ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 560/1001/21
адміністративне провадження № К/9901/21350/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій незаконними та скасування постанов, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, постановлену у складі судді Блонський В.К. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кузьмишина В.М. (доповідач), Боровицького О.А., Сушка О.О.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), у якому просив:
1.1. визнати дії головного державного виконавця Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) ОСОБА_2 незаконними та скасувати всі без виключення постанови, винесенні ним після 03.05.2019 за виконавчим листом №127/15014/15, виданого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.09.2015, який був відкликаний на підставі рішення Вінницького міського суду по справі №127/32812/18 від 25.03.2019, яке набуло чинності 03.05.2019;
1.2. стягнути з Летичівського районного відділу державної виконавчої служби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн.;
1.3. стягнути з Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом даної судової справи.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 29 січня 2021 року, яку залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
3. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі, винесеного місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства. Оскільки позивач оскаржує постанови державного виконавця, прийняті при виконанні виконавчого документа, який був виданий на виконання рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
4. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
5. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.
6. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що адміністративна справа стосовно позовних вимог про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування постанов та стягнення моральної шкоди, може бути заявлено лише в порядку цивільного судочинства, так як головний державний виконавець Летичівського РВ ДВС ОСОБА_2. починаючи з 04.05.2019 виконував рішення (розпорядження) обласного керівництва, в тому числі виносив постанови, зокрема про стягнення витрат у виконавчому провадженні за виконавчим листом, який було відкликано судом 03.05.2019. Зазначає, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження за виконавчим листом №127/15014/15 (ВП №49324332), була винесена відповідачем таємно від нього 09.07.2020 та копію даної постанови він зміг отримати лише 01.03.2021, тобто після свого звернення із апеляційною скаргою до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
6.1. Позивач також звертає увагу, що 28.08.2019, порушуючи його права та свободи, головний державний виконавець ОСОБА_2. таємно від нього виніс чотири постанови щодо встановлення відносно нього тимчасових обмежень, на підставі виконавчого листа №127/15014/15, який було відкликано судом 03.05.2019. Про існування даних постанов йому стало відомо лише в січні 2021 року. Винесення даних постанов головний державний виконавець Летичівського РВ ДВС пояснював вказівками та розпорядженнями керівництва, які надати на вимогу позивача відмовився.
6.2. Скаржник зазначає, що головний державний виконавець, свідомо не надавав копії всіх постанов, які він виносив незаконно на підставі рішення, (розпорядження) обласного керівництва, зокрема, постанову про стягнення витрат виконавчого провадження за виконавчим листом №127/15014/15 (ВП № 49324332), аби суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити належним чином фактичні обставини по справі та дотриматися вимог ст.21 КАС України.
6.3. Позивач зазначає, що після подачі ним апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про залишення поданої апеляційної скарги без руху з підстав несплати ним судового збору, проте в порушення вимог ч.2 ст. 169 КАС України, не зазначив суми судового збору, яку йому було необхідно сплатити чи доплатити, в результаті чого він не в змозі був сплатити судовий збір через термінал та через касу банку. 10.03.2021 отримавши рахунок суду, він сплатити 2270 грн 00 коп. судового збору, не зважаючи на той факт, що ним вже було сплачено 908 грн 00 коп. судового збору за подачу позовної заяви до Хмельницького окружного адміністративного суду, який не відкрив адміністративне провадження по справі, а повернув йому позовну заяву із додатками, без розгляду, стверджуючи, що його позовні вимоги можуть бути заявлені лише в порядку цивільного судочинства. Всього ним по справі №560/1001/21 було сплачено судового збору на суму 3178 грн. 00 коп.
6.4. Скаржник також вказує, що 26.03.2021 на його електронну пошту від суду апеляційної інстанції надійшло дві копії ухвали від 25.03.2021 та 26.03.2021. Так, ухвалою від 25.03.2021 було відкрито апеляційне провадження і запропоновано учасникам справи протягом 5 днів з моменту отримання вказаної ухвали подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі, а вже на наступний день, 26.03.2021, в протиріччя своїй ухвалі від 25.03.2021, не надавши нікому змоги подати відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відзив, суд апеляційної інстанції виніс ухвалу про закінчення підготовки справи до апеляційного розгляду. Ухвалою від 26.03.2021 суд апеляційної інстанції вирішив справу розглядати у порядку письмового провадження без повідомлення сторін. Оскільки протягом 5 днів, з дня винесеної ухвали від 25.03.2021, позивач не отримав від відповідача відзив на апеляційну скаргу, то 01.04.2021 він надіслав на електронну пошту Сьомого апеляційного адміністративного суду клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження із викликом сторін, яке суд апеляційної інстанції проігнорував і при цьому навіть не виніс відповідної ухвали про відмову в його задоволенні.
6.5. Позивач також вважає, що судом апеляційної інстанції було порушено ч.1 ст.309 КАС України, відповідно до якої апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Разом з тим, апеляційну скаргу на хвалу суду першої інстанції судом апеляційної інстанції розглянуто 19 травня 2021 року.
6.6. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції також дійшов хибного висновку, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи, що даний позов підлягає лише в порядку цивільного судочинства, не зважаючи на ту обставину, що головний державний виконавець ОСОБА_2. стверджує, що порушував його права, виконуючи рішення (розпорядження) керівництва області, копії яких йому не надав. В тому числі ОСОБА_2 таємно виносив незаконні постанови, зокрема постанову від 09.07.2020 про стягнення витрат виконавчого провадження.
7. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІV. Джерела права й акти їх застосування
8. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
9. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
10. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
11. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
13. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
14. Положеннями статті 287 КАС України особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
15. Згідно з частиною 1 статті 287 КАС, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
16. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
17. Згідно з частинами 1та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
17.1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
V. Оцінка Верховного Суду
19. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є боржником у виконавчому провадженні №49324332, яке відкрито на підставі виконавчого листа №127/15014/15 від 29.10.2015, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області.
21. Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист №127/15014/15 від 29.10.2015 видано на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн. 00 коп. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 26.06.2015, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 700 грн. 00 коп. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 26.06.2015.
22. Відповідно до позовної заяви позивач просить, зокрема, визнати дії головного державного виконавця Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) ОСОБА_2 незаконними та скасувати всі без виключення постанови, винесенні ним після 03.05.2019 за виконавчим листом №127/15014/15, виданого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.09.2015, який був відкликаний на підставі рішення Вінницького міського суду по справі №127/32812/18 від 25.03.2019, яке набуло чинності 03.05.2019.
23. При цьому, позовні вимоги мотивує тим, що 28.08.2019 відповідач таємно виніс стосовно нього постанови про встановлення тимчасових обмежень, копії яких надано позивачем до позовної заяви.
24. Так, судами встановлено, що відповідно до наявних матеріалів справи, на підставі вказаного виконавчого листа головним державним виконавцем Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) ОСОБА_2., зокрема, винесено: 1) постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 28.08.2019 року ВП № 49324332; 2) постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 28.08.2019 року ВП № 49324332; 3) постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 28.08.2019 року ВП № 49324332; 4) постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 28.08.2019 року ВП № 49324332; 5) постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду особи з України від 21.10.2020 року ВП № 49324332; 6) постанову про скасування заходів примусового виконання від 21.10.2020 року ВП № 49324332; 7) постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 21.10.2020 року ВП № 49324332; 8) постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 21.10.2020 року ВП № 49324332; 9) постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 21.10.2020 року ВП № 49324332; 10) постанову про закінчення виконавчого провадження від 21.10.2020 року ВП № 49324332.
25. З наведеного вбачається, що в цій справі предметом спору дійсно є оскарження рішень та дій державного виконавця, які прийняті (вчинені) ним щодо виконання судового рішення у цивільній справі, на підставі якого видано виконавчий лист Вінницького міського суду Вінницької області.
26. За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
27. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 ЦПК України).
28. Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
29. З огляду на вище наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що оскільки, позивач є відповідачем у цивільній справі та є боржником у виконавчому провадженні (за виконавчим листом у цивільній справі), то справа щодо оскарження позивачем дій та постанов державного виконавця, прийнятих під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, ухваленого цивільним судом, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
30. Щодо посилання скаржника на те, що ним також оскаржується постанова відповідача про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 09.07.2020, копію якої він отримав вже після подачі апеляційної скарги на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, Суд зазначає, що вказана постанова не була предметом оскарження під час подачі позовної заяви до суду першої інстанції та відповідно предметом розгляду Хмельницького окружного адміністративного суду. Як було зазначено вище, позивач мотивував свої позовні вимоги лише тим, що 28.08.2019 відповідач таємно виніс стосовно нього постанови про встановлення тимчасових обмежень, копії яких надано позивачем до позовної заяви.
31. Відповідно до частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
32. Суд зазначає, що позивачем заява про зміну предмету та підстав позову не подавалась.
33. З огляду на викладене, суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивач заявив вимоги, які не належать до юрисдикції адміністративних судів та наявність у зв`язку з цим підстав для відмови у відкритті провадження у вказаній справі.
34. З приводу доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції в ухвалі про залишення його апеляційної скарги без руху з підстав несплати ним судового збору в порушення вимог ч.2 ст. 169 КАС України, не зазначено суми судового збору, яку йому було необхідно сплатити чи доплатити та в подальшому було порушено ч.1 ст.309 КАС України в частині порушення строків розгляду його апеляційної скарги, Суд зазначає, що вказані обставини не є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
35. Вказані позивачем порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не призвели до ухвалення незаконного судового рішення, а тому з урахуванням приписів статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для скасування його рішення.
36. Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині того, що справу розглянуто в порядку письмового провадження, Суд зазначає таке.
37. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 306 КАС України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції.
38. Положеннями статті 311 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
39. З огляду на викладе, оскільки рішення суду першої інстанції було прийняте в порядку письмового провадження, вказане дозволяло апеляційному суду відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядати справу без повідомлення її учасників (в порядку письмового провадження) за наявними матеріалами, а тому призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження узгоджується із вимогами КАС України.
40. Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, покладені в обґрунтування касаційної скарги аргументи щодо порушення з боку судів першої та апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли своє підтвердження.
41. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІ. Судові витрати
43. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №560/1001/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді О.В. Калашнікова
Н.М. Мартинюк