Постанова
Іменем України
23 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 538/321/21
провадження № 61-12871св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сенча»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року в складі судді Зуб Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 рокув складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенча» (далі - ТОВ «Сенча») про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що йому належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,95 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0003, яка розташована на території Сенчанської сільської ради Миргородського (раніше - Лохвицького) району Полтавської області.
Між ним і ТОВ «Сенча» було укладено договір оренди землі від 25 грудня
2009 року зі строком на п`ять років, який зареєстрований у Лохвицькому відділі ПРФ ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 вересня 2010 року № 041054500348.
05 листопада 2012 року між орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем ТОВ «Сенча» укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року.
Надалі ОСОБА_1 стало відомо, що всупереч нормам земельного законодавства додаткову угоду № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року зареєстровано не було.
Позивач зазначав, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті про обов`язковість державної реєстрації оренди землі. Тому, після 01 січня 2013 року ТОВ «Сенча» не могло зареєструвати спірний правочин.
Оскільки ТОВ «Сенча» не здійснювало державну реєстрацію додаткової угоди № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, укладена між ОСОБА_1 і ТОВ «Сенча» додаткова угода не набрала чинності, а товариство не продовжило прав орендаря за спірним договором оренди землі.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно додаткова угода № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року підписана 05 листопада 2012 року, про її державну реєстрацію в органах державної влади до 01 січня 2013 року відомостей немає. Натомість, вчинено державну реєстрацію іншого речового права, а саме: право оренди від 28 вересня 2015 року, яка не є правомірною заміною державної реєстрації договору оренди землі.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку 30 січня 2021 року позивач направив ТОВ «Сенча» заяву про підтвердження правових підстав користування його земельною ділянкою або направити додаткову угоду про розірвання договору оренди землі. Проте відповідач жодної відповіді не надав.
ОСОБА_1 просив зобов`язати ТОВ «Сенча» усунути перешкоди в користуванні належним йому на праві власності майном шляхом повернення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,95 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0003, яка розташована на території Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня
2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що підстав для усунення перешкод в користуванні належною позивачу земельною ділянкою шляхом її повернення відповідачем немає.
Сторони, укладаючи договір оренди та додаткову угоду до договору оренди землі, досягли згоди щодо всіх істотних умов, земельну ділянку передано орендарю негайно після його підписання, орендодавець отримував орендну плату за весь період, починаючи з дня підписання договору. Позивач договір оренди землі та додаткову угоду не оспорював, вимог щодо їх розірвання не заявляв, не зазначив, яким чином відсутність державної реєстрації порушує його права, та не довів те, що відповідач незаконно заволодів спірною земельною ділянкою.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року - без змін.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сенча» 2 000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що укладений між сторонамидоговір оренди землі від 25 грудня 2009 року із строком його дії п`ять років набрав чинності з моменту його реєстрації 06 вересня 2010 року.
Додатковою угодою № 1 від 05 листопада 2012 року внесено зміни та доповнення до вказаного договору оренди, а саме: орендодавець та орендар дійшли згоди щодо продовження строку дії договору оренди на десять років, у зв`язку з цим виклали пункт 8 договору в такій редакції: «8. Договір укладено на 5 (п`ять), а згідно з цією Додатковою угодою строк дії договору оренди продовжено на 10 (десять) років, тобто термін дії договору оренди до 05 вересня 2025 року[…]. У пункті 3 додаткової угоди зазначено, що ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та державної реєстрації і є невід`ємною частиною договору оренди землі.
Апеляційний суд дійшов висновку, що право відповідача на оренду земельної ділянки позивача виникло на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, який зареєстрований 06 вересня 2010 року, і не припинилося, оскільки додатковою угодою від 05 листопада 2012 року продовжений строк оренди, що визначено чинним основним договором, до 05 вересня 2025 року. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги, що у відповідача відсутнє право оренди землі після припинення строку дії первісного договору оренди землі, оскільки державну реєстрацію додаткової угоди, якою продовжено строк дії основного договору, не вчинено, а проведення 28 вересня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі додаткової угоди від 05 листопада 2012 року № 1 до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року не може підмінити державну реєстрацію самого правочину.
Крім того, апеляційний суд, враховуючи фактичні обставини справи, сталу позицію товариства щодо заперечення вимог позову та її обґрунтування, участь адвоката в одному судовому засідання, вимоги розумності та справедливості, вважав наявними підстави для стягнення з позивача на користь відповідача 2 000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про розподіл судових витрат, понесених позивачем під час апеляційного і касаційного розгляду справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не з`ясували всіх обставини, що мають значення для справи, та помилково вважали їх встановленими. Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права призвели до прийняття протиправного судового рішення у справі;
суди попередніх інстанцій порушили норми статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) та статей 204 215 ЦК України;
з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті 18, 20 щодо обов`язковості державної реєстрації договорів оренди землі. Тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин. Проведення 28 вересня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі додаткової угоди від 05 листопада 2012 року № 1 до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року не може підмінити державну реєстрацію самого правочину, тому не може впливати на момент набрання чинності зазначеного правочину (додаткової угоди), укладеного до 01 січня 2013 року;
оскільки ні ТОВ «Сенча», ні позивач не здійснили державну реєстрацію додаткової угоди від 05 листопада 2012 року № 1 до договору оренди землі від
25 грудня 2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем, вказана додаткова угода чинності не набрала і, відповідно, ТОВ «Сенча» не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі після припинення строку дії первісного договору;
спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
У вересні 2021 року від ТОВ «Сенча» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
ОСОБА_1 і ТОВ «Сенча» 25 грудня 2009 року уклали договір оренди землі строком на п`ять років, земельна ділянка невідкладно була передана орендарю,
а реєстрація договору оренди проведена 06 вересня 2010 року. 05 листопада 2012 року позивач і ТОВ «Сенча» уклали додаткову угоду № 1, право оренди за якою зареєстроване 28 вересня 2015 року. Починаючи з 01 січня
2010 року до 31 грудня 2020 року позивач регулярно та у визначені строк отримував від орендаря ТОВ «Сенча» орендну плату, продукти у рахунок орендної плати в магазинах ТОВ «Сенча», тобто, він визнавав умови договору оренди;
первісний договір оренди був зареєстрований у Лохвицькому відділі
ПРФ ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від
06 вересня 2010 року № 041054500348. Договір оренди у первісній редакції діяв до 06 червня 2015 року. Додаткова угода № 1 набрала чинності 28 вересня
2015 року. Тобто, додаткова угода, якою продовжено термін оренди, була укладена у період дії первісного договору оренди. Тому реєстрація іншого речового прав, а саме права оренди за додатковою угодою могла відбутися виключно після закінчення дії первісного договору оренди землі, укладеного між ТОВ «Сенча» та ОСОБА_1 , та була здійснена 28 вересня 2015 року;
право відповідача щодо оренди земельної ділянки позивача виникло на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, який зареєстрований
06 вересня 2010 року, а додатковою угодою від 05 листопада 2012 року лише продовжено строк оренди, що визначався основним договором;
права позивача як власника земельної ділянки не порушені, оскільки виплата орендної плати ТОВ «Сенча» не припинялась. Цей факт позивач не оспорював;
позивач сам визнає чинність договору оренди землі разом з додатковою угодою, оскільки під час розгляду цієї справи у апеляційній інстанції ОСОБА_2 подав до ТОВ «Сенча» заяву про виплату орендної плати за 2021 рік «згідно чинного договору оренди»;
підставою усунення перешкод в користуванні належним майном позивач зазначає відсутність державної реєстрації додаткової угоди № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, проте сам договір оренди та додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору оренди землі позивач не оспорює, вимог про їх розірвання він не заявляв. Також позивач не зазначив, яким чином відсутність державної реєстрації додаткової угоди до договору належної йому земельної ділянки порушило його права;
матеріалами справи не містять доказів, що ТОВ «Сенча» незаконно заволоділо спірною земельною ділянкою;
у разі задоволення позовних вимог у цій справі, буде порушено принцип пропорційності втручання в майнові права орендаря як належного користувача, який повністю виконував обов`язки за договором оренди та здійснював цільове використання земельної ділянки відповідно до умов договору, що передбачає наявність тривалих відносин та законних очікувань щодо подальшого використання земельної ділянки.
У жовтні 2021 року від ОСОБА_1 надійшла заява про врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 538/322/21 (провадження № 61-12868св21).
У листопаді 2021 року від ТОВ «Сенча» надійшло доповнення до відзиву, в якому викладено заперечення щодо розподілу судових витрат. На переконання відповідача, підстав для стягнення з ТОВ «Сенча» витрат на правничу допомогу адвоката, у разі задоволення касаційної скарги, немає. Належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення оплати саме адвокатських послуг, з огляду на необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, штучне збільшення часу витраченого адвокатом та розцінок складових його робіт, неспівмірність суми гонорару зі складністю справи, позивачем до суду не надано.
У листопаді 2021 року від ТОВ «Сенча» надійшло заперечення на заяву
ОСОБА_1 щодо врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 538/322/21 (провадження № 61-12868св21). Відповідач наголошує, що правовідносини у вказаній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі
№ 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від
23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі
№ 322/1178/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 541/726/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 500/2838/16-ц, від 30 березня 2021 року у справі
№ 908/321/20, від 19 травня 2021 року у справі № 624/410/20, від 26 травня
2021 року у справі № 364/1159/19.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,95 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0003, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.
25 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) і ТОВ «Сенча» (орендар) укладено договір оренди землі вказаної земельної ділянки строком на п`ять років (пункт 8 договору оренди землі), який зареєстрований у Сенчанській сільській раді, Лохвицькому відділі ПРФ ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель зроблено запис від 08 вересня 2010 року за №041054500348.
05 листопада 2012 року сторони уклали додаткову угоду №1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, відповідно до якої внесли зміни до пункту 8 договору оренди землі, продовживши строк дії договору оренди на десять років і визначивши термін дії договору оренди землі до 05 вересня 2025 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Лохвицького районного управління юстиції Полтавської області 28 вересня 2015 року проведено реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,95 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0003, яка розташована на території Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, що належить на праві власності орендодавцю ОСОБА_1 , за ТОВ «Сенча». Зазначено, що строк дії оренди: до 05 вересня 2025 року; підстава державної реєстрації: договір оренди землі від 25 грудня 2009 року та додаткова угода від 05 листопада 2012 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до частини четвертої статті 124, статті 125, частини п`ятої статті 126 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з статтею 1 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 вказаного Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Згідно з статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 25 грудня 2009 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від
11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті 18 та 20 щодо обов`язковості державної реєстрації договорів оренди землі.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається:
суди встановили, що згідно з пунктом 8 договору оренди землі від
25 грудня 2009 року строк дії договору становить п`ять років. Відповідно до пункту 40 вказаного договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Державна реєстрація зазначеного договору здійснена 06 вересня 2010 року і з цього дня договір оренди землі набрав чинності, а ТОВ «Сенча» набуло прав орендаря;
додатковою угодою від 05 листопада 2012 року № 1 внесено зміни та доповнення до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, зокрема орендодавець та орендар дійшли згоди щодо продовження строку дії договору оренди на десять років та у зв`язку з цим пункт 8 договору оренди землі виклали в наступній редакції: «[…] строк дії договору оренди продовжено на 10 років, тобто термін дії договору оренди до 05 вересня 2025 року. […]». У пункті 3 цієї додаткової угоди визначено, що вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами та державної реєстрації і є невід`ємною частиною договору оренди землі;
вказаною додатковою угодою не визначено строк здійснення її державної реєстрації, а з 01 січня 2013 року норми законодавства, які регулюють відносини щодо оренди землі, не передбачають обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Тому, відповідач не міг зареєструвати спірну додаткову угоду після 01 січня 2013 року та відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
28 вересня 2015 року здійснив державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, строк якого продовжено додатковою угодою до 05 вересня 2025 року.
За таких обставин, право відповідача на оренду земельної ділянки позивача виникло на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, який зареєстрований 06 вересня 2010 року, а додатковою угодою від 05 листопада 2012 року строк оренди, що визначався основним договором, продовжено до 05 вересня 2025 року. ТОВ «Сенча» зареєструвало речове право (право оренди) на земельну ділянку позивача відповідно до норм законодавства на підставі чинного договору оренди землі та додаткової угоди до цього договору.
Встановивши, що чинність договірних відносин позивачем не спростована, а факт перебування спірної земельної ділянки у користуванні відповідача без установлених законом підстав ним не доведено, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ТОВ «Сенча» усунути перешкоди в користуванні належним йому на праві власності майном шляхом повернення земельної ділянки.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі
№ 538/322/21 (провадження № 61-12868св21), оскільки фактичні обставини, встановлені у вказаних справах, не є подібними до обставин справи, яка переглядається. Зокрема, у справі № 696/1693/15-ц договір оренди землі не був зареєстрований до 01 січня 2013 року, а отже не набув чинності. У справі
№ 538/322/21 основний договір оренди землі також не був зареєстрований до
01 січня 2013 року, а отже не набув чинності, у зв`язку з чим не могла набрати чинності і додаткова угода до цього договору. У справі, що розглядається договір оренди землі був належним чином зареєстрований 06 вересня 2010 року, тобто він набрав чинності, а додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору оренди землі, продовжено дію останнього. Державну реєстрацію вказаної додаткової угоди не вчинено внаслідок змін законодавства, які виключили таку можливість. Відповідно до умов додаткової угоди 28 вересня 2015 року відбулася державна реєстрація речового права на нерухоме майно.
Посилання позивача на інші висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 504/2864/13-ц, № 653/1096/16-ц, № 487/10128/14-ц, № 487/10132/14-ц, № 145/2047/16-ц, № 696/1693/15-ц, № 322/1178/17, № 541/726/17,
№ 500/2838/16-ц, № 908/321/20, № 624/410/20, № 364/1159/19 також є необґрунтованими, оскільки такі висновки зроблені за інших підстав, предмету позову та фактичних обставин, ніж у справі, яка переглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар