№ 537/3205/17

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 537/3205/17

провадження № 61-8604 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , Полтавська обласна рада;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2019 року у складі судді Сьоря С. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кривчун Т.О., Абрамова П. С., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Полтавської обласної ради про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, внаслідок чого отримав інвалідність ІІ групи, має дружину і дітей.

З 1995 року він працює і обіймає посаду директора приватного підприємства «Приватна Телекомпанія «Візит» (далі - ПП «Приватна Телекомпанія «Візит»), неодноразово обирався громадою м. Кременчука і виконував обов`язки депутата Кременчуцької міської ради Полтавської області, є членом громадських організацій, зокрема, Полтавської обласної громадської організації «Право на Захист», громадської організації «Комітет захисту конституційних прав громадян «Вибір», Кременчуцької міської організації інвалідів війни, збройних сил та учасників бойових дій, виконував й інші громадські обов`язки та приймав активну участь у житті м. Кременчука, Полтавської області та України. В житті займає активну громадську позицію, добросовісно і сумлінно виконував та виконує роботу згідно займаних посад, зокрема, як депутата міської ради і громадського діяча. Підприємство, яке він очолює, висвітлює новини в місті, області, Україні, надає благодійну допомогу, а тому він користується довірою у друзів, колег по роботі, жителів м. Кременчука, Полтавської області, України, завдяки чому і дорожить своєю честю, гідністю і діловою репутацією, яка відома і за межами України, про що є відзнаки.

Вказував, що Київський районний суд м. Полтави за його участю розглядав кримінальну справу за фактами завдання тілесних ушкоджень судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_4 та убивства міського голови м. Кременчука ОСОБА_5 . При цьому, він, ОСОБА_1 , з 04 вересня 2014 року по 12 липня 2017 року знаходився під вартою, в подальшому, запобіжний захід був змінений на домашній арешт, проте, з 20 липня 2017 року запобіжний захід знову змінено на тримання під вартою внаслідок поширення відносно нього недостовірної, на його думку, інформації.

Зазначав, що вказана кримінальна справа розглядалася судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних під головуванням судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 та під час досудового розслідування і судового провадження на всіх стадіях розгляду справи він категорично заявляв і заявляє про свою невинуватість і непричетність до цих злочинів, як і інші особи.

Вказував, що 12 липня 2017 року під час судового засідання суду присяжних Київського районного суд м. Полтави головуючою у справі суддею йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, ці дії, на його думку, вчинені у спосіб та в межах повноважень, передбачених КПК України.

Йому стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 перший заступник голови Полтавської обласної ради ОСОБА_2, будучи депутатом обласної ради - членом партії «ВО Батьківщина», який є свідком у вищезгаданій кримінальній справі та якому достеменно відомо, що вирок у цій справі не ухвалювався, під час сесії обласної ради в присутності депутатів та інших присутніх осіб, журналістів, яке транслювалося засобами масової інформації, порушуючи презумпцію невинуватості відносно нього, оголошуючи інформацію про убивство міського голови м. Кременчука ОСОБА_5 , оголосив його прізвище, його посаду та місце роботи в категоричній без застереження формі, чим поширив відносно нього недостовірну інформацію обвинувального характеру, як констатацію факту, а саме: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...», що є, окрім того, порушенням його честі, гідності і ділової репутації. Далі ОСОБА_2 зачитав звернення до Вищої ради правосуддя, що за своєю суттю є втручанням в діяльність як судді, так і суду присяжних, тиском на суд присяжних, на нього, свідків, експертів, потерпілих, в якому знову таки зазначив прізвище та ім`я ОСОБА_1 , вказавши при цьому, як констатацію факту: « ОСОБА_6 організатор і замовник убивства міського голови м. Кременчука ОСОБА_5 та судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_4...».

Окрім того, ОСОБА_2 звинуватив його захисників у вчиненні злочину, оскільки поширив недостовірну, завідомо неправдиву, наклепницьку інформацію: «...які суми пропонували адвокати, щоб ОСОБА_7 вийшов на свободу...».

Вважав, що такими діями, які виразилися в поширенні недостовірної інформації в категоричних обвинувальних твердженнях під час виступу і під час оголошення звернення, ОСОБА_2 підштовхнув депутатів Полтавської обласної ради до голосування та прийняття ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконного рішення «Про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 », в якому поширена недостовірна інформація, що порушує його презумпцію невинуватості, честь, гідність і ділову репутацію, його права та загальні засади судочинства, гарантовані як Конституцією України, так і нормами міжнародного права, зокрема, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), та свідчить про втручання в судовий розгляд та тиск на суд присяжних.

Вказував, що висловлювання ОСОБА_2 та інформація, зазначена у рішенні Полтавської обласної ради, є образливими та принизливими, мають наклепницький характер, принижують не тільки його честь, гідність і ділову репутацію, а і його родини, оскільки відповідні висловлювання та зміст рішення у формі звернення містять фактичні обвинувальні заяви, які підпадають під звинувачення у вчиненні злочинів, передбачених КК України, підштовхують громадськість повірити у його винність, з огляду на те, що він утримувався під ватрою майже три роки, що також створює у громадськості враження винності особи та надає попередню оцінку фактам ще до того, як це мав зробити наділений відповідними повноваженнями суд, що є неприпустимим в Україні і з огляду на практику ЄСПЛ.

Зауважував, що чинним законодавством заборонено оголошувати ім`я фізичної особи, яка притягується до кримінальної відповідальності і воно може бути використане лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Після таких умисних, свідомих, незаконних дій зі сторони ОСОБА_2 та Полтавської обласної ради 19 липня 2017 року стороною обвинувачення в особі прокурора прокуратури Полтавської області було подано клопотання до суду присяжних Київського районного суду м. Полтави про зміну йому запобіжного заходу, в якому, крім обґрунтування зміни заходу, мається посилання на вищевказане рішення Полтавської обласної ради від ІНФОРМАЦІЯ_2. Після цього 20 липня 2017 року ухвалою суду присяжних Київського районного суду м. Полтави йому було змінено запобіжний захід з цілодобового арешту на тримання під вартою.

Вказував, що наслідок вказаних дій відповідачів йому була завдана моральна шкода, адже ІНФОРМАЦІЯ_2 засоби інформації, у тому числі Інтернет видання, посилаючись на виступ ОСОБА_2 та на прийняте рішення обласної ради, освітили інформацію відносно нього, а виступ ОСОБА_2 міститься у відкритому доступі на Інтернет порталі Ютуб. У зв`язку із цими обставинами він відчуває відчай, пригніченість, погіршення стану здоров`я, біль у серці, у нього підвищився тиск. Крім того, він є інвалідом ІІ групи та переніс інфаркт, відтак, йому протипоказано хвилювання, емоційне напруження, проте, вказані події спричинили необхідність звернення за медичною допомогою.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, порушує презумпцію невинуватості, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 першим заступником голови Полтавської обласної ради ОСОБА_2 під час виступу на сесії Полтавської обласної ради: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...», «...які суми пропонували адвокати, щоб ОСОБА_7 вийшов на свободу...», « ОСОБА_6 є організатором і замовником убивств міського голови м. Кременчука ОСОБА_9 та судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_4...»; визнати недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність і ділову репутацію, порушує презумпцію невинуватості, інформацію, поширену у рішенні Полтавської обласної ради «Про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8» від ІНФОРМАЦІЯ_2: « ОСОБА_6 організатор і замовник вбивства міського голови м. ОСОБА_10 та судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_4...»; визнати незаконними дії першого заступника голови Полтавської обласної ради ОСОБА_2 і Полтавської обласної ради в обнародуванні ім`я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради і у рішенні «Про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8» від ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати незаконним та скасувати рішення Полтавської обласної ради «Про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8» від ІНФОРМАЦІЯ_2, як таке, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права ОСОБА_1 ; зобов`язати Полтавську обласну раду відкликати та видалити з офіційної Інтернет сторінки рішення Полтавської обласної ради «Про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8» від ІНФОРМАЦІЯ_2; зобов`язати Полтавську обласну раду припинити відносно нього порушення цивільних прав, які гарантовані Конституцією України і Конвенцією; зобов`язати Полтавську обласну раду припинити втручання у діяльність судових органів під час розгляду кримінального провадження № 532/308/15-к та не здійснювати тиск на судові органи шляхом поширення відносно нього недостовірної інформації з порушенням презумпції невинуватості як у формі заяв, так і у формі прийняття рішень на сесії Полтавської обласної ради; спростувати відносно нього недостовірну інформацію; стягнути з ОСОБА_2 та Полтавської обласної ради по 1 000 000 грн з кожного у відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_11 до ОСОБА_12 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради, а саме: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...».

Визнано недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості ОСОБА_1 , інформацію, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради, а саме: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...».

Зобов`язано ОСОБА_2 після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради, а саме: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...» шляхом проголошення перед депутатами Полтавської обласної ради в залі пленарних засідань Полтавської обласної ради, на черговому пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради, наступного тексту: «Повідомляю, що поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 мною, ОСОБА_2 , під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради інформація, а саме: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...» є недостовірною.

Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_11 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_11 відмовлено.

Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 грудня 2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради, а саме: «…був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...» є недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості ОСОБА_1 , принижує честь, гідність і ділову репутацію останнього, а, отже, підлягає спростуванню, оскільки вказує на вчинення позивачем протиправних дій, які чинним законодавством кваліфікуються як злочин і дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону. Суду не надано належних та достовірних доказів того, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивач був визнаний винним у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, зокрема у тому, що він є замовником вбивства.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини вимог до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що поширена ним інформація «...які суми пропонували адвокати, щоб ОСОБА_7 вийшов на свободу...» та інформація, що містилась у зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_2, не містила конкретних фактичних даних щодо позивача, а була оціночними судженнями, відтак, спростуванню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, суд першої інстанції зазначав, що звернення Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя свідчить про реалізацію права, передбаченого статтею 107 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та не є поширенням недостовірної інформації, відтак, не підлягає спростуванню.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що саме такий розмір компенсації відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними дій першого заступника голови Полтавської обласної ради ОСОБА_2 в обнародуванні ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вказану позовну вимогу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними дії першого заступника голови Полтавської обласної ради ОСОБА_2 в обнародуванні ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради.

В іншій частині рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відповідно до висновку №367/553 комплексної судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи писемного мовлення та криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 27 лютого 2018 року, в основі об`єктивного змісту висловлювання: «був заарештований і замовник вбивства, директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1», виходячи зі значень ключової лексики, лежить повідомлення про те, що під варту була взята особа, за вказівкою якої вчинено вбивство, а саме: керівник «телекомпанії «Візит» ОСОБА_1». У висловлюванні: «був заарештований і замовник вбивства, директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_7 » міститься негативна інформація щодо ОСОБА_13 , що виражена в образливій формі і передається словами «організатор і замовник вбивства». Дана інформація виражена у формі тверджень про факти. Відтак, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради містить саме стверджувальні вислови: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...», є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, порушує презумпцію його невинуватості, тому така інформацію підлягає спростуванню у визначений судом спосіб.

Разом з тим, встановивши, що висловлювання ОСОБА_2 , що мали місце ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради, містять посилання на ім`я позивача, ідентифіковано його особу і навіть у деяких висловлюваннях ОСОБА_2 стверджується про доведеність вини позивача у кримінальному провадженні, хоча судовий розгляд кримінального провадження ще триває і судом не постановлено обвинувального вироку щодо нього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначення імені позивача у виступі ОСОБА_2 до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього є прямим порушенням положення частини четвертої статті 296 ЦК України, якою встановлено заборону на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї. З урахуванням вказаних обставин, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дій першого заступника голови Полтавської обласної ради ОСОБА_2 в обнародуванні імені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 537/3205/17 із Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при оцінці відповідної інформації на достовірність застосували виключно формальний підхід, не надавши можливість підтвердити доказами інформацію, яку суди визнали недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, поширену депутатом Полтавської обласної ради ОСОБА_2 під час виступу на сесії, зокрема, шляхом зупинення провадження у даній цивільній справі до розгляду кримінального провадження. Зауважував, що у разі винесення вироку у кримінальному провадженні про визнання ОСОБА_1 винним в інкримінованому ним правопорушенні, матиме місце існування двох протилежних за змістом судових рішень, одним з яких визнано недостовірною інформацію про те, що ОСОБА_1 є замовником вбивства, що в подальшому може негативно вплинути на використання судової практики.

Звертав увагу на те, що оскільки юридична кваліфікація сукупності фактів, як злочину, є виключно компетенцією кримінального суду (стаття 30 КПК України), то в порядку цивільного судочинства неможливо встановлювати достовірність або недостовірність оспорюваної інформації. Тому, на думку заявника, розповсюдження такої інформації, в залежності від контексту, слід визнавати або образою, або оціночним судженням.

Суди не врахували, що пропуск сполучника «як» у виразі: «був заарештований як замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_14 » обумовлюється хвилюванням депутата при виступі та особливостями усного мовлення, при якому особа, що виступає, може пропускати ті чи інші сполучники або не зовсім точно формулювати свою думку. Зміст зазначеного виразу констатує факт арешту ОСОБА_13 і зазначає саме в якій якості (як замовник вбивства).

Суди не врахували те, що метою виступу ОСОБА_2 на сесії обласної ради було привернення уваги суспільства та відповідних державних посадових осіб до край резонансного випадку, коли суд змінив запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт особам, які офіційно обвинувачуються в скоєнні тяжких злочинів, за які передбачена кримінальна відповідальність у вигляді довічного позбавлення волі, а не посягання на честь і гідність ОСОБА_1 .

Встановивши, що відповідний вислів відповідача порушує принцип презумпції невинуватості, суди не зазначили, у який спосіб має бути захищено порушене право позивача.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо обнародування імені ОСОБА_1 на сесії Полтавської обласної ради, суд апеляційної інстанції формально поставився до застосування статті 296 ЦК України, яка має на меті охорону немайнових прав фізичної особи, які полягають в тому, щоб її особистість не була відомою широкому загалу до закінчення кримінального переслідування, оскільки розголошення імені та даних про особу в контексті кримінального переслідування може вплинути на соціальні зв`язки такої особи та може постраждати її соціальне реноме та відношення до неї. Вважає, що суд апеляційної інстанції мав врахувати, що сам позивач протягом трьох років відмовлявся від своєї приватності в контексті розголошення свого імені у зв`язку з кримінальним переслідуванням і зробив інформацію про себе загальнодоступною.

Суди не звернули увагу на частину четверту статті 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», відповідно до якої депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. При цьому, вислів про арешт ОСОБА_1 не має форми образи чи наклепу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Полтавської обласної ради, у якому рада фактично підтримала доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 та наказу № 22-1 «Про призначення директора» від 27 червня 1995 року, ОСОБА_1 перебуває на посаді директора ПП «Приватна телекомпанія «Візит» з 27 червня 1995 року (а. с. 21, т. 1).

ОСОБА_2 є депутатом Полтавської обласної ради сьомого скликання, що підтверджується постановою Полтавської обласної виборчої комісії від 17 листопада 2015 року № 16 «Про затвердження списку обраних депутатів обласної ради сьомого скликання у багатомандатному окрузі» (а. с. 153-155, т. 2).

Відповідно до рішення третього пленарного засідання першої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 04 грудня 2015 року № 7, ОСОБА_2 обрано першим заступником голови Полтавської обласної ради сьомого скликання (а. с. 156, т. 2).

07 лютого 2017 року до Київського районного суду м. Полтава надійшли матеріали кримінального провадження № 12014170110000192, відомості про яке 11 лютого 2014 року внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань, по обвинуваченню ОСОБА_1 та інших у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 377, частиною третьою статті 27, пунктами 6, 11, 12 статті 115 КК України (а. с. 75, т. 1).

Вирок по вказаному кримінальному провадженню не ухвалювався, з 25 травня 2018 року по теперішній час кримінальне провадження перебуває у провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області та знаходиться на стадії дослідження доказів.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 липня 2017 року змінено обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем проживання з обов`язковим застосуванням електронного засобу контролю, поклавши на обвинуваченого наступні обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України: прибувати до суду за першим викликом; цілодобово не залишати місце постійного проживання; носити електронний засіб контролю; утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками у кримінальному провадженні. Строк дії запобіжного заходу - до 09 вересня 2017 року (а. с. 76-77, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , як депутатом Полтавської обласної ради, було ініційовано питання для розгляду депутатами Полтавської обласної ради на пленарному засіданні сімнадцятої сесії сьомого скликання проекту рішення «Про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 »

Відповідно до відеозапису пленарного засідання сімнадцятої сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання, яке відбулося ІНФОРМАЦІЯ_2, на якому розглядалось питання щодо прийняття звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 , після надання слова ОСОБА_2 останній повідомив, що перед оголошенням тексту звернення, що пропонується до обговорення на сесії, він хоче сказати декілька слів від себе, а потім зачитає текст звернення до Вищої ради правосуддя, після чого ОСОБА_2 поширив наступну інформацію, зокрема: «11 лютого 2014 року був по-звірячому вбитий суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_15 »; «26 липня ми поїдемо і вшануємо пам`ять звіряче вбитого мера м. Кременчука ОСОБА_5 »; «…цей злочин було розкрито у дуже стислий термін. Уже в кінці серпня були заарештовані виконавці вбивства і організатор - ОСОБА_16 і, якщо не помиляюсь, 04 вересня був заарештований і замовник вбивства - директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...»; «… люди не розуміли, як серед білого дня можна вбити мера і суддю…»; «… які суми пропонували адвокати, щоб ОСОБА_7 вийшов на свободу…».

Після цього, ОСОБА_2 було оголошено текст звернення наступного змісту: «...Звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 . Просимо розглянути питання про звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8, яка є головою у складі колегії суддів по справі № 1204170110000192. Відповідно до положень частини 3 статті 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд. Питання продовження запобіжного заходу розглядалося в судовому засіданні колегіально та в присутності присяжних засідателів. Разом з тим обрання міри запобіжного заходу здійснювалося суддею ОСОБА_8 одноосібно. Цей факт став причиною значного суспільного резонансу, оскільки ухвалою колегії суддів від 12 липня 2017 року суддя ОСОБА_8 фактично одноосібно дозволила відпустити з під варти обвинуваченого за частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 377, частиною третьою статті 27 КК України громадянина ОСОБА_13 та обвинуваченого за пунктом 6, 11, 12 частини другої статті 115 КК України громадянина ОСОБА_17 , як організаторів та замовників вбивства міського голови м. ОСОБА_10 та судді Автозаводського районного суду м. ОСОБА_18 . Вважаємо такі дії судді ОСОБА_8 неприпустимими та такими, що дискредитують і ганьблять честь людей у мантіях...» (а. с. 89 зворот, 100, т. 1).

Рішенням сімнадцятої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від ІНФОРМАЦІЯ_2 № 484 прийнято звернення депутатів Полтавської обласної ради до Вищої ради правосуддя України щодо звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 (а. с. 89, т. 1).

Вказане звернення було направлено до Вищої ради правосуддя (а. с. 203, т. 1) та ухвалою члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменко І. А. від 04 серпня 2017 року було залишено без розгляду та повернуто скаржнику (а. с. 203 зворот - 205, т. 1).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2017 року обвинуваченому ОСОБА_1 змінено запобіжний захід із цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою в Полтавській установі виконання покарань УДПтСУ в Полтавській області (№ 23) на 60 днів, до 18 вересня 2017 року (а. с. 82-84, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представникаОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частина друга стаття 23 ЦК України).

Згідно зі статтею 275 ЦК України кожній фізичній особі надано право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі є публічними особами, оскільки ОСОБА_1 займає посаду директора ПП «Приватна телекомпанія «Візит», а ОСОБА_2 є депутатом Полтавської обласної ради.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц, від 22 березня 2021 року у справі № 482/1474/16-ц.

Установивши, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час виступу на пленарному засіданні сесії Полтавської обласної ради містить саме стверджувальні вислови: «...був заарештований замовник вбивства директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_1...», які вказують на вчинення позивачем протиправних дій та які чинним законодавством кваліфікуються як злочин і дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання вказаної інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, порушує презумпцію його невинуватості, яка підлягає спростуванню.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій враховано висновок № 367/553 комплексної судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи писемного мовлення та криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 27 лютого 2018 року, відповідно до якого в основі об`єктивного змісту висловлювання: «був заарештований і замовник вбивства, директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_7 », виходячи зі значень ключової лексики, лежить повідомлення про те, що під варту була взята особа, за вказівкою якої вчинено вбивство, а саме: керівник «телекомпанії «Візит» ОСОБА_1». У висловлюванні: «був заарештований і замовник вбивства, директор телекомпанії «Візит» ОСОБА_7 » міститься негативна інформація щодо ОСОБА_13 , що виражена в образливій формі і передається словами «організатор і замовник вбивства». Дана інформація виражена у формі тверджень про факти.

При цьому, як установлено судами попередніх інстанцій, вирок по кримінальному провадженню № 12014170110000192 за обвинуваченням ОСОБА_1 судом не ухвалювався, розгляд справи триває.

Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила ( АДРЕСА_2 ). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilovand Othersv. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви», від 24 листопада 2000 року).

Суд зауважує, що оскаржуване твердження зроблено не в рамках кримінального провадження, а на сесії Полтавської обласної ради із застосуванням відеозапису, який із посиланням на джерело інформації, був використаний в подальшому у ЗМІ та мережі Інтернет. Твердження, зроблені ОСОБА_2 щодо вчинення злочину ОСОБА_1 , зокрема, що він є замовником вбивства, були далекими від обережних.

Враховуючи викладене, за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поширив щодо позивача інформацію, яка порушує його особисте немайнове право, а саме - звинувачення у злочині.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширена ОСОБА_2 інформація про ОСОБА_1 не є оціночними судженнями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 хоча і є публічною особою, яка потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував або виконує свої функції, проте поширена щодо позивача інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно до частини четвертої статті 296 ЦК України ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними дій ОСОБА_2 в обнародуванні імені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради, оскільки висловлювання ОСОБА_2 , що мали місце ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради, містять посилання на ім`я позивача, ідентифіковано його особу, а у деяких висловлюваннях відповідача стверджується про доведеність вини позивача у кримінальному провадженні попри відсутність обвинувального вироку щодо позивача, що є прямим порушенням положення частини четвертої статті 296 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 особисто та через підконтрольні йому засоби масової інформації регулярно розголошував своє ім`я в контексті того, що він затриманий та обвинувачується у скоєнні двох вбивств, а отже сам відмовився від своєї приватності в контексті розголошення свого імені у зв`язку з кримінальним переслідуванням і зробив інформацію про себе загальнодоступною, - є безпідставними, оскільки відповідачем не надано належних та достовірних доказів, що інформація про обвинувачених у кримінальному провадженні осіб перестала бути конфіденційною і була загальновідомою на час виступу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на сесії Полтавської обласної ради.

Колегія суддів погоджується з висновками суду попередніх інстанцій в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, розмір якої відповідає критеріям розумності та справедливості.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду відповідають вимогам вмотивованості.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович