ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2025 року
м. Київ
справа № 560/8264/24
адміністративне провадження № К/990/5781/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М. та судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство освіти і науки України,
про визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Михайлова О.О. від 19 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Шидловського В.Б., Боровицького О.А., Курка О.П. від 14 січня 2025 року
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - НАЗЯВО, Національне агентство, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО від 04 квітня 2024 року № 29 (94) "Про внесення на розгляд НАЗЯВО подання про наявність у дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороб" фактів академічного плагіату";
- визнати протиправним та скасувати рішення НАЗЯВО від 14 травня 2024 року № 10 (60) "Про виявлення академічного плагіату у захищеній 25 червня 2014 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороби" фактів академічного плагіату".
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що НАЗЯВО не мало повноважень перевіряти та встановлювати наявність академічного плагіату в його дисертації, оскільки захист відбувся 25 червня 2014 року, а поняття академічного плагіату та відповідальність за його порушення були запроваджені до законодавства України пізніше, з набранням чинності 06 вересня 2014 року Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII "Про вищу освіту" (далі - Закон № 1556-VII), чим порушується принцип незворотності дії закону в часі, закріплений у статті 58 Конституції України.
Позивач зазначає, що скарга ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) щодо плагіату в його дисертації вже розглядалася Міністерством освіти і науки України (далі - МОН України) у 2016 році, яке доручило перевірку спеціалізованій вченій раді Д 64.600.03 при Харківському національного медичному університеті, яка за результатами цієї перевірки (протокол від 22 червня 2016 року № 9) дійшла висновку відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня, оскільки факт плагіату не був виявлений, а унікальність тексту становить 89 %. Позивач вважає, що НАЗЯВО, провівши повторну перевірку, безпідставно поставило під сумнів чинне рішення спеціалізованої вченої ради, втрутилося у виключні повноваження МОН України та встановило порушення, яке не існувало на момент підготовки та захисту дисертації.
Також позивач стверджує, що НАЗЯВО не забезпечило йому реальної та дієвої можливості захистити свої права під час розгляду скарги.
Зокрема, НАЗЯВО направило повідомлення про перевірку та розгляд скарги на електронну адресу місця роботи (Державне некомерційне підприємство "Національний інститут раку"; далі - ДНП "Національний інститут раку"), а не особисто йому.
Внаслідок цього Позивач дізнався про перевірку вже після ухвалення оскаржуваного рішення Комітету НАЗЯВО.
Крім того, НАЗЯВО порушило строк повідомлення про прийняте 14 травня 2024 року рішення, відправивши 22 травня 2024 року звернення до МОН України про позбавлення наукового ступеня раніше, ніж повідомило позивача про своє рішення (24 травня 2024 року).
3. НАЗЯВО також у відзиві не визнало позову, не погоджується з твердженням позивача про неможливість застосування до нього норм щодо плагіату та відповідальності, зазначає, що на момент написання та захисту ОСОБА_1 дисертації стаття 56 Закону України від 21 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту" (далі - Закон № 1060-XII) та стаття 5 Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII "Про наукову та науково-технічну діяльність" (далі - Закон № 1977-XII) закріплювали необхідність дотримання здобувачами наукового ступеня академічної доброчесності.
Норми щодо відповідальності за текстові запозичення (академічний плагіат) були присутні в національному законодавстві на момент захисту дисертації та присвоєння наукового ступеня, і поширюють свою дію на спірні правовідносини. Законодавством не передбачено часових меж щодо перевірки дисертацій на наявність порушень академічної доброчесності.
НАЗЯВО заперечує твердження позивача про те, що скарга вже розглядалась МОН України, яке не виявило плагіату.
Відповідач розглядає скаргу вперше, а МОН України не пересилало до НАЗЯВО жодної скарги ОСОБА_2 . Рішення спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 від 22 червня 2016 року фактично підтвердило наявність текстових запозичень у науковій роботі ОСОБА_1 .
Закон не визначає право НАЗЯВО здійснювати від імені держави управлінські функції, а склад Національного агентства формується на підставі укладення цивільно-правових договорів.
НАЗЯВО стверджує, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд скарги, копію скарги з додатками було надіслано до Харківського національного медичного університету та позивачу за місцем його роботи, оскільки НАЗЯВО не мало інформації про його поштову адресу або інші засоби зв`язку.
Крім того, скарга та інформація про дату, час і місце розгляду скарги на засіданні Комітету та НАЗЯВО оприлюднювалася на вебсайті НАЗЯВО.
Суди не вправі перевіряти факти наявності/відсутності плагіату в дисертаціях, оскільки це входить до повноважень НАЗЯВО; перевіряють лише законність рішення (висновку) в межах дотримання процедури його прийняття, не втручаючись у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
4. МОН України у поясненнях на позов зазначає, що рішення НАЗЯВО щодо виявлення академічного плагіату в дисертації ОСОБА_1 буде розглянуто відповідно до встановленої процедури після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та просило відмовити у задоволенні позову.
5. ОСОБА_1 у відповіді на відзив НАЗЯВО зазначає, що не зобов`язаний дотримуватися вимог законодавства, якого не існувало на момент написання і захисту дисертації.
НАЗЯВО наділене у спірних правовідносинах владними управлінськими функціями, оскільки реалізує державну політику у сфері забезпечення якості вищої освіти відповідно до пункту 1 Статуту Національного агентства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 244 (далі - Статут Національного агентства). Також на момент захисту дисертації була відсутня процедура виявлення академічного плагіату та суб`єкт владних повноважень, уповноважений на його виявлення. Позовна заява не містить тверджень про допустимий відсотковий розмір плагіату, а зазначення 89 % унікальності тексту в позовній заяві наведено лише з посиланням на цитування рішення вченої ради, яка встановила відсутність плагіату в дисертаційній роботі, і самі по собі не є підставою позову.
6. Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив вказує, що позивач неправильно цитує пункт 1 Статуту Національного агентства до внесення до нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 23 січня 2024 року № 71 "Про внесення змін до Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти" (далі - Постанова КМУ № 71). Закон України від 30 березня 2021 року № 1369-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань присудження наукових ступенів та ліцензування освітньої діяльності" вилучив повноваження НАЗЯВО з реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, після чого Кабінет Міністрів України Постановою № 71 вніс відповідні зміни до Статуту НАЗЯВО.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 19 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.
8. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО є процедурним, має лише інформаційно-рекомендаційний характер та не скасовує присудження наукового ступеня, тому не породжує правових наслідків для ОСОБА_1 та не може бути предметом судового оскарження.
Відхиляючи твердження позивача про відсутність у НАЗЯВО повноважень перевіряти дисертацію на наявність академічного плагіату, суди зазначили, що, попри захист дисертації 25 червня 2014 року, рішення Атестаційної колегії про присудження наукового ступеня ОСОБА_1 було прийнято 23 вересня 2014 року.
Таким чином, на момент присудження наукового ступеня вже набрали чинності положення частини шостої статті 6 Закону № 1556-VII, якою запроваджено юридичну відповідальність, пов`язану з академічним плагіатом. Крім того, стаття 56 Закону № 1060-XII та стаття 5 Закону № 1977-XII зобов`язувала позивача дотримуватися етичних норм наукового співтовариства та поважати право на інтелектуальну власність.
На момент написання та захисту позивачем дисертації пункт 14 Порядку присудження наукових ступенів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567 (далі - Порядок № 567), передбачав, що виявлення в дисертації текстових запозичень без посилання на джерело є підставою для зняття дисертації з розгляду або для позбавлення наукового ступеня, якщо диплом вже видано.
Суди дійшли висновку, що незалежно від періоду часу, коли відбувся захист, можлива перевірка дисертації на наявність фактів академічного плагіату та текстових запозичень без посилання на джерело. ОСОБА_1 , використовуючи фрагменти дисертації свого наукового керівника, був зобов`язаний посилатися на джерело.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
10. НАЗЯВО подало відзив, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. Позивач у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 24 та частини першої статті 58 Конституції України, статті 5 Закону № 1977-XII, частини дев`ятої статті 19 Закону № 1556-VII, частин четвертої і п`ятої статті 42, Закону № 2145-VIII, статті 56 Закону № 1060-XII, пункту 14 Порядку № 567, пунктів 38, 39, 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2021 року № 1197 (далі - Порядок № 1197), а також необхідність формулювання Верховним Судом висновку щодо застосування зазначених норм права у питанні повноважень НАЗЯВО здійснювати перевірку наявності академічного плагіату в наукових роботах, захищених до набрання чинності Законом № 1556-VII (06 вересня 2014 року).
Верховий Суд у постановах від 24 липня 2024 року у справі № 640/23574/20 і від 20 грудня 2024 року у справах № 300/4659/23 та № 120/11425/23 з подібними предметами та підставами позовів направляв справи на новий розгляд або ж закривав провадження у справі.
Суди неправильно тлумачили статтю 56 Закону № 1060-XII, яка стосується педагогічної етики та моралі науково-педагогічних працівників у процесі викладання, а не науковців. Позивач ніколи не був викладачем або педагогом.
Поняття академічної доброчесності вперше було запроваджене у законодавстві України лише у 2014 році з прийняттям Закону № 1556-VII та змін до редакції Закону № 1060-XII. Тому, на думку скаржника, його не можна притягати до відповідальності за діяння, яке не визнавалося правопорушенням на момент вчинення.
12. НАЗЯВО у відзиві зазначає, що позивач є вченим з 2000 року, тому на нього поширюється дія Законів № 1060-XII та № 1977-XII; у касаційній скарзі підтверджує наявність плагіату у своїй дисертації, визнаючи використання даних наукової керівниці ОСОБА_3 як "реалізацію своїх авторських прав", однак, за Законом № 1556-ХІІ до захисту допускаються дисертації, виконані здобувачем самостійно.
Також позивач посилається на Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджені наказом Вищої атестаційної комісії України від 21 березня 1997 року № 121 (втратив чинність з 01 вересня 2007 року), які зобов`язують здобувача обов`язково посилатися на авторів та джерела, з яких запозичені матеріали або окремі результати.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
13. ОСОБА_1 13 лютого 2025 року подав касаційну скаргу.
14. Верховний Суд ухвалою від 26 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження у справі.
15. НАЗЯВО 07 березня 2025 року подав відзив на касаційну скаргу.
16. МОН України 26 лютого 2025 року отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження, проте не скористалося правом подати відзив на касаційну скаргу.
17. Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2025 року призначив справу до розгляду у письмовому провадженні за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи з 03 червня 2025 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що 25 червня 2014 року ОСОБА_1 захистив на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті дисертацію "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороби" та здобув науковий ступінь кандидата медичних наук, і отримав диплом НОМЕР_1 на підставі рішення Атестаційної колегії від 23 вересня 2014 року.
19. У вересні 2023 року ОСОБА_2 подав до НАЗЯВО електронну скаргу (лист № 26/1-АД) про виявлення академічного плагіату, фабрикації та фальсифікації у дисертації ОСОБА_1 .
20. 11 вересня 2023 року Секретаріат НАЗЯВО склав звіт № 59/С3-23 про результати перевірки на відповідність вимогам пункту 6-7 Порядок розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженому на засіданні НАЗЯВО від 21 червня 2022 року (протокол № 10 (15), та передав його разом зі скаргою та додатками на розгляд Комітету з питань етики НАЗЯВО.
21. 19 вересня 2023 року Комітет з питань етики НАЗЯВО ухвалив рішення № 39 (52) про прийняття скарги до розгляду, обрав доповідача та доручив секретаріату НАЗЯВО перевірити відомості щодо наявності плагіату, фабрикації, фальсифікації у дисертації ОСОБА_1 .
22. НАЗЯВО надіслало копію скарги з додатками до Харківського національного медичного університету та ОСОБА_1 , а також оприлюднило її на своєму офіційному сайті; поінформував про право подавати письмові пояснення або документи для спростування/підтвердження доводів скарги до початку розгляду справи Комітетом з питань етики.
23. 04 квітня 2024 року Комітет з питань етики НАЗЯВО на засіданні ухвалив рішення № 29 (94), яким вирішив внести на розгляд НАЗЯВО подання про наявність у дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 фактів академічного плагіату.
24. 14 травня 2024 року НАЗЯВО розглянуло подання Комітету з питань етики (протокол № 10 (60) та встановило факти академічного плагіату в дисертації ОСОБА_1 , захищеній 25 червня 2014 року, та вирішило звернутися до МОН України щодо позбавлення його наукового ступеня кандидата медичних наук.
25. 22 травня 2024 року НАЗЯВО звернулося до МОН України (листи № 1045 та № 1046) щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня кандидата медичних наук.
26. ОСОБА_1 не погодився з діями (рішенням) Комітету з питань етики та НАЗЯВО і звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховний Суд виходить з такого.
28. Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
29. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
30. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
31. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
32. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року повною мірою не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке.
33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до частини другої статті 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
35. НАЗЯВО згідно зі статтею 17 Закону № 1556-VII є постійно діючим колегіальним органом; юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Комітет з питань етики, який утворюється у складі НАЗЯВО, розглядає питання порушення академічної доброчесності і вносить відповідні подання до Національного агентства, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (частина дев`ята статті 19 Закону № 1556-VII).
36. Відповідно до пункту 9 положень Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 244 "Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти", в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2024 року № 71, Національне агентство встановлює відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та готує звернення до МОН України про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук.
37. Таким чином, НАЗЯВО є органом державної влади, що відіграє ключову роль у забезпеченні академічної доброчесності у вищій освіті України. Зокрема, Комітет з питань етики НАЗЯВО уповноважений розглядати випадки порушення академічної доброчесності та подавати відповідні висновки до Національного агентства, яке має повноваження встановлювати факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та ініціювати звернення до МОН України щодо скасування рішень про присудження наукових ступенів кандидата та доктора наук, якщо такі порушення були виявлені.
38. Дії НАЗЯВО щодо встановлення плагіату і формування подань до МОН України є реалізацією владних управлінських функцій у сфері забезпечення якості освіти, безпосередньо впливають на права, свободи чи інтереси осіб, щодо яких такі дії здійснюються, і, відповідно, можуть бути оскаржені у порядку адміністративного судочинства.
39. Тому доводи відповідача про те, що закон не визначає право НАЗЯВО здійснювати від імені держави управлінські функції, не є обґрунтованими.
40. Висновок спеціалізованої вченої ради, отриманий раніше, не перешкоджає повторній оцінці наявності плагіату в науковій роботі НАЗЯВО, яке діє відповідно до встановленої Законом № 1556-VII та Порядком № 1197 процедури, що не існувала на момент первинного розгляду. Повторна перевірка наукової роботи може бути обґрунтована отриманням нової інформації про плагіат для забезпечення академічної доброчесності та захисту суспільного інтересу в академічної репутації.
41. Незважаючи на особливості формування складу, Національне агентство, як юридична особа публічного права, виконує публічно-правові функції, делеговані йому державою відповідно до Закону № 1556-VII та Статуту, зокрема щодо встановлення фактів академічного плагіату та ініціювання позбавлення наукових ступенів. Отже, його рішення мають публічно-правовий характер і можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.
42. Протягом судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не ставив під сумнів правовий статус Національного агентства як органу державної влади у сфері академічної доброчесності, а оспорював наявність у НАЗЯВО повноважень здійснювати перевірку наявності академічного плагіату в його дисертації, захищеній до 06 вересня 2014 року, тобто, до набрання чинності Законом № 1556-VII.
43. Відповідно до пункту 38 Порядку № 1197 особа, якій за рішенням МОН (МОНмолодьспорту, ВАК) видано диплом доктора (кандидата) наук, може бути позбавлена відповідного ступеня у разі виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, чинних на момент прийняття рішення МОН (МОНмолодьспортом, ВАК) про видачу відповідного диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії.
44. Для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня до МОН подають звернення (скарги, заяви, клопотання):
- фізичні (юридичні) особи з інформацією про виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів;
- рада, в якій проводився захист докторської (кандидатської) дисертації, про позбавлення відповідного наукового ступеня цього порядку;
- Національне агентство про позбавлення відповідного ступеня (пункт 39 Порядку № 1197).
45. Згідно з пунктом 41 Порядку № 1197 у редакції, чинній до 08 травня 2024 року, звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації розглядає Національне агентство відповідно до законодавства.
Національне агентство надсилає до МОН разом із супровідним листом копію прийнятого рішення щодо виявлення в дисертації, наукових публікаціях, зарахованих за її темою, академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації:
- з результатами проведеного аналізу доказів, які підтверджують факт фабрикації, фальсифікації;
- з результатами проведеного аналізу виявлених за допомогою відповідного програмного забезпечення фрагментів збігів щодо неправомірного використання наукових текстів, ідей, розробок, наукових результатів і матеріалів інших авторів без відповідного посилання;
- з посиланням на норми законодавства.
46. Таким чином, розгляду МОН України питання про позбавлення наукового ступеня передує виявлення НАЗЯВО порушення вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, чинних на момент прийняття рішення МОН (МОНмолодьспортом, ВАК), та оформити відповідного рішення з дотриманням вимог пункту 41 Порядку № 1197.
47. У 13 томі "Словника української мови" в 20 томах (СУМ-20) (https://sum20ua.com), укладеному Українським мовно-інформаційним фондом Національної академії наук України (НАН України), слово "плагіат" визначається як привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора.
48. Подібне визначення слова "плагіат" дає "Словник української мови" в 11 томах (СУМ-11).
49. Позивач посилається на принцип незворотності дії закону в часі, стверджуючи, що норми про академічний плагіат, запроваджені Законом № 1556-VII, не можуть застосовуватися до його дисертації, захищеної 25 червня 2014 року.
50. За визначенням, що міститься у частині шостій статті 69 Закону №1556-VII у редакції, чинній до 28 вересня 2017 року, академічний плагіат - оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання.
51. Верховний Суд зазначає, що хоча Закон №1556-VII формально закріпив на законодавчому рівні поняття "академічний плагіат" у законодавство, етичні норми, які забороняють плагіат, існували раніше. Такі норми, що ґрунтувалися на загальновизнаних принципах доброчесності та поваги до інтелектуальної власності, закріплювалися в різних нормативних актах та документах.
52. Зокрема, 23 лютого 1994 року набрав чинності Закон України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права", який у статті 13 визначав особистим (немайновим) правом автора вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо.
53. Стаття 52 Закону № 1060-XII (у редакції, чинній з 25 квітня 1996 року) та стаття 5 Закону № 1977-XII (у редакції, чинній з 22 грудня 1998 року) зобов`язували науковців дотримуватися етичних норм і поважати право на інтелектуальну власність.
54. Крім того, пункт 14 Порядку № 567 (чинного на момент захисту позивачем дисертації) передбачав можливість зняття дисертації з розгляду або позбавлення наукового ступеня у разі виявлення текстових запозичень без посилання на джерело.
55. Таким чином, принцип незворотності дії закону не порушений, оскільки Закон № 1556-VII не встановлює нової заборони або відповідальності за плагіат, а лише конкретизує способи виявлення порушень академічної доброчесності, передбачених етичними та нормативними положеннями, що діяли раніше. Саме тому застосування процедур, передбачених зазначеним Законом, для виявлення порушень, допущених раніше, не є ретроспективним застосуванням нових санкцій, а є належною реакцією держави на триваюче порушення прав третіх осіб.
56. Ба більше, у розділі 2 Кодексу наукової етики Української федерації вчених, затвердженому Українською федерацією вчених у 2005 році, порушеннями в наукових дослідженнях вважається: фальсифікація; переробка і плагіат; невизнання авторства або значного інтелектуального внеску в наукову роботу; використання нової інформації, ідей або даних із конфіденційних рукописів або приватних бесід; використання архівних матеріалів з порушенням правил використання архівних документів; невиконання державного законодавства, статутів та колективних договорів академій, вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких організацій, положень про безпеку наукової праці.
57. Етичний кодекс ученого України, затверджений Національною академією наук України у 2009 році, також встановлює основні етичні принципи та норми поведінки для науковців, у пункті 2.3 зобов`язує учених забезпечувати бездоганну чесність та прозорість на всіх стадіях наукового дослідження, вважати неприпустимими прояви шахрайства, зокрема фабрикування та фальшування даних, піратства та плагіату.
58. Кодекс наукової етики Української федерації вчених (2005 рік) та Етичний кодекс ученого України (2009 рік), хоча й не є нормативно-правовими актами, підтверджують, що плагіат вважався порушенням етичних норм у науковій спільноті.
59. Позивач стверджує, що стаття 56 Закону №1060-XII стосується лише педагогічної етики і не застосовується до нього як науковця, а не викладача.
60. Верховний Суд відхиляє такий аргумент, оскільки стаття 56 Закону № 1060-XII у редакції, чинній на момент захисту дисертації, встановлювала загальні етичні норми для науково-педагогічної діяльності, включаючи обов`язок дотримання принципів доброчесності (загальнолюдської моралі), що разом зі статтею 52 цього ж Закону поширюється і на науковців.
61. 06 вересня 2014 року набрав чинності Закон № 1556-VII, який визначав, що:- "…Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня. Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома…" (частина шоста статті 6 Закону);
- "Система забезпечення вищими навчальними закладами якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості) передбачає здійснення таких процедур і заходів:
…
8) забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату у наукових працях працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти." (пункт 8 частини першої статті 16 Закону);
- "У складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики… розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти…" (частина п`ята статті 19 Закону).
62. Із набранням чинності Закону № 2145-VIII (28 вересня 2017 року) частину першу статті 1 Закону № 1556-VII доповнено пунктом 1-1:
"1-1) академічна доброчесність - сукупність етичних принципів та визначених Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень."
63. Частиною четвертою статті 42 Закону № 2145-VIII передбачено, що одним із порушень академічної доброчесності вважається академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.
64. Закон України від 30 березня 2021 року № 1369-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань присудження наукових ступенів та ліцензування освітньої діяльності" доповнив Закон України від 26 листопада 2015 року № 848-VIII "Про наукову і науково-технічну діяльність" статтею 28-1, згідно з якої:
- до захисту наукового ступеня доктора наук допускаються дисертації у вигляді підготовленого рукопису або наукові доповіді у разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії або сукупності статей, виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Встановлення відповідно до законодавства в поданих до захисту дисертації або наукових публікаціях фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації є підставою для відмови у присудженні наукового ступеня доктора наук (частина п`ята).
- якщо у захищеній докторській дисертації або публікаціях, які представлялися до захисту, встановлено відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації, науковий консультант позбавляється права участі у підготовці та/або атестації здобувачів ступеня доктора філософії та консультуванні та/або атестації здобувачів ступеня доктора наук строком на два роки, голова спеціалізованої вченої ради, в якій відбувся захист цієї дисертації, та опоненти, які надали позитивні висновки на неї, позбавляються права участі в атестації кадрів вищої кваліфікації строком на два роки, а наукова установа чи заклад вищої освіти позбавляється права утворювати спеціалізовану вчену раду за відповідною науковою спеціальністю строком на один рік (частина шоста).
65. Зазначена стаття визначає суб`єктами відповідальності за дотримання академічної доброчесності здобувача, наукового консультанта, голів спеціалізованої вченої ради та опонентів, заклади вищої освіти або наукові установи, тобто, особисту (для фізичних осіб) та інституційну (для закладів) відповідальність у сфері вищої освіти та науки.
66. Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, що незалежно від часу захисту наукової роботи плагіат завжди визнавався порушенням етичних норм у сфері науки та освіти і збереження "скомпрометованої" роботи (з плагіатом, фабрикацією чи фальсифікованої) як зразка для інших суперечило б принципам академічної доброчесності.
67. Закон № 1556-VII не має зворотної дії в часі, проте запроваджує механізми, які дають змогу здійснювати перевірку дисертацій та/або наукових статей на академічний плагіат, тобто, регулює триваючі правовідносини автора наукової роботи та необмеженої кількості користувачів такої роботи.
68. Виявлення плагіату в наукових роботах, захищених до 2014 року, не є ретроспективним застосуванням відповідальності, а радше інструментом для захисту порушених авторських прав та забезпечення академічної доброчесності у теперішньому часі, оскільки академічна відповідальність перебуває в етичній площині.
69. Після оприлюднення наукова робота може використовуватися, цитуватися та поширюватися. Якщо дисертація містить плагіат, то порушення авторських прав інших осіб є не одномоментним актом, а триваючим порушенням. Кожне подальше використання твору, що містить плагіат, або його доступність для необмеженого кола осіб, продовжує завдавати шкоди авторам оригінальних джерел.
70. Таким чином, перевірка робіт на плагіат, незалежно від дати їхнього захисту, є необхідною для припинення триваючих порушень.
71. Верховний Суд також підкреслює, що встановлення факту академічного плагіату не є притягненням до юридичної відповідальності у формі штрафу чи дисциплінарного стягнення, а віднесене до академічної відповідальності, яка має іншу правову природу, мету і наслідки. Така відповідальність спрямована на захист довіри до результатів наукової діяльності та відновлення справедливості у сфері академічних прав. Тому виявлення плагіату в уже захищеній раніше дисертації не порушує принцип незворотності дії закону в часі.
72. Ігнорування можливості перевірки робіт, захищених до 2014 року, посилаючись лише на відсутність зворотної дії Закону № 1556-VII, обмежувало б дію прав авторів. Тобто, якщо порушення авторських прав було допущено до 2014 року, то ці права фактично не підлягають захисту.
73. Крім того, частина сьома статті 42 Закону № 2145-VIII передбачає, що види академічної відповідальності (у тому числі додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності.
74. Кабінет Міністрів України постановою від 03 травня 2024 року № 507 вніс зміни до постанов із питань підготовки та атестації науково-педагогічних і наукових кадрів, зокрема доповнив Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань, затверджений наказом МОН від 14 січня 2016 року № 13, пунктом 22 такого змісту:
"22. Особа, яка має вчене звання, може добровільно відмовитися від відповідного вченого звання, подавши до МОН заяву в довільній формі, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально. Особа може надіслати заяву в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Протягом десяти робочих днів із дня надходження заяви МОН скасовує рішення про присвоєння вченого звання та визнає атестат недійсним, про що видається наказ, який розміщується на офіційному веб-сайті МОН.
Рішення про присвоєння особі вченого звання скасовується та визнається атестат недійсним у разі набрання чинності наказом МОН щодо добровільної відмови цієї особи від наукового ступеня".
75. Таким чином, заклади вищої освіти мають право запроваджувати механізми, які дозволяють університетам і науковим установам скасовувати рішення вченої ради про присудження наукових ступенів на підставі нововиявлених фактів, таких як плагіат, а особа, яка здобула вчене звання, може добровільно від нього відмовитися.
76. На відміну від кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень, і дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни чи службових обов`язків, академічна відповідальність знаходиться в етичній площині, а правовідносини у сфері академічної доброчесності продовжують існувати для наукової спільноти під час провадження наукової (творчої) діяльності, та мають забезпечувати довіру до результатів наукових (творчих) досягнень.
77. Верховний Суд підкреслює, що перевірка фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації може бути проведена у будь-який час, незалежно від часу захисту наукової роботи, за умови дотримання визначеної законодавством адміністративної процедури, оскільки академічна доброчесність вважається одним із найвищих пріоритетів у науковій (творчій, освітній) діяльності.
78. Плагіат, фабрикація чи фальсифікація не може заохочуватися, оскільки завдає шкоди репутації не лише окремої інституції (закладу вищої освіти чи наукової установи), але й загалом довірі до наукових ступенів. Перевірка наукових робіт на предмет наявності академічного плагіату має формувати, зокрема, превентивний вплив, навіть якщо порушення виявлене через багато років після захисту дисертацій чи іншої наукової або творчої роботи.
79. Водночас процедура перевірки НАЗЯВО наукових робіт передбачає право відповідної особи (автора) на захист, обґрунтованість, прозорість та необхідність доведення звинувачення стосовно такої особи у порушенні академічної доброчесності.
80. Верховний Суд також звертає увагу, що з набранням чинності 15 грудня 2023 року Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), цим Законом встановлюються єдині правила взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування, інших державних органів з фізичними та юридичними особами під час розгляду та вирішення адміністративних справ
81. У статті 4 Закону № 2073-IX визначено принципи адміністративної процедури, зокрема, обґрунтованість, безсторонність (неупередженість) адміністративного органу та презумпцію правомірності дій особи, офіційність та гарантування ефективних засобів правового захисту.
82. З огляду на статтю 8 "Обґрунтованість" Закону № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи, та зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти.
83. Статтею 9 "Безсторонність (неупередженість) адміністративного органу" Закону № 2073-IX передбачено, що не допускається неправомірна заінтересованість адміністративного органу в результатах розгляду та вирішення справи, а стаття 15 "Презумпція правомірності дій та вимог особи" цього Закону визначає, що дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи.
84. Принцип офіційності, передбачений статтею 16 Закону № 2073-IX, зобов`язує суб`єкта владних повноважень самостійно збирати необхідні докази та матеріали для прийняття рішення; цей орган не може покладатися лише на заяви чи звинувачення без належної перевірки та збору доказів.
85. У разі незгоди з прийнятим рішенням особа може захистити свої права шляхом позасудового та/або судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу (стаття 18 Закону № 2073-IX).
86. Згідно зі статтею 28 Закону № 2073-IX учасники адміністративного провадження мають право бути поінформованими про дату, час і місце слухання у справі (пункт 6); брати участь в адміністративному провадженні особисто або через своїх представників (пункт 2); бути заслуханими адміністративним органом з питань, що є предметом адміністративного провадження, до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес такого учасника (пункт 4); отримувати та надавати документи, інші докази, що стосуються обставин справи (пункт 5).
87. Тобто Закон № 2073-IX встановлює чіткі вимоги до діяльності адміністративних органів, спрямовані на забезпечення законності, обґрунтованості та неупередженості в адміністративних процедурах, а також гарантує особам ефективні засоби захисту їхніх прав та інтересів.
88. Важливо також те, що відповідно до пункту 3 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закон № 2073-IX до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону.
89. Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд наголошує на тому, що будь-які звинувачення, зокрема у порушенні академічної доброчесності, мають бути підкріплені конкретними доказами та належно перевіреними фактами, а висновки НАЗЯВО як контролюючого органу у цій сфері - бути обґрунтованими.
90. Плагіат як привласнення чужих ідей чи текстів без посилання на джерело завжди вважався порушенням у науковій практиці.
91. Таким чином, перевірка дисертації ОСОБА_1 на плагіат у 2023-2024 роках є правомірною, оскільки Закон № 1556-VII регулює триваючі правовідносини, пов`язані з академічною доброчесністю, незалежно від дати захисту дисертації.
92. Висновок спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті від 22 червня 2016 року, яким не було виявлено фактів академічного плагіату, був ухвалений до запровадження спеціалізованої адміністративної процедури перевірки, визначеної Порядком № 1197.
93. Повторна перевірка, проведена НАЗЯВО, здійснювалась у межах визначених законом повноважень, із застосуванням процедур та з урахуванням нових обставин, що унеможливлює висновок про її протиправність чи втручання в правову визначеність.
94. Тому доводи позивача про те, що спір вже був остаточно вирішений у 2016 році, не є обґрунтованими та не спростовують законності проведеної перевірки у 2023- 2024 роках.
95. Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що НАЗЯВО вжило достатніх заходів для повідомлення позивача, що відповідає принципу офіційності, передбаченому статтею 16 Закону № 2073-IX, а ОСОБА_1 мав можливість подати пояснення чи документи для спростування наявності плагіату в дисертації, але не скористався цим правом.
96. При цьому повідомлення було направлене на електронну адресу офіційного місця роботи позивача, зазначену у відкритих джерелах, яка використовується у службовій кореспонденції.
97. Позивач зазначає, що НАЗЯВО повідомило його про рішення від 14 травня 2024 року лише 24 травня 2024 року, тоді як звернення до МОН України було направлено раніше (22 травня 2024 року).
98. Зазначене не може вважатися порушенням права ОСОБА_1 на захист, оскільки рішення НАЗЯВО не має остаточного характеру і не призводить до автоматичного позбавлення наукового ступеня. Рішення НАЗЯВО є лише підставою для подальшого розгляду МОН України, яке має провести власну процедуру перед прийняттям остаточного рішення.
99. Верховний Суд наголошує, що суди адміністративної юрисдикції не мають повноважень перевіряти наявність чи відсутність академічного плагіату в дисертації, оскільки це є дискреційними повноваженнями (функцією) НАЗЯВО.
100. Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що рішення НАЗЯВО від 14 травня 2024 року є підставою для звернення до МОН України, але саме по собі не призводить до позбавлення наукового ступеня.
101. З огляду на частину другої статті 2 КАС України суди перевіряють лише законність і обґрунтованість рішень суб`єктів владних повноважень, а не їхню доцільність.
102. Відмовляючи у визнання рішення НАЗЯВО від 14 травня 2024 року протиправним, суди попередніх інстанцій виходили з того, що це рішення було прийнято в межах повноважень, з дотриманням процедури, передбаченої Законом № 1556-VII, Порядком № 1197 та Законом № 2073-IX.
103. Верховний Суд зазначає, що використання чужих текстів без належного посилання на джерело відповідно до Закону № 1556-VII та Закону № 3792-XII є плагіатом, незалежно від того, чи мав позивач дозвіл наукового керівника.
104. Позивач був зобов`язаний посилатися на джерело запозичень, чого не було зроблено, що підтверджується рішенням Комітету з питань етики НАЗЯВО від 04 квітня 2024 року. Процедура розгляду скарги НАЗЯВО відповідала принципам обґрунтованості, безсторонності, офіційності та презумпції правомірності дій особи, передбаченим Законом № 2073-IX.
105. Водночас Верховний Суд у пунктах 42-44 постанови від 24 липня 2024 року у справі № 640/23574/20 та пунктах 61-62 постанови від 20 грудня 2024 року у справі № 120/11425/23 висловлював правову позицію про те, що рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО щодо прийняття до розгляду скарги про наявність фактів академічного плагіату науковій роботі позивачки є лише однією з умов для розгляду цих питань компетентним органом - Національним агентством, тобто не зумовлює самостійних правових наслідків, а отже не може бути предметом судового розгляду.
106. Суди попередніх інстанцій дійшли правильних по суті висновків, що рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО від 04 квітня 2024 року є процедурним і має рекомендаційний характер, проте не закрили провадження у частині цієї позовної вимоги відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а повністю відмовили у задоволенні позову.
107. Закриття провадження означає, що суд не розглядає справу по суті, не встановлює фактичні обставини і не дає правової оцінки спірним правовідносинам; таке рішення констатує відсутність у суду повноважень на розгляд такого спору.
108. У випадку оскарження рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО у вигляді внесення подання на розгляд Національного агентства про наявність в науковій роботі фактів академічного плагіату, задоволення або відмова у задоволенні цієї позовної вимоги є порушенням норм процесуального права, оскільки свідчить про розгляд вимоги по суті, тоді як таке рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО може оцінюватися судом лише як частина процедури прийняття рішення НАЗЯВО, а не як самостійний об`єкт оскарження.
109. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не свідчать про порушення норм матеріального чи процесуального права. Посилання на принцип незворотності дії закону в часі є необґрунтованими, оскільки етичні норми, що забороняють плагіат, діяли на момент захисту дисертації, а Закон №1556-VII лише запровадив механізми їх реалізації.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
110. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
111. Пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
112. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
113. З урахуванням викладеного Верховний Суд скасовує рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО від 04 квітня 2024 року № 29 (94) «Про внесення на розгляд НАЗЯВО подання про наявність у дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороб" фактів академічного плагіату» та закриває провадження у цій частині.
114. Закриття провадження в частині однієї з двох позовних вимог на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України не надає позивачу права звернутися до Верховного Суду із заявою про передачу справи на розгляд іншого суду.
115. Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення НАЗЯВО від 14 травня 2024 року № 10 (60) «Про виявлення академічного плагіату у захищеній 25 червня 2014 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороби" фактів академічного плагіату» чи порушення інших норм процесуального права, тому у цій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року слід залишити без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
116. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
117. Верховний Суд не ухвалює нову постанову, тому не здійснював новий розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 345 349 354 356 359 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 560/8264/24 у частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО від 04 квітня 2024 року № 29 (94) «Про внесення на розгляд НАЗЯВО подання про наявність у дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороб" фактів академічного плагіату» скасувати та закрити провадження в цій частині.
В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 560/8264/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: C.М. Чиркін
В.М. Шарапа