№ 554/2715/21

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 554/2715/21

провадження № № 61-18988св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу була завдана моральна шкода незаконними рішеннями, протиправною тривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням при проведенні досудового розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року. Зазначала, що неодноразово зверталася з заявами про залучення її в якості потерпілої у вказаному кримінальному провадженні, проте постановами слідчих їй було відмовлено. Вказані постанови було скасовано ухвалами слідчих суддів. Також вказувала, що неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які в подальшому були скасовані. Незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням їй спричинено моральну шкоду, у зв`язку з тим, що з вини відповідача вона відчуває глибокі моральні страждання, протягом тривалого часу змушена була готувати документи та виїжджати до судів, щоб викрити посадових та службових осіб у прийнятті незаконних та явно надуманих рішень. Вона була змушена витрачати свій час, сили, здоров`я та гроші і звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, гарантованих громадянам, що навмисно та зухвало з особливим цинізмом були порушені посадовими та службовими особами, що призвело до погіршення та позбавлення можливості продовжувати активне суспільне життя та потребувало значних зусиль для організації свого життя. Просила за рахунок коштів Державного бюджету України відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінила у грошовому еквіваленті в 30 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що вказані позивачем обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, такі процесуальні рішення та бездіяльність слідчого, на які посилається позивач, є предметом оскарження в порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Тобто є механізмом реалізації права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Разом із цим, позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди та не доведено винної, протиправної систематичної бездіяльності посадовими (службовими) особами ТУ ДБР у м. Полтаві під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши мотиви прийнятих судами рішень та обставини судових справ, в яких такі рішення були прийняті за результатами розгляду скарг на бездіяльність та рішення уповноважених посадових (службових) осіб прокуратури, дійшов висновку, що неодноразове звернення зі скаргами про скасування постанов про закриття кримінального провадження та невизнання потерпілою ОСОБА_1 за її заявами призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка виразилася у тривалих моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними неодноразовими зверненнями позивача до слідчих суддів з метою захисту свого порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 листопада 2021 року ТУ ДБР у м. Полтаві надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнення доводів касаційної скарги

Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року заявник вказує застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 16 січня 2019 року у справі № 171/189/17, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16-ц, 19 березня 2019 року у справі № 686/13212/19, 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18, від 20 січня 2020 року у справі № 686/27885/19, від 22 січня 2020 року у справі № 454/1403/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/20966/17, від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17, 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15 у справі за позовом, від 14 квітня 2021 року у справі № 646/7688/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 705/4505/17, від 26 травня 2021 року у справі № 161/3932/20, від 31 травня 2021 року у справі № 686/27705/19, від 10 червня 2021 року у справі № 201/3997/18, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди відповідачем - ТУ ДБР у м. Полтаві. Зокрема, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та наявною у позивача шкодою, втратами немайнового характеру, їх розміром.

Касаційна скарга подана на підставі пункт1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому вказувала на безпідставність її доводів. Просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За заявою ОСОБА_1 від 31 травня 2018 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 396, частиною другою статті 256 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Згідно фабули відомостей, внесених до ЄРДР, співробітники управління патрульної поліції м. Харкова приховали тяжкий злочин, а саме, катування та вбивство сина заявниці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вчинили сприяння та приховали злочинну діяльність медичного працівника БШМД № 603 щодо ненадання без поважних причин допомоги хворому, що призвело до тяжких наслідків, а саме, смерті сина заявниці - ОСОБА_2 .

Досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню здійснювалося слідчим управлінням прокуратури Харківської області.

Слідчими слідчого відділу (далі - СВ) слідчого управління (далі - СУ) прокуратури Харківської області винесена постанова про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні від 18 жовтня 2018 року, яка була скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року.

Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова від 20 листопада 2018 року про закриття кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2018 року.

Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова від 29 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року.

Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова від 13 травня 2019 року про закриття кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2019 року.

Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні від 03 квітня 2019 року, яка була скасована ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року.

09 січня 2020 року змінено підслідність кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року та органом досудового розслідування визначено ТУ ДБР у м. Полтаві.

Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві від 14 липня 2020 року кримінальне провадження закрите.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 08 грудня 2020 року постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві від 14 липня 2020 року про закриття вказаного кримінального провадження скасовано.

Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві від 28 грудня 2020 року кримінальне провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року закрите на підставі частини першої статті 284 КПК України (за закінченням строку досудового розслідування).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Постанова апеляційного суду у цій справі, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, що здійснює досудове розслідування, то, відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені статтями 1173 1174 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту узв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява №66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Так, за умови встановлення фактів, на які посилається позивач як на підставу позову, а саме на неефективність кримінального провадження, оскільки протягом тривалого часу після початку кримінального провадження досудове розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року неодноразово безпідставно закривалось (відповідні постанови в подальшому були скасовані судом), крім того, неодноразові відмови у визнанні її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (які в подальшому були скасовані ухвалами слідчих суддів), то надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю постійного звернення до органів досудового розслідування, прокуратури та суду і, як наслідок, неможливість довести законність вимог.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц зазначено, що «ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. […] Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо».

У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 зазначено, що «відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір».

Висновок про можливість відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження викладений у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, який підтриманий Верховним Судом у постановах від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі №646/5368/19.

Апеляційним судом установлено, що тривале досудове розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року, неодноразові необґрунтовані рішення органів досудового розслідування про закриття кримінального провадження, відмови слідчих визнати позивача потерпілою та відмови провести ряд інших слідчих дій для встановлення істини у справі, поза розумним сумнівом, негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи їй моральної шкоди.

Протиправність дій органів досудового розслідування встановлена наведеними ухвалами слідчих суддів, та саме факт необхідності неодноразового оскарження таких дій, доказування своєї правоти, і свідчить про наявність спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою.

Відтак, оскільки такі порушення права позивача були неодноразовими, тривали значний проміжок часу то колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду щодо доведення позивачем наявності спричинення їй моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано оцінив критично посилання в рішенні місцевого суду, що ухвали, якими скасовано постанови слідчого судді, підтверджують лише факт реалізації особою свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством, а не про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди. Відповідними ухвалами слідчих суддів установлено неодноразове протиправне закриття кримінального провадження № 42018221080000168 та безпідставні відмови слідчих визнати позивача потерпілою, такі дії органів досудового розслідування та прокуратури були оцінені та визнані судом як бездіяльність та зобов`язано їх здійснити належний розгляд відповідних заяв ОСОБА_1 .

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

У частині третій статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено тривалу й неодноразову (систематичність) неправомірність дій посадових осіб прокуратури Харківської області та ТУ ДБР у м. Полтаві, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такими діями моральної шкоди у цій конкретній справі.

Встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності відповідних посадових осіб щодо надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 , неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та зробив обґрунтований висновок про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, враховуючи вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, що враховуючи час тривалого порушення прав позивача, важливості для позивача питань з якими вона зверталася до відповідача для вирішення, виходячи з принципів розумності та справедливості, загальнолюдських принципів та суспільної моралі, вважає, що суд апеляційної інстанції обгрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши належним чином фактичні обставини у справі на підставі наявних доказів, дійшов вмотивованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, шляхом стягнення на її користь грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн.

Висновки апеляційного суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими. Постанова суду апеляційної інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги ТУ ДБР у м. Полтаві на неврахування судами висновків, які були викладені у неведених постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, не є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи ТУ ДБР у м. Полтаві з посиланням на відповідні постанови Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушення прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про визнанння її потерпілою, надмірне тривале досудове розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 , що свідчить про протиправну бездіяльність відповідних посадових осіб відповідача, та має наслідком наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені судами фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішення суду апеляційної інстанції.

Отже, аргументи відповідача ТУ ДБР у м. Полтаві, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, постанову суду апеляційної інстанції відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук