ОСОБА_1 . Вона має кадастровий номер 5310436500:09:003:1068, площу 514 кв. м, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01.

Із 21 січня 2014 року місце проживання позивача ОСОБА_1 зареєстровано в будинку на АДРЕСА_1 . Разом із ним у цьому будинку зареєстровані та фактично проживають члени його сім`ї: дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

14 лютого 2014 року здійснено державну реєстрацію ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації від 14 лютого 2014 року № 2 585 000 0000 022254, що підтверджується випискою та витягом із вказаного реєстру. Податковою адресою зазначеної фізичної особи-підприємця, за якою вона перебуває на обліку як платник податків у контролюючому органі, вказано: АДРЕСА_3 .

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включено відомості про такий вид господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, згідно з КВЕД код виду діяльності 45.20.

У реєстрі платників єдиного податку адреса місця фактичного провадження господарської діяльності відповідачем ФОП ОСОБА_3 вказана АДРЕСА_2 . Така обставина підтверджується витягом за № 1716033402736 із реєстру платників єдиного податку.

Здійснення відповідачем ФОП ОСОБА_3 виробничої господарської діяльності на АДРЕСА_2 , підтверджується як змістом його відзиву на позов, так і письмовими доказами, зокрема: листами Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції від 24 червня 2016 року, а також Головного управління Державної фіскальної служби від 02 листопада 2017 року, листом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 03 листопада 2017 року, листами виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15 листопада 2017 року, від 20 грудня 2017 року, від 18 грудня 2018 року.

Відповідно до листа виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 15 листопада 2017 року, за результатом комісійного обстеження 08 листопада 2017 року встановлено, що в гаражі знаходилось два легкових автомобілі, працювало три працівники.

Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області від 11 січня 2020 року № 54/5/16-31-33-04-08 «Про розгляд заяви» також підтверджується здійснення ФОП ОСОБА_3 виробничої господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів на АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції встановив, що у цьому листі йдеться про обставини, які мали місце під час розгляду цієї справи судом.

Відповідно до висновку експерта Полтавського відділення Харківського НДІСЕ № 1825, складеного 28 лютого 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цій справі, натурним обстеженням встановлено те, що прибудова під літерою «е1» до гаража обладнана оглядовою ямою з підйомним механізмом для обслуговування автомобілів. Також вказано, що приміщення прибудови під літерою «е1» та гараж під літерою «Е» використовуються за одним спільним функціональним призначенням - для зберігання, технічного обслуговування і поточного ремонту транспортних засобів.

У квітні місяці 2018 року державним реєстратором Поркіною Л. О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 25676865 про право власності відповідача ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, земельна ділянка місця розташування вказана як ділянка, що має кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1528715853104. Підставою внесення запису про право власності до реєстру було рішення державного реєстратора Поркіної Л. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) з індексним номером 40583569 від 11 квітня 2018 року.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_2 , на який за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності, де вказано: житловий будинок загальною площею 71,2 кв. м, житловою площею 40,3 кв. м, під літерою «А», господарські будівлі та споруди, а саме: відкрита веранда під літерою «а», ганок під літерою «аг», гараж під літерою «Б», господарсько-побутовий блок під літерою «В», прибудова під літерою «в», погріб під літерою «вп», сарай-вбиральня під літерою «Г,г», літній душ під літерою «Д», гараж під літерою «Е», прибудова до гаража під літерою «е1», яма вигрібна під літерою «І», колодязь під літерою «К», огорожа № 1, бруківка № 3.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у графі «Підстава виникнення права власності» (в контексті об`єкту на АДРЕСА_2 ) вказано: договір купівлі-продажу серія та номер 2-8, виданий 04 січня 1981 року, видавник - Перша кременчуцька державна нотаріальна контора, технічний паспорт, виданий 01 березня 2018 року, видавник - Кременчуцьке відділення Полтавської ТПП, акт приймання індивідуального домоволодіння АДРЕСА_4 , виданий 25 серпня 1988 року, видавник - Крюківська районна рада, декларація про готовність об`єкта до експлуатації ПТ 141180881325, виданий 29 березня 2018 року, видавник - Управління ДАБК Кременчуцької міської ради Полтавської області, документ отримано з ЄРД.

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23 грудня 2015 року «Про затвердження структури та граничної чисельності виконавчих органів Кременчуцької міської ради VII скликання» припинено шляхом ліквідації Автозаводську і Крюківську районні у м. Кременчуці ради як юридичні особи, а також їх виконавчі органи. Державним реєстратором 13 січня 2017 року внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис № 15851110014002677 про державну реєстрацію припинення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука як юридичної особи.

Також судом першої інстанції встановлено, що зведені відповідачем ОСОБА_2 гараж під літерою «Е» та прибудова до гаража під літерою «е1» розміщені на межі земельної ділянки на АДРЕСА_2 та суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_1 . На кадастровому плані земельної ділянки на АДРЕСА_2 , додаток до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 травня 2018 року № НВ-0001618112018, розміщення на межі капітальної будівлі гаража під літерою «Е» позначено від крапки 4 до крапки 6 по межі від «В» до «Г», відстань 8,61 м. Натомість на кадастровому плані земельної ділянки на АДРЕСА_1 , додаток до витягу від 15 травня 2018 року № НВ-5307365242018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, розміщення на межі капітальної будівлі гаража під літерою «Е» в домоволодінні відповідача на АДРЕСА_2 , земельна ділянка кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, позначено від крапки 6 до крапки 7 по межі від «Б» до «В», відстань 8,59 м. Розміщення прибудови до гаража під літерою «е1» позначено від крапки 7 до крапки 8 по межі від «Б» до «В», відстань 6,37 м. Ця обставина підтверджується висновком судового експерта Шлапак С. Л. № 7/7-18, складеного 31 липня 2018 року, листом виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15 листопада 2017 року та схематичним планом земельної ділянки житлового будинку АДРЕСА_2 , який є складовою частиною відповідного технічного паспорту.

Згідно з висновком експерта судового експерта Шлапак С. Л. № 7/7-18, складеного 31 липня 2018 року, розміщення гаража під літерою «Е», прибудови під літерою «е1» до гаража в домоволодінні на АДРЕСА_2 , власником яких є ОСОБА_2 , на межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436500:09:003:1068, що знаходиться на АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно з яким для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.

Також відстань від стіни належного позивачеві житлового будинку до стіни належного відповідачу ОСОБА_2 гаража під літерою «Е» складає лише 2,82 м при нормі 8,0 м, а відстань від стіни належного позивачеві на праві власності житлового будинку до стіни належної ОСОБА_2 прибудови під літерою «е1» фактично становить лише 3,0 м при нормі 10,0 м. Вказане не відповідає протипожежним вимогам пункту 2.10, додаток 1 ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», пункту 3.25а* додаток 3.1 (обов`язковий) «Протипожежні вимоги», ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

За складом конструктивних елементів гараж під літерою «Е», АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_2 , відноситься до ІІ-го ступеню вогнетривкості, прибудова до гаража під літерою « е1 », АДРЕСА_2 , власник той самий, відноситься до ІІІ-а ступеню вогнетривкості, а будинок під літерами «А, а, а1, аг», АДРЕСА_1 , відноситься до ІІІ-го ступеню вогнетривкості.

За змістом цього ж висновку експерта від 31 липня 2018 року за № 7/7-18, прибудова до гаража під літерою «е1» складається з таких конструктивних елементів, як зокрема: стіни та покрівля - з металевого профнастилу; підлога - бетонна; інженерне забезпечення - електропостачання від зовнішніх мереж. Ця прибудова облаштована також опаленням із відводом продуктів згоряння через димову трубу, що було встановлено оглядом експерта та відображено у фототаблиці № 2 - додаток № 1 до висновку експерта від 31 липня 2018 року. З середини прибудови стіни та стелі оздоблені листами фанеру.

Гараж під літерою «Е» складається з таких конструктивних елементів: фундамент - бетонний, стіни - цегляні, підлога - бетонна; інженерне забезпечення - електропостачання від зовнішніх мереж. Гараж також облаштований опаленням із відводом продуктів згоряння через димову трубу (фототаблиця № 1) додаток за № 1 до висновку експерта від 31 липня 2018 року.

Відповідно до висновку експерта Полтавського відділення Харківського НДІСЕ № 1825, складений 28 лютого 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цій справі: позначені літерою «Е» та літерою «е1» в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_2 , виготовленому станом на 01 березня 2018 року, гараж та прибудова до нього являються єдиним цілим майном; функціональне призначення позначених літерою «Е» та літерою «е1» в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_2 , виготовленому станом на 01 березня 2018 року, гаража та прибудови до нього вказано: для зберігання, технічного обслуговування і поточного ремонту транспортних засобі. Також вказано, що у прив`язці до позначених літерою «Е» та літерою «е1» в технічному паспорті на вказаний будинок, виготовленому станом на 01 березня 2018 року, фактично виконано реконструкцію гаража та прибудови до нього; спірні об`єкти нерухомості не відповідають вимогам нормативних актів у галузі будівництва об`єктів сфери надання послуг з ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом десятим статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Підпунктом 5 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належать повноваження зі здійснення обліку відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, у тому числі, і прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у порядку, встановленому законодавством; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу підпункт 1, 3 пункт «б» статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення).

Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, виходив з того, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оскарженим рішенням виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 «Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2 » порушено його права на належне користування нерухомим майном, яке придбано ним за договорами купівлі-продажу від 10 січня 2014 року, після прийняття оскарженого рішення.

При цьому, апеляційний суд зауважив, що попередні власники нерухомого майна, яке належить позивачеві ( ОСОБА_6 та його спадкоємці) не оскаржували рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 та не зверталися до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю у зв`язку з будівництвом відповідачем гаража під літерою «Е» та прибудови до нього під літерою «е1», право власності на яке визнано за ним оскарженим рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування. Також, вони не оспорювали надання ОСОБА_6 відповідної згоди на оформлення за відповідачем ОСОБА_2 права власності на самовільно збудований гараж.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками, оскільки у цій конкретній справі не має правового значення чи оскаржували рішення органу місцевого самоврядування або його виконавчого органу попередні власники нерухомого майна, розміщеного на суміжній земельній ділянці, оскільки відсутність заперечень попереднього власника майна проти порушення права власності, не пов`язаних із позбавленням володіння, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову нового власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Апеляційний суд, наголосивши на тому, що позивач ОСОБА_1 під час оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 січня 2014 року, на АДРЕСА_1 мав право дослідити усю наявну технічну документацію щодо нерухомого майна, яке він має намір придбати у власність, встановити суміжних співвласників та в разі виявлення будь-яких зауважень чи недоліків відмовитися від укладення договору, залишив поза увагою, що порушення права позивача на здійснення ним права володіння та користування майном має триваючий характер і на момент набуття ним права власності на домоволодіння могло не існувати. Крім того, захисту підлягає порушене право власника майна, яке може виникнути лише після отримання у власність такого майна.

Також апеляційний суд не звернув уваги, що державну реєстрацію ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця здійснено 14 лютого 2014 року, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації від 14 лютого 2014 року № 2 585 000 0000 022254, тобто після набуття позивачем права власності на належний йому будинок.

Висновки апеляційного суду, що оскаржене рішення було прийняте виконавчим комітетом Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» ґрунтуються на припущеннях, адже апеляційний суд фактично в цій частині вказане рішення не перевіряв, а лише дійшов такого висновку в контексті права позивача на його оскарження.

Також помилковими є висновки апеляційного суду, що підставою для відмови у оскарженні рішення виконавчого органу місцевого самоврядування є те, що позивач ОСОБА_1 не звертався до адміністративного суду щодо визнання незаконним вказаного рішення через порушення процедури його прийняття, оскільки таке право позивача пов`язане з захистом його цивільних прав щодо власності і підлягає захисту у цивільно-правовому порядку.

Отже, скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції в цій частині та відмова у позові є немотивованою, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та статті 263 ЦПК України.

Щодо визнання майна об`єктами самочинного будівництва та усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) дійшла висновку, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Частиною третьою статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84 228 229 235 243 368 369 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законності отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ДБН В.1.2.-12-2008 «Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки» якими встановлюються вимоги безпеки під час нового будівництва, реконструкції і технічного переоснащення об`єктів в умовах ущільненої забудови і охоплюють безпеку прилеглої забудови і території, безпеки об`єкта, що будується, безпечність виробничого процесу з виконання будівельно-монтажних робіт: наявність умов ущільненої забудови при будівництві об`єкта визначається в передбаченому «Акті вибору майданчика» (або «Акті обстеження майданчика» у випадку реконструкції об`єкта на існуючому майданчику); характер і зона взаємного впливу об`єкта, що будується та існуючих прилеглих об`єктів визначається в проектно-кошторисній документації об`єкта з врахуванням результатів інженерних вишукувань, матеріалів обстеження існуючих об`єктів та передбачених у ПОБ рішень щодо методів будівництва, а фактичний вплив відстежується засобами моніторингу.

Додаток - Б пункту 2.1 Умови ущільненої забудови передбачає умови будівництва на забудованій території міста (селища) або діючого підприємства, за яких має місце принаймні один із таких чинників: зведення об`єкта будівництва в притул до існуючих будівель, споруд, інженерних комунікацій; ризик негативного техногенного впливу будівництва на прилеглу забудову або об`єкти благоустрою, внаслідок якого там може виникнути загроза життю або здоров`ю людей чи заподіяння матеріальних втрат; ризик негативного впливу об`єкта будівництва або робіт з його зведення на основи, фундаменти та несучі конструкції прилеглих об`єктів або на інженерні комунікації через створення додаткових напружень в активній зоні їх основ, порушення структури ґрунтів основ, зміну установчих гідро-геодезичних умов на прилеглій території та під будівлями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині усунення перешкод у користуванні власністю та визнання об`єктів нерухомості самочинними, та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, апеляційний суд взагалі не перевірив належним чином чи існують перешкоди позивачу у здійсненні ним права володіння, розпорядження та користування належним йому домоволодінням, адже у позові позивач вказував, серед іншого, на те, що відповідачами при експлуатації гаража та прибудови до нього порушено протипожежні та інші правила, які повинні враховуватись при будівництві такого виду, суміжних до будівель інших власників.

Апеляційний суд не з`ясував належним чином чи дійсно розміщення спірних будівель здійснено з порушенням вимог пункту 3.25*ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України».

Також відстань від стіни належного позивачеві житлового будинку до стіни належного відповідачу ОСОБА_2 гаража під літерою «Е» складає лише 2,82 м при нормі 8,0 м, а відстань від стіни належного позивачеві на праві власності житлового будинку до стіни належної ОСОБА_2 прибудови під літерою «е1» фактично становить лише 3,0 м при нормі 10,0 м. Вказане не відповідає протипожежним вимогам пункту 2.10, додаток 1 ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», пункту 3.25а* додаток 3.1 (обов`язковий) «Протипожежні вимоги», ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Крім того, апеляційний суд не перевірив доводи позивача, що спірні об`єкти нерухомості побудовані фактично впритул до межі належної йому земельної ділянки, і під час обігріву спірних приміщень обігрів здійснюється саморобними самовільно встановленими пристроями для обігріву за рахунок твердого палива із виведенням продуктів горіння (забруднюючих речовин) в атмосферне повітря за допомогою газоходу через димові труби.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що встановленням спірної тимчасової споруди з недотриманням протипожежного розриву між цією спорудою та будинком позивача, відповідачі створюють перешкоди позивачу у користуванні належним йому нерухомим майном, оскільки є небезпека експлуатації такого приміщення, яка може виникнути в разі пожежі в одному із спірних об`єктів відповідачів. Тому в силу статті 391 ЦК України зазначене порушене право позивача може бути захищене шляхом демонтажу тимчасових споруд відповідача.

Також апеляційний суд залишив поза увагою, що факт самочинності будівництва за заявленими вимогами у цій справі є складовою фактичних обставин справи, встановлених судом на підставі наявних у справі доказів, і висновків суду, які суд повинен зробити при розгляді цих позовних вимог. При цьому побудова об`єкта нерухомості з істотним порушенням будівельних норм та правил є самостійною ознакою самочинного будівництва, а виникнення на нього права власності не позбавляє права зацікавленої особи, права якої порушено, на знесення такого будівництва та обов`язку особи, яка здійснила таке будівництво, щодо його знесення при порушені прав інших осіб та при неможливості його перебудови.

Відповідно до пунктів 4.1.16 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року №126, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04 листопада 2004 року за № 1410/10009 (які діяли на час виникнення спірних правовідносин), тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, крім тих, що розміщуються на території ринків, відповідно до затвердженого плану-схеми повинні розміщуватися на відстані не менше 10 м від інших будівель та споруд, крім випадків, коли згідно з будівельними нормами потрібна більша протипожежна відстань або коли їх можна встановлювати біля зовнішніх стін без отворів, які відповідають вимогам будівельних норм до протипожежних стін.

Апеляційний суд не перевірив, з урахуванням встановлених обставин, чи є прибудова до гаража під літерою «е1» тимчасовою конструкцією відносно капітальної споруди гаража чи є самостійною капітальною спорудою, чи підлягає вказаний об`єкт введенню до експлуатації, адже відповідно до технічного паспорта ця прибудова входить до складу цілого домоволодіння як об`єкт під літерою «е1», чи підлягає застосуванню абзац третій частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже за змістом висновку експерта від 31 липня 2018 року за № 7/7-18, прибудова до гаража під літерою «е1» складається з таких конструктивних елементів, як зокрема: стіни та покрівля - з металевого профнастилу; підлога - бетонна; інженерне забезпечення - електропостачання від зовнішніх мереж. Ця прибудова облаштована опаленням із відводом продуктів згоряння через димову трубу, що було встановлено оглядом експерта та відображено у фототаблиці № 2 - додаток № 1 до висновку експерта від 31 липня 2018 року. З середини прибудови стіни та стелі оздоблені листами фанеру.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З огляду на те, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності є взаємопов`язаними із позовними вимогами про усунення позивачеві перешкод у користуванні власністю, а також те, що апеляційний суд, відмовляючи у цій частині жодним чином не мотивував своїх висновків, вказавши лише, що ці вимоги є похідними від попередніх вимог і тому не підлягають задоволенню, постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій державного реєстратора

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , тому державний реєстратор є неналежним відповідачем і в зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконними дій державного реєстратора належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив, серед іншого, заборонити ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 .

Він вказував на те, що ФОП ОСОБА_3 провадить господарську діяльність, яка пов`язана, зокрема, із заміною моторних та трансмісійних олив; різними видами діагностування; обслуговуванням та ремонтом акумуляторних батарей; ремонтом ходової частини, двигунів; встановленням і ремонтом газо-балонного обладнання; зварювальними, а також рихтувальними роботами; малярними роботами (нанесення лакофарбового покриття, грунтівок та шпакльовок); ремонтом паливної апаратури двигунів внутрішнього згорання; ремонтом гальмівної системи. Позивач наголошував, що така діяльність порушує правила добросусідства, не відповідає правилам пожежної безпеки, вимогам рівня шумоізоляції тощо, внаслідок чого через використання спірних приміщень таким чином відповідачами ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 існує небезпека для нього та членів його сім`ї.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині цих позовних вимог та відмовляючи у їхньому задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що суд не наділений повноваженнями здійснення контролю з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Верховний Суд із такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Питання щодо заборони суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність було неодноразово предметом дослідження Верховним Судом.

Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 283/518/17-ц (провадження № 61-9619св20) зробив висновок, що сам лише факт негативного впливу виробничої діяльності на довкілля не може бути підставою для припинення чи заборони здійснення такої діяльності. Будь-яке істотне втручання держави у право чи діяльність повинно відповідати легітимній меті та бути співмірним із застосованими заходами, тому застосування найсуворішої санкції до відповідача у вигляді заборони здійснювати господарську діяльність (чи припинення діяльності) можливе у разі, коли заходи адміністративного впливу, компетентного органу, ігноруються і взагалі не виконуються суб`єктом господарювання.

Верховний Суд враховує, що станом на момент вирішення спору судами не встановлено понаднормативного негативного впливу відповідачів на довкілля, який не може бути приведений до норм, визначених законодавством, а також безпосередньо на домоволодіння позивача, його стан здоров`я та стан здоров`я членів його сім`ї, саме здійсненням господарської діяльності відповідачем.

Крім того, зі змісту позовних вимог вбачається, що спірними є лише приміщення гаража під літерою «Е» та прибудова до нього під літерою «е1», а позивач просить заборонити ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів на всій території домоволодіння (а його дійсний розмір на час розгляду справи судами не встановлювався).

Таким чином, вимоги позивача про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 є передчасними, тому мотивувальну частину постанови апеляційного суду в цій частині позовних вимог належить змінити, виклавши її у редакції цієї постанови, а в решті постанову апеляційного суду у цій частині залишити без змін.

Позивач не позбавлений права звернутись з відповідними позовними вимогами в разі доведення порушення його права, пов`язаного із спричиненням шкідливими чинниками через проведення ФОП ОСОБА_3 господарської діяльності із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів.

Щодо заборони ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про заборону ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину), кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі вимоги не підлягають задоволенню, адже право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в цій частині, та вважає, що постанова апеляційного суду в цій частині прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм матеріального права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційних скаргах доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції в цій частині, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду у вказаній частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість цих позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо заборони ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судове рішення апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційні скарги в цій частині - без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Згідно із частиною першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду у цій справі в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними дій державного реєстратора Поркіної Л. О. та заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів слід змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті постанову апеляційного суду в цій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 141 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Мотивувальну частину постанови Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області Поркіної Л. О. та заборону фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в решті постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в цій частині залишити без змін.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про заборону ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук