ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №560/11269/23
адміністративне провадження № К/990/12937/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/11269/23
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови,
за касаційною скаргою Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року (ухвалене суддею-доповідачем Гнапом Д.Д.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Полотнянка Ю.П., суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник, Держпраці), в якій просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-52/ХМ/а-2 від 23 травня 2023 року, винесену відносно ФОП ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за наслідками проведеної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Хмельницькій області складено акт перевірки від 10 квітня 2023 року, на підставі якого постановою начальника Центрально-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці Управління Держпраці від 23 травня 2023 року № ЦЗ-52/ХМ/а-2 на позивача накладено штраф в розмірі 67000 грн. за порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України, а саме факт використання праці ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року, позовну заяву задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пунктом 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509), у редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (далі - Порядок № 823), передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі. Вказане дозволило судам попередніх інстанцій дійти висновку про те, що докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС в Хмельницькій області № 3803/22-01-24-06/НОМЕР_1 від 10 квітня 2023 року, є недопустимими. Зазначене, за твердженням судів попередніх інстанцій додатково свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Центрально-західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 2 Порядку №509.
7. У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами першої і апеляційної інстанцій не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20 та від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20.
8. На думку відповідача, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 Порядку №509 призводить до юридичної невизначеності при прийнятті рішення про накладення штрафу, тому розгляд цієї справи судом касаційної інстанції має виняткове значення для Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та становить значний інтерес для Держпраці, її територіальних органів та суб`єктів господарювання.
9. Відповідач вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін Порядком №823, який визнаний нечинним у судовому порядку. Пунктом 2 Порядку №509 у в редакції, чинній до внесення в нього змін Порядком №823, передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах, скаржник вважає помилковими, оскільки скасування судом Порядку №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
10. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19 протиправним та нечинним Порядок №823, яким внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
11. Водночас, скаржник наводить висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 та від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, у яких зазначено, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу. У разі наявності акта ДПС немає необхідності в проведенні органами Держпраці додаткових заходів державного нагляду (контролю). Положення частини 8 статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у процесі якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком №509.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
12. Касаційна скарга надійшла до Суду 04 квітня 2024 року.
13. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі №560/11269/23 витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
14. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 02 жовтня 2024 року.
15. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
16. Від позивача 22 травня 2024 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено про відсутність підстав для її задоволення. ФОП ОСОБА_1 в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх законними та обґрунтованими.
17. Позивач вказує, що судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що на період воєнного стану законодавець з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені статтею 265 КЗпП України, за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
18. Крім того, позивачем зазначено, що Порядок № 509 підлягав застосуванню до спірних правовідносин в редакції, чинній до внесення в нього змін Порядком № 823, оскільки останній визнано нечинним з 14 вересня 2021 року в судовому порядку.
19. На цій підставі позивач звертає увагу на положення пункту 6 Порядку № 509, аналіз якого здійснено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18. Суд у цій справі вказав, що головні управління Держпраці зобов`язані не пізніше ніж за п`ять днів письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців про дату розгляду справи щодо накладення штрафу, а також про правові наслідки неповідомлення. Обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягається до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечити участь особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
20. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11 січня 2018 року, основний вид діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
21. Водночас ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 28 квітня 2021 року, види діяльності - 56.10 - діяльність ресторанів, надання мобільного харчування.
22. 01 лютого 2023 року між ОСОБА_3 (Орендодавець) з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди приміщення (магазин) площею 75 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
23. ФОП ОСОБА_2 передала в суборенду ФОП ОСОБА_1 10 кв.м. зазначене орендоване приміщення (договір суборенди від 01 лютого 2023 року).
24. Відповідно до повідомлення від 30 травня 2022 року № 9054779842 про об`єкти оподаткування приміщення магазину-кафетерію " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом оподаткування ФОП ОСОБА_2 .
25. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та між ними укладено договір про партнерство та ділове співробітництво від 01 лютого 2023 року.
26. Відповідно до наказу ГУ ДПС у Хмельницькій області від 03 квітня 2023 року № 932-П та направлень на перевірку №№ 1749, 1750 від 03 квітня 2023 року проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
27. За результатами перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Хмельницькій області складено акт фактичної перевірки № 3803/22-01-24-06/НОМЕР_1 від 10 квітня 2023 року, у якому зафіксовано, що трудові відносини із ОСОБА_2 з боку ФОП ОСОБА_1 належним чином не оформлені, чим порушено статті 2 3 21 24 КЗпП України.
28. Начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за результатами проведеної фактичної перевірки винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в сумі 67000 грн.
29. Не погодившись із постановою про накладення штрафу позивач оскаржив її до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
30. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
31. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
32. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
33. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
34. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
35. Задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про скасування спірної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-52/ХМ/а-2 від 23 травня 2023 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок № 509, в редакції, чинній до внесення в нього змін Порядком № 823, пунктом 2 якого передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
36. Водночас скаржник вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції помилковими, з огляду на неправильне застосування судами положень пункту 2 Порядку №509, оскільки визнання нечинним Порядку №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509. Крім того, скаржник, з посиланням на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 та від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20 наголошує, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу.
37. Таким чином, спірних питанням, що виникло у цій справі та безпосередньо досліджувалося судами першої та апеляційної інстанції, є питання правомірності винесення спірного рішення в частині наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта фактичної перевірки, здійсненої територіальним органом ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
38. Надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій та доводам касаційної скарги щодо їх заперечення, колегія суддів зазначає таке.
39. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
40. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
41. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
42. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
43. У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
44. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
45. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
46. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).
47. Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
48. За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
49. Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
50. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
51. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
52. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
53. Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
54. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
55. Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
56. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
57. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
58. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
59. Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
60. Абзацом першим Порядку № 413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
61. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
62. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
63. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
64. Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
65. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті фактичної перевірки від 10 квітня 2023 року № 3803/22-01-24-06/ НОМЕР_1 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, чим порушила, зокрема, вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України та Порядку № 413.
66. Водночас ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент проведення перевірки та винесення спірної постанови норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу відсутня (з огляду на визнання протиправною та нечинною в судовому порядку Постанову №823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС), натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю (відповідно до положень Порядку №509 в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823).
67. В аспекті зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
68. Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
69. За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
70. Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, про що правильно вказав відповідач у касаційній скарзі.
71. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
72. Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
73. Таким чином, колегія суддів вказує, що встановлений судами попередніх інстанцій, а також фактично підтверджений матеріалами справи факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору зафіксований компетентним органом (у даному випадку - ДПС України).
74. Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
75. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
76. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
77. На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
78. У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.
79. Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КЗпП сформована, зокрема, у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 804/9077/16, від 04 вересня 2020 року у справі № 824/601/18-а, від 13 квітня 2023 року у справі № 160/19160/21, від 23 червня 2023 року у справі № 160/1649/22, від 23 червня 2023 року у справі № 300/377/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 420/1011/20 та від 20 грудня 2023 року у справі № 480/1815/22.
80. Окрему увагу Суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування викладено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
81. За приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
82. Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КАС України сформована, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 817/996/16 та від 19 січня 2023 року у справі № 640/10685/21.
83. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у разі суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
84. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17 і відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
85. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, ураховуючи встановлені у цій справі обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки ці повноваження належать вказаним суб`єктам відповідно до закону.
86. Суд на підставі приписів частини третьої статті 7 КАС України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, застосовує насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу, та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в процесі фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
87. Ураховуючи вищевикладене, Суд констатує, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акта перевірки передбачена законом, а тому відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
88. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23, від 13 серпня 2024 року у справі № 120/15621/23 та від 18 вересня 2024 року у справі № 240/7766/23 і Суд не вбачає наявності правових підстав для відступу від неї.
89. Суд зазначає, що згідно частини четвертої статті 265 КЗпП України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
90. Таким чином, штрафи, передбачені положеннями частини другої статті 265 КЗпП України, можуть бути застосовані Держпраці виключно за умови наявності відповідного порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. На момент виникнення спірних правовідносин і станом на момент розгляду цієї справи саме Порядок № 509 є основним документом, що визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання (роботодавців) штрафів, зокрема, за порушення законодавства про працю. Внесення змін до деяких положень Порядку № 509 відповідно до Порядку № 823 та наступне визнання цих змін такими, що втратили чинність, згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19, не впливають на чинність в цілому Порядку № 509 та, відповідно, на результат вирішення спірних правовідносин.
91. За таких обставин, Суд доходить висновку, що оскаржувана у цій справі постанова Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЦЗ-52/ХМ/а-2 від 23 травня 2023 року про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні. З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій, викладені у оскаржуваних рішеннях стосовно наявності підстав для задоволення поданого ФОП ОСОБА_1 позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам, встановленим у справі, яка розглядається.
92. На цій підставі Суд також вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 та від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20.
93. Крім того, оцінюючи доводи касаційної скарги стосовно редакції Порядку № 509, яка діє внаслідок визнання нечинним Порядку №823, Суд зауважує, що відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
94. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 червня 2024 року у справі №140/23652/23, від 15 липня 2024 року у справі №600/4070/22-а, від 19 вересня 2024 року у справі №460/3123/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а.
95. Щодо наведених позивачем у відзиві на касаційну скаргу доводів, зокрема, стосовно перебування з ОСОБА_2 у родинних відносинах, здійснення господарської діяльності у спільному магазині-кафетерії, колегія суддів зазначає, що останні, перш за все, жодним чином не спростовують доводів, наведених скаржником у касаційній скарзі. Крім того, Суд зауважує, що зі встановлених судами попередніх обставин не вбачається наявності з боку позивача заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень. Колегія суддів з урахуванням вимог статті 341 КАС України також наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
96. Крім того, Суд, враховуючи особливості правовідносин та встановлені судами фактичні обставини, також відхиляє посилання позивача на пункт 6 Порядку № 509 з огляду на те, що судовий розгляд відповідно до положень КАС України охоплює собою більшість гарантій учасників публічно-правових відносин, зокрема, в аспекті змагальності, рівності та офіційного з`ясування обставин справи, а тому формальні недоліки фіксації правопорушення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та звільнення правопорушника від відповідальності, передбаченої законом та спрямованої на захист важливого суспільного інтересу, а тому формальні недоліки під час фіксації правопорушення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та звільнення правопорушника від відповідальності, передбаченої законом та спрямованої на захист важливого суспільного інтересу.
97. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
98. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
99. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
100. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга -задоволенню.
Керуючись статтями 340 341 344 349 351 355 356 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Шарапа
С.М. Чиркін