Постанова
Іменем України
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 545/3289/17
провадження № 61-43524св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач-1 за первісним позовом (позивач-1 за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач-2 за первісним позовом (позивач-2 за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2018 року у складі судді Путря О. Г. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Позов мотивовано тим, що йому, його батькові ОСОБА_4 , його матері ОСОБА_5 та сестрі ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_2 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого його частку в рівних частинах успадкували дружина ОСОБА_5 , сестра ОСОБА_2 та сам позивач - ОСОБА_1 .
28 серпня 1993 року ОСОБА_6 вийшла заміж та змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». ІНФОРМАЦІЯ_2 в неї народився син - ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. Спадкоємцями після її смерті були ОСОБА_5 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_5 . Відповідно до заповіту спадкоємцями в рівних частинах є її сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у 6 місячний строк звернулися із заявами про прийняття спадщини, проте державним нотаріусом Замулко Л. В. у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку відмовлено, оскільки у свідоцтві про право власності на житловий будинок не виділена частка спадкового майна у спільній сумісній власності, яка належала померлій ОСОБА_5 .
З огляду на вказане ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 7/12 частин спірного житлового будинку з господарськими побудовами.
20 лютого 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно, в якій позивачі посилалися на те, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями були його дружина - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_2 , а тому просили визнання за ОСОБА_2 право власності на 9/32 частин, а за ОСОБА_3 - на 3/16 частин спірного житлового будинку з господарськими побудовами.
У подальшому від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшла заява про визнання зустрічного позову та зменшення позовних вимог. Позивач зазначав, що зустрічний позов визнає повністю та просить зменшити його позовні вимоги до 17/32 частин спірного житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Від представника позивачів по зустрічному позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_8 надійшла заява про визнання позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 квітня
2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 17/32 частин житлового будинку з господарськими побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та в цілому складається із: житлового будинку - літ. «А-1.а», загальною площею 69,2 кв.м, гаражу - літ. «Б», сараю - літ. «Б1», сараю - літ. «б», погребу - літ. «б1», літньої кухні - літ. «В», сараю -літ. «В1»,сараю - літ. «в», сараю - літ. «Г», погребу вхідного - літ. «г», вбиральні - літ. «Д», вигріб - № 1, ворота з хвірткою - № 2, огорожа - № 3. Визнано за ОСОБА_2 , право власності на 9/32 частин житлового будинку з господарськими побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та в цілому складається із: житлового будинку - літ. «А-1.а», загальною площею 69,2 кв.м, гаражу - літ. «Б», сараю - літ. «Б1», сараю - літ. «б», погребу - літ. «б1», літньої кухні - літ. «В», сараю - літ. «В1»,сараю - літ. «в», сараю - літ. «Г», погребу вхідного - літ. «г», вбиральні - літ. «Д», вигріб - № 1, ворота з хвірткою - № 2, огорожа - № 3. Визнано за ОСОБА_3 , право власності на 3/16 частин житлового будинку з господарськими побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та в цілому складається із: житлового будинку - літ. «А-1.а», загальною площею 69,2 кв.м, гаражу - літ. «Б», сараю - літ. «Б1», сараю - літ. «б», погребу - літ. «б1», літньої кухні - літ. «В», сараю - літ. «В1», сараю - літ. «в», сараю - літ. «Г», погребу вхідного - літ. «г», вбиральні - літ. «Д», вигріб - № 1, ворота з хвірткою - № 2, огорожа - № 3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачі за первісним та зустрічним позовами являються спадкоємцями, які прийняли спадщину після померлих, які були власниками вказаного спадкового майна, то відповідно, за ОСОБА_1 можна визнати право власності на 17/32 частин житлового будинку з надвірними побудовами, за ОСОБА_2 - на 9/32 частин , а за ОСОБА_3 - на 3/16 частин спадкового майна, а саме житлового будинку з господарськими побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів. Також суд зазначав, що адвокат діяв в межах своїх повноважень визначених законом та договорами. Будь-яких доказів неправомірності дій адвоката ОСОБА_8 чи їх неузгодженості з позицією довірителів суду апеляційної інстанції не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято на підставі фальшивих правовстановлюючих документів. Судами не враховано, що існування колгоспного двору не було припинено шляхом видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право особистої власності на спірний житловий будинок. ОСОБА_3 зазначав, що адвокат Грущанський В. О. діяв не в його інтересах та не погоджував з ним свою відсутність при судовому розгляді та дослідженні доказів.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просив відмовити в задоволенні вказаної касаційної скарги, посилаючись на те, що свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння в оригіналі було ним надано для огляду як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. Строки для оскарження рішень органів територіальних громад спливли. З прийняттям Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року, який втратив чинність 20 червня 2007 року, «колгоспний двір» припинив своє існування. ОСОБА_3 народився після набрання чинності Законом України «Про власність».
Також, у січні 2019 року ОСОБА_3 подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначав, зокрема, що наданий представником позивача в апеляційному суді оригінал свідоцтва не відповідає його копії, яка була взята до уваги в якості доказу судом першої інстанції, та копії, що знаходиться в інвентаризаційній справі ПП Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 і витребувано справу № 545/3289/17 з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу № 545/3289/17 призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (батькові), ОСОБА_5 (матері) та ОСОБА_1 (рідній сестрі та матері ОСОБА_3 ) на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 11 травня 2000 року, на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_2 ).
Таким чином, кожному із співвласників належало по 1/4 частині вказаного житлового будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після його смерті на підставі статей 529 549 ЦК Української РСР, спадкоємцями першої черги, які успадкували за законом в рівних частках усе спадкове майно, були ОСОБА_5 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до вимог статей 529 549 ЦК Української РСР, спадщину не прийняли, оскільки на момент смерті батька разом із ним не проживали та заяв до нотаріуса про прийняття спадщини не подавали.
28 серпня 1993 року ОСОБА_2 уклала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.
Після її смерті, спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину в рівних частинах були ОСОБА_5 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ), яка за життя склала заповіт та заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого не складалося, свої синам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях.
У визначений законом строк, спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтв про право на спадщину їм було відмовлено. Підставою відмови стала відсутність у останніх розподілу часток та можливості підтвердити заяви про рівність часток, згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок.
З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про визнання зустрічного позову та зменшення позовних вимог, якою визнав зустрічний позов та просив зменшити позовні вимоги шляхом зменшення його частки до 17/32 частин спірного житлового будинку, господарських будівель і споруд.
03 квітня 2018 року представником відповідачів по первісному позову подано заяву про визнання вимог та розгляд справи без участі, в якій вказано про визнання позову після зменшення позовних вимог в частці 17/32 частин спірного житлового будинку, господарських будівель і споруд. Просив розгляд справи провести без його участі та участі його довірителів. Зазначив, що позовні вимоги вони підтримують в повному обсязі.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно з вимогами статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців ).
За приписами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом, має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин 1, 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, оскільки позивачі за первісним та зустрічним позовами є спадкоємцями, які прийняли спадщину після померлих, які були власниками вказаного спадкового майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 17/32 часток житлового будинку з надвірними побудовами (1/4 належала йому на праві власності та 9/32 - в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 ), за ОСОБА_2 - на 9/32 часток (в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 ), а за ОСОБА_3 - на 3/16 часток (в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 ) спадкового майна - житлового будинку з господарськими побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи ОСОБА_2 про те, що його адвокатом без узгодження з ним було подано зустрічний позов, у якому не вірно зазначено розмір його частки, та визнано позов ОСОБА_1 , як необґрунтовані та безпідставні.
Як вбачається з ордерів адвоката та витягів з договорів про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 29 січня 2018 року, укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як заявниками, та адвокатом ОСОБА_8, останньому надані всі права та обов`язки сторін, з правом підпису відповідних заяв, скарг, клопотань, тощо, без будь-яких обмежень.
Згідно актів прийому-передачі до договору від 29 січня 2018 року про надання правової допомоги замовники жодних претензій до адвоката з наданої правової допомоги не мають. Акт підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_2 власноручно.
Таким чином апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що адвокат діяв в межах своїх повноважень визначених законом та договорами. Будь-яких доказів неправомірності дій ОСОБА_8 чи їх неузгодженості з позицією довірителів суду не надано.
Також судом правильно відхилено посилання представника ОСОБА_2 на те, що в матеріалах справи міститься нечитабельна копія свідоцтва про право власності на житловий будинок та посилання ОСОБА_2 у клопотанні про приєднання ксерокопій документів про його фальсифікацію, оскільки такі спростовуються оригіналом свідоцтва про право власності на житловий будинок від 28 березня 2000 року, дослідженим у суді апеляційної інстанції з метою перевірки доказів наданих в суді першої інстанції, відповідно до якого спірний житловий будинок належить ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на праві приватної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради від 28 березня 2008 року № 19, взамін свідоцтва про право власності виданого виконкомом Кіровської сільської ради від 19 вересня 1989 року.
Доводи касаційних скарг стосовно того, що на підставі свідоцтва №І-117 від 20 вересня 1989 року ОСОБА_4 став одноособовим власником спірного домоволодіння, а статус колгоспного двору було припинено, спростовується матеріалами справи, зокрема самим свідоцтвом, у якому зазначено, що домоволодіння дійсно належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_4 .
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.
Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина друга статті 123 ЦК Української РСР).
З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про рівність часток усіх членів колгоспного двору, які не втратили права на частку в його майні.
Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов