№ 552/4874/17-ц

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 552/4874/17-ц

провадження № 61-1067св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області акціонерного товариства «Ощадбанк» на рішення Київського районного суду м. Полтави

від 31 серпня 2017 року в складі судді Яковенко Н. Л. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Пікуля В. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі -

ПАТ «Державний ощадний банк України»), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2012 року між

нею та публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) в іноземній валюті № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого сума вкладу складала 160 000,00 доларів США. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 17 вересня 2015 року

№ 612 акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») віднесено до категорії неплатоспроможних та прийнято рішення щодо запровадження тимчасової адміністрації. Відповідно до договору про здійснення виплат вкладникам АТ «Банк «Фінанси та Кредит»

від 02 листопада 2015 року № 2-230, укладеного між уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ПАТ «Державний ощадний банк України», відповідно до умов якого останнє виступило платіжним агентом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та здійснювало виплату вкладникам останнього на підставі реєстру вкладників, належна їй до виплати сума складала 200 000 грн. Разом з тим посилалась на те, що 26 липня 2017 року їй стало відомо, що 14 липня

2016 року через касу територіально відокремленого безбалансового відділення (далі - ТВБВ) № 10026/0151 Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» були видані грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн на підставі заяви щодо видачі готівки від 14 липня 2016 року № 1, особі, яка надала документи на її ім`я, проте із такою заявою позивач особисто не зверталася та не уповноважувала на це жодних інших осіб, а також зазначені вище кошти не отримувала. Із відповідною заявою позивач зверталась до відповідача 27 жовтня 2016 року, проте останнім зобов`язання не виконані.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 236 553,42 грн, із яких: 200 000,00 грн - сума основного грошового зобов`язання, 22 000,00 грн - інфляційних витрат, 4 553,42 грн - 3 % річних, а також 10 000,00 грн - моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області

від 30 жовтня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь

ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 226 553,42 грн, із яких: 200 000,00 грн сума основного грошового зобов`язання, 22 000,00 грн - інфляційні втрати, 4 553,42 грн - 3 % річних.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ «Державний ощадний банк України» свого зобов`язання щодо виплати коштів вкладнику неплатоспроможного банку не виконав, правовим наслідком чого є відповідальність, встановлена частиною другою статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Рішення судів щодо вирішення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач не виконав свого зобов`язання щодо повернення вкладу позивача та безпідставно застосував норми статті 625 ЦК України, оскільки 14 липня 2016 року банком було сплачено кошти особі, якою було пред`явлено паспорт громадяни України на ім`я ОСОБА_1 та картку (дублікат) фізичної особи-платника податків, дані яких співпадали з тими, які були у реєстрі вкладників АТ «Банк Фінанси та Кредит» та надавалися банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб для здійснення виплати у межах гарантованої суми. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, в основу оскаржуваних рішень помилково поклали рішення кримінального провадження від 05 лютого 2013 року № 12013110050002060, оскільки на даний час за матеріалами вказаного кримінального провадження не складено обвинувальних актів відносно підозрюваних, не закінчено досудове розслідування у такому провадженні та відсутній вирок, у зв`язку із чим банк вважав, що кошти були виплачені особі на підставі паспорта та ідентифікаційного номера, після звірки даних зазначених у оригіналах документів з даними наданими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, тобто за відсутності у діях працівника банку при здійсненні ним операції щодо видачі коштів за терміновим переказом у системі термінових переказів «Швидка копійка» порушень вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ). Також заявник вважав, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності у зв`язку із чим неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційне провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року дану справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 07 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір № 13449/370-12 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Оптіма» у іноземній валюті, відповідно до умов якого ОСОБА_1 внесла, а банк прийняв грошові кошти у доларах США на депозитний рахунок у розмірі 160 000,00 доларів США, строком до 12 вересня 2013 року. Відповідно до додаткової угоди від 02 вересня 2013 року № 2 сторони продовжили термін дії депозиту до 18 вересня 2014 року. Разом з тим, 03 жовтня 2013 року між сторонами укладено договір-заявку № 15146/370-13 про банківський строковий вклад (депозит) «Оптіма» на 370 днів у іноземній валюті, відповідно до умов якого ОСОБА_1 внесла, а банк прийняв грошові кошти у іноземній валюті на вкладний рахунок у розмірі 31 000,00 доларів США, строком до 38 жовтня 2014 року.

Постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк Фінанси та Кредит» та розпочато процедуру ліквідації.

ОСОБА_1 включено до переліку вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на суму 200 000,00 грн, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджено загальний реєстр вкладників, до якого включено і позивача.

Також встановлено, що 14 липня 2016 року через касу ТВБВ № 10026/0151 Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» було видано грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн (гарантована до виплати позивачу сума), згідно із заявою на видачу готівки від 14 липня 2016 року № 1 не позивачу, а особі, яка надала документи на ім`я ОСОБА_1 , при цьому позивач із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування особисто не зверталася та не уповноважувала на це жодних інших осіб, а також зазначені вище кошти не отримувала.

У провадженні Головного слідчого управління Національної поліції України перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР

від 05 лютого 2013 року за № 12013110050002060, за підозрою ОСОБА_2 за частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 15, частиною першою статті 14, частинами третьою, четвертою статті 358, частиною першою статті 209, частиною другою статті 361 КК України, ОСОБА_3 за частиною третьою статті 190, частиною першою статті 14, частиною другою статті 15, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України, ОСОБА_4 за частинами третьою, четвертою статті 190, частиною другою статті 15, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України, ОСОБА_5 за частинами третьою, четвертою статті 190, частини першої статті 14, частини другої статті 15, частиною другою статті 361 КК України, ОСОБА_6 за частиною третьою статті 190, частини першої статті 14, частиною другою статті 15, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за частинами третьою, четвертою статті 358 КК України, ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною третьою статті 190 КК України, ОСОБА_13 в учиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною 2 статті 15, частиною третьою 190 КК України, ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 27, частиною третьою статті 190 КК України, та за фактами заволодіння групою невстановлених осіб коштами ряду юридичних осіб, а також незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки в особливо великих розмірах, підроблення та використання завідомо підроблених документів, незаконного зберігання засобів, незаконного поводження зі зброєю, підроблення документів, що подаються для державної реєстрації юридичної особи за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 15, частинами третьою, четвертою статті 190, частиною другою статті 205-1, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 309, частиною другою статті 361, частиною третьою статті 15 КК України.

Здійснюється досудове розслідування за фактом отримання грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн за вкладом ОСОБА_1 не позивачем, а іншою особою, яка використовувала на ім`я останньої підроблені документи.

Також встановлено, що позивач зверталася до відповідача 27 жовтня 2016 року та 21 листопада 2016 року із заявами про видачу гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним в АТ «Банк «Фінанси та Кредит», але грошові кошти позивачу повернуті не були.

Згідно з висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11 травня 2017 року № 19/13-2/65-СЕ/17 АТ «Ощадбанк» внаслідок видачі працівниками вказаної банківської установи гарантованої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн, яка підлягала виплаті вкладнику АТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_1 та була фактично виплачена 14 липня 2016 року по підробленому паспорту, спричинено збиток у розмірі 200 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником, є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовується положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Положеннями частин першої, другої статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням, умов, визначених змістом, зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом, на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за виробом вкладника).

Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що загальна сума внесених ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» складала 191000 дол. США.

18 грудня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з вказаним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

Вкладникам ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у строк з 01 червня 2016 року по 14 липня 2016 року було продовжено виплату коштів у відділеннях ПАТ «Ощадбанк» за зареєстрованим місцем проживання.

Статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено гарантії на відшкодування коштів вкладникам банку та зазначено, що сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Оскільки ПАТ «Ощадбанк» був визначений банком-агентом, який зобов`язаний був здійснювати виплати вкладникам, відповідальність у зв`язку із невиконанням покладених на нього обов`язків або виконання їх у неналежний спосіб, покладається саме на ПАТ «Ощадбанк».

Ураховуючи те, що невстановлена особа у відділенні ПАТ «Ощадбанк» у м. Києві отримала гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000 грн, яка належала ОСОБА_1 , остання вважала, що у зв`язку із неналежним виконанням працівником банку-відповідача посадових обов`язків, порушене її право на отримання гарантованої суми відшкодування, що стало приводом для звернення до суду з вимогою про стягнення зазначеної суми.

Оскільки станом на дату прийняття оскаржуваних судових рішень відповідачем не було виплачено суму грошового відшкодування ОСОБА_1 , що не заперечувалось представником ПАТ «Ощадбанк», відомості про виплату вказаних коштів невстановленій особі внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактами вчинення кримінальних правопорушень, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи, та яке підлягає захисту у спосіб, визначений статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, правильними є висновки судів і про те, що виплата указаних коштів іншій особі за підробленими документами не є належним виконанням грошового зобов`язання у розумінні вимог статті 527 ЦК України та не звільняє відповідача від обов`язку сплатити ОСОБА_1 кошти на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2017 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області акціонерного товариства «Ощадбанк» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення грошових коштів у сумі 226 553,42 грн, з яких 200 000 грн сума основного грошового зобов`язання, 22 000 інфляційних втрат та 4 553 грн - 3 % річних залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило