Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 541/2026/18
провадження № 61-6862св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року в складі судді Куцин В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2020 року в складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Абрамова П. С., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати його батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з нього аліменти на сина в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову й до його повноліття; а також стягнути з нього аліменти на неї у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову й до досягнення сином трьох років.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з грудня 2015 року вона перебувала в близьких стосунках з ОСОБА_2 , внаслідок яких у кінці жовтня 2017 року завагітніла. Відповідач не бажав народження дитини та наполягав на перериванні вагітності, однак вона вирішила народжувати, у зв`язку з чим з січня 2018 року будь-які відносини між ними припинилися.
ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 . Відомості про батька дитини в свідоцтві про його народження були записані з її слів, оскільки відповідач заяву про батьківство не подав та висловлює сумніви щодо свого батьківства.
Зазначала, що на даний час вона з малолітнім сином проживає у місті Миргороді, будь-яких доходів, окрім соціальних виплат на утримання дитини, не має, а відповідач, який є батьком дитини, матеріальної допомоги на утримання сина та на її утримання не надає, хоча має таку можливість.
Посилаючись на викладене, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 № 889, складеного 02 серпня 2018 року Київським районним у місті Полтава відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, записавши батьком дитини ОСОБА_2 .
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з 12 вересня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_1 до досягнення дитиною трьох років відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що відповідачем було добровільно проведено аналіз ДНК, яким визначена ймовірність 99, 9999 % походження дитини від нього, та частково визнано позов про стягнення аліментів на сина. При цьому суд першої інстанції врахував ухилення відповідача від проведення призначеної судом судово-генетичної експертизи, у зв`язку з чим відповідно до статті 109 ЦПК України вважав, що наявні підстави для визнання батьківства та стягнення з відповідача аліментів на сина у заявленому позивачем розмірі.
Водночас суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення аліментів на позивача до досягнення дитиною трьох років, з огляду на те, що вона та відповідач не є подружжям.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2020 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неї до досягнення дитиною трьох років скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неї у розмірі ⅙ частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 12 вересня 2018 року й до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про доведеність факту батьківства відповідача та стягнення з нього аліментів на сина є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.
Разом з цим суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення аліментів на позивача до досягнення дитиною трьох років, оскільки за змістом частини другої статті 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, а тому з урахуванням вимог розумності та справедливості дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасуватирішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2020 року й передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив його належним чином про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, та в порушення вимог ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін.
Також зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини його батьківства на підставі неналежних доказів, оскільки копія висновку про біологічне батьківство від 28 листопада 2018 року не містить відомостей, які мають бути у висновку експерта відповідно до положень частини п`ятої статті 106 ЦПК України, а часткове визнання позову про стягнення аліментів на сина не може розцінюватися як факт визнання ним батьківства.
Окрім цього посилається на те, що визначаючи розмір аліментів на сина, суди безпідставно не взяли до уваги його щомісячні витрати на оренду квартири в місті Києві, а також його обов`язок утримувати непрацездатну бабу й сестру, яка має на утриманні малолітню дитину, у зв`язку з чим неправильно визначили їх розмір. До того ж зазначає, що суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для стягнення з нього аліментів на позивача, оскільки вона не є його дружиною.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 липня 2020 року справа № 541/2026/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої й другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтаві народився ОСОБА_3 , батьками якого записані: ОСОБА_4 (батько, відомості внесено відповідно до статті 135 СК України) та ОСОБА_1 (мати).
Відповідно до індивідуальної карти вагітної та породіллі міської клінічної лікарні міста Полтава ОСОБА_1 , чоловіком вказаний ОСОБА_2 віком 34 роки, який проживає у місті Києві та шлюб з яким не зареєстрований.
23 листопада 2018 року за ініціативою відповідача ОСОБА_2 був проведений аналіз ДНК-теста на батьківство, за результатами якого було встановлено, що він являється батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вірогідністю 99, 9999 %.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 13 червня 2019 року в справі призначено судово-біологічну (генетичну) експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи є ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_3 .?», проведення якої доручено Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримувала кореспонденцію від суду, у якій містився запит експерта про необхідність явки відповідача для відібрання біологічних зразків.
Однак, ОСОБА_2 в експертну установу для проведення експертизи на неодноразові виклики не з`явився, у зв`язку з чим ухвала суду повернута експертною установою без виконання.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За приписами частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17-ц).
До того ж повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. Такі висновки викладені в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц та від 12 листопада 2020 року в справі № 755/10327/13-ц.
Установлено, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року, а ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду з повідомлення учасників справи на 10:00 год 24 березня 2020 року.
У судовому засіданні, призначеному на 24 березня 2020 року, апеляційний суд розглянув справу.
Разом з тим, судову повістку про розгляд справи, призначений апеляційним судом на 24 березня 2020 року, ОСОБА_2 не отримував, що підтверджується поверненим до суду апеляційної інстанції повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням установленого строку зберігання».
У матеріалах справи містяться відомості про отримання судової повістки адвокатом Чорною Н. О., яка на підставі ордера про надання правничої допомоги від 13 грудня 2019 року представляла інтереси ОСОБА_2 у суді першої інстанції, проте доказів на підтвердження того, що вона має повноваження на представництво інтересів ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять, оскільки вищевказаний ордер виданий нею на ведення справи виключно в Миргородському міськрайонному суді Полтавської області.
За викладених обставин, вручення Чорній Н. О. судової повістки про розгляд справи, призначений апеляційним судом на 24 березня 2020 року, не може вважатися врученням цієї повістки ОСОБА_2 .
Отже, апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленого про дату та час судового засідання.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки ОСОБА_2 обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд належним чином не повідомив його про розгляд справи, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков