Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 554/2586/16-ц
провадження № 61-21197св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дмитренка Володимира Павловича на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року у складі судді Андрієнко Г. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лобова О. А. Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 05 листопада 2007 року № DN80AT00000341 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 19 720,35 доларів США строком до 04 листопада 2014 року, зобов`язався його повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 25 березня 2016 року утворилась заборгованість у сумі 74 079,50 доларів США, яка складається з: 15 126,73 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 715,41 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 767,31 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 51 470,05 доларів США - пеня за прострочення виконання зобов`язань за договором.
У зв`язку із зазначеним ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № DN80AT00000341 у розмірі 74 079,50 доларів США, що за курсом 26,25 за 1 долар США відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 25 березня 2016 року складає 1 944 586,88 грн; а також стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 29 168,80 грн.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 74 079,50 доларів США, що за курсом 26,25 грн за 1 долар США відповідно до службового розпорядження НБУ від 25 березня 2016 року складає 1 944 586,88 грн, а саме: 15 126,73 доларів США - заборгованість за кредитом, 5 715,41 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 767,31 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 51 470,05 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 29 168,80 грн.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2019 року заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2016 року скасовано за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитренка В. П. та справу призначено до слухання.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» про стягнення заборгованості у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Суд першої інстанції, ухвалюючи своє рішення, зазначив, що неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 05 листопада 2007 року підтверджено рішенням суду від 27 лютого 2012 року та сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, в тому числі, розрахунком заборгованості, випискою по рахунку відповідача, меморіальними ордерами тощо. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (з 23 червня 2009 року) позивачу було відомо про його порушене право, тому він мав об`єктивну можливість захистити своє порушене право, звернувшись із позовом про стягнення заборгованості, однак таке право реалізував 06 квітня 2016 року, пропустивши позовну давність, про застосування якої просив відповідач.
У наведеній частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Відмовляючи у задоволенні вимог про розподіл судових витрат, суд, керуючись положеннями частини другої статті 143 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказав, що позов не визнаний судом безпідставним, тому вимоги сторони відповідача щодо стягнення на його користь понесених витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Мотивувальну частину рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року щодо висновків про розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу) змінено. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення на його користь понесених витрат на правничу допомогу за недоведеністю. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, погодився з доводами апеляційної скарги про безпідставне посилання суду першої інстанції на норму частини другої статті 143 ЦПК України, оскільки ця норма регулює питання застосування заходів процесуального примусу до учасників справи, та зазначив, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах у справах: № 757/47925/15-ц, № 127/1284/14-ц, № 554/9348/15-ц, № 522/4198/17-ц, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас за змістом укладеної між відповідачем і його представником угоди, останній мав би отримати певні кошти до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі. Проте до матеріалів справи не долучено жодного належного і допустимого доказу у підтвердження сплати відповідачем коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно з умовами договору, тобто в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені документи, які б свідчили про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката Дмитренка В. П., а саме: платіжні документи (квитанції, тощо), акт приймання-передачі виконаних робіт.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення пункту 1.4 додатку до договору про надання правової допомоги ставлять можливість отримання адвокатом виплат від відповідача у залежність від виникнення декількох обставин, які можуть виникнути у майбутньому, отже, ці потенційні виплати не можна розцінювати як витрати на правничу допомогу у розумінні приписів частини другої статті 137 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - Дмитренко В. П. звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у справі, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови стороні відповідача у стягненні на його користь понесених витрат на правничу допомогу та постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» 211 258,69 грн витрат на правничу допомогу, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга також містить клопотання про повідомлення дати, часу і місця касаційного розгляду з метою участі в судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Заявник у касаційній скарзі вказує, що:
- апеляційним судом неправильно застосовано статті 627 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 12 частини третьої статті 2, пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України;
- оскільки за умовами договору правова допомога, надана у справі ОСОБА_1 адвокатом Дмитренком В. П. вартістю на загальну суму 211 258,69 грн, підлягала сплаті ОСОБА_1 , однак не була сплачена, то для цілей розподілу судових витрат згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо визначення поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (рішення ЄСПЛ у справах «Савін проти України» від 16 лютого 2012 року, «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року), ця сума підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 саме з банку, не на користь якого ухвалено рішення суду першої інстанції;
- суд апеляційної інстанції в порушення вимог підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не навів мотивів прийняття або відхилення аргументів, викладених ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.
Станом на дату розгляду справи відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дмитренка В. П. до Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дмитренка В. П. призначено судді-доповідачу Курило В. П.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - Дмитренка В. П. задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 554/2586/16-ц із Октябрського районного суду м. Полтави та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2019 року матеріали справи № 554/2586/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1094/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року № 3 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю ОСОБА_1 та його представника - Дмитренка В. П. та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
З огляду на межі апеляційного перегляду справи та зміст касаційної скарги Верховним Судом в касаційному порядку переглядаються оскаржувані рішення лише в частині вирішення судами питання стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - Дмитренка В. П. , поданої у листопаді 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Дмитренка В. П. підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем надано ордер серія ЛВ № 153666 про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Дмитренком В. П., копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 1458, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, копію договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2019 року № 19.02-18.01, копію додатку до договору від 18 лютого 2019 року № 19.02-18.01.
Також в матеріалах справи наявні документи, складені адвокатом Дмитренком В. П. (зокрема клопотання, заява про перегляд заочного рішення суду, відзив на позовну заяву). Участь адвоката у судових засіданнях в Октябрському районному суді м. Полтави підтверджується протоколами судових засідань від 08 квітня 2019 року, 27 травня 2019 року, 12 червня 2019 року, 12 серпня 2019 року.
Згідно з пунктом 3.1. договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2019 року № 19.02-18.01 за надання правової допомоги замовник (відповідач) зобов`язується виплатити виконавцю (представнику відповідача) гонорар у порядку, розмірі та на умовах, визначених відповідними додатками до цього договору.
Пунктом 1 додатку до договору про надання правової допомоги, який укладений і підписаний сторонами у той же день - 18 лютого 2019 року, передбачено, що замовник здійснює виконавцю виплату гонорару на його поточний рахунок у наступному розмірі та порядку:
- за послуги, передбачені підпунктами 1.2.1 - 1.2.3 пункту 1.2 статті 1 договору, - у день підписання цього додатку суму в розмірі 12 000,00 грн;
- за надання адвокатами виконавця послуг згідно з підпунктом 1.2.4 пункту 1.2 статті 1 договору, - у день закінчення відповідного судового засідання суму в розмірі 1 200,00 грн за участь адвоката виконавця в одному судовому засіданні;
- за надання адвокатами виконавця послуг згідно з підпунктом 1.2.4 пункту 1.2 статті 1 договору, - у день закінчення відповідної виконавчої дії суму в розмірі 1 200,00 грн за участь адвоката виконавця в одній виконавчій дії;
- при набранні законної сили позитивним для замовника судовим рішенням у цивільній справі, зазначеній у пункті 1.1 статті 1 договору, і закінчення процесуальних строків на його апеляційне та/або касаційне оскарження, та/або перегляд касаційним судом і залишення цими судами відповідного судового рішення без змін, замовник протягом двох банківських днів від дати отримання відповідних судових рішень сплачує виконавцю одноразово винагороду в гривнях у розмірі 10,0 % від суми, у стягненні з якої ПАТ КБ «ПриватБанк» із замовника буде відмовлено судом, або ж від суми право на стягнення якої ПАТ КБ «ПриватБанк» із замовника буде втрачено.
Матеріали справи не містять підтвердження сплати відповідачем коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2019 року № 19.02-18.01.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Таким чином зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Однак вищенаведене не означає, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом не є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду вище зазначеним вимогам закону не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 133, 137 та 141 ЦПК України, зокрема суд першої інстанції застосував норму частини другої статті 143 ЦПК України, що не застосовується до правовідносин сторін, та не прийняв до уваги, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача, і законодавець не передбачив виключень щодо випадку відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.
У свою чергу апеляційним судом не враховано пункт 1 частини другої статті 137 та частину восьму статті 141 ЦПК України, зокрема те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з доведеності надання таких послуг, проте встановивши відсутність доказів на підтвердження сплати таких послуг, у порушення пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розподілу їх вартості за результатами розгляду справи.
Як убачається з матеріалів справи, представник відповідача в суді першої інстанції у складі відзиву на позовну заяву надав розрахунок фактичних витрат ОСОБА_1 на правову (правничу) допомогу та попередній орієнтовний розрахунок, який відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, де вказав про 12 000,00 грн згідно з пунктом 1.1 додатку до договору про надання правової допомоги із переліком послуг, які туди входять (зокрема ознайомлення з наданими відповідачем документами та матеріалами цивільної справи, отримання копії заочного рішення, моніторинг судової практики, підготовка, підписання і подання від імені та в інтересах ОСОБА_1 заяви про перегляд заочного рішення); 1 200,00 грн - представництво інтересів відповідача в одному судовому засіданні згідно з пунктом 1.2 додатку до договору про надання правової допомоги та 194 458,69 грн (1 944 586,88 грн х 10,0 %) - одноразова винагорода при набранні законної сили позитивного для замовника судового рішення у цивільній справі згідно з пунктом 1.4 додатку до договору про надання правової допомоги, окрім цього матеріали справи містять ордер про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Дмитренком В. П., копії свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, договору про надання правничої допомоги від 18 лютого 2019 року № 19.02-18.01, додатку до цього договору. Також в матеріалах справи наявні документи, складені адвокатом Дмитренком В. П., участь адвоката в судових засіданнях в суді першої інстанції підтверджується протоколами судових засідань.
Позивач у відповіді на відзив зазначав, що сума витрат на професійну правничу допомогу значно перевищує встановлений діючим законодавством та нормативно-правовими актами граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, а тому в разі наявності підстав для компенсації цих витрат, їх сума підлягає зменшенню.
У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 1 944 586,88 грн відмовлено (у зв`язку з пропуском позовної давності), і у відсотковому співвідношенні розмір позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, складає 100,0 %.
Враховуючи наведені вище положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи і не спростований судами факт надання Адвокатським об`єднанням «Дмитренко та партнери» (в особі адвоката Дмитренка В. П.) професійної правничої допомоги на суму 12 000,00 грн згідно з пунктом 1.1 додатку до договору про надання правової допомоги та 4 800,00 грн (підтверджена участь в чотирьох судових засіданнях з оплатою по 1 200,00 грн) згідно з пунктом 1.2 додатку до договору про надання правової допомоги, а разом - 16 800,00 грн, на користь відповідача з позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на вказану суму.
Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим Адвокатським об`єднанням «Дмитренко та Партнери» (представником відповідача - адвокатом Дмитренком В. П.) обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Підстав для зменшення розміру суми цих витрат, про що зазначав позивач у відповіді на відзив, немає, оскільки банк не надав доказів того, що ці витрати не є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, як передбачено частиною четвертою статті 137 ЦПК України, натомість твердження позивача ґрунтується тільки на припущеннях, які не спростовують наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав для стягнення на користь відповідача у цій справі 194 458,69 грн (1 944 586,88 грн х 10,0 %) одноразової винагороди згідно з пунктом 1.4 додатку до договору про надання правової допомоги, що за своєю суттю є гонораром успіху адвоката, виходячи з такого.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів звертає увагу, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За умовами пункту 1.4 додатку до договору про надання правової допомоги така одноразова винагорода, за домовленістю сторін договору сплачується виконавцю від суми, у стягненні якої з ПАТ КБ «ПриватБанк» із замовника буде відмовлено судом (або ж від суми, право на стягнення якої банком із замовника буде втрачено), але лише за умови набрання законної сили позитивним для замовника судовим рішенням у справі і закінченням процесуальних строків на його апеляційне та/або касаційне оскарження, та/або перегляд касаційним судом і залишення цими судами відповідного судового рішення без змін.
Відповідно до частин першої-другої статті 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (стаття 384 ЦПК України).
Отже, оскільки станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення від 12 серпня 2019 року у зв`язку з його апеляційним оскарженням не набрало законної сили, то підстав для задоволення вимоги про стягнення одноразової допомоги згідно з пунктом 1.4 додатку до договору про надання правової допомоги на цю дату у суду не було.
Так само, оскільки на дату прийняття постанови апеляційного суду 23 жовтня 2019 року, не спливли строки на касаційне оскарження судового рішення, то підстав для задоволення вимоги про стягнення одноразової допомоги згідно з пунктом 1.4 додатку до договору про надання правової допомоги на цю дату у суду не було.
В силу статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, та перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено порушення норм процесуального права (зокрема статей 133 137 141 ЦК України), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої (в оскаржуваній частині) й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про стягнення понесених витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача в сумі 16 800,00 грн та відмову у стягненні інших сум.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дмитренка Володимира Павловича задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року в оскаржуваній частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 800,00 грн. У стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик