ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 551/1099/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2022 (колегія суддів у складі: Пуль О.А. - головуючий, Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.)
у справі №551/1099/21
за позовом ОСОБА_1
до 1) Шишацького районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області
про стягнення 20573,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом до Шишацького районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС) та Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (далі - Казначейська служба) про стягнення з Державного бюджету України 20573,00 грн виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, сплачених у межах виконавчого провадження №57755481.
2. Позов мотивований тим, що ВДВС безпідставно відмовило Позивачу в поверненні виконавчого збору та стягнутих витрат виконавчого провадження при виконанні вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУДФС) №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 203730,08 грн при здійсненні ним підприємницької діяльності, із посиланням на положення статей 170 1212 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України, статей 27, 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Рух справи
3. Ухвалою Шишацького районного суду Полтавської області від 15.11.2021 справу за вказаним позовом передано на розгляд до Господарського суду Полтавської області у зв`язку з тим, що спір належить до юрисдикції господарського суду з огляду на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц, від 27.02.2019 у справі №405/4179/18, від 05.06.2019 у справі №454/1690/16, від 04.04.2020 у справі №925/1196/18, від 31.01.2020 у справі №523/5596/18, від 22.02.2021 у справі № 910/9554/20.
4. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.03.2022 позов задоволено, стягнуто з Казначейської служби на користь Позивача 20573,00 грн виконавчого зборі та витрат виконавчого провадження.
6. Рішення мотивовано тим, що спірні грошові кошти підлягають поверненню Позивачу у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням відповідних вимог та рішень Головного управління ДФС у Полтавській області судовим рішенням у справі №440/2991/19.
7. При цьому місцевий господарський суд, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011 щодо повороту виконання рішення, погодився з доводами Позивача про те, що вимога Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-1825917У від 02.10.2018 є похідною від вимоги про сплату боргу (недоїмки) №0030691311 від 20.03.2018.
8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові повністю.
9. Постанова мотивована відсутністю підстав для застосування у цій справі повороту виконання рішення, враховуючи недоведеність Позивачем обставин перебування на виконанні у ВДВС вимоги №0030951311 від 20.03.2018, скасованої судовим рішенням у справі №440/2991/19, оскарження ним вимоги №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про стягнення боргу в сумі 203730,08 грн, а також недоведеність сплати та зарахування до Державного бюджету України спірних сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
10. Апеляційний господарський суд зазначив, що Державна казначейська служба України відповідно до законодавства здійснює лише виконання рішень суду про списання коштів Державного бюджету України, судовим рішенням заборгованість стягується з Державного бюджету України через казначейство, а не безпосередньо з органів казначейства як з окремих юридичних осіб.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
11. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
12. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) мотивована наявністю підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
13. Позивач посилається на неврахування судом висновку щодо застосування положень статей 2 170 Цивільного кодексу України, статті 56 Господарського процесуального кодексу України, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.
14. Позивач наголошує, що обставини наявності відповідного виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, скасування рішень, на підставі яких проводилося стягнення спірних коштів, відповідачі фактично визнали з огляду на відсутність жодних заперечень щодо цього. При цьому Позивач посилається на докази, додані ним до позовної заяви, які не отримали належної правової оцінки апеляційного господарського суду, хоча зазначена в них інформація іншими доказами не спростована.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
15. Казначейська служба подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні вимог скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
16. Зокрема, Казначейська служба наголошує, що вона не порушувала прав і законних інтересів Позивача, не може нести відповідальність за дії іншого державного органу, тому спірні суми судового збору та витрати виконавчого провадження підлягають стягненню з рахунків ВДВС, а не з Казначейської служби.
17. ВДВС у встановлений судом термін відзив на касаційну скаргу не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. ГУДФС винесло вимогу №Ф-0030691311 від 20.03.2018 про сплату Позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 132553,71 грн. Зазначена вимога винесена на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів та акту документальної планової виїзної перевірки від 16.02.2018 за №243/16-31-13-11-16/2739809173.
19. ГУДФС прийняло рішення №0030741311 від 20.03.2018 про застосування штрафних санкцій щодо донарахування відповідним органом доходів та боргів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 37768,04 грн на ім`я ФОП Грудіна С.М. (Позивача) за період з 01.01.2014 до 31.12.2016.
20. Доказів перебування вимоги від 20.03.2018 №Ф-0030691311 та рішення від 20.03.2018 на примусовому виконанні матеріали справи не містять.
21. За доводами Позивача, ГУДФС винесло вимогу №Ф-0047991311 від 08.05.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 28178,35 грн. Зазначена вимога винесена на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів, акту документальної планової перевірки від 16.02.2018 за №243/16-31-13-11-16/2739809173, а також рішення ДФС України про розгляд скарги від 03.05.2018 №6233/Г/99-99-11-02-02-25. ГУДФС прийняло рішення №0048011311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 5635,67 грн.
22. Господарський суд першої інстанції встановив, що похідними від перелічених вимоги №Ф-0030691311 від 20.03.2018, рішення №0030741311 від 20.03.2018, вимоги №Ф-0047991311 від 08.05.2018 та рішення від 03.05.2018 №6233/Г/99-99-11-02-02-25 у сукупності є винесена у подальшому вимога ГУДФС №Ф-18259-17У від 02.10.2018.
23. Однак господарський суд апеляційної інстанції через відсутність у матеріалах справи акту планової перевірки від 16.02.2018 №243/16-31-13-11-16/6233/Г/99-99-11-02-02-25, вимоги від 08.05.2018 №Ф0047991311, рішення про розгляд скарги від 03.05.2018, рішення про застосування санкцій №0048011311 не взяв до уваги посилання на вказані обставини як такі, що не обґрунтовані належними та допустимими доказами.
24. Натомість, апеляційний господарський суд встановив, що вимога ГУДФС №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 30.09.2018 у сумі 203730,08 грн винесена на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів.
25. Згідно з довідкою ВДВС №17.31-34/5403 від 07.06.2021 на виконанні ВДВС перебувало виконавче провадження №57755481 з виконання вимоги ГУДФС №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про стягнення з Позивача боргу в сумі 203730,08 грн. Постановою ВДВС від 28.04.2021 закінчено виконавче провадження згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження". У ході виконання за ВП №57755481 проведено стягнення боргу в сумі 108142,19 грн та згідно з повідомленням ГУДФС про погашення (сплату) боргу (недоїмки) №158-13 від 19.04.2021 боржник самостійно погасив заборгованість на суму 95587,89 грн. Крім того, проведено стягнення виконавчого збору у сумі 20373,00 грн та витрат виконавчого провадження в сумі 200,00 грн.
26. Матеріали справи не містять документів та матеріалів виконавчого провадження №57755481, зокрема, постанов про відкриття та закінчення виконавчого провадження.
27. У Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження №57755481 міститься така інформація: боржником є ОСОБА_1 (Позивач), стягувачем - ГУ ДФС у Полтавській області; ВДВС відкрито провадження 22.11.2018; виконавче провадження є завершеним.
28. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №440/2991/19, яке залишено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 без змін та набрало законної сили, визнано протиправними та скасовано: податкові повідомлення-рішення ГУДФС від 20.03.2018 №0030771311, №0030921311, №0030951311, №0030931311, №0030801311 (у частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 75421,00 грн); вимогу ГУДФС про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2018 №Ф-0030691311; рішення ГУДФС про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2018 №0030741311.
29. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 21.12.2020 Грудіним С.М. припинено статус фізичної особи - підприємця.
30. 05.11.2021 за результатами судового розгляду спору за вказаною адміністративною справою Позивач звернувся до ВДВС із заявою про повернення неправомірно стягнутих коштів виконавчого збору в сумі 20373 грн та 200 грн витрат у виконавчому провадженні №57755481.
31. Листом від 23.07.2021 за вих. №17.31-33/6999 ВДВС на заяву Позивача відповів про відсутність будь-яких законних підстав для повернення коштів у сумі 20573,00 грн, оскільки рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №440/2991/19 скасовано вимогу Головного управління ДФС в Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2018, тоді як в ході виконання ВП №57755481 проводилося стягнення боргу з Позивача згідно з вимогою №Ф-18259-17У від 02.10.2018. Тобто рішенням скасовано інший виконавчий документ, стягнення по якому не проводилося. А вимога ГУДФС про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2018 не перебувала на виконанні у ВДВС.
32. Матеріали справи не містять доказів сплати та зарахування до Державного бюджету України виконавчого збору у розмірі 20373,00 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 200,00 грн.
33. Наявні в матеріалах справи платіжні доручення, сплачені за період: з січня 2019 по квітень 2021 роки, не містять посилання на конкретне виконавче провадження, на виконання якого сплачено відповідні суми коштів.
Позиція Верховного Суду
34. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
35. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову про стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України з Державного бюджету України безпідставно стягнутих ВДВС з Позивача грошових коштів виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
36. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала
37. З аналізу наведеної норми для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов`язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
38. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
39. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
40. Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належать до коштів виконавчого провадження (ч. 1).
41. Зокрема, витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень (ч. 2). На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч. 4).
42. Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби (ч. 1).
43. Виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.ч. 2, 3).
44. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (ч. 7).
45. Отже, скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
46. Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
47. Відповідно до частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, яка регулює спірні у справі правовідносини) повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснює казначейство України за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.
48. На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, положення якого встановлюють порядок взаємодії державних органів (казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету).
49. У разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
50. При визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за вказаними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, згідно з якою спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
51. Водночас резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, з огляду на положення частин 5, 6 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка не встановлює необхідності зазначення в резолютивній частині рішення суду таких відомостей як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
52. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду з огляду на положення статей 2 170 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України відповідачем у вказаних справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.
53. Такими органами у цій справі є ВДВС (дії якого призвели до стягнення спірних коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету).
54. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з твердженням господарського суду апеляційної інстанції про помилковість висновку місцевого господарського суду про стягнення спірних сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження саме з Казначейської служби, адже судовим рішенням заборгованість має стягуватися з Державного бюджету України через казначейство, а не безпосередньо з органів казначейства як з окремих юридичних осіб.
55. Однак Верховний Суд вважає, що посилання апеляційного господарського суду на вказані обставини як на одну з підстав для висновку про необґрунтованість позову та відмову в задоволенні позовних вимог ґрунтується на неповному врахуванні відповідного правового висновку Великої Палати Верховного Суду. Адже саме лише помилкове формулювання судом першої інстанції резолютивної частини рішення шляхом стягнення спірних грошових коштів безпосередньо із Казначейської служби не може бути підставою для відмови у відповідному позові в разі наявності правових підстав для стягнення таких коштів з Державного бюджету України. У вказаному випадку суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, має скористатися повноваженнями, передбаченими пунктом 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України щодо зміни судового рішення.
56. Проте з огляду на зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції Верховний Суд вважає передчасними висновки як щодо наявності, так і щодо відсутності правових підстав для стягнення спірних грошових коштів (зокрема в частині) з Державного бюджету України на користь Позивача.
57. Господарський суд апеляційної інстанції в постанові слушно зазначив про помилковість висновку місцевого господарського суду про застосування у цьому випадку повороту виконання судового рішення та посилання на відповідне рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011, адже судами не встановлені обставини стягнення спірних грошових коштів із Позивача на користь Державного бюджету України на підставі певного судового рішення, яке в подальшому було скасоване за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду.
58. Однак, відхиливши висновок господарського суду першої інстанції про пов`язаність та похідне походження вимоги №Ф-1825917У від 02.10.2018 та вимоги №0030691311 від 20.03.2018, апеляційний господарський суд обмежився посиланням на те, що встановлення такої пов`язаності не було предметом розгляду в справі №440/2991/19, рішенням у якій скасовано, зокрема, вимогу №0030691311, тоді як на виконанні ВДВС у ВП №57755481 була вимога №Ф-18259-17У, докази оскарження якої в судовому порядку відсутні. Суд також зауважив, що, на відміну від вимоги №Ф18259-17У, вимога №0030691311 прийнята не лише на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів, а й на підставі акту документальної планової виїзної перевірки від 16.02.2018 за №243/16-31-13-11-16/2739809173.
59. Щодо наведеного Верховний Суд звертає увагу на те, що підставою для надіслання (вручення) контролюючим органом платнику податків податкової вимоги відповідно до положень статей 14 59 Податкового кодексу України є виникнення у платника такого боргу через несплату ним до відповідного бюджету або на єдиний рахунок конкретного податкового зобов`язання та непогашення пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
60. Отже, для з`ясування наявності чи відсутності певного взаємозв`язку між відповідними податковими вимогами не є достатнім порівняння їх номерів, дат та джерел, з яких отримана наведена в них інформація, а необхідно встановити саме зміст відповідного податкового боргу (зокрема період та підстави нарахування податкового зобов`язання, пені тощо), про яке йдеться в кожній з вимог.
61. Оскільки суди як першої, так і апеляційної інстанції наведені обставини під час розгляду справи не досліджували, їх висновки про похідний чи самостійний характер вимоги №Ф-1825917У від 02.10.2018 стосовно вимоги №0030691311 від 20.03.2018 є передчасними та необґрунтованими.
62. Зокрема, доводи Позивача стосовно того, що вимога №Ф-1825917У від 02.10.2018 включає суми податкового боргу, які раніше були донараховані контролюючим органом та наведені, зокрема, у вимозі №0030691311 від 20.03.2018, не отримали належної правової оцінки судів першої та апеляційної інстанції з дослідженням усіх зібраних у справі доказів, у тому числі приєднаної до позовної заяви копії листа ГУДПС від 30.08.2021 №29880/6/16-31-13-03-15, на яку посилається Позивач у касаційній скарзі.
63. Також суди попередніх інстанцій не встановили наявність чи відсутність у матеріалах справи відомостей щодо наслідків ухвалення судового рішення у справі №440/2991/19, зокрема, повернення Позивачеві помилково стягнутих з нього сум податкового боргу у відповідних сумах тощо.
64. При дослідженні зазначених обставин (пов`язаності чи непов`язаності відповідних вимог контролюючого органу, наявності чи відсутності підстав для стягнення грошових коштів на їх підставі в порядку виконавчого провадження тощо) судам необхідно також звернути увагу на з`ясування наявності, або відсутності правових підстав для застосування положень частини 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України.
65. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність Позивачем обставин сплати та зарахування до Державного бюджету України спірних коштів виконавчого збору та витрат виконавчого провадження через незазначення у наданих Позивачем копіях платіжних доручень номеру виконавчого провадження.
66. Однак при цьому без належної правової оцінки залишено надані учасниками справи докази - платіжні доручення, які свідчать про сплату Позивачем грошових коштів у зв`язку з іншим виконавчим провадженням чи за іншими правовими підставами, у їх сукупності з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо їх вірогідності.
67. Апеляційний господарський суд не навів обґрунтування підстав відхилення відомостей щодо сплати коштів, зазначених у довідці ВДВС №17.31-34/5403 від 07.06.2021 (із посиланням на постанову ВДВС від 28.04.2021 про закінчення виконавчого провадження №57755481) та відзиві ВДВС на позовну заяву, з урахуванням положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
68. Отже, господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи належним чином не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах та не дотримались вимог статей 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права.
69. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
70. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
71. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
72. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
73. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2022 та рішення Господарського суду Полтавської області від 09.03.2022 у справі №551/1099/21 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді О. Банасько
В. Пєсков