Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 554/10634/19
провадження № 61-7199св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 .
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у складі судді Кривчун Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду міста Полтави з позовною заявою до ОСОБА_2 про скасування рішення суду Октябрського районного суду міста Полтави від 18 червня 2019 року за нововиявленими обставинами.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 18 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про захист прав споживачів до ОСОБА_2 про стягнення коштів за придбану фальсифіковану лицеву цеглу в розмірі 78 288, 00 грн, неустойки у розмірі 646 628, 80 грн за період з 05 квітня 2011 року по 26 березня 2019 року, матеріальну та моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн, а також кошти за укладку і демонтаж цегли в розмірі 8 180, 00 грн.
За основу рішення було прийнято лист Головного Управління в Полтавській області «Держпродспоживслужби», відповідно до якого гарантія на товар складає два роки, цегла не є об`єктом будівництва.
Після винесення рішення 11 липня 2019 року позивач звернувся на урядову гарячу лінію Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ України) щодо гарантійних строків на лицеву цеглу. Листом ДАБІ України від 25 липня 2019 року повідомлено, що технічні умови на керамічну цеглу не встановлюють гарантійних зобов`язань для забудовника чи гарантійних термінів на об`єкти будівництва в цілому.
Відповідь ДАБІ України заявник вважає нововиявленими обставинами, а тому просив суд скасувати рішення Октябрського районного суду від 18 червня 2019 року та задовольнити його позовні вимоги, а саме: стягнути з ОСОБА_2 за придбану браковану лицеву цеглу в розмірі 79 408, 00 грн, кошти за укладку і демонтаж цегли в розмірі 11 840, 00 грн, а також майнову та моральну шкоду в розмірі 170 000, 00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 13 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення суду Октябрського районного суду міста Полтави від 18 червня 2019 року за нововиявленими обставинами визнано неподаною та повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, які були встановлені ухвалою суду від 28 листопада 2019 року, а саме не подано заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, яка б відповідала вимогам, встановлених статтями 423, 426 Цивільного процесуального Кодексу (далі - ЦПК України).
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто апелянту.
Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не усунуто недоліки апеляційної скарги, які були встановлені ухвалою суду від 28 січня 2020 року та відповідно до якої заявнику надано строк для надання оригіналів доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
16 квітня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду.
Касаційна скарга, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, мотивована тим, що апеляційним судом ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 посилається на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про судовий збір», тому вимоги ухвали суду про сплату судового збору за подання апеляційної скарги і внаслідок цього повернення апеляційної скарги, вважає неправомірними.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Октябрського районного суду міста Полтави.
У липні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах її вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Колегія суддів приймає аргументи наведені у касаційній скарзі з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про перегляд рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 18 червня 2019 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів та стягнення коштів.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 13 грудня 2019 року зазначену позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв`язку з тим, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, які були встановлені ухвалою суду від 28 листопада 2019 року, а саме не подано заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, яка б відповідала вимогам, встановлених статтями 423 426 ЦПК України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для надання оригіналів доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а також суд посилався на частини третю статті 357 ЦПК України, відповідно до якої встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Однак, судом апеляційної інстанції не зазначено, чи пропущено заявником строк на апеляційне оскарження, чи визнані неповажними підстави, вказані нею у заяві про поновлення строків та не роз`яснено про надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, чи зазначення інших підстав для поновлення строку.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто апелянту, у зв`язку з тим, що
ОСОБА_1 не усунуто недоліки апеляційної скарги, які були встановлені ухвалою суду від 28 січня 2020 року.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з ухвалою апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Як вбачається із позовної заяви, а також з апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилався на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу звільнення від сплати судового збору.
Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на Закон України «Про судовий збір», який регулює питання сплати судового збору, зазначивши, що ставка судового збору за подання до суду апеляційної інстанції скарги на ухвалу місцевого суду для фізичних осіб становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак, апеляційний суд ані в ухвалі від 28 січня 2020 року, ані в ухвалі від 19 березня 2020 року не зазначив, чому позивач має сплатити судовий збір, зважаючи на його посилання на Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (статтею 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 року, № 7, стаття 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) зроблено висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).
Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_1 , який звернувся до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом про захист прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до обмеження права ОСОБА_1 на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що ухвала Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати та направити справу до суду апеляційної для вирішення питання про відкриття провадження (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Керуючись статтями 400 406 409 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати.
Справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
І. В. Литвиненко