ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 560/19513/23
адміністративне провадження № К/990/29952/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року, прийняте у складі судді - Фелонюк Д.Л., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кузьмишина В.М. (головуючий суддя), Сушка О.О. Сапальової Т.В.
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (далі також - відповідач), у якому просив:
2. визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, щодо невиплати йому, ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані ним, у період роботи з 28.08.2020 по 07.09.2023, календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки;
3. зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому, виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним, у період роботи з 28.08.2020 по 07.09.2023, календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому, щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану ним відпустку за період 2020 - 2022 роки (10 календарних днів щорічної відпустки за 2020 рік, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 23 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, 3 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 4 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік). Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому, виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористану ним відпустку за період 2020 - 2022 роки (10 календарних днів щорічної відпустки за 2020 рік, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 23 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, 3 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 4 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік).
5. Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (далі також - Закон №794-VIII) та Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, який згідно з частиною другою статті 19 Закону № 794-VIII поширюється на осіб рядового і начальницького складу ДБР у частині соціальних гарантій, не містять чітких положень щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки.
6. Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосовувати положення статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі також - Закон № 504/96-ВР) та статті 83 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), де вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
7. У підсумку суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач при звільненні зі служби мав право на отримання грошової компенсації за вказані невикористані календарні дні відпусток, однак відповідач безпідставно не виплатив йому таку компенсацію при звільненні.
ІІІ. Касаційне оскарження
8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, а саме приписи статтей 83 КЗпП України та 24 Закону № 504/96-ВР. На думку скаржника, ці норми не поширюються на спірні правовідносини.
10. Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
11. Згідно з довідкою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 17.07.2023 № 70/14-09-23 ОСОБА_1 з 28.08.2020 проходив службу в Державному бюро розслідувань, у тому числі в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому.
12. Відповідно до витягу з наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 06.09.2023 № 125-о/с/ДСК позивача звільнено зі служби 07.09.2023 з виплатою грошової компенсації за 23 календарних дні невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток, пропорційно до відпрацьованого часу, за 2023 рік.
13. Згідно з повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні 07.09.2023 позивачу виплачено компенсацію за 23 дні невикористаної відпустки в сумі 41668,33 грн.
14. За змістом довідки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 17.11.2023 № 115/14-09-23 позивач не використав 10 календарних днів щорічної відпустки за 2020 рік, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 23 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, 3 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 4 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік.
15. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
16. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
18. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
19. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань».
20. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
21. Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
22. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону № 794-VIII).
23. Положеннями частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
25. Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
26. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
27. При цьому частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
28. Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі також - Положення № 743).
29. Пунктами 81-82 Положення № 743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).
30. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.
31. Згідно з пунктом 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.
32. За правилами пункту 89 Положення № 743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.
33. Відповідно до пункту 94 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.
34. Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.
35. Згідно з пунктами 95-96 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.
36. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
37. Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.
38. Згідно з пунктом 97 Положення № 743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.
39. Відповідно до пункту 99 Положення № 743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.
40. Наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року № 348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція № 348).
41. За змістом пункту 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
42. Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції № 348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.
43. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
44. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.
45. Положеннями частини 1 статті 12 Закону № 2136-IX встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
46. Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
47. Статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
48. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
49. Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.
VI. Позиція Верховного Суду
50. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
51. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
52. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в її межах.
53. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у не виплаті позивачу як особі начальницького складу ДБР грошової компенсації за невикористані ним, у період роботи з 28.08.2020 по 07.09.2023 щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки.
54. У межах спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність у ОСОБА_1 права на виплату компенсації за невикористану відпустку за період 2020 - 2022 роки (10 календарних днів щорічної відпустки за 2020 рік, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 23 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, 3 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 4 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік).
55. Переглядаючи судові рішення судів попередніх інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
56. Після відкриття провадження у цій справі, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справах № 420/3971/23, № 380/16768/22 під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо застосування статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України - в контексті наявності в осіб, що відносяться до начальницького складу ДБР права на компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за попередні роки служби при звільненні.
57. Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 зазначив, що особи рядового та начальницького складу ДБР користуються спеціальним правовим захистом, зокрема соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за невикористані відпустки.
58. Закон № 794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743.
59. Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП України та Закону № 504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.
60. Верховний Суд вказав на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
61. Аналізуючи Положення № 743 (норми спеціального законодавства) в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, Верховний Суд звернув увагу, що норми цього Положення встановлюють спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.
62. Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.
63. Навпаки, Положення № 743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.
64. Пункт 95 Положення № 743 вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.
65. Попри це, варто відзначити, що Положення № 743 та Інструкція № 348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.
66. Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
67. Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.
68. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
69. У підсумку Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23, зважаючи на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, виснував, що до застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.
70. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 380/16768/22.
71. Висновки, викладені Верховним Судом у наведених постановах, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, яка розглядається, тому відсутня необхідність формування правових висновків щодо спірних питань, й підстав для відступу від сформованих висновків не вбачається.
72. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
73. Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.
74. Отже, за такого правового регулювання та враховуючи практику Верховного Суду сформовану у подібних правовідносинах, Суд зазначає, що не здійснюючи ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки у 2020 - 2022 роках, відповідач діяв не правомірно.
75. Ураховуючи наведене, Верховний Суд констатує правильність висновку судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.
VІІ. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
76. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.
77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
78. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
79. Зважаючи на приписи статей 349 350 КАС, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VІІІ. Судові витрати
80. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі № 560/19513/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіО.А. Губська М.В. Білак В.Е. Мацедонська