Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 559/2162/18
провадження № 61-13353св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року в складі судді Ральця Р. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Дубенського районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою цього ж суду від 21 лютого 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк у 10 днів з дня вручення ухвали для надання доказів спільного проживання сторін на території України, наявності (або відсутності) угоди, згідно з якою сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам; домовленості подружжя про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них; поважності причин неможливості виїзду до місця проживання відповідача, адреси місця проживання або перебування відповідача та надання оригіналу свідоцтва про реєстрацію шлюбу.
Ухвалою Дубенського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав невиконання вимог ухвали від 21 лютого 2019 року про залишення позову без руху.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дубенського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року - без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач не виконала, зокрема не надала оригіналу свідоцтва про шлюбу, а тому позов обґрунтовано залишено без розгляду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.
Касаційна скарга мотивована тим, що зазначені судами попередніх інстанцій недоліки позовної заяви не свідчать про її невідповідність вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Суд першої інстанції порушив строк постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху. За частиною другою статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі наявності на його утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, не залежно від того чи діти сторін є спільними. Оригінал свідоцтва про шлюб знаходиться у відповідача, стосунки з яким є неприязними, тому в позивача немає можливості надати суду оригінал свідоцтва. Водночас законодавець встановив для позивача обов`язок додати до позовної заяви лише наявні у нього докази та надав право звертатись до суду із клопотанням про витребування доказів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вдався до цитування норм права щодо порядку визначення підсудності та розгляду справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також зазначив, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням статей 175 177 ЦПК України, а саме: відсутні докази спільного проживання сторін на території України, наявності (або відсутності) угоди, згідно з якою сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам, домовленості подружжя про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них, поважності причин неможливості виїзду до місця проживання відповідача, адреси місця проживання або перебування відповідача; неподання оригіналу свідоцтва про реєстрацію шлюбу.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що положення статті 28 ЦПК України, на які посилається позивач, про пред`явлення позову за вибором позивача - не можуть бути застосовані, оскільки законодавцем встановлено порядок визначення підсудності у справах з іноземними особами, позивач не виконала вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, не надала оригіналу свідоцтва про шлюб, а підстави для задоволення її клопотання про витребування указаного документа від відповідача відсутні.
Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, відхилив доводи апеляційної скарги про те, що порушення правил підсудності було підставою для залишення позову заявника без розгляду.
Проте з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для залишення позову без розгляду погодитися не можна, оскільки суди дійшли його внаслідок порушення норм процесуального права.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду,провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Відповідно до статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Згідно зі статтею 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.
До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Встановлено, що позивач додала до позовної заяви копію свідоцтва про укладення шлюбу з перекладом українською мовою, суд відкрив провадження у справі, визнавши, що зміст позовної заяви відповідає нормам статей 175 177 ЦПК України.
Тому, зважаючи на зміст статей 175 177 ЦПК України, факт відкриття провадження у справі, вжиття судом надалі заходів щодо повідомлення відповідача про позов, наявність обґрунтованого клопотання позивача про витребування у разі необхідності оригіналу свідоцтва про шлюб у відповідача, залишення позову без розгляду з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб є порушення принципу верховенства права, права на справедливий суд, суперечить завданням цивільного судочинства.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Згідно з частиною четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
У справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Гофман против Германии» від 11 жовтня 2001 року (пункт 65), у справі «Кудла проти Польщі» от 26 октября 2000 року (пункт 122) зазначено, що однієї із гарантий 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх «прав та обов'язків».
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Отже, у справі, що розглядається у питанні процедури розгляду позову суди проявили надмірний формалізм, переклавши на позивача можливі ризики розгляду справи з участю іноземної особи.
Мотивом залишення судом першої інстанції позову без розгляду було також неправильне на думку суду визначення позивачем підсудності.
Проте суд першої інстанції не визначився з питання підсудності справи, хоча указане відноситься до його компетенції.
Питання передачі справи з одного суду до іншого врегульоване статтею 31 ЦПК України. При цьому наслідком відкриття справи з порушенням правил підсудності не може бути залишення позову без розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасувати, справу направити до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. І. Усик
В. В. Яремко