16.05.2024

№ 553/1268/15-ц

Постанова

Іменем України

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 553/1268/15-ц

провадження № 61-2458св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

третя особа - Подільський районний у м. Полтаві відділ державної реєстрації актів цивільного стану,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави

від 31 травня 2018 року у складі судді Новака Ю. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Подільський районний у м. Полтаві відділ державної реєстрації актів цивільного стану, про визнання шлюбу недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що її батьку ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу з її матір`ю - ОСОБА_5 , батько проживав з декількома жінками, але з жодною із них шлюб не реєстрував. У зв`язку із погіршенням стану здоров`я батька та проживанням її та сестри у

м. Тирасполь, Республіка Молдова, догляд за ним понад чотири роки здійснювала родина сусіда ОСОБА_6 . Після того як батько відмовився від послуг родини ОСОБА_6 , догляд за ним здійснювала ОСОБА_2 , якій він платив кошти. З квітня 2014 року відповідачка разом із сином та онукою стала мешкати з батьком. 18 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в Ленінському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції зареєстрований шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Вказувала, що на момент подання заяви про реєстрацію шлюбу та на момент реєстрації шлюбу батько не усвідомлював значення своїх дій і не міг ними керувати, що свідчить про відсутність його волевиявлення на реєстрацію шлюбу. У розмові з відповідачкою, остання підтвердила, що вона уклала шлюб з її батьком без наміру створити сім`ю, а з метою заволодіння його житлом. Наведене свідчить про те, що укладений між її батьком та відповідачкою шлюб є фіктивним, зареєстрований без наміру створення сім`ї, набуття прав та обов`язків подружжя, а тому відповідно до положень статті 40 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є недійсним.

Посилаючись на те, що реєстрація шлюбу між відповідачкою та ОСОБА_4 порушує її права та права сестри, як законних спадкоємців, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним з моменту реєстрації шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 липня 2014 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 136, та анулювати актовий запис про реєстрацію зазначеного шлюбу.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним з моменту реєстрації шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 липня 2014 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 136, та анульовано актовий запис про реєстрацію зазначеного шлюбу.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 20 квітня 2015 року про заборону Першій державній нотаріальній конторі м. Полтави видавати свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем фіктивності укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюбу без наміру створення сім`ї. Надаючи оцінку висновку повторної судово-психіатричної експертизи

від 19 квітня 2017 року № 241, суд вказав, що він є чітким та категоричним щодо абсолютної недієздатності ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та можливості керувати ними на момент подання заяви про державну реєстрацію шлюбу та на момент реєстрації шлюбу. Наданий позивачем аудіозапис, зроблений 05 листопада 2014 року у квартирі померлого її батька, суд визнав речовим доказом, який за клопотанням позивача він відтворений у судовому засіданні. Незважаючи на неодноразові виклики для прослуховування та ідентифікації голосів, відповідач у судові засідання не з`являлася, клопотань про призначення фонетичної експертизи не заявляла. Суд надав критичну оцінку поясненням свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які є родичами відповідача, посилаючись на те, що їх пояснення є суперечливими і не узгоджуються з наявною у справі медичною документацією, висновками експертів та іншими доказами у їх сукупності.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Відхиляючи доводи заявника про те, що наданий позивачкою аудіозапис розмови з відповідачкою є фальшивим, суд зазначив, що відповідач та її представник не надали належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів, не заявляли клопотання про призначення у справі експертизи щодо справжності аудіозапису, на неодноразові виклики місцевого суду в судове засідання для прослуховування аудіозапису та ідентифікації зафіксованих на ньому голосів ОСОБА_2 не з`явилася. Суд визнав необгрунтованими посилання відповідача на неправильне застосування судом першої інстанції статті 40 СК України, оскільки позивач не заявляла вимогу про фіктивність шлюбу.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якій вона просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31 травня 2018 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги статті 2 ЦПК України щодо справедливого та неупередженого розгляду справи, необгрунтовано взяли до уваги наданий позивачем аудіозапис їх розмови в квартирі померлого, як доказ на підтвердження укладення шлюбу без наміру створення сім`ї, який не є допустимим доказом у розумінні статті 78 ЦПК України, оскільки зроблений на підставі невстановлених судом технічних засобів та без ідентифікації голосів аудіозапису. Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції у зв`язку з відсутністю зразків голосу був позбавлений можливості вирішити питання про призначення у справі фонетичної експертизи є необгрунтованими. Суд першої інстанції, не викликаючи у судове засідання експерта для роз`яснення наданого ним висновку, 17 листопада 2016 року задовольнив клопотання позивача про призначення у справі не посмертної, а повторної судово-психіатричної експертизи. У матеріалах справи містяться два висновки судових експертиз, які мають суттєві розбіжності, натомість суди не надали належної оцінки акту судово-психіатричного експерта від 16 вересня

2016 року № 388 та безпідставно покладалися на висновок від 19 квітня 2017 року № 241, при складанні якого експерти вийшли за межі своїх повноважень, самовільно встановивши діагноз «судинне недоумство», який не зазначений у медичній документації ОСОБА_4 , що є істотним порушенням наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. З огляду на зазначені недоліки, вона звернулася до суду з клопотанням про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, яке суди попередніх інстанції необгрунтовано відхилили. Суди не надали належної оцінки поясненням позивача, в яких вона вказувала на те, що ОСОБА_2 проживала разом із її батьком та доглядала його, що вона пропонувала відповідачці гроші за квартиру в розмірі 1 000 доларів США, не урахували показань свідків з боку відповідача, які підтверджували, що з 2012 року відповідач разом із померлим батьком позивача проживали разом, вели спільне господарство, що ОСОБА_4 був знайомий з ОСОБА_2 понад двадцять років, добровільно дав згоду на реєстрацію шлюбу, усвідомлював значення своїх дій, був адекватною і здоровою людиною. З урахуванням наведеного вважала, що суди не сприяли учасникам судового процесу в реалізації їх прав, передбачених чинним процесуальним законодавством, чим порушили принцип змагальності учасників судового процесу та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Доводи касаційної скарги про те, що аудіозапис розмови між нею та відповідачем не є належним та допустимим доказом у справі є безпідставними, оскільки ухвалою суду першої інстанції зазначений аудіозапис визнано речовим доказом, який був відтворений в судовому засіданні за участі учасників процесу. Доказів на спростування інформації, що міститься на цьому аудіозаписі відповідач не надала, клопотань про призначення відповідної експертизи не заявляла. Посилання заявника на те, що померлий був психічно здоровою людиною є необгрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Доводи касаційної скарги про те, що висновок експертизи від 19 квітня 2017 року № 241 складений з порушенням вимог наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень є безпідставними, такими що не грунтуються на положеннях Законів України «Про судову експертизу», «Про психіатричну допомогу» та Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 жовтня 2001 року № 397. Ураховуючи, що під час розгляду справи судом було встановлено наявність порушення норм, які регламентують порядок проведення експертизи, що відповідно до вимог частини другої статті 150 ЦПК України є підставою для призначення у справі повторної експертизи, суд обгрунтовано призначив у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам Київського міського центру судових експертиз. Суди попередніх інстанцій обгрунтовано відхилили клопотання представника відповідача про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи з підстав недоведеності її тверджень про те, що експертний висновок від 19 квітня 2017 року № 241 є недостатньо обгрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 20 березня 2019 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 липня 2014 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, про що Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського Міністерства юстиції зроблений актовий запис № 136.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями померлого є його дочки: ОСОБА_1 і ОСОБА_12 , та дружина померлого - ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 та відповідач звернулися до Першої полтавської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, ОСОБА_12 відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_1

28 травня 2015 року за клопотанням позивача ОСОБА_1 був наданий аудіозапис, зроблений 05 листопада 2014 року, в його електронному вигляді та роздруківка розмови позивачки, відповідачки та її родичів. У розмові з

ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , зокрема, зазначила: «Дорогая моя, какое же было создание семьи, если он одной ногой лежал в могиле … Роспись в ЗАГСе решает то, что я имею участие в этом жилье, я даром тоже не намерена была его досматривать…». Аудіозапис здійснено позивачкою на планшет iPad Apple, виготовлений загальноприйнятим способом та наданий суду першої інстанції у доступному для відтворення і зберігання вигляді.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 01 червня 2016 року зазначений аудіозапис визнано речовим доказом.

Відповідно до акта судово-психіатричного експерта від 16 вересня 2016 року

№ 388, проведеної амбулаторною судово-психіатричною експертною комісією Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні імені О. Ф. Мальцева, ОСОБА_4 станом на 17 червня 2014 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 виявляв ознаки розладу особистості і поведінки внаслідок церебрального атеросклерозу. Даний психічний розлад істотно впливав на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але не позбавляв його такої здатності при подачі заяви про державну реєстрацію шлюбу та при реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 19 квітня 2017 року

№ 241 ОСОБА_4 на період червня-липня страждав хронічним психічним розладом у вигляді судинного недоумства; за своїм психічним станом на період червня-липня 2014 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними; на момент подання заяви про реєстрацію шлюбу 17 червня 2014 року та на момент реєстрації шлюбу 18 липня 2014 року він страждав на хронічний психічний розлад у вигляді судинного недоумства; за своїм психічним станом на момент подачі заяви про реєстрацію шлюбу 17 червня 2014 року та на момент реєстрації шлюбу 18 липня 2014 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 підтвердили, що ОСОБА_4 влітку

2014 року виявляв психічні та поведінкові розлади.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22 24 - 26 СК України (стаття 38 цього Кодексу).

Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (частина перша статті 40 СК України).

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу. Водночас слід мати на увазі, що відсутність наміру створити сім`ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об`єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з`явився намір створити сім`ю, наприклад коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.

Статтею 42 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

ОСОБА_1 обгрунтовувала позовні вимоги, посилаючись на те, що її батько ОСОБА_4 на момент подання заяви про державну реєстрацію шлюбу та на момент реєстрації шлюбу не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, що свідчить про відсутність з його боку вільної згоди на реєстрацію шлюбу та відсутності у відповідача наміру створити сім`ю, що вона підтвердила у розмові з позивачем. На підтвердження заявлених вимог надала суду аудіозапис її розмови з відповідачкою та її родичами, зроблений 05 листопада 2014 року, у якій, ОСОБА_2 , зокрема пояснила, що «Дорогая моя, какое же было создание семьи, если он одной ногой лежал в могиле … Роспись в ЗАГСе решает то, что я имею участие в этом жилье, я даром тоже не намерена была его досматривать…».

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

У суді першої інстанції за клопотанням позивача був відтворений наданий нею аудіозапис, зроблений під час її розмови з відповідачкою та її родичами

05 листопада 2014 року у квартирі померлого ОСОБА_4 . З метою всебічного з`ясування обставин справи, зокрема ідентифікації голосів на вказаному аудіозаписі, суд першої інстанції викликав ОСОБА_2 для надання пояснень, однак вона в судове засідання не з`явилася, клопотань про призначення у справі фонетичної експертизи вона та її представник не заявляли. За відсутності переконливих аргументів і доказів, які б ставили під сумнів допустимість зазначеного аудіозапису як доказу, суд першої інстанції правильно визнав його речовим доказом.

За змістом часини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Обов`язковим є призначення експертизи судом за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема психічний стан особи (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України)

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 05 липня 2016 року за клопотанням представника позивача у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до акта судово-психіатричного експерта від 16 вересня 2016 року

Згідно з положенням статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 обгрунтовував тим, що акт судово-психіатричної експертної комісії від 16 вересня 2016 року містить істотні недоліки та неузгодженості, що ставлять під сумнів його об`єктивність та достовірність як доказу. Вказував на те, що висновок експертів про те, що описані у ОСОБА_4 психічні розлади вичерпуються неглибокими порушеннями інтелектуально-мнестичного рівня та емоційно-вольовими розладами суперечить наявній у матеріалах справи медичній документації. Звертав також увагу на істотні формальні недоліки, допущені при складанні акта, зокрема, у порушення інструктивних вимог Міністерства охорони здоров`я України та статей 53 66 147 ЦПК України результат експертизи оформлений у вигляді документа під назвою «акт судово-психіатричного експерта», натомість письмовий документ, який складається за підсумками проведеної судової експертизи, повинен називатися «висновок експерта», а не «акт експерта». Крім того, вказував на те, що на момент проведення експертизи (16 вересня 2016 року) експерти ОСОБА_19 та

ОСОБА_20 не мали кваліфікації з судово-психіатричної експертизи.

Зважаючи на суперечливість акта експертів від 16 вересня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_4 станом на 17 червня 2014 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 виявляв ознаки розладу особистості і поведінки внаслідок церебрального атеросклерозу та, що даний психічний розлад істотно впливав на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, однак не позбавляв його такої здатності при подачі заяви про державну реєстрацію шлюбу та при реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з урахуванням аргументів представника позивача, ухвалою від 17 листопада 2016 року обгрунтовано призначив у справі повторну судово-психіатричну експертизу.

Згідно з висновком судово-психіатричного експертизи, виконаної експертами Київського міського центру судово-психіатричних експертиз від 19 квітня

2017 року № 241 ОСОБА_4 на період червня-липня страждав хронічним психічним розладом у вигляді судинного недоумства; за своїм психічним станом на період червня-липня 2014 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними; на момент подання заяви про реєстрацію шлюбу 17 червня

2014 року та на момент реєстрації шлюбу 18 липня 2014 року він страждав на хронічний психічний розлад у вигляді судинного недоумства; за своїм психічним станом на момент подачі заяви про реєстрацію шлюбу 17 червня 2014 року та на момент реєстрації шлюбу 18 липня 2014 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

При складанні зазначеного висновку комісія судових експертів урахувала наявні у матеріалах справи показання свідків, які підтверджували, що ОСОБА_4 на заявлений період часу виявляв значно виражені психічні та поведінкові порушення психоорганічного характеру, які проявлялися в депресивності поведінки, його слабодухості, значно вираженій забудькуватості, неспроможності розуміти, що відбувається, а також наявну медичну документацію, на підставі чого експерти дійшли висновку, що ОСОБА_4 на червень-липень 2014 року виявляв комплекс психічних і поведінкових порушень психоорганічного характеру, що позбавляло його у той період усвідомлювати значення своїх дій та можливості ними керувати.

Доводи касаційної скарги не містять посилань заявника на неповноту судово-психіатричної експертизи. Твердження заявника про те, що 17 листопада

2016 року суд першої інстанції безпідставно задовольнив клопотання представника позивача та призначив у справі не посмертну, а повторну судово-психіатричну експертизу є неспроможними, оскільки зі змісту вказаної ухвали вбачається, що суд призначив повторну посмертну судово-психіатричну експертизу. Не зазначення у резолютивній частині ухвали слова «посмертну» не впливає на правильність висновків суду.

За змістом статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обгрунтованим, відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом, а отже не може грунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, дійшли обгрунтованого і справедливого висновку, що ОСОБА_4 на момент подання заяви про реєстрацію шлюбу 17 червня

2014 року та на момент реєстрації шлюбу 18 липня 2014 року страждав на хронічний психічний розлад у вигляді судинного недоумства, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наданої судами попередніх інстанцій, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31 травня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

О. В. Ступак

В. В. Яремко