Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 554/8473/19
провадження № 61-14373св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта»»), в якому просив стягнути
з ОСОБА_2 на його користь різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою в сумі 55 764,54 грн та 3 432 грн витрат на оплату експертизи; стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на його користь страхове відшкодування в розмірі 33 067,11 грн та 154,01 грн пені; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 червня 2019 року, близько 11 год. 20 хв., на перехресті вулиці Федора Матвієнка та Героїв АТО у м. Полтава за участю автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_3 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля VOLKSWAGEN POLO, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить
ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_4 , відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Внаслідок пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Відносно водія автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що спричинив ДТП, складено протокол про адміністративне правопорушення та передано адміністративний матеріал до суду. Згідно постанови Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
В результаті вказаного ДТП автомобіль VOLKSWAGEN POLO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , отримав значні пошкодження, які підтверджуються висновком експерта № 03-08. Досудова вимога про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою направлена цінним листом з описом вкладення ОСОБА_2 20 серпня
2019 року. Станом на дату подання позовної заяви до суду досудова вимога про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою залишена відповідачем без задоволення.
Між позивачем та страховиком - ПАТ «НАСК «Оранта»» також не досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування, сума незадоволених вимог становила 33 067,11 грн, на яку позивачем нараховано пеню в сумі 154,01 грн за період з 14 вересня 2019 року по 18 вересня 2019 року.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2019 року задоволено спільну заяву позивача ОСОБА_1 та ПАТ «НАСК «Оранта» про визнання мирової угоди та закриття провадження у цивільній справі
№ 554/8473/19 в частині позовних вимог, пред`явлених до ПАТ «НАСК «Оранта»».
Визнано укладену мирову угоду від 18 жовтня 2019 року, відповідно до якої сторони домовилися, що з метою владнання стосунків та позитивного вирішення спірного питання для обох Сторін з врегулювання страхової події (ДТП), яка сталася 11 червня 2019 року за участю транспортного засобу «Subaru Foreser», забезпеченого за страховим полісом № АО/5187977, внаслідок якої пошкоджено належний позивачеві транспортний засіб Volkswagen Polo», сторони дійшли домовленості визначитися в компромісній сумі 27 903,63 грн, яку має додатково сплати відповідач 2 на користь позивача. До цієї суми включаються: доплата суми страхового відшкодування з урахуванням пені та компенсація судових витрат позивача з розгляду цієї судової справи у частині вимог, заявлених до відповідача 2.
Закрито провадження у цивільній справі № 554/8473/19 в частині позовних вимог, пред`явлених до ПАТ «НАСК «Оранта»» (а. с.172-175, т. 1).
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 55 764,54 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судової експертизи 3 432 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 922,64 грн понесених судових витрат.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 400 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що вина відповідача у завданні шкоди доведена належним чином та відповідно до частин четвертої статті 82 ЦПК України доведенню не підлягає. З відповідача підлягає стягнення різниця між фактичною завданою шкодою та страховим відшкодуванням, тому такий розмір дорівнює 55 764,54 грн., які мають бути відшкодовані відповідачем, як безпосереднім завдавачем шкоди, що узгоджується з положеннями статті 1194 ЦК України.
Судом вирішено питання судових витрат, як в частині судового збору, витрат на проведення експертизи, так і в частині витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року заочне рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 163,48 грн матеріальних збитків та 2 000 грн франшизи, а всього 9 163,48 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 545,90 грн судових витрат.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 156,58 грн судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції стосовно визначення розміру матеріального збитку на рівні 145 928,02 грн. Відповідно до висновку № 03-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 05 серпня 2019 року кошти в сумі 145 928,02 грн є вартістю відновлювального ремонту, при цьому, наступним пунктом висновку, експертом Поляницею І. В. визначено вартість відновлювального ремонту із урахуванням зносу колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) д.н.з. НОМЕР_2 на дату дослідження - 92 163,48 грн та саме ця сума і була визначена експертом як вартість матеріального збитку ОСОБА_1 .
Тому саме кошти в сумі 92 163,48 грн необхідно брати як розрахункову величину при визначенні дійсного розміру шкоди потерпілого внаслідок ДТП
ОСОБА_1 .
Доводи позивача стосовно того, що при визначенні розміру відшкодування слід виходити саме з вартості відновлювального ремонту в сумі 145 928,02 грн (без урахування фізичного зносу), а не розміру матеріального збитку, визначеного
з урахуванням фізичного зносу автомобіля - 92 163,48 грн (це також є сума коштів, визначена експертом як вартість відновлювального ремонту
з урахуванням фізичного зносу автомобіля), апеляційний суд відхилив, оскільки визначення розміру матеріальних збитків без урахування фізичного зносу автомобіля, є неприпустимим та порушуватиме рівновагу прав та обов`язків сторін, оскільки особа, винна у ДТП, не може нести відповідальність більшу, ніж наявна, та не може компенсовувати потерпілому витрати за ремонт автомобіля, як нового, при тому, що належний позивачу КТЗ НОМЕР_2 2011 року випуску.
Страховиком виконано взяті на себе зобов`язання та у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку виплачено суму страхового відшкодування - оцінену шкоду,
у загальній сумі - 85 000 грн (57 096,37 грн + 27 903,63 грн).
Оскільки заподіяна позивачу шкода недоплачена в повному розмірі, а саме
в сумі 7 163,48 грн (92 163,48 грн - 85 000 грн, то вона підлягає стягненню із заподіювача шкоди, оскільки одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не припинило деліктне зобов`язання, так як в даному випадку страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди, а тому особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.
Стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає також 2 000 грн франшизи, яка не сплачена страховиком.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що покладення на особу, винну у ДТП, обов`язку зі сплати частини страхової суми (ліміту відповідальності страховика) суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, апеляційний суд оцінив критично, оскільки при визначенні розміру стягнення з ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції виходить не з суми ліміту відповідальності страховика, а з визначеної експертом суми матеріального збитку.
Оскільки заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, то
і додаткове рішення цього суду також скасовується з новим вирішенням питання розподілу судових витрат.
Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено на 16,43 % (9 163,48 / 55 764,54 * 100), тому сума незадоволених вимог становить 83,57 %.
Згідно квитанції № 34159 від 07 серпня 2019 року кошти в сумі 3 432 грн - оплата за проведення експертизи № 03-08 від 05 серпня 2019 року перераховані ОСОБА_4 - сином позивача. З урахуванням того, що судовими витратами є саме витрати, які понесені учасниками справи, то кошти в сумі 3 432 грн, сплачені ОСОБА_4 - сином позивача, як оплата за проведення експертизи, компенсації не підлягають.
Позивачем понесено такі судові витрати: 922,64 грн - сплата судового збору та
2 412,06 грн - витрати на оплату послуг адвоката. На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано: - договір № 05/09/19 про надання правничої допомоги від 05 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 167-169), - оригінал акта наданих послуг № 05/09/19 від 14 листопада
2019 року на суму 2 400 грн (т. 1, а. с. 170); - оригінал квитанції від 06 вересня
2019 року про сплату 1 306,53 грн гонорару (т. 1, а. с. 165а); оригінал квитанції від 14 листопада 2019 року про сплату 1 105,53 грн гонорару (т. 1, а. с. 165в). У заяві про ухвалення додаткового рішення (т. 1, а. с. 216-218) позивачем ставилось питання про компенсацію судових витрат з оплати правничої допомоги на суму 2 400 грн, тому саме ця сума бралася за розрахункову величину. За таких обставин з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат у розмірі - 545,90 грн ((922,64 грн + 2 400 грн) * 16,43 %).
ОСОБА_2 понесено документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги (т. 2, а. с. 146) у сумі 1 383,96 грн, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судових витрат у розмірі 1 156,58 грн (1 383,96 грн * 83,57 %).
Аргументи учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права;неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; не відповідність обставинам справи висновків суду апеляційної інстанції; необґрунтованість та незаконність оскарженого судового рішення, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах, не відповідають судовій практиці Верховного Суду та є помилковими.
Верховний Суд дійшов висновку, що правильним є висновок судів про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу)
і страховим відшкодуванням, виплачених страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки
є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати). У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував на судову практику Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та на абзац 4 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від
27 березня 1992 року, проте суд апеляційної інстанції проігнорував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, не аргументуючи при цьому підстави відхилення цієї судової практики.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих
з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Коли транспортний засіб фактично відремонтований, то розмір збитку визначається як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт.
Приймаючи суму відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням фізичного зносу в розмірі 92 163,48 грн, як граничну суму розміру шкоди, яку повинен був отримати позивач, апеляційний суд не врахував, що відповідно до статей 22 1192 ЦК України потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі на момент розгляду справи, та той факт, що особа відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
Позивачем разом із позовною заявою надано у якості письмових доказів, крім висновку автотоварознавчого дослідження № 03-08 від 05 серпня 2019 року, копії документів на підтвердження реальної вартості виконаних робіт/відновлення пошкодженого у ДТП автомобіля, яка склала 141 160 грн. Суд апеляційної інстанції проігнорував наявні у справі копії письмових доказів, що підтверджували здійснення позивачем на момент розгляду справи витрати на відновлення пошкодженого автомобіля та не навів аргументів відхилення даних доказів.
Суд апеляційної інстанції всупереч наявним у справі письмовим доказам дійшов хибного висновку про відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують факт перерахування ОСОБА_1 ОСОБА_4 коштів у сумі 3 432 грн. Проте 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 3 432 грн, призначення: повернення коштів за автотоварознавчу експертизу № 03-08 від 05 серпня 2019 року (підтверджується копією квитанції від 20 серпня 2019 року, що міститься
у матеріалах справи). Представник позивача 03 липня 2020 року подав через канцелярію Октябрського районного суду м. Полтави письмові пояснення до заяви про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2020 року, до яких у якості додатків долучена копія вказаної квитанції (додаток до письмових пояснень № 4).
У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Репало Д. О. подав до суду відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1,
4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права тазастосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений
у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі
№ 522/15636/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 227/2996/16-ц, від
25 листопада 2019 року у справі № 668/7779/15-ц, від 25 листопада 2019 року
у справі № 761/41395/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/1597/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 15 жовтня 2019 року
у справі № 369/6204/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 165/766/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 235/4338/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 465/1055/15-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 362/5422/15-ц, від
22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 753/286/16, від 25 березня 2019 року у справі № 591/3152/16-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі
№ 750/6218/16-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17).
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 11 червня 2019 року, близько 11 год. 20 хв., на перехресті вулиці Федора Матвієнка та Героїв АТО у м. Полтаві за участю автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_3 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля VOLKSWAGEN POLO, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_4 відбулась ДТП, внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , як власника автомобіля «Subaru Foreser», д.р.н. НОМЕР_3 , застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта».
12 червня 2019 року водії - учасники ДТП, що сталася 11 червня 2019 року, близько 11 год. 20 хв., подали до ПАТ «НАСК «Оранта» спільне повідомлення про ДТП.
Того ж дня позивач звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою про страхове відшкодування.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 липня 2019 року
у справі № 554/5399/19 визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
У подальшому страховиком вчинялись дії з оцінки розміру завданої позивачу шкоди та визначено вартість відновлювального ремонту (без урахування зносу деталей, що змінюються) в сумі - 92 275,03 грн, знос транспортного засобу на день страхового випадку визначено на рівні 47 %, відповідно, розраховано розмір матеріального збитку в розмірі - 59 096,37 грн, з яких 2 000 грн становить франшиза. Тому до сплати страховик визначив суму коштів в розмірі 57 096,37 грн.
ПАТ «НАСК «Оранта» 11 липня 2019 року згідно платіжного доручення № 35804 виплачено позивачу, як потерпілій особі, страхове відшкодування з урахуванням зносу автомобіля та за мінусом франшизи в розмірі 57 096,37 грн.
Згідно висновку № 03-08 експертного автотоварознавчого дослідження від
05 серпня 2019 року, складеного судовим експертом Поляницею І. В., вартість відновлювального ремонту КТЗ на дату дослідження 05 серпня 2019 року складала 145 928,02 грн; вартість відновлювального ремонту із урахуванням зносу КТЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , на дату дослідження складала 92 163,48 грн; розмір матеріальних збитків, завданих власнику КТЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , на дату дослідження складала 92 163,48 грн.
Відповідач у добровільному порядку сплатити різницю в розмірі майнової шкоди відмовилася, що підтверджується претензією від 20 серпня 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином обов?язком страховика є відшкодування витрат, пов`язаних
з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов`язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди
і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17 (провадження № 61-8307св18)вказано, що «відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо
у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку
з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані
з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих
з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок
з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати)».
Установивши, що розмір шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням.
Відповідно до частини шостої статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Аналіз матеріалів свідчить, що витрати на проведення експертизи № 03-08 від
05 серпня 2019 року понесені згідно квитанції № 34159 від 07 серпня 2019 року
в сумі 3 432 грн (платник ОСОБА_4 ); відповідно до копії квитанції від
20 серпня 2019 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 3 432 грн, призначення: повернення коштів за автотоварознавчу експертизу від 05 серпня 2019 (а. с. 124, т. 2).
За таких обставин суд першої інстанції правильно стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судової експертизи у розмірі 3 432 грн, які понесені у зв`язку з розглядом цієї справи та є документально підтвердженими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд скасував судові рішення, які відповідають закону, суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольняє, скасовує рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення та додаткового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України
у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Зважаючи на задоволення касаційної скарги, судові витрати ОСОБА_1
у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанціїу розмірі 1 849 грн підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року скасувати.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого
2020 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від
12 березня 2020 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в сумі 1 849 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року втрачає законну силу та примусовому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов