Постанова
Іменем України
31 липня 2023 року
м. Київ
справа № 537/5352/21
провадження № 61-5234св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Спірідович Надія Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Циганкова Ілона Ігорівна, на рішенняКрюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року у складі судді Хіневич В. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л.; Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Спірідович Н. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 25 березня 1997 року у Глобинському районному відділі РАГС Полтавської області розірвала шлюб з громадянином ОСОБА_3 .
У 2002 році вона познайомилася з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та від того часу вони стали підтримувати з ним дружні, а потім і близькі стосунки.
В подальшому ОСОБА_4 повідомив своїй дружині ОСОБА_5 про їх з ним стосунки, у зв`язку з чим постало питання щодо припинення шлюбних та сімейних відносин між ними.
20 січня 2011 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 уклали нотаріально-досвідчений договір про поділ майна подружжя, у відповідності до якого належна їм на праві спільної сумісної власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1 була поділена між подружжям в рівних частках по частки за кожним співвласником.
23 березня 2011 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 розірвали шлюб між собою у Крюківському відділі ДРАЦС Кременчуцького МУЮ.
Зазначає, що від цього часу вона з ОСОБА_4 перестали приховувати їх близькі стосунки від інших.
ОСОБА_4 запропонував їй проживати з ним спільно однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 , на що вона погодилася та з 01 вересня 2011 року вони стали проживати спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не перебуваючи у будь-якому іншому шлюбі. Від цього часу їх поєднувало не тільки спільне проживання, але і спільний побут, спільні права та обов`язки, спільні доходи, спільні витрати тощо.
У вересні 2013 року ОСОБА_4 досяг з ОСОБА_5 згоди про купівлю ним частки спірної квартири шляхом укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.
08 жовтня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу у відповідності до якого, ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_5 частку квартири АДРЕСА_1 , сплативши продавцю 115 670,50 грн.
15 листопада 2013 року в Крюківському відділі ДРАЦС РС Кременчуцького МУЮ за актовим записом № 583 ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4
23 квітня 2014 року позивачка зареєструвалася в квартирі АДРЕСА_1 . Від часу реєстрації шлюбу вона з ОСОБА_4 продовжили проживати разом в зазначеній вище квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Спадщину після померлого ОСОБА_4 прийняли спадкоємці першої черги: відповідачка ОСОБА_1 , як донька спадкодавця, та ОСОБА_1 , як дружина спадкодавця.
Позивачка зазначає, що оскільки частку спірної квартири вона разом з ОСОБА_4 придбали у спільну сумісну власність під час проживання однією сім`єю, то вона має право на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.
З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу в період з 01 вересня 2011 року до 14 листопада 2013 року включно;
- визнати за нею право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 вересня 2011 року до 14 листопада 2013 року включно.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що із наданих письмових доказів, пояснень свідків, інших доказів у сукупності вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 01 вересня 2012 року до 14 листопада 2013 року включно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 жовтня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби В. Б. про виправлення описки в рішенні суду задоволено. Виправлено описку, допущену в рішенні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року, а саме: у 2 абзаці резолютивної частини рішення, у зазначенні періоду проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу замість помилково вказаного «з 01 вересня 2011 року до 14 листопада 2013 року включно», зазначено правильно «з 01 вересня 2012 року до 14 листопада 2013 року включно».
Не погодившись з вищевказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Циганкова І. І. подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Циганкової І. І. залишено без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року залишено без змін.
Ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 жовтня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12 квітня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Циганкової І. І. в системі «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 10703/0/220-23 від 13 квітня 2023 року)на рішенняКрюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року.
В касаційній скарзі представник заявника просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у позові.
До вказаної касаційної скарги включена скарга на ухвалуКрюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 жовтня 2022 року про виправлення описки.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 травня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 25 березня 1997 року ОСОБА_1 розірвала шлюб із ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 25 березня 1997 року, серії НОМЕР_1 , виданого Глобинським районним відділом РАГС Полтавської області, актовий запис № 31.
Починаючи з 2002 року за місцем спільної роботи в транспортному цеху ПАТ «КВБЗ» ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та від того часу вони стали підтримувати з ним дружні, а потім і близькі стосунки. Дані обставини погіршили шлюбні відносини ОСОБА_4 з його дружиною ОСОБА_5
20 січня 2011 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 уклали нотаріально-посвідчений договір про поділ майна подружжя, відповідно до якого належна їм на праві спільної сумісної власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1 була поділена між подружжям в рівних частках по частки за кожним співвласником, що підтверджується копією договору від 20 січня 2011 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Спірідович Н. В., за реєстровим № 50, зареєстровано в Реєстрі прав власності 15 лютого 2011 року.
23 березня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвали шлюб між собою, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 23 березня 2011 року, виданого Крюківським відділом ДРАЦС Кременчуцького МУЮ, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 31.
З 01 вересня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стали спільно проживати однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 , мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.
08 жовтня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу у відповідності до якого, ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_5 частку квартири АДРЕСА_1 за 115 670,50 грн.
15 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Крюківським відділом ДРАЦС РС Кременчуцького МУЮ, серії НОМЕР_3 , актовий запис 583. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_1 23 квітня 2014 року, при цьому ОСОБА_5 знялася з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 28 жовтня 2014 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
У частинах першій та другій статті 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частиною першою статті 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».
Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, проаналізувавши всі надані докази, встановивши що з 01 вересня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 , мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 в період з 01 вересня 2012 року до 14 листопада 2013 року включно.
Такий факт встановлений судом на підставі показів свідків та письмових доказів, наявних в матеріалах справи, що, в свою чергу, відповідачкою не спростовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) дійшла правового висновку, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. У разі, коли порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Статтею 60 СК України, яка входить до глави 8 цього Кодексу, встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України (яка також входить до глави 8 цього Кодексу) встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (спільного проживання). Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Оскільки спірне майно - частка квартири АДРЕСА_1 набуте ОСОБА_4 під час перебування у фактичних шлюбних відносинах зі ОСОБА_1 , воно належить їм на праві спільної сумісної власності.
Презумпція спільності права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно, яке набуте ними за час спільного проживання, належними та допустимими доказами не спростована.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року до закінчення касаційного провадження, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Циганкова Ілона Ігорівна, залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 жовтня 2022 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов