№ 564/109/19

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 564/109/19

провадження № 61-16729св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 такасаційну скаргуКостопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області (далі - Костопільський РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що 03 серпня 2006 року ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Фольксваген-Поло», в результаті грубого порушення Правил дорожнього руху (далі - ПДР), допустив наїзд на неї, внаслідок чого позивачу були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 22 травня 2007 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 268 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У зв`язку з ушкодженням здоров`я були постановлені судові рішення про стягнення з ОСОБА_2 коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином. Рішення судів більше 9 років практично не виконуються. Станом на 28 вересня 2018 року сума заборгованості по виконавчих листах, виданих Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 коштів становить 886 783,00 грн.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/243/18 бездіяльність головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В. М. при здійсненні виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_2 на її користь коштів визнано неправомірною.

Оскільки ухвалою суду встановлено неправомірність бездіяльності головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В. М., то позивач має право на відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю. Грошові кошти, стягнуті з ОСОБА_2 за рішенням суду, є необхідними для відновлення стану її здоров`я, проходження санаторно-курортного лікування, однак через бездіяльність головного державного виконавця цього зроблено не було.

Позивач просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 600 000,00 грн та компенсувати витрати на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 14 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Додатковим рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 28 березня 2019 року у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь витрат з надання правової допомоги в сумі 12 000,00 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовані недоведеністю факту спричинення позивачу моральної шкоди бездіяльністю головного державного виконавця, не обґрунтовано розміру такої шкоди, не доведено понесення витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 14 березня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн та 5 000,00 грн у рахунок компенсації витрат на правову допомогу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів не виконуються в повному обсязі вже понад 9 років, затримка у виконанні рішень суду зумовлена неправомірною бездіяльністю головного державного виконавця, що встановлено в ухвалі Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18, та дійшов висновку, що неможливість позивача домогтися виконання рішень суду протягом розумного строку становить втручання у її право на мирне володіння своїм майном, є порушенням вимог § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, завдало їй моральної шкоди, оскільки недотримання посадовими особами органів державної виконавчої служби своїх обов`язків вживати усіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії після того, як особа, пройшовши через судовий процес, домоглася успіху неминуче викликатиме у неї почуття розпачу та неспокою.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, апеляційний суд врахував характер правовідносин сторін, обставини справи, те, що рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів частково виконано, а також засади розумності і справедливості, дійшовши висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, встановлений Європейським судом з прав людини на рівні нижньої межі в 1 500,00 євро, що становить 40 000,00 грн, є достатнім та справедливим для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Також суд апеляційної інстанції дослідив документально підтверджені понесені позивачем судові витрати на оплату послуг адвоката, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції: договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 02 січня 2019 року, згідно з пунктом 4 якого оплата за надання правової допомоги в Костопільському районному суді Рівненської області складає 9 000,00 грн, та квитанцію до прибуткового касового ордеру про здійснення такої оплати. Під час судового розгляду апеляційним судом встановлено, що адвокатом повернуто ОСОБА_1 4 000,00 грн, отже, сума компенсації витрат на правову допомогу становить 5 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У вересні 2019 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на обставини у справі, зазначає, що станом на 01 лютого 2019 року боржником в рахунок погашення боргу сплачено 56 731,00 грн, начальником відділу після відсторонення та подальшого звільнення головного державного виконавця Сягровця В. М. проводяться дії з примусового виконання на забезпечення повного та реального виконання виконавчих документів та станом на 01 лютого 2019 року сторонами виконавчого провадження дії (бездіяльність) не оскаржувались; факт визнання неправомірної бездіяльності головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В. М. не є доказом завдання моральних, душевних переживань та зміни ритму життя позивача; доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу шкоди саме бездіяльністю головного державного виконавця, наявності причинного зв`язку між заподіянням такої шкоди і протиправним діянням, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не надано.

Також співвідповідач зазначає, що на підтвердження своїх вимог позивач надала лише копії трудової книжки, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки до акту МСЕК, епікризу, ухвали у справі № 564/2643/18, але жодним чином не доводить причинний зв`язок та вплив на стан здоров`я, спричинені бездіяльністю головного державного виконавця, а для того, щоб заявити вимогу про стягнення заподіяної шкоди, слід довести, в чому саме полягає ця шкода, якому майну чи майновим правам вона заподіяна, які права позивача порушені в цій ситуації. Крім того, у своїй позовній заяві позивач вказує на те, що вона була визнана інвалідом другої групи, а наразі є інвалідом третьої групи, з чого можна зробити висновок, що стан здоров`я ОСОБА_1 покращився.

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 40 000,00 грн змінити, збільшивши її до 600 000,00 грн. В іншій частині оскаржуване судове рішення просить залишити без змін.

У своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що не мала можливості домогтися виконання судових рішень, бездіяльність головного державного виконавця завдала їй моральних страждань, які вона правомірно оцінює в 600 000,00 грн. Затримка у виконанні рішень суду станом на 28 вересня 2018 року в загальній сумі 886 783,00 грн зумовлена виключно неправомірною бездіяльністю головного державного виконавця, що встановлено в ухвалі Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18. Із-за такої бездіяльності головного державного виконавця вона зазнала тяжких моральних страждань і переживань впродовж 9 років, невиконання 11-ти судових рішень протягом тривалого часу призвело фактично до неможливості відновити її стан здоров`я, оскільки вона втратила дорогоцінний час на відновлення лікування із-за відсутності коштів, строк невиконання судових рішень протягом 9 років є явно критичним з огляду на тривалість виконання і явну бездіяльність головного державного виконавця. На даний час стан її здоров`я є досить важким, позивач зазначає, що втратила 100 відсотків професійної працездатності виховательки дитячого садка і 60 відсотків загальної працездатності.

Також ОСОБА_1 посилається на статтю 56 Конституції України, статтю 6 Конвенції, вказує, що розмір моральної компенсації в 40 000,00 грн є явно заниженим, оскільки невиконання судових рішень впродовж 9 років є критичним строком і не може нічим виправдатись, вона фактично втратила можливість провести належне лікування і реабілітацію, адже саме на ці цілі необхідні були кошти, постановлені в рішеннях судів іменем України. На думку заявника, вартість реабілітуючого лікування з приводу отриманих травм становить не 1 500,00 євро, а 30 000,00 євро.

У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській областінадійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому співвідповідач просить її відхилити, а оскаржувану постанову скасувати.

Станом на дату розгляду справи інших відзивів до Верховного Суду на касаційні скарги не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, витребувано матеріали справи № 564/109/19 із Костопільського районного суду Рівненської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скаргаКостопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 03 серпня 2006 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Фольксваген-Поло», допустив наїзд на ОСОБА_1 , яка в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) отримала тілесні ушкодження, а водія ОСОБА_2 вироком Костопільського районного суду від 22 травня 2007 року (справа № 1-10/07) визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

На примусовому виконанні у Костопільському РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області перебувають виконавчі листи: № 2-834/11, що виданий 08 лютого 2012 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в сумі 4 800,00 грн щомісячно з 14 квітня 2011 року по 16 травня 2014 року та 600,00 грн у відшкодування витрат на правову допомогу; № 2-151/2011, що виданий 24 лютого 2011 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в сумі по 4 345,00 грн щомісячно, починаючи з 05 травня 2010 року і до 14 квітня 2011 року; № 2-775, що виданий 28 січня 2010 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення щомісячно, починаючи з 01 липня 2009 року і до 14 квітня 2011 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в сумі 3 150,00 грн; № 2-672, що виданий 26 травня 2008 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку за період з 22 травня 2007 року по 31 грудня 2007 року в сумі 16 644,00 грн; № 20528, що виданий 17 червня 2011 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в розмірі 4 705,00 грн, починаючи з 22 лютого 2011 року по 14 квітня 2011 року; № 2-887/11, що виданий 08 лютого 2012 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збільшеного розміру відшкодування втраченого заробітку за період з 01 січня 2010 року по 31 травня 2011 року в сумі 2 513,24 грн, за період з 01 січня 2010 року по 31 травня 2011 року в сумі 2 761,97 грн, за період з 01 липня 2009 року по 31 травня 2011 року в сумі 5 585,00 грн за період з 01 липня 2009 року по 31 травня 2011 року в сумі 271,74 грн; № 1710/2-292/12, що виданий 18 червня 2012 року Костопільським районним судом Рівненської області, про стягнення щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в розмірі 5 365,00 грн, починаючи з 12 січня 2012 року і до 16 травня 2014 року; № 564/369/18, що виданий 31 травня 2018 року Костопільським районним судом Рівненської області, про збільшення розміру щомісячного відшкодування втраченого заробітку, який стягується з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 згідно з рішенням Костопільського районного суду Рівненської області № 564/1096/14-ц від 01 липня 2014 року, до 18 615,00 грн і стягнення щомісячно, починаючи з 26 лютого 2018 року і до 06 червня 2019 року.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18 визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В. М. при здійсненні виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за виконавчим листом № 2-528/11, виданим 31 травня 2011 року, про стягнення 3 811,20 грн; за виконавчим листом № 564/1096/14-ц від 14 липня 2014 року про стягнення 338 400,00 грн; за виконавчим листом № 1710/2-292/12 від 11 червня 2012 року про стягнення 150 220,00 грн; за виконавчим листом № 151/2011 від 24 лютого 2011 року про стягнення 43 995,00 грн; за виконавчим листом № 2-834/11 від 08 лютого 2012 року про стягнення 172 800,00 грн; за виконавчим листом № 250/09 від 03 серпня 2009 року про стягнення 28 875,00 грн; за виконавчим листом № 2-50/09 від 03 червня 2009 року про стягнення 18 225,00 грн; за виконавчим листом № 2-220 про стягнення 34 432,00 грн; за виконавчим листом № 2-75/09 про стягнення 31 500,00 грн; за виконавчим листом № 564/369/18 від 31 травня 2011 року про стягнення 64 525,00 грн.

Рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів не виконуються у повному обсязі вже понад 9 років (на момент подання позову).

Згідно з відомостями Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській областістаном на 01 лютого 2019 року боржником в рахунок погашення боргу сплачено 56 731,00 грн.

Апеляційним судом зроблено висновок на підставі матеріалів справи про те, що затримка у виконанні рішень суду зумовлена неправомірною бездіяльністю головного державного виконавця, що встановлено в ухвалі Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частина п`ята статті 23 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3 19 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому в силу статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

А за положенням статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

З урахуванням зазначених норм, ухвали Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18, якою визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В. М. при здійсненні виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП за участю автомобіля «Фольксваген-Поло» під керуванням ОСОБА_2 , за результатами якого позивач отримала тілесні ушкодження та стала інвалідом, апеляційний суд дійшов правильного висновку про факт заподіяння позивачу моральної шкоди та відповідно необхідність скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позову.

Наведені позивачем обставини за оцінкою суду апеляційної інстанції, зокрема те, що рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів не виконуються у повному обсязі вже понад 9 років, затримка у виконанні рішень зумовлена неправомірною бездіяльністю головного державного виконавця, що встановлено ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18, заподіяли їй моральну шкоду, з чим погоджується і Верховний Суд, оскільки неможливість позивача домогтися виконання рішень суду протягом розумного строку становить втручання у її право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог § 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1, адже недотримання посадовими особами органів державної виконавчої служби своїх обов`язків вживати усіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, після того, як особа, пройшовши через судовий процес, домоглася успіху, неминуче викликатиме у неї почуття розпачу та неспокою.

Таким чином, доводи співвідповідача, що начальником відділу Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області проводяться дії з примусового виконання на забезпечення повного та реального виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_2 коштів та станом на 01 лютого 2019 року сторонами виконавчого провадження дії (бездіяльність) не оскаржувались, відхиляються з огляду на визнання ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18 неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В. М. при здійсненні виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відповідних коштів та положення частини четвертої, п`ятої, сьомої статті 82 ЦПК України.

Оскільки судами установлено, що рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів не виконуються у повному обсязі вже понад 9 років в результаті неправомірної бездіяльності головного державного виконавця, інші доводи касаційної скарги співвідповідача про відсутність підстав для задоволення позову не приймаються колегією суддів.

Оцінюючи розмір завданої їй моральної шкоди в розмірі 600 000,00 грн, позивач зазначала, що бездіяльність головного державного виконавця призвела до зміни її ритму життя, моральних, душевних страждань і переживань, на нього вона покладала надії і сподівання, а наразі змушена постійно докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Погоджуючись із висновком апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Верховний Суд водночас не бачить підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 40 000,00 грн, встановленому судом апеляційної інстанції.

Посилання апеляційного суду на рішення у справі «Харук та інші проти України» (заява № 703/05 та 115 інших заяв) від 26 липня 2012 року при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу на рівні 1 500 євро, що становить 40 000,00 грн, не приймається колегією суддів, оскільки відповідальність за те, що рішення національних судів у цій справі, які ухвалені на користь заявників і не були виконані в повному обсязі/своєчасно та стали підставою для розгляду Європейським судом з прав людини, несе держава (Україна), яка є відповідачем у цій справі. Заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк через: невжиття владою конкретних бюджетних або регуляторних заходів; введення мораторію на вилучення та продаж майна, що належить державним або контрольованим державою підприємствам; бездіяльність державних виконавців, а присуджені Європейським судом з прав людини суми по 3 000,00 євро кожному заявнику у заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. Натомість у справі № 564/109/19, що розглядається, моральна шкода спричинена неправомірною бездіяльністю працівника органу державної виконавчої служби, отже, обставини справ не є подібними.

Розмір визначеної судом апеляційної інстанції моральної шкоди у сумі 40 000,00 грн не відповідає стражданням, які були завдані позивачу бездіяльністю головного державного виконавця Костопільського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області.

Як вже зазначалось, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, при цьому «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, від 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції повинен був звернути увагу, що Костопільським районним судом Рівненської області у справі № 564/2643/18 на користь задоволення скарги ОСОБА_1 зазначено по суті лише те, що рішення судів не виконуються вже більше 9 років, державний виконавець на вимогу суду не надав для огляду матеріалів виконавчого провадження, не спростував доводів скаржника та її представника з приводу своєї неправомірної бездіяльності по здійсненню заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення з використанням можливостей, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а також дослідити глибину впливу зазначеної бездіяльності головного державного виконавця на зміну організації свого життя позивачем, в чому полягало неналежне виконання головним державним виконавцем своїх обов`язків.

Так, внаслідок бездіяльності державного виконавця, яка визнана неправомірною судовим рішенням, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у необхідності докладання нею додаткових зусиль для організації свого життя. Але при визначенні розміру завданої позивачу моральної шкоди в результаті цього необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів враховує, що в рахунок погашення боргу станом на 01 лютого 2019 року боржником на користь позивача сплачено 56 731,00 грн, що сторонами не заперечується. Отже, немає підстав вважати, що Костопільським РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області взагалі не вживалися заходи з примусового виконання рішень на користь ОСОБА_1 , при цьому продовжує існувати можливість виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів, вона не є остаточно втраченою.

Враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, про які зазначала позивач, те, що Костопільським РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області вживалися заходи з примусового виконання рішень на користь ОСОБА_1 , передбачені Законом України «Про виконавче провадження», про що свідчить часткове погашення боргу ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення присудженого апеляційним судом розміру моральної шкоди з 40 000,00 грн до 20 000,00 грн, з урахуванням принципу розумності та справедливості. Такий розмір є таким, що відповідає глибині та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, враховує ступінь вини відповідача.

З огляду на зазначене, не приймаються доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на користь зміни оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 40 000,00 грн із вимогою збільшити її до 600 000,00 грн із наведенням аргументів, ідентичним тим, що перераховані в позовній заяві та апеляційній скарзі, які також були предметом розгляду й перевірки судом апеляційної інстанції.

З огляду на відсутність доводів заявників щодо перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині стягнення 5 000,00 грн у рахунок компенсації витрат на правничу допомогу адвоката колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Інші доводи касаційних скарг заявників також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, присудженої до стягнення на користь ОСОБА_1 , встановивши її в сумі 20 000,00 грн.

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко