Постанова
Іменем України
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 561/1109/18
провадження № 61-16406св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Зарічненська селищна рада Рівненської області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 березня
2019 року, ухвалене в складі судді Дідика А. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Зарічненської селищної ради Рівненської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Зарічненської селищної ради Рівненської області від 11 квітня 2018 року № 910/22-2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_2 у власність безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, площею 0,1147 га, розташовану по АДРЕСА_1 на підставі якого він зареєстрував за собою право власності на вказану земельну ділянку, шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: запис № 25898137.
Вказувала, що оскаржуване рішення та проведена на його підставі реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 є незаконною, оскільки у 1995 році їй як працівниці районної лікарні було виділено під житло палату № 4 хірургічного відділення і частину коридору в приміщенні старого корпусу районної лікарні, розташованого по
АДРЕСА_1 . У 2012 році надану житлову площу було розширено, а у 2017 році зареєстровано право власності на неї. Із 1995 року вона володіє та користується земельною ділянкою, прилеглою до будівлі старого корпусу районної лікарні, на якій спорудила сарай, посадила фруктові дерева.
30 серпня 2017 року та 22 жовтня 2017 року вона зверталася до Зарічненської селищної ради Рівненської області з письмовими заявами про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою на цю земельну ділянку, проте спершу її звернення не реєстрували, а згодом повідомили, що цю земельну ділянку нікому не передадуть і не планують передавати.
Оскільки спірною земельною ділянкою вона користується більше 20 років, тому має переважне право на виділення цієї ділянки у приватну власність. Як користувач спірної земельної ділянки, вона не надавала дозволу на погодження меж земельної ділянки.
Земельна ділянка не могла бути передана у власність ОСОБА_2 , оскільки належала до території відділення Зарічненської центральної районної лікарні, а тому право користування нею, перейшло до співвласників багатоквартирного житлового будинку, що облаштований на місці лікарні.
Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Зарічненської селищної ради Рівненської області від 11 квітня 2018 року № 910/22-2018 та скасувати внесений в Державний реєстр речових на нерухоме майно запис № 25898137 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, площею 0,1147 га, розташованої по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області
від 18 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що судом не встановлено порушень процедури набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, які могли бути підставою для припинення його права власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 березня
2019 року без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довела протиправність прийнятого Зарічненською селищною радою 11 квітня 2018 року рішення відносно надання відповідачу спірної земельної ділянки у власність. Наявність правових підстав для відмови Зарічненською селищною радою у затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_2 під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, натомість матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 у законний спосіб отримав земельну ділянку, що за адресою АДРЕСА_1 , а у позивача не виникло охоронюваного законом права на спірну земельну ділянку, яка не належала їй ні на праві власності ні на праві постійного користування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Зарічненського районного суду Рівненської області
від 18 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 08 серпня 2019 року, прийняти нову постанову, якою скасувати рішення Зарічненської селищної ради, запис про реєстрацію права власності
ОСОБА_2 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами не надано оцінки аргументам наведеним нею у позові та апеляційній скарзі.
Вважала, що суди неправильно застосували положення статті 8 Конституції України, статей 118 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Стверджує, що Зарічненській селищній раді було відомо, що вона понад
20 років використовує спірну земельну ділянку, оскільки листами відповідача залишено без задоволення її звернення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Вказує, що після ознайомлення із поданими відповідачем до суду письмовими доказами, до початку судового розгляду по суті, подала доповнення до позовної заяви, в якому, посилаючись на норми набувальної давності, просила задовольнити її позов, оскільки вона тривалий час використовувала спірну земельну ділянку на якій збудувала сарай та посадила фруктові дерева.
Просила врахувати, що ОСОБА_2 є мешканцем іншого села -
с. Мутвиця, в той час як спірна ділянка знаходиться в смт. Зарічне.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року Зарічненська селищна рада Рівненської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Вказує, що звернення позивача із заявою про передачу у власність земельної ділянки відбулося вже після прийняття рішення про надання
ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.
Вважали надуманими посилання ОСОБА_1 на те, що посадові особи селищної ради їй обіцяли нікому не передавати спірну земельну ділянку.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із місцевого суду.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що за результатами розгляду заяви учасника бойових дій ОСОБА_2 06 червня 2017 року Зарічненською селищною радою прийнято рішення № 599/15-2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
30 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Зарічненської селищної ради Рівненської області із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, розташованої за адресою
АДРЕСА_1 .
29 вересня 2017 року Зарічненською селищною радою надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 30 серпня 2017 року, у якій повідомлено про недотримання нею вимог щодо оформлення звернення на безоплатну передачу земельної ділянки, оскільки не зазначено орієнтовного розміру земельної ділянки та не долучено графічні матеріали із вказанням бажаного місця її розташування.
22 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подала до Зарічненської селищної ради заяву, в якій просила надати їй земельну ділянку навпроти своєї квартири, де вона збудувала сарай, огорожу та посадила фруктові дерева.
25 січня 2018 року ОСОБА_2 подав до Зарічненської селищної ради заяву про затвердження проекту землеустрою.
Проект рішення Зарічненської селищної ради про надання
ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку було винесено на чергову сесію Зарічненської селищної ради 30 січня 2018 року, однак він не набрав необхідної кількості голосів.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою було встановлено його відповідність законодавству України, а саме: проект землеустрою погоджено в порядку статей 186 186-1 ЗК України структурним підрозділом районної державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури сектором містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зарічненської районної державної адміністрації, що підтверджено Висновком «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 » від 19 жовтня 2017 року, та територіальним органом виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин відділом у Зарічненському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.
З висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 09 листопада 2017 року № 30, складеного експертом державної експертизи встановлено, що проект землеустрою в повній мірі відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, зауваження та пропозиції до проекту відсутні.
11 квітня 2018 року рішенням сесії Зарічненської селищної ради
№ 910/22-2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її безоплатно у приватну власність
ОСОБА_2 » затверджено проект землеустрою щодо відведення за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Зарічненської селищної ради Рівненської області земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, площею 0,1147 га, розташованої по АДРЕСА_1 та передано її безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 квітня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, площею 0,1147 га, розташовану по АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права
(частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельної ділянки із землею державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 ЗК України. Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок закріплені у статті 186-1 ЗК України.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, право власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності виникає у громадян з моменту державної реєстрації цих прав на підставі відповідного рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.
Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 152 ЗК України визначено способи, якими держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків ( частина друга статті 152 ЗК України).
У свою чергу, частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 , після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, подав до селищної ради на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 .
Рішенням Зарічненської селищної ради від 11 квітня 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який відповідав вимогам статей 186 186-1 ЗК України та передано спірну земельну ділянку безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 , що стало підставою для реєстрації права власності у спосіб, передбачений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що порушення процедури набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, які б могли бути самі по собі беззаперечною підставою для припинення його права власності на зазначену земельну ділянку відсутні, а у позивача не виникло охоронюваного законом права на спірну земельну ділянку, яка не належала їй ні на права власності на праві постійного користування.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , якій у 1996 році було виділено під житло палату № 4 хірургічного відділення із частиною коридору Зарічненської районної лікарні та яка 20 вересня 2017 року отримала Свідоцтво про прав власності на квартиру
АДРЕСА_2 із заявою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки до Зарічненської селищної ради звернулась 30 серпня 2017 року, тобто вже після надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відомостей про визнання незаконними дій селищної ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій у відповідності до положень, викладених у частині першої статті 4 ЦПК України, статей 15 16 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про те, що право позивача на отримання у власність земельної ділянки, передбачене статтями 118 119 ЗК України оскаржуваним рішенням та записом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не порушено, тому правомірно відмовили у задоволенні позову.
Твердження позивача про те, що вона ставилась до земельної ділянці як до своєї, а саме висадила дерева та звела споруду (сарай) на спірній ділянці, висновків судів не спростовують, оскільки ці дії вчинялись на земельній ділянці, яка їй не належить та без дозволу власника, а отже
ОСОБА_1 мала усвідомлювати, що вона вчиняє їх на власний розсуд за відсутності будь-яких належно оформлених прав на землю.
Суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідають вимогам статей 89 263-265 382 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Сам по собі факт того, що ОСОБА_2 є жителем с. Мутвиця, а не
смт. Зарічне не є підставою для задоволення позову ОСОБА_1 .
Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення яким, визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.
З приводу заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне, вказати наступне.
Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 15 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 561/1109/18 до розгляду по суті. Згідно вказаної ухвали позивач підтримала позовні вимоги з підстав, вказаних у позовній заяві (а.с.70-71).
Матеріали справи не містять заяв ОСОБА_1 про зміну або доповнення позовних вимог вимогами про визнання права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.
Таким чином, суди попередніх інстанцій розглянули справу в межах позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 у суді першої інстанції, що узгоджується з положеннями статті 13 ЦПК України, а вимоги, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути предметом касаційного перегляду, оскільки за приписами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції .
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції і висновків судів по суті вирішення справи не спростовують, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що згідно вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 березня
2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта