№ 552/2732/16-ц

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 552/2732/16-ц

провадження № 61-18796св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року під головуванням судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Чумак О. В. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у виконавчому провадженні № 51895541, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У серпні 2020 ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою, у якій просить визнати протиправними дії державних виконавців Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) із включення доходу від продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 51895541, зобов`язавши їх виконати такий розрахунок без включення доходу від продажу частки об`єкту нерухомості.

В обґрунтування підстав скарги боржник посилається на те, що грошові кошти від продажу частки квартири не є доходом у розумінні статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки договір купівлі-продажу нерухомості не має відношення до його підприємницької діяльності, є разовою операцією, без збагачення за рахунок приросту майна. При цьому, кошти від реалізації об`єкта нерухомості отримані боржником не в повному обсязі, й у подальшому ним укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні скарги, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що дохід від продажу нерухомого майна підпадає під дію переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який, згідно вказаного переліку може бути здійснено стягнення в межах виконавчого провадження. Тому дії державного виконавця, вчинені відповідно до закону, а підстави для задоволення скарги відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким вимоги скарги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 234/15413/17 де вказано, що перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є вичерпним, а дохід від відчуження нерухомого майна підпадає під дію переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який, згідно вказаного переліку може бути здійснено стягнення в межах виконавчого провадження є неправильним.

Верховний Суд ухвалою від 28 жовтня 2020 року у справі № 758/10761/13-ц, вважаючи за необхідне відступити від вказаної правової позиції, передав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з чим погоджується і заявник.

В касаційній скарзі наводить доводи про те, що дохід від відчуження нерухомого майна не підпадає під дію переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який, згідно вказаного переліку може бути здійснено стягнення в межах виконавчого провадження.

Заявник додатково зазначає, що грошові кошти, набуті заявником від відчуження його частки нерухомого майна не є доходом в розумінні статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», в той же час повний розрахунок із ОСОБА_1 проведений не був, а тому доходу у обрахованому державним виконавцем розмірі він не набув.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2021 року старший державний виконавець Черненко І. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Державний виконавець вважає, що дохід, отриманий від відчуження нерухомого майна входить до переліку видів доходу, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

У січні 2021 року заінтересована особа ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

ОСОБА_2 зазначає, що посилання заявника на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 234/15413/17 не заслуговують на увагу, адже фактичні обставини у справах різні.

Заінтересована особа зазначає, що фактично своїми діями заявник намагається приховати отримання ним доходу в розмірі 140 000 грн, адже починаючи з 2016 року він є боржником зі сплати аліментів і на дату продажу квартири ним був також, отже висновки судів попередніх інстанцій правильні. Вважає, що договір купівлі-продажу частки квартири належної заявнику є оплатним, а тому сума коштів отримана ОСОБА_1 на його виконання є доходом.

Відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_2 , доводів про підстави для закриття касаційного провадження не містить.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Київського районного суду м. Полтави.

13 січня 2021 року цивільна справа № 552/2732/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) знаходиться виконавче провадження ВП №51895541, відкрите постановою державного виконавця від 10 серпня 2016 року, з виконання виконавчого листа № 552/2732/16, виданого 07 липня 2016 року Київським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 травня 2016 року, до повноліття дитини.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23 лютого 2017 року (справа № 552/5050/16-ц), визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину за кожним на квартиру АДРЕСА_1 .

10 лютого 2020 року стягувач ОСОБА_2 звернулася в Київський ВДВС у м. Полтаві із заявою, у якій просить включити в перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, як прибуток за жовтень 2018 року, грошові кошти у сумі 392 000 грн, отримані боржником від продажу квартири, згідно договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2018 року.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем за № 63780, перерахунок здійснено у зв`язку із зверненням ОСОБА_2 із заявою про перерахунок аліментів з включенням доходу від продажу квартири боржником.

04 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Київського ВДВС у місті Полтаві з заявою про зарахування грошових коштів у розмірі 54 581, 18 грн в рахунок погашення заборгованості та проведення розрахунку заборгованості з врахуванням даної суми.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині першій статті 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Аналіз положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.

ЦК України також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У пункті 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів визначені види доходів, з яких не провадиться утримання аліментів, перелік яких є вичерпним.

Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків (пункт 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів).

Частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається зокрема і дохід від операцій з майном, розмір якого визначається відповідно до статті 172 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного року протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельні ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення. Та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане платником у спадщину.

Таким чином, положення пункту 172.1 статті 172 ПК України містить виключення із загального правила, визначеного підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо визначення будь-якого доходу отриманого резидентами або нерезидентам від будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, доходу, отриманого від продажу рухомого та нерухомого майна, який підлягає оподаткуванню.

Отже, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Натомість, грошовий дохід, який є просто еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19) де вказав, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду також дійшов висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі № 234/15413/17 (провадження № 61-1685св20) про те, що дохід від відчуження належного боржникові нерухомого майна, набутого ним до укладення шлюбу та народження дитини, відноситься до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, а тому на такий дохід може бути здійснено нарахування аліментів у межах виконавчого провадження.

Таким чином доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що дохід від відчуження нерухомого майна не підпадає під дію переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який, згідно вказаного переліку може бути здійснено стягнення в межах виконавчого провадження є такими, що заслуговують на увагу.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

У справі, яка переглядається, платником аліментів - ОСОБА_4 ініційовано судовий розгляд про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо проведення перерахунку аліментів з урахуванням доходу, отриманого боржником від відчуження нерухомого майна.

Заявник вважав неправомірним включення державним виконавцем до доходів, з яких утримуються аліменти, вартість продажу належної заявнику 1/2 частки квартири, що призвело до збільшення заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Встановивши, що отримані ОСОБА_1 кошти від продажу майна у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України та пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є фактичним заробітком платника аліментів, а є грошовим еквівалентом майна, що належало йому до продажу, суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином колегія суддів доходить висновку, про те, що дії державного виконавця щодо включення до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 вартості відчуженої ним 1/2 частки квартири є неправомірними, а вимоги скарги ОСОБА_1 обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.

У поданому у січні 2021 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заявила клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду справи підстав для закриття касаційного провадження колегією суддів встановлено не було, а відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_2 , доводів про підстави для закриття касаційного провадження не містить, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України).

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 420,40 грн, а за подання касаційної скарги - 420,40 грн, всього - 840,80 грн, які підлягають стягненню з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на його користь.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірини Вікторівни задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірини Вікторівни із включення до доходів ОСОБА_1 за жовтень 2018 року грошових коштів отриманих від продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Черненко Ірину Вікторівну виконати розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 51895541 без включення до його доходу коштів, отриманих від продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_1 840,80 грн судових витрат, понесених за сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук