Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 554/11815/15-ц
провадження № 61-37794св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня
2018 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 26 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1606/1007/45-002, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 39 950,00 доларів США зі сплатою 11,9 процентів річних на строк до
26 жовтня 2022 року.
На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 26 жовтня 2007 року між сторонами укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за вказаними правочинами, в порядку, обсязі та на умовах, визначених зазначеним договором.
Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість у розмірі
709 269,81 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 657 206,14 грн та заборгованість за процентами у розмірі 52 063,67 грн, позивач просив у рахунок погашення зазначеної заборгованості, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на нерухоме майно за ПАТ «Дельта Банк».
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2018 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 20007 року № 1606/1007/45-002, укладеного між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 у розмірі 709 269,81 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_2 , загальною площею 49,2 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 жовтня
2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В. за реєстровим номером 4581, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру загальною площею 49,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 неналежно виконує свої зобов`язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 28 липня 2015 року становить 709 269,81 грн, а тому вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру
АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк». Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328 335 376 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавством визначено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та за договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, що дає підстави для висновку про обрання позивачем способу судового захисту, який не передбачено законом.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк», у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2018 року та залишити в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2018 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність у судовому порядку, оскільки відповідно до положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» такий спосіб захисту порушеного права не виключається, а отже відмова ПАТ «Дельта Банк» у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність є обмеженням прав позивача на захист порушеного права та суперечить положенням статті 16 ЦК України, якою, серед інших, передбачено обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 07 вересня 2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 жовтня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк, правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1606/1007/45-002, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 39 950,00 доларів США зі сплатою 11,9 процентів річних на строк до 26 жовтня 2022 року.
На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 26 жовтня 2007 року між сторонами укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Пунктом 11 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним).
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає відлік з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.
Пункт 12.3.1 договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за вказаними правочинами, в порядку, обсязі та на умовах, визначених зазначеним договором.
27 серпня 2015 року ОСОБА_1 направлено лист-вимогу про наявність станом на 28 липня 2015 року загальної заборгованості за кредитним договором у розмірі 709 269,81 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту -
657 206,14 грн та заборгованості за процентами - 52 063,67 грн, та запропоновано у строки, передбачені законодавством і кредитним договором, сплатити прострочену заборгованість. Роз`яснено, що у разі незадоволення зазначеної вимоги, банк буде здійснювати захист порушеного права шляхом позасудового врегулювання спору або зверненням до суду з вимогою про звернення стягнення на майно на загальну суму заборгованості.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, визначених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно з частинами першою-третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Разом з тим, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.
Відповідно до зазначеної норми закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові
від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу
від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки, за змістом статей 328 335 392 ЦК України у контексті положень статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем право власності на нього.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду та яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак