№ 567/507/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 567/507/23

провадження № 51-7110 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023181170000037 від 03 лютого 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Південно-Сахалінська Сахалінської області рф, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 30 травня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за:

- ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць,

- ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати ОСОБА_7 з моменту затримання.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, з огляду на таке.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022, строком на 90 діб.

28 січня 2023 року приблизно о 18:30 ОСОБА_7 , діючи повторно, в умовах воєнного стану, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, перебуваючи у приміщенні торговельного залу магазину «АТБ-маркет №1129», який розташований по вул. Гальшки Острозької, 1 у м. Острозі Рівненської області, діючи таємно, з торгової вітрини викрав одну пляшку горілки «Finlandia» об`ємом 0,5 л вартістю 270,93 грн, належну «АТБ-маркет №1129», чим заподіяв потерпілому майнову шкоду на вказану суму.

07 лютого 2023 року приблизно о 15:30 за наведених вище обставин ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні торговельного кіоску, розташованого в торговельному центрі «RICHES», що на АДРЕСА_2 , діючи повторно, в умовах воєнного стану, таємно викрав із жіночої сумочки жіночий гаманець вартістю 156,67 грн, де лежали, зокрема, грошові кошти в сумі 4000 грн, які належали ОСОБА_8 , чим заподіяв останній майнову шкоду на загальну суму 4156,67 грн.

Крім того, продовжуючи свої дії, ОСОБА_7 того ж дня та приблизно в той же час, у корисливих для себе цілях привласнив банківські картки, які зберігалися у викраденому ним гаманці ОСОБА_8 , а саме: банківські картки АТ «Альфа Банк» і АТ «ПРИВАТБАНК», що належали ОСОБА_9 , а також банківські картки АТ «ПУМБ» та АТ «ПРИВАТБАНК», належні ОСОБА_8 , які є електронними платіжними документами останніх, і за допомогою них намагався розрахуватися під час придбання товарів в аптеці № 30 ТОВ «Аверіс», що розташована на просп. Незалежності, 2 в м. Острозі Рівненської області, та в магазині «Пиво-води» ТОВ «Славутський пивзавод», розташованому на просп. Незалежності, 22 в м. Острозі Рівненської області.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що суд апеляційної інстанції повною мірою не врахував приписів статей 50 65 КК України та належним чином не спростував доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту, а тому, залишаючи вирок без зміни, прийняв незаконне рішення та дійшов необґрунтованих висновків про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України.

Крім того, захисник зауважує, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць є несправедливим через суворість, оскільки засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся, сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, вибачився перед потерпілою ОСОБА_8 , добровільно відшкодував їй завдані збитки, за місцем тимчасового проживання скарг на протиправну поведінку ОСОБА_7 та порушення ним громадського порядку не надходило, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, потерпілі претензій не заявляли та із цивільними позовами до суду не зверталися, тяжких наслідків його протиправною поведінкою не допущено.

З огляду на зазначене, ураховуючи ставлення засудженого до вчиненого, а також посилаючись на наявність пом`якшуючих покарання обставин, захисник стверджує, що в суду були правові підстави для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України та призначення йому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України. При цьому до касаційної скарги захисник долучає розписку потерпілої ОСОБА_8 від 30 серпня 2023 року про те, що вона отримала від засудженого ОСОБА_7 4000 грн на відшкодування заподіяної шкоди, претензій до останнього не має, щодо міри покарання покладається на розсуд суду.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК України.

При цьому положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

З огляду на вищезазначені положення кримінального процесуального закону колегія суддів вважає за необхідне скористатися своїм правом на вихід за межі вимог касаційної скарги захисника ОСОБА_7 (що не погіршує становища засудженого ОСОБА_7 ), оскільки станом на момент касаційного розгляду набули чинності зміни до законодавства України в частині визначення розміру вартості викраденого майна, за яке передбачено адміністративну відповідальність, що, як наслідок, вплинуло на розмір матеріальної шкоди, у разі заподіяння якої настає кримінальна відповідальність.

Так, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 2 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.

Зі змісту вироку вбачається, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_7 вчинив 28 січня 2023 року (за епізодом стосовно потерпілого «АТБ-маркет №1129») та 07 лютого 2023 року (за епізодом стосовно потерпілої ОСОБА_8 ).

Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн, а 50 відсотків від його розміру становили 1342 грн.

Таким чином, з огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 2684 грн (1342?2=2684).

Як убачається з досліджених судами попередніх інстанцій матеріалів кримінального провадження, діями ОСОБА_7 було заподіяно матеріальну шкоду потерпілому в особі «АТБ-маркет №1129» в розмірі 270,93 грн (за епізодом від 28 січня 2023 року) та потерпілій ОСОБА_8 у розмірі 4156,67 (за епізодом від 07 лютого 2023 року).

Положеннями ч. 1 ст. 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України).

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення і в ч. 1 ст. 5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Ураховуючи те, що вартість таємно викраденого ОСОБА_7 майна (за епізодом від 28 січня 2023 року) становила 270,93 грн, тобто ця сума була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, а саме 2684 грн, то колегія суддів вважає, що, з огляду на передбачений ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК України принцип зворотної дії закону в часі та відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК України, посилання в судових рішеннях судів попередніх інстанцій на скоєння обвинуваченим 28 січня 2023 рокуповторного таємного викрадення майна, належного «АТБ-маркет №1129», вчиненого в умовах воєнного стану, підлягає виключенню як таке, що з урахуванням вищенаведеного, не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК України.

Разом з тим, що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, що, на переконання сторони захисту, виразилося в необґрунтованому незастосуванні до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Таким чином, під час застосування положень, передбачених ч. 1 ст. 69 КК України, крім кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, законодавець передбачив також урахування даних щодо особи винного.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 вид та розмір покарання, зважив на ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України належать до категорії тяжких злочинів та кримінальних проступків, а також дані про особу обвинуваченого, зокрема, і те, що за місцем тимчасового проживання скарг на його протиправну поведінку та повідомлень про порушення громадського порядку, притягнення до адміністративної відповідальності не надходило, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Суд також узяв до уваги думку потерпілої, яка щодо призначення обвинуваченому покарання покладалася на розсуд суду.

Обставинами, які пом`якшують обвинуваченому покарання, суд визнав щире каяття та вибачення перед потерпілою. Обставиною, яка обтяжує обвинуваченому покарання, судом визнано рецидив злочинів.

Разом з тим, призначаючи покарання, місцевий суд також урахував досудову доповідь органу пробації, який вважає, що виправлення особи обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства, виконання покарання у громаді можливе за умов здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення й запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень.

Крім того, відповідно до витягу з оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення суд першої інстанції встановив, що рівень впливу історії правопорушень на протиправну поведінку ОСОБА_7 оцінюється як дуже високий.

Таким чином, місцевий суд з урахуванням усіх обставин справи, ступеня тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, наявності в нього попередніх судимостей дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства. При цьому зауважив, що дані про особу обвинуваченого хоча і враховуються судом при призначенні йому покарання, однак не свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання і не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а тому підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування до нього положень ст. 69 КК України суд не встановив.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами сторони захисту, урахувавши тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких віднесено законом до тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, особу ОСОБА_7 , який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів (таємне викрадення чужого майна, шахрайство, грабіж), пом`якшуючі покарання обставини (щире каяття, вибачення перед потерпілою стороною), обтяжуючу покарання обставину (рецидив злочину), погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання саме в межах, найбільш наближених до мінімального покарання, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, без застосування положень, визначених ст. 69 КК України, посилаючись на те, що системна злочинна діяльність з боку обвинуваченого ОСОБА_7 виключає можливість призначення йому покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією закону.

З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам (обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 ), ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому підстав, які б свідчили про несправедливість призначеного обвинуваченому покарання та необхідність застосування до останнього положень, передбачених ст. 69 КК України, про що сторона захисту вказувала у своїх апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції не встановив.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

Що ж стосується посилань у касаційній скарзі захисника на те, що:

- ОСОБА_7 у добровільному порядку відшкодував збитки потерпілій ОСОБА_8 (що підтверджується доданою до касаційної скарги заявою потерпілої);

- потерпілі претензій не заявляли та із цивільними позовами до суду не зверталися;

- тяжких наслідків його протиправною поведінкою допущено не було,

то колегія суддів вважає, що зазначені обставини лише підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині необхідності призначення ОСОБА_7 покарання в межах, максимально наближених до мінімальних, передбачених санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, однак у цілому не вказують про необхідність застосування до засудженого положень ст. 69 КК України.

Про відсутність підстав, які б свідчили про можливість призначення ОСОБА_7 покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, на думку Суду, також вказує і те, що у своїй касаційній скарзі захисник не вказує, яким саме чином наведені ним обставини та дані про особу засудженого, з огляду на зміст рішень судів попередніх інстанцій, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, що, відповідно до ст. 69 КК України, є однією з обов`язкових підстав, які мають ураховуватися судом під час вирішення цього питання.

Крім того, Суд не погоджується з посиланнями сторони захисту на те, що засуджений ОСОБА_7 сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, оскільки така обставина не була встановлена судами попередніх інстанцій, а захисник у своїй касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів на підтвердження своєї позиції в цій частині, а лише формально вказує про її наявність.

Виходячи з вищенаведеного, а також ураховуючи:

- тяжкість вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, одне з яких належить до категорії тяжких злочинів (ч. 4 ст. 185 КК України за епізодом від 07 лютого 2023 року);

- наявність у засудженого попередніх судимостей за вчинення умисних корисливих злочинів (таємне викрадення чужого майна, шахрайство, грабіж), що свідчить про системну злочинну діяльність засудженого ОСОБА_7 та наявність обставини, що обтяжує засудженому покарання, - рецидив злочинів;

- висновки суду першої інстанції про наявність високих ризиків повторного вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень,

колегія суддів дійшла висновку, що інші дані про особу засудженого, які наведені у рішеннях судів попередніх інстанцій та касаційній скарзі захисника, а також наявність обставин, що пом`якшують засудженому покарання, а саме щире каяття та вибачення перед потерпілою, в цілому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в частині призначеного покарання.

При цьому Верховний Суд також вважає, що, навіть з урахуванням необхідності виключення з рішень судів попередніх інстанцій посилань на вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за епізодом від 28 січня 2023 року, призначене ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць (яке є наближеним до мінімального), з огляду на вимоги статей 50 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, що у свою чергу, на переконання Суду, не свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин, оскільки, у тому числі з огляду на вищезазначене, кримінальний закон застосовано правильно, тих істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.

Разом з тим, як убачається зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення.

Таким чином, ураховуючи вищенаведені висновки Суду щодо необхідності виключення із судових рішень судів попередніх інстанцій посилання на скоєння ОСОБА_7 28 січня 2023 року повторного таємного викрадення майна, належного «АТБ-маркет №1129», вчиненого в умовах воєнного стану, як такого, що не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК України, а також з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 433, п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК України, колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Острозького районного суду Рівненської області від 30 травня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_7 змінити.

Виключити з мотивувальних частин указаних судових рішень посилання на вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за епізодом від 28 січня 2023 року стосовно потерпілого «АТБ-маркет №1129».

Вважати ОСОБА_7 засудженим за:

- ч. 4 ст. 185 КК України (за епізодом від 07 лютого 2023 року стосовно потерпілої ОСОБА_8 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць;

- ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вважати ОСОБА_7 засудженим до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_7 з моменту затримання.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3