Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 553/843/19
провадження № 61-486св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Марченко Галиною Іванівною, на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року у складі судді Тимчука Р. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позов мотивований тим, що 28 серпня 2010 року між ним та відповідачем укладено договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав від нього грошову суму у розмірі 55 574 доларів США, з терміном повернення до
01 жовтня 2010 року, під 5% на місяць. Усі умови позики були погоджені сторонами та викладені в розписці, власноручно написаній відповідачем.
З 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року відповідачем частково сплачувались кошти на суму 2 004,35 доларів США, що є підставою для переривання позовної давності.
Сума боргу становить 55 574 доларів США, сплачено 2 004,35 доларів США. Період з 28 серпня 2010 року по 01 квітня 2019 року це 3 143 дня, за які слід нарахувати 287 113,05 доларів США процентів (55 574,00 х 0,05) х 12) / 365 х
х 3 143). Таким чином, сума боргу складає 340 682,70 (55 574,00 + 287 113,05) - 2 004,35) доларів США, що еквівалентно 9 166 695,05 грн.
Відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики та не повернув у добровільному порядку суму боргу, тому просив стягнути з нього борг, з урахуванням п`яти відсотків у місяць, в розмірі 9 166 695,05 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами існують зобов`язання за договором позики. В підтвердження укладення договору надано борговий документ, власноручно написаний відповідачем у формі розписки, яка посвідчує зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 55 574 доларів США.
Представник відповідача в судовому засіданні вказував, що відповідач повернув борг позивачу, просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність, оскільки перебіг позовної давності закінчився
02 жовтня 2013 року, про що подав відповідну заяву.
Згідно розписки право позивачів на звернення до суду з відповідним позовом виникло з 02 жовтня 2010 року, оскільки саме тоді у відповідача виникла прострочена заборгованість за розпискою, тобто право позивача було порушено. Не знати про порушення свого права позивач не міг, оскільки розписка знаходилась у нього. Враховуючи, що позов подано поза межами позовної давності, поважних причин пропущення якої суду не доведено, тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Марченко Г. І. задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року змінено.
Вирішено вважати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків після 01 жовтня 2010 року - безпідставність позовних вимог.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині правомірності позовних вимог позивача про стягнення суми боргу та відсотків за період до 01 жовтня 2010 року є обґрунтованими.
Разом з тим, суд не звернув увагу на ту обставину, що відповідно з висновками Великої палати Верховного суду висловленої у постановах від 31 жовтня
2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 28 березня 2018 року (справа
№ 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та інших право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, висновки місцевого суду про правомірність позовних вимог позивача про стягнення відсотків в розмірі визначеному в договорі 5 % в місяць за період після 01 жовтня 2010 року є необґрунтованими. Враховуючи підстави та зміст позовних вимог позивача в задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити по суті.
Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача за період до 01 жовтня 2010 року, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд правильно відмовив у задоволенні цих позовних вимог в зв`язку з пропуском позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно боргової розписки позовна давність на звернення до суду з відповідним позовом розпочався 02 жовтня 2010 року, а закінчився 01 жовтня 2013 року. ід Враховуючи, що сплата боргу мала місце після закінчення позовної давності, а погашення боргу це є право відповідача незалежно від настання чи закінчення позовної давності, ця дія відповідача не впливає на висновки місцевого суду щодо пропуску позовної давності. Під час апеляційного розгляду справи представник апелянта адвокат Марченко Г. І. уточнила доводи щодо переривання позовної давності, що позовна давність перервалася у серпні 2013 року, коли ОСОБА_2 написав заяву ОСОБА_1 про погодження початку погашення боргу з 2015 року, а в подальшому періодично здійснював погашення боргу, висновків суду не спростовують. Вирішуючи клопотання адвоката Марченко Г. І. про долучення до матеріалів справи цих доказів колегію суддів протокольною ухвалою суду в його задоволенні було відмовлено з тих підстав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначений доказ долучений не був, а виняткових підстав, визначених частиною третьою статті 367 ЦПК України, апеляційним судом не встановлено. З урахуванням викладеного, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення вимог апелянта та переоцінки доказів у справі.
Посилання апелянта на застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі
№ 663/2070/15 ц, Верховного Суду у постанові від 11 червня 2018 року по справі № 668/8830/15 ц є безпідставним, оскільки фактичні обставини у справах є різними. Зокрема, в цих справах переривання позовної давності мало місце в межах позовної давності.
Враховуючи, що судом при вирішенні спору зроблено неправильні правові висновки щодо права позивача на отримання відсотків після 01 жовтня
2010 року, але суд першої інстанції фактично правильно відмовив у задоволенні цих позовних вимог, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у стягненні відсотків після 01 жовтня 2010 року.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - Марченко Г. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила змінити судові рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково і стягнути з відповідача на користь позивача борг у сумі еквівалентній 51 753,80 (55 574 - 3 820,20) доларів США. Зазначає, що відповідачем за періоди 2015-2016 роки, 2017-2018 роки сплачено суму, еквівалентну 3 820,20 доларів США. Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що підставою для відмови у позові стало те, що кошти в борг отримані у серпні 2010 року, безготівкові сплати почались у квітні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, який закінчився
29 серпня 2013 року, а 4 роки системних платежів в період з 2015 по 2018 роки включно не доводять факт переривання позовної давності. Позивач при зверненні до суду вказав лише платежі за 2017-2018 роки, а платежі, починаючи з квітня 2015 року підтвердив ПАТ КБ «ПриватБанк». Тобто, по суті сторони не заперечували ні факту наявності боргу за розпискою, ні факту його не сплати відповідачем. Також відповідач не заперечував, що саме таким способом він сплачував саме цей борг. Свою позицію обґрунтовував лише одним - у позивача не залишилось жодних підтверджень оплат в період з серпня 2010 року по квітень 2013 року. Те, що позивач вісім років приймав незначні платежі для сплати великої суми боргу вказує виключно на його порядність і милосердя по відношенню до колишнього друга, але не свідчить, що відповідач не повинен виконувати свої зобов`язання.
Апеляційний суд не врахував заяву про початок розстрочки із 01 вересня
2015 року, написану ОСОБА_4 ОСОБА_1 , яка хоча і не є платежем, але свідчить про те, що сторони намагались врегулювати питання боргу дуже тривалий час, в тому числі, в межах позовної давності. Також суд апеляційної інстанції не врахував смс-листування між сторонами, яке свідчить про те, що боргові зобов`язання між сторонами були і переговори стосовно сплати боргу велись постійно (загалом на 10-ти аркушах), автентичність якого відповідач не заперечував.
Як вбачається із поштових квитанцій, позивач направив відповідачу копії найменованих документів 02 листопада 2020 року, 09 листопада 2020 року сторона відповідача особисто ознайомилась у суді з матеріалами справи, в тому числі із заявою про розстрочку. Проти автентичності підпису відповідача на заяві заперечували, однак клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявили. Діяльність правосуддя має бути спрямована на постановлення справедливого рішення по суті спору, а не підтримку недобросовісних осіб, які не сплачують свої борги. А вказана заява свідчить про переривання позовної давності та про визнання боргу відповідачем в межах позовної давності (три роки).
Згідно статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц Верховний Суд зробив висновок, що позовна давність (після її переривання) починає свій перебіг наступного дня після настання певних подій, на підставі яких її було перервано. В цьому випадку це вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу. Аналогічну позицію щодо переривання позовної давності висловлено Верховним Судом у постанові від 11 червня 2018 року у справі №668/8830/15-ц, Великою Палатою Верховного Суду у справі №663/2070/15-ц, де чітко визначено, що часткова сплата боргу в будь-якому разі перериває позовну давність. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 квітня 2018 року у справі
№ 905/1198/17 роз`яснено, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором, є належним доказом підтвердження заборгованості. ?
В цьому конкретному випадку заява про розстрочку за 2013 рік свідчить про вчинення дій, визначених частиною першою статті 264 ЦК в межах позовної давності, що суд апеляційної інстанції не врахував.
Рішення судів оскаржуються в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 51 753,80 доларів США боргу за спливом позовної давності, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно боргової розписки позовна давність на звернення до суду з відповідним позовом розпочався
02 жовтня 2010 року, а закінчилася 01 жовтня 2013 року. Доводи представника позивача, що позовна давність переривалася діями боржника, не відповідають дійсності, оскільки відповідач ніяких дій щодо такого переривання не вчиняв, ніякої заяви про розстрочку будь-яких боргових документів не писав, дізнався про існування заяви (на якій не його підпис) від 09 серпня 2013 року в день апеляційного розгляду цієї справи, тому вважав приєднання цієї розписки безпідставним, оскільки у випадку її приєднання вимушений був заявляти клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою доведення підробки підпису від його імені. Доводи представника позивача щодо невідповідності постанови Полтавського апеляційного суду висновкам Верховного суду України також не відповідають дійсності, так як наведені застосовані були при інших обставинах справи. Касаційна скарга написана з формальних міркувань, жодної підстави для скасування чи змін оскаржуваних рішень у ній не наведено.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалі Верховного Суду від 09 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального правата застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеногоу постановах Верховного Суду від 23 травня
2018 року у справі № 663/2070/15-ц, від 11 червня 2018 року у справі
№ 668/8830/15-ц, від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17, від 08 травня 2018 року у справі № 910/16725/17, від 24 жовтня 2018 року у справі
№ 905/3062/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 905/3063/17, від 21 травня 2019 року у справі № 904/6726/17, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 2-1664/10).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 28 серпня 2010 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 55 574 долари США з обов`язком повернути грошові кошти та сплатити відсотки в розмірі 5 % в місяць на строк до 01 жовтня 2010 року.
В підтвердження укладення договору між сторонами складено борговий документ, написаний відповідачем у формі розписки.
Відповідач у справі належним чином свої зобов`язання не виконав, у строк, визначений в розписці, грошові кошти позики та суму відсотків не повернув.
У період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року ОСОБА_2 добровільно повернув ОСОБА_1 2 004,35 доларів США.
Представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність, оскільки її перебіг закінчився 02 жовтня 2013 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Суди встановили, що борг за договором позики відповідачем повністю не сплачено, а тому зробили висновок, що позовні вимоги в частині стягнення суми позики є обґрунтованими.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (відповідно до статті 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У статті 264 ЦК Українипередбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 202/3270/14 (провадження № 61-15299св19) вказано, що «тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16».
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що перебіг позовної давності перервався, оскільки відповідач частково погашав борг з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
Під час апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_1 вказала, що позовна давність перервалася в серпні 2013 року, коли ОСОБА_4 написав заяву ОСОБА_1 про погодження початку погашення боргу з 2015 року, а в подальшому періодично здійснював платежі. 02 листопада 2020 року представником позивача подано до апеляційного суду додаткові пояснення, в яких вказано, що у зв`язку зі змінами у програмному забезпечення ПАТ КБ «ПриватБанк» тільки у жовтні 2020 року стало можливим отримати архівні виписки по рахунку за період більший, ніж 3 календарні роки. З урахуванням наведеного, долучила виписку з рахунку ОСОБА_1 за період з 2015 року. Також просила долучити скрін-шоти листування з відповідачем щодо сплати спірного боргу (а. с. 238, т. 1).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Оскільки позивачне підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у прийнятті нових доказів.
За таких обставин суди зробили правильний висновок, що строк повернення позики настав 01 жовтня 2010 року, доказів переривання позовної давності в межах позовної давності позивач суду першої інстанції не надав, з позовом звернувся 15 квітня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за договором позики.
Тому судові рішення в оскарженій частині не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21), від 28 липня 2021 року у справі № 202/3270/14 (провадження № 61-15299св19), не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 51 753,80 доларів США боргуза спливом позовної давності залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат