№ 564/721/16-ц

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 564/721/16-ц

провадження № 61-1654св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що судовими рішеннями Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року стягнуто з ОСОБА_5 на його користь борг за договором позики на загальну суму 53 126,00 грн. Проте ці рішення не виконані у зв`язку з відсутністю у боржника майна, крім 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі є спадкоємцями боржника та прийняли спадщину. Позивач вважав, що спадкоємці боржника повинні відшкодувати йому суму боргу за договором позики, а саме: кошти, стягнуті з боржника на його користь судовими рішеннями від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року у розмірі 53 126,00 грн, а також нараховані на вказану суму у порядку статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати за період із 2006 року по 2016 рік.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів як спадкоємців боржника на його користь борг за договором позики у розмірі 138 703,27 грн, а саме з кожного із відповідачів по 69 351,64 грн, що відповідає їх частці в спадщині, після смерті ОСОБА_5 .

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 27 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 50 775,53 грн у рахунок погашення позики. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на стягнення заборгованості за договором позики зі спадкоємців боржника в межах вартості майна, одержаного у спадок.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судовими рішеннями від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року, які набрали законної сили, вирішено питання щодо стягнення з боржника на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, а тому право позивача може бути поновлено шляхом подання заяви до суду, який видав виконавчий документ, про поновлення пропущеного строку для його пред`явлення та зміни сторони у виконавчому провадженні зв`язку зі смертю боржника (статті 371 378 ЦПК України 2004 року).

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки сума боргу за договором позики у розмірі 30 000,00 грн, 15 715,00 грн інфляційних втрат і 3 % річних у розмірі 4 950,00 грн за період із липня 2000 року по січень 2006 року та 1 700,00 грн моральної шкоди стягнуті з ОСОБА_5 судовими рішеннями, які набрали законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до спадкоємців боржника про стягнення вказаних сум. При цьому, суд правильно зазначив, що відмова у задоволенні вказаних позовних вимог до спадкоємців, не позбавляє позивача права пред`явити до виконання виконавчий лист із виконання рішень Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року. Разом із тим суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляція не врахувала, що предметом позову у цій справі є також стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання за період із 14 квітня 2006 року по 08 квітня 2016 року, та інфляційних втрат за період із травня 2006 року по січень 2016 року, і вказані суми не були предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справах, за якими ухвалені судові рішення від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року, а тому дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 1282 ЦК України.

При новому розгляді справи постановою Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 42 788,63 грн на підставі статті 625 ЦК України та по 1 312,50 грн судового збору з кожного, в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за судовим рішенням у розмірі 53 126,00 грн відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України суми трьох процентів річних, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання за період із 14 квітня 2006 року по 08 квітня 2016 року, та інфляційних втрат за період із травня 2006 року по січень 2016 року, і ці суми не були предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справах, за якими ухвалені судові рішення від 17 вересня 2001 року і від 04 квітня 2006 року, а тому оскільки сумарно нараховані відповідно до частини другої 625 ЦК України інфляційні втрати і три проценти річних становлять 85 577,26 грн, що є меншими за вартість успадкованої відповідачами 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , вартість якої (частки) складає 167 576,25 грн, із відповідачів підлягають стягненню 85 577,26 грн у рівних частках - по 42 788,63 грн із кожного.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, в якій просять скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що станом на 11 грудня 2018 року такого суду як Апеляційний суд Рівненської області немає, оскільки останній з 03 жовтня 2018 року припинив здійснення правосуддя в силу Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах». Отже, справу розглянуто нелегітимним апеляційним судом. Спір стосується спадкових правовідносин і не може з цих підстав бути віднесеним до справ спрощеного позовного провадження, а отже, не міг бути розглянутий апеляційним судом у порядку письмового провадження. Крім того, позивач звернувся із кредиторськими вимогами зі спливом строку, встановленого статтею 1281 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною третьою статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Обставини встановлені судами

У 1998 році між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір позики у вигляді розписки, згідно з яким ОСОБА_5 отримав у борг 5 550,00 дол. США та зобов`язався повернути борг у червні 2000 року.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 30 000,00 грн та 280,00 грн у відшкодування судових витрат.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2006 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 15 715,00 грн інфляційних втрат, 3 % річних - 4 950,00 грн та 1 700,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Із метою виконання вказаних судових рішень за ОСОБА_1 визнано та зареєстровано право власності на належну ОСОБА_5 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Підставою для зазначеного слугувало рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2006 року, яке скасовано судом апеляційної інстанції 04 грудня 2015 року за апеляційною скаргою спадкоємців померлого боржника ОСОБА_5 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Отже, після скасування 04 грудня 2015 року рішення суду, яким за життя боржника задоволено вимоги ОСОБА_1 , відновився обов`язок із повернення позичених грошових коштів, стягнутих судовими рішенням, який після відкриття спадщини покладається на спадкоємців померлого боржника ОСОБА_5 .

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідачів як спадкоємців боржника з письмовою вимогою виконати грошове зобов`язання ОСОБА_5 .

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Верховний Суд, переглядаючи цю справу та скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції з направлення її на новий розгляд вказав, що відмова у задоволенні зазначених позовних вимог до спадкоємців у частині стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 30 000,00 грн, 15 715 грн інфляційних втрат і 3 % річних у розмірі 4 950,00 грн за період із липня 2000 року по січень 2006 року та 1 700,00 грн у відшкодування моральної шкоди, не позбавляє позивача права пред`явити до виконання виконавчий лист із виконання рішень Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року.

При новому розгляді цієї справи, апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів заборгованості за договором позика, яка стягнута судовим рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року.

При цьому Верховний Суд вказав на те, що предметом позову у цій справі є також стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання за період із 14 квітня 2006 року по 08 квітня 2016 року, та інфляційних втрат за період із травня 2006 року по січень 2016 року, і вказані суми не були предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справах, за якими ухвалені судові рішення від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року, а тому дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 1282 ЦК України.

Під час нового апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції стягнув із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 42 788,63 грн заборгованості, нарахованої на підставі статті 625 ЦК України.

Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо застосування норм процесуального права

11 грудня 2018 року суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження та ухвалив постанову в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Згідно зі статтею 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої та третьої статті 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статі 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У свою чергу, перелік справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, визначено у частині четвертій статті 274 ЦПК України.

Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження визначені у статті 279 ЦПК України, і відповідно до частини п`ятої зазначеної статті, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, в той же час, як розгляд справи у судовому засіданні проводиться з повідомленням (викликом) сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено можливості здійснювати розгляд справ щодо спадкування в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги частини четвертої статті 247 ЦПК України про перелік спорів, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, у зв`язку з порушенням судом апеляційної інстанції вимог частини четвертої статті 247 ЦПК України, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо застосування норм матеріального права

Спадкування, перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Отже, у спадкоємців у силу положень статті 1282 ЦК України із прийняттям спадщини виникає обов`язок задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за зобов`язаннями, які існували на час відкриття спадщини.

За змістом частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, а тому таке зобов`язання спадкоємців може бути грошовим.

Статтею 625 ЦК Українипередбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Спадкоємці померлого, звернувшись з апеляційною скаргою на судове рішення, заперечуючи проти передачі 1/4 частини квартири спадкодавця в рахунок сплати його боргу, вчинили дії, які призвели до відновлення боргового зобов`язання спадкодавця, оскільки повернули передане за життя боржником на виконання майно, що і призвело до відновлення зобов`язання як не виконаного. Саме з моменту відновлення зобов`язання спадкодавця почався відлік строку для кредитора для пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника, передбаченого у статті 1181 ЦК України. Отже, Верховний Суд вважає, що за встановлених у справі обставин, спадкоємці своїми діями свідомо вступили у описані боргові зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи необхідно встановити, чи входило до складу спадщини зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ухвалення рішення апеляційним судом про скасування заочного рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2006 року, яким задоволені кредиторські вимоги ОСОБА_1 .

Крім того, апеляційному суду належить встановити, коли виникає обов`язок спадкоємців із повернення боргу спадкодавця, оскільки це має значення для визначення строку виконання зобов`язання, відповідно і початку відліку строку прострочення виконання зобов`язання, з яким закон пов`язує настання відповідальності за невиконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошових сум, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки судом не встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Твердження заявників про те, що справу розглянуто нелегітимним апеляційним судом, оскільки станом на 11 грудня 2018 року такого суду як Апеляційний суд Рівненської області немає, у зв`язку з Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІПерехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах»ліквідовано Апеляційний суд Рівненської області та утворено Рівненський апеляційний суд, що включає Рівненську область, з місцезнаходженням у місті Рівному.

Відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Указ Президента про переведення суддів до Рівненського апеляційного суду прийнятий 28 вересня 2018 року.

Апеляційний суд Рівненської області припинив здійснення правосуддя 03 жовтня 2018 року.

03 жовтня 2018 року в газеті «Голос України» за № 185 опубліковано повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи Рівненського апеляційного суду.

Із матеріалів справи убачається, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 27 листопада 2018 року про прийняття справи до свого провадження, вказав, що це є Рівненський апеляційний суд.

При цьому, постановляючи рішення у справі від 11 грудня 2018 року, суд допустив описку та вказав назву - Апеляційний суд Рівненської області, проте ця описка не свідчить про те, що рішення постановлено неповноважним або ліквідованим судом.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права у частині вирішення апеляційним судом інших вимог, у задоволенні яких відмовлено, тому суд касаційної інстанції в цій частині рішення суду апеляційної інстанції не переглядає.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційна інстанція переглядає рішення суду першої інстанції з питань факту та права, а касаційна - з питань права.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

У силу вимог чинного цивільного процесуального законодавства суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні, чи відкинуті ним. Оскільки справу апеляційний суд фактично не переглядав, не надав також належної правової оцінки доказам та обставинам справи, а до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Отже ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а також наявність процесуальних порушень, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 406 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко