Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 548/1422/14-ц
провадження № 61-14674св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , Хорольська міська рада Полтавської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2019 року, ухвалене в складі судді Миркушіної Н. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Одринської Т. В.,
Карпушина Г. Л., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , Хорольської міської ради Полтавської області про визнання недійсними рішень Хорольської міської ради Полтавської області та скасування державних актів на землю.
Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 квітня 2013 року він є власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка розташована на неприватизованій земельній ділянці.
Вказував, що звернувшись до Хорольської міської ради Полтавської області щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з метою приватизації земельної ділянки, визначеної для обслуговування належної йому частини будинку, виявив порушення своїх прав, оскільки інший співвласник будинку - відповідач ОСОБА_2 без його згоди приватизував більшу половину земельної ділянки, яка розташована навколо будинку.
Вважав незаконними та такими, що підлягають скасуванню рішення пленарного засідання Хорольської міської ради 19 сесії 4-го скликання
від 28 квітня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі в приватну власність земельних ділянок громадянам м. Хорол» щодо надання дозволу ОСОБА_2 , рішення пленарного засідання Хорольської міської ради 23 сесії 4-го скликання
від 26 жовтня 2004 року «Про затвердження технічної документації по інвентаризації земельних ділянок громадянам м. Хорол» щодо
ОСОБА_2 та державні акти на земельну ділянку серії ПЛ № 191809, № 191810, № 191811 від 14 червня 2005 року, видані на ім`я ОСОБА_2 .
Просив суд: визнати недійсними рішення Хорольської міської ради Полтавської області від 28 квітня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі в приватну власність земельних ділянок громадянам м. Хорол» в частині, що стосувалася ОСОБА_2 , рішення Хорольської міської ради Полтавської області
від 26 жовтня 2004 року «Про затвердження технічної документації по інвентаризації земельних ділянок громадянам м. Хорол» в частині, що стосувалася ОСОБА_2 ; скасувати державні акти на земельну ділянку серії ПЛ № 191809, № 191810, № 191811 від 14 червня 2005 року, видані на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Хорольської міської ради Полтавської області про визнання недійсними рішень Хорольської міської ради та скасування державних актів на землю задоволено.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено, рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 27 вересня 2017 рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоведено належними та допустимими доказами порушення його прав під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надав належних доказів того, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 та Хорольською міською радою порушено його права на приватизацію земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, ухвалити судове рішення, яким задовольнити позов.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , з урахуванням доповнень, мотивована тим, суд надав неправильну оцінку зібраним доказам, що привело до ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Так матеріали землевпорядної документації за 2004-2005 роки не містять довіреності від співвласника садиби на передачу права узгодження меж землекористування позивачу, при цьому вказує, що суд неправомірно наділив правами та обов`язками співвласника особу, яка на той час ним не була, а отже відповідач не мав погодження з боку співвласника на встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що він не звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про надання йому дозволу на приватизацію своєї земельної ділянки є формальними.
Відповідач не виконав вимоги щодо укладення договору сервітуту, про який у своєму висновку зазначав відділ земельних ресурсів Хорольського району.
Заперечує проти посилань суду на рішення Хорольської міської ради, яким йому надано дозвіл на розробку землевпорядної документації як доказ відсутності порушень з боку відповідачів його конституційного права на приватизацію земельної ділянки.
Вважав, що Хорольська міська рада, надаючи дозвіл на виготовлення технічної документації співвласнику садиби ОСОБА_2 , допустила порушення вимог статті 88 120 Земельного кодексу України (далі -
ЗК України), статей 364 367 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
Крім того, вважав, що приватизація земельних ділянок мала б відбуватися відповідно до часток, визначених рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року в справі № 548/1389/16-ц про поділ будинку в натурі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року Хорольська міська рада Полтавської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Хорольського районного суду Полтавської області.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року призначено судовий розгляд.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від
17 квітня 2013 року, набув право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Інша 1/2 частина вказаного будинку з надвірними будівлями на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу
від 19 грудня 1973 року, зареєстрованого в Лубенському міському бюро технічної інвентаризації 24 грудня 1973 року за № 836.
Із акту комісії Хорольської міської ради Полтавської області від 25 березня 2004 року судами встановлено, що збільшення земельної ділянки
ОСОБА_2 відбулося за рахунок приєднання земельної ділянки, яка належала до земель міської ради.
Рішенням пленарного засідання Хорольської міської ради Полтавської області 19-ї сесії 4-го скликання від 28 квітня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі в приватну власність земельних ділянок громадянам м. Хорол» ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації про передачу в приватну власність земельної ділянки площею 0,0350 га по АДРЕСА_2 .
Рішенням Хорольської міської ради Полтавської області від 29 липня
2004 року затверджено акт комісії Хорольської міської ради Полтавської області від 25 березня 2004 року.
З акту встановлення та узгодження меж землекористування в натурі
від 02 серпня 2004 року встановлено, що ОСОБА_1 не заперечував щодо розміру земельної ділянки ОСОБА_2 .
Рішенням пленарного засідання Хорольської міської ради 23-ї сесії 4-го скликання від 26 жовтня 2004 року «Про затвердження технічної документації по інвентаризації земельних ділянок громадянам м. Хорол» затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0350 га .
На підставі виготовленої технічної документації відповідач здійснив приватизацію земельної ділянки для обслуговування належної йому частини спільного будинку у загальному розмірі 0,0350 га, що підтверджено державними актами на право приватної власності на землю
серії ПЛ № 191809, № 191810, № 191811 від 14 червня 2005 року.
Рішенням 56 сесії міської ради від 18 червня 2014 року № 264 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність громадянам на території м. Хорол» ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки загальною площею 0, 0303 га.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і надалі по тексту у редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви з яких виходив Верховний Суд
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 328 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки залежить від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Аналіз вказаних норм свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.
Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Таким чином, сама по собі відсутність підпису ОСОБА_4 в акті встановлення і узгодження меж землекористування в натурі від 02 серпня 2004 року, не є підставою для задоволення позовних вимог.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Встановивши, що земельна ділянка співвласника будинку
АДРЕСА_2 ОСОБА_2 збільшилась за рахунок земель міської ради, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішення Хорольської міської ради від 26 жовтня 2004 року «Про затвердження технічної документації по інвентаризації земельних ділянок у м. Хорол», яким затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0350 га для обслуговування будинку та прибудинкової території і видані на його підставі державні акти, є законним та прав позивача на приватизацію земельної ділянки, що обслуговує частину будинку, яка перебуває у його власності не порушують.
У матеріалах справи відсутні відомості про зміну або скасування рішення Хорольської міської ради від 18 червня 2014 року № 264, яким за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі у власність земельної ділянки площею 0,0303 га, а доводи касаційної скарги про нікчемність вказаного рішення на підставі частини другої статті 215 ЦК України, є надуманими.
Також не можуть бути прийняті доводи ОСОБА_1 , щодо необхідності розрахунку розміру земельних ділянок відповідно до рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року в справі № 548/1389/16-ц про поділ будинку в натурі, оскільки на момент прийняття оскаржуваних рішень Хорольської міської ради від 28 квітня 2004 року,
від 26 жовтня 2004 року, а також видачі ОСОБА_2 державних актів
від 14 червня 2005 року вказаного рішення суду у справі № 548/1389/16-ц
не існувало.
Доводи касаційної скарги щодо невиконання відповідачем вимог по укладенню договору сервітуту, про який у своєму листі вказував відділ земельних ресурсів Хорольського району, підлягають відхиленню, оскільки за приписами статей 168 168-1 ЗК України, ця обставина не є обов`язковою умовою для затвердження відповідної технічної документації.
Також колегія суддів не погоджується із доводами заявника щодо приватизації земельної ділянки відповідачем з порушенням вимог
статті 377 ЦК України та статті 86 ЗК України, оскільки судами встановлено, що збільшення земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося не за рахунок землі на якій розміщена частина домоволодіння позивача, а за рахунок земель міської ради, переданих ОСОБА_2 .
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції і висновків судів по суті вирішення справи не спростовують, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що згідно вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Таким чином, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович