Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 552/945/21
провадження № 61-16540св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2021 року, прийняту
у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просив: стягнути суму інфляційних втрат, трьох відсотків річних та неустойки (пені) за несвоєчасне повернення боргу на загальну суму 234 368,90 грн. за весь період невиплати (затримки або прострочення суми повернення) основного боргу по соціальних виплатах з 15 квітня 2019 року по 01 березня 2021 року, 20 000,00 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду
від 29 липня 2021 року закрито провадження у справі за позовом
ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги відповідно до статті 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також пені за несвоєчасне виконання рішення суду
у адміністративній справі, мають акцесорний характер, а спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір, тобто за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвали Київського районного суду м. Полтави
від 05 березня 2021 року та від 08 червня 2021 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, яка була не підписана заявником.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року касаційна скарга
ОСОБА_1 на ухвали Київського районного суду м. Полтави
від 05 березня 2021 року та від 08 червня 2021 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року повернута заявнику.
08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвали Київського районного суду м. Полтави від 05 березня 2021 року та від 08 червня
2021 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня
2021 року (надійшла до суду 11 жовтня 2021 року), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено, що є дійсним предметом даного спору. Зазначає, що предметом спору є стягнення суми інфляційних витрат, трьох відсотків річних за несвоєчасне повернення боргу, тобто це право власності з точки зору статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод. Тобто зазначені правовідносини ніколи не відносилися до спорів майнового характеру.
Також заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 19 червня 2019 року у справі
№ 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
03 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05 березня 2021 року відмовлено, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, витребувано справу із Київського районного суду м. Полтави.
18 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня
2019 року у справі № 440/4415/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління ПФУ Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного управління ПФУ Полтавської області від 01 жовтня 2018 року № 204 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язано Полтавське об`єднане управління ПФУ Полтавської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 відсотків від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 01 жовтня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 03 березня 2018 року № 18-107/вих.18 без обмеження її максимального розміру.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об`єднаного управління ПФУ Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 16 квітня 2019 року.
У зв`язку з невиконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року у справі № 440/4415/18 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ГУ ПФУ
в Полтавській області на його користь суми інфляційних втрат, трьох відсотків річних та неустойки (пені) за несвоєчасне повернення боргу на загальну суму 234 368,90 грн за весь період невиплати (затримки або прострочення суми повернення) основного боргу по соціальних виплатах
з 15 квітня 2019 року по 01 березня 2021 року, 20 000,00 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права,
а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, за якою спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь інфляційних втрат, трьох відсотків річних та неустойки (пені) за несвоєчасне повернення боргу, а саме за несвоєчасне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року в адміністративній справі № 440/4415/18, що набрало законної сили 16 квітня 2019 року.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що відповідно до статті 625 ЦК України стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також пені за несвоєчасне виконання рішення суду у вказаній вище адміністративній справі, мають акцесорний характер, а спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір, тобто за правилами адміністративного судочинства.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року
у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 19 червня
2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається
в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними
є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не було порушено норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Статтею 404 ЦПК України встановлено порядок передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.
Дослідивши клопотання заявника про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмовити у задоволенні даного клопотання, оскільки воно
є необґрунтованим.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені
у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник